Золоті Поля

Після настання дванадцятого місяця, дух Нового року ставав дедалі відчутнішим. Свято Весни — найважливіше традиційне свято в році, і навіть якщо родина була бідною, з наближенням Нового року всі намагалися роздобути трохи кращої їжі, щоб порадувати рідних.

Наприкінці року в крамниці тушкованих страв Юйцзі також була найгарячіша пора. З початком дванадцятого місяця вогонь у печі з чотирма конфорками не згасав ні вдень, ні вночі. Щодня доводилося тушкувати три-чотири цілі свині та понад двадцять свинячих голів. Юй Цайфен і Мей Нян були б раді навіть заощадити час на сні, аби встигнути. Коли в крамниці маринованих овочів було менше роботи, Хуан Мей теж приходила на допомогу.

У крамниці тушкованих страв брат і сестра Лю Цзюньпін розділили обов'язки: один зважував страви, а інша брала гроші. Вони діяли дуже швидко та вправно, але перед дверима крамниці все одно шикувалася довга черга, і час від часу хтось нетерплячий підвищував голос, підганяючи їх.

Лю Ху, який раніше був управителем у крамниці, також знову взявся за справу і вирушив у села скуповувати свиней. На свинофермі родини Юй у селі Дуншань, окрім племінних свиней, яких залишили на розплід, залишилася лише одна чи дві тварини — для власного столу на Новий рік. Тепер усе тушковане м'ясо, що продавалося в крамниці, готувалося зі свиней, куплених у селах.

Лю Ху та Хуан Дачуй працювали разом: щодня вони вирушали в дорогу ще до світанку, а поверталися пізно вночі, під сяйвом зірок і місяця, і цього ледь вистачало, щоб забезпечити крамницю достатньою кількістю м'яса на день. Оскільки робочих рук у крамниці катастрофічно бракувало, вони відправили повідомлення в село Дуншань із проханням про допомогу.

Юй Цао повністю передала справу виготовлення пігулок і мікстур Ін Тао. Отримавши звістку, вона та Лянь, узявши з собою Ян Лю, незважаючи на лютий холод, поспішили до міста, щоб допомогти. Юй Цао взяла на себе приготування страв із птиці: смажених качок, печених курей тощо, тож Лю Яньер могла зосередитися виключно на ролі "продавчині". Лянь чудово справлялася як зі зважуванням їжі, так і з розрахунками, тому її теж відправили допомагати за прилавком.

Тепер Лю Цзюньпін звільнився і міг об'їхати більше м'ясних яток у сусідніх містечках і селах, скуповуючи свинячі голови та субпродукти. Хоча зараз щодня тушкували від десяти до понад двадцяти наборів свинячих голів і субпродуктів, першими завжди розкуповували саме ці дешеві та смачні свинячі голови та тельбухи. Кількість найманих робітників, яких запросили чистити свинячі голови та субпродукти, вже подвоїлася. Свинячі голови та тельбухи найважче обробляти, тому ці працівники часто були зайняті з ранку до самого вечора.

На прохання клієнтів Юй Цао вдвічі збільшила кількість лімітованих страв, таких як печені кури та смажені качки, але попит усе одно перевищував пропозицію. Деякі сім'ї, щоб купити печену курку чи качку і зберегти лице перед гостями на Новий рік, ще до світанку відправляли своїх слуг мерзнути під снігом і вітром у черзі перед крамницею. Коли Лю Яньер вранці відкривала двері крамниці, вона навіть злякалася, побачивши перед входом справжніх "сніговиків".

Десятого числа дванадцятого місяця, ближче до полудня, перед крамницею тушкованих страв родини Юй усе ще стояла довжелезна черга. Більшість людей були звичайними простолюдинами в простому одязі, багато з них були селянами з навколишніх сіл, які прийшли сюди, почувши про репутацію закладу. З початком дванадцятого місяця жителі довколишніх сіл приїжджали до міста, щоб зробити закупи на Новий рік, і тепер їхнім головним вибором було купити кілька цзінів тушкованих страв від Юйцзі.

Тушковані страви Юйцзі мали насичений і смачний аромат, а ціни були дуже справедливими. Особливо свинячі голови та субпродукти: вони коштували не набагато дорожче за сиру свинину, тож навіть звичайні сім'ї могли собі їх дозволити. Раніше селяни, які жили трохи бідніше, на Новий рік зціплювали зуби і купували півцзіня свинини, щоб порадувати дітей, а тепер вони перейшли на м'ясо зі свинячих голів або свинячі кишки — субпродукти, багаті на жир.

Страви, які продавалися в обмеженій кількості, щодня розкуповували невдовзі після відкриття. І це при тому, що діяло обмеження — не більше двох штук на людину. Якби цього обмеження не було, напевно, одна людина могла б скупити всі лімітовані страви в крамниці. Навіть попри це, чимало заможних сімей одночасно посилали кількох слуг стояти в черзі. Для них гроші не були проблемою, робочих рук вистачало, а мати на столі більше печених курей і смажених качок перед гостями було дуже престижно.

Юй Цао відправила Ян Лю на задню кухню допомагати старшій тітці та іншим, а сама взяла ваги з крамниці маринованих овочів і почала допомагати зважувати тушковані страви, завдяки чому швидкість продажу значно зросла. Надворі йшов сніг, і вигляд людей, які стояли в черзі за тушкованими стравами під снігопадом, трохи зворушив Юй Цао.

У цей час повз двері проїхала карета. Великий чоловік, схожий на охоронця, що йшов поруч із каретою, своїми проникливими очима поглянув на довгу чергу перед крамницею, здавалося, з деякою настороженістю.

«Стій, стій, стій!» — пролунав зсередини знайомий голос. — «Як смачно пахне! Це аромат тушкованої свинячої голови!! Цей смак навіть автентичніший за майстерність імператорських кухарів, це точно робота дівчиська з родини Юй!! Де Цюань, піди подивися, звідки лунає цей аромат».

Білолиций старий чоловік років п'ятдесяти без бороди, який був біля карети, зліз із коня. Його рухи були чіткішими та спритнішими, ніж у молодих. Старий пройшов повз чергу і попрямував прямо до дверей крамниці тушкованих страв Юйцзі. Люди позаду невдоволено закричали: «У чергу, ставай у чергу! З іншого міста приїхав, чи що? Щоб купити тушковані страви, треба спочатку відстояти чергу!!»

Старий чоловік не звернув на це жодної уваги. Він підняв голову, глянув на вивіску над дверима, а потім зазирнув у крамницю. Його погляд спочатку зупинився на Лянь, яка приймала гроші, а за мить перемістився на Юй Цао, яка з усмішкою зважувала свинячу голову для якоїсь літньої жінки.

Він не став турбувати людей у крамниці, повернувся до карети, злегка вклонився і трохи тонким голосом сказав: «Доповідаю господарю, ви вгадали правильно, це саме крамниця, яку відкрила панночка Цао. Обидві сестри зараз пораються в крамниці!»

«Ха-ха! І коли це дівчисько встигло відкрити крамницю в місті Цзіньвей? Навіть словечком не обмовилася мені, У Є. Добре, що ми не поїхали іншою дорогою, інакше даремно з'їздили б у село Дуншань». З карети простяглася міцна рука з чистим, напівпрозорим нефритовим кільцем для стрільби на великому пальці.

Завіса карети піднялася, і звідти, злегка пригнувшись, вийшов старець. Він мав кругле обличчя, сиве волосся, але молодечий вигляд, з довгою і красивою бородою під підборіддям. Одягнений у розкішне вбрання, він випромінював неабияку велич.

Білолиций старий без бороди розкрив над головою старця в розкішному вбранні парасольку з промасленого паперу. Старець неквапливим кроком підійшов до крамниці тушкованих страв і крикнув Цао, яка була занурена в обслуговування клієнтів: «Дівчисько, зваж мені пів свинячої голови і пару свинячих вух. Вуха наріж соломкою і заправ червоною олією...»

Люди в черзі позаду, побачивши його неймовірно дороге вбрання, не стали кричати на нього і вимагати стати в чергу, як вони це робили щойно з тим білолицим старцем.

Голос здався Юй Цао напрочуд знайомим. Піднявши голову, вона ледь не випустила з рук ваги. О Боже мій, як цей великий Будда опинився в їхньому місті? Вона відкрила рота, поглянула на вбрання Верховного імператора та людей поруч із ним, і силом проковтнула звернення «Верховний імператоре». Вичавивши з себе усмішку, вона запитала: «У... У Є, чому ви покинули столицю в такий час?»

«Ех...» — зітхнув Верховний імператор, і з безпорадним виразом обличчя поплескав себе по животу, мовивши: «Пан теж не хотів би вибігати на вулицю в таку холоднечу! Але черв'ячок обжерливості в животі влаштував справжній бунт, і пан нічого не міг із цим вдіяти!»

Де Цюань, який стояв поруч, тихо нагадав йому: «Господарю, надворі холодно, можливо, ви спершу зайдете в приміщення, а вже потім обміняєтесь люб'язностями з панночкою Цао?»

«Базікало! Пан має міцне здоров'я!! Згадай-но ті часи: щоб виграти битву із засідки, пан пролежав у снігу цілих три дні, вдарив по ворогу зненацька і здобув повну перемогу — Апчхи!!» Не встиг він договорити, як Верховний імператор голосно чхнув.

Юй Цао поспішно поклала ваги, вийшла з крамниці і запросила поважного пана у двір.

«У Є, ви спочатку погрійтеся на кані в гостьовій кімнаті, а я піду зварю для вас миску гарячого імбирного супу». Юй Цао спочатку хотіла запросити їх до вітальні, але умови в цьому дворі були обмежені — у вітальні не було опалювальної стіни, там було так само холодно, як і надворі. Тому їй нічого не залишалося, як провести гостей до гостьової кімнати.

Кан у гостьовій кімнаті був добре натоплений. Верховний імператор роззувся, сів на нього і з полегшенням зітхнув. Він сказав Де Цюаню, який йому прислуговував: «Де Цюаню, все ж таки треба визнати, що ми старіємо. У кареті ж була жаровня, а симптоми застуди все одно з'явилися. Ех... ти теж швидко знімай взуття, лізь на кан і погрійся».

«Слуга не наважиться...» Де Цюань був старим євнухом, який прислуговував Верховному імператору десятиліттями; зазвичай він прислуговував дуже ретельно і дбайливо, тільки от характер мав дещо консервативний.

Верховний імператор кинув на нього гострий погляд і засміявся: «Чого тут не наважитися? У тебе що, ноги смердять, і ти боїшся задушити пана?»

На жарти Верховного імператора Де Цюань відповів серйозним і педантичним голосом: «Доповідаю господарю: люди з тяжкими хворобами або сильним запахом тіла не можуть входити до палацу, щоб прислуговувати господарям!»

«Досить уже! Ми з тобою десятки років разом, хіба я тебе не знаю? Піднімайся, це наказ!! Якщо ти теж захворієш від холоду, хто прислуговуватиме пану? До чужого прислуговування я вже не звикну!!» Після зречення престолу характер Верховного імператора ставав дедалі більш вільним і розкутим, а всі ці розмови про високий та низький статус стали для нього просто пустим звуком!

Серце Де Цюаня переповнилося розчуленням. Побачивши твердість Верховного імператора, він урочисто подякував господарю, зняв взуття і сів на краю кана, якнайдалі від нього. Верховний імператор кинув йому ще одну ковдру і велів накрити ноги.

Де Цюань був занадто відданим: у молоді роки він заробив собі ревматизм ніг, а ці два дні цей упертий старий знову відмовлявся їхати з ним у кареті. Їзда верхи під снігом та вітром точно не принесла йому нічого хорошого.

Накривши ноги ковдрою, Де Цюань подумки знову відчув вдячність за милість господаря. Тоді, після падіння попередньої династії, його підіслали до палацу, щоб він знайшов нагоду вбити Верховного імператора, який тоді ще був діючим імператором. Однак господар ніколи не ставився до нього як до раба; він завжди виявляв до нього повагу і ставився як до рівного. Навіть коли він здогадався про його подвійні наміри, він все одно цінував його... З часом навіть камінь міг би зігрітися! Він зрадив свого попереднього господаря і з усім серцем і душею залишився поруч із нинішнім господарем. І ось так минуло вже тридцять років... Він ніколи не шкодував, а часом навіть радів своєму тодішньому вибору!

«Кха-кха-кха...» — кашель Верховного імператора перервав спогади Де Цюаня. Він поспішно зліз із кана, налив із чайника чашку теплої води і допоміг господарю її випити.

Де Цюань поглянув на обличчя господаря і стурбовано сказав: «Господарю, у цю подорож ми не взяли з собою імператорського лікаря. Ваш слуга піде розпитає, де в місті знаходиться найвідоміша лікарня!»

Верховний імператор відмахнувся рукою і похитав головою: «Не треба! Хіба ми не взяли з собою пігулки з Тунженьтану? Дістань одну пігулку від застуди та кашлю, я вип'ю її — і все минеться! Невже якась дрібна застуда зможе звалити пана з ніг?»

Юй Цао зварила імбирний суп, додала туди краплю рідини з духовного каменю і принесла його. Побачивши пігулку в руках Де Цюаня, вона на мить завагалася, а потім сказала: «П'ятий майстер, дозволите простолюдинці перевірити ваш пульс? У будь-яких ліках є третина отрути, хоч ці пігулки і хороші, але їх не можна приймати як заманеться!»

«Ха-ха... Кха-кха-кха», — Верховний імператор знову розкашлявся, а потім з усмішкою поглянув на Юй Цао. — «Пан ледь не забув, що тут у нас є божественна лікарка Юй!»