Золоті Поля

Ранкове повітря було прохолодним і свіжим. Юй Сяоцао глибоко вдихнула вологе повітря і зі своїм маленьким «хвостиком» — Сяо-Шитоу — повільно попрямувала до Західної гори.

«Сяо-Лянь, так рано! Йдеш збирати траву для свиней?» — відколи з'явився Маленький Камінь, що латає небо, здоров'я Сяо-Цао з кожним днем покращувалося. До того ж, вона часто потайки їла надворі, тож на її личку та тілі з'явилося трохи м'яса, і вона ставала все більше схожою на свою сестру-близнючку. Селяни часто їх плутали.

Сяо-Шитоу весело звернувся до дівчини, яка знову сплутала його другу сестру: «Лінлун-цзє, це моя друга сестра!»

«Друга сестра? Сяо-Цао? Хе! Недарма ви близнючки, так схожі», — Чжоу Лінлун посміхнулася, розглядаючи Юй Сяоцао.

Сяо-Цао посміхнулася, але нічого не сказала. Сяо-Шитоу знову заговорив за неї: «Дім Лінлун-цзє недалеко від Західної гори, біля нашого старого будинку. Тітка Чжоу добре ладнає з мамою, коли ти хворіла, ти з'їла чимало яєць, які вона приносила».

Виявляється, це донька маминої подруги. Юй Сяоцао мило посміхнулася до Чжоу Лінлун, і на її лівій щоці з'явилася ледь помітна ямочка: «Привіт, сестричко Лінлун, треба буде якось зайти подякувати тітці Чжоу. Якби не яйця з її дому, я б не одужала так швидко!»

Чжоу Лінлун деякий час дивилася на її ямочку і посміхнулася: «Кілька яєць — це дрібниця... Я зрозуміла, чим ви відрізняєтеся. У тебе є ямочка, а в твоєї сестри немає...»

Юй Сяоцао знову посміхнулася і сказала їй: «Сестричко Лінлун, ми домовилися з Хань-ґе піти в гори збирати дикі ягоди, ти не хочеш з нами?»

Чжоу Лінлун показала свій серп і похитала головою: «Мені треба накосити трави для свиней, двоє наших поросят вдома верещать від голоду. Ви йдіть, розважайтеся, тільки обережно!»

Юй Сяоцао помахала їй рукою і, взявши Сяо-Шитоу за руку, попрямувала до невеликого схилу, де жила родина Чжао.

Мешканці рибальського села Дуншань з покоління в покоління займалися рибальством. Родина Чжао переїхала сюди понад двадцять років тому. Вони жили біля підніжжя Західної гори на невеликому схилі. Три будинки, збудовані з каменю, були оточені високою кам'яною стіною. Навколо росли дерева, а перед будинками та за ними — овочі та фрукти, що створювало враження житла гірського відлюдника.

«Хань-ґеґе, Хань-ґеґе...» — Сяо-Шитоу тихенько штовхнув прочинені дерев'яні ворота і обережно зазирнув усередину.

Дружина дядька Чжао, Чжен Фан'їнь, яка годувала курей у дворі, обернулася і, побачивши малюка, що зазирав, ласкаво посміхнулася: «Це Сяо Юй Сянь, заходь швидше!»

Чжен-ши, мабуть, підірвала здоров'я під час пологів сина, бо після народження Чжао Ханя більше не вагітніла. За останні місяці Сяо-Шитоу трохи набрав ваги, став міцним і жвавим, і Чжен-ши, яка любила дітей, просто танула від материнських почуттів.

«Тітонько, Хань-ґеґе сказав, що сьогодні навчить нас ставити петлі на кроликів, друга сестра дуже хотіла навчитися, тому ми прийшли рано... хе-хе!» — малюк ніяково потер голову, видавши свою сестру.

Юй Сяоцао зайшла у двір слідом за братом, тихенько штовхнула його в спину, але на її красивому білому личку сяяла промениста посмішка: «Доброго ранку, тітонько Чжао!»

«Сяо-Цао!» — Чжен-ши відставила миску з курячим кормом, витерла руки об фартух і з любов'ю погладила худеньке, загострене личко Сяо-Цао, тихо зітхнувши. — «Після великої біди приходить велике щастя. Не хворіти — це найкраще! Але ти все ще худенька, ця твоя бабуся... Надалі, як захочеш чогось поїсти, приходь до нас. Тітка готує непогано».

«Дякую, тітонько, тоді я надалі не буду соромитися!» — на щиру турботу Юй Сяоцао, звісно, не стала відповідати відмовою, а подарувала ще променистішу посмішку.

«Шитоу, Сяо-Цао! Так рано? Ви вже снідали?» — Чжао Хань увійшов з двору, несучи коромисло з двома відрами води. Побачивши брата й сестру, він здивовано привітався.

Сяо-Шитоу випередив сестру: «Ми снідаємо лише о восьмій ранку, хто ж дочекається! Краще залишимо місце в животі для смаженої риби!»

Чжен-ши взяла обох дітей за руки, завела їх до головної кімнати і несхвально сказала: «В гори йти далеко, ви такі маленькі, як же ви витримаєте без сніданку? Тітка вранці зварила кашу і спекла коржі, поїжте разом, а потім підете».

«Дідусю Чжао!» — зайшовши до кімнати, вони побачили сивоволосого і довгобородого Чжао Цзисюна, який сидів прямо й велично. В його очах час від часу проблискувала неприхована суворість, і діти трохи зніяковіли.

Старий підняв очі, побачив двох хоч і бідно вбраних, але рожевощоких і милих дітей, і ледь помітно посміхнувся: «Ви хороші діти, шкода, що з вашим безхарактерним батьком вам доводиться страждати!»

«Мій тато дуже хороший! Він вміє ловити рибу, полювати, плести прості речі з бамбука і дуже нас любить!» — перед чужими людьми Юй Сяоцао, звісно, захищала честь свого батька.

Старий Чжао підняв густі брови і весело сказав: «Ти добре захищаєш свого батька! Шкода, що твій батько не може захистити вас, своїх дітей, і вашу матір! Який же це чоловік, якщо не може захистити найрідніших?»

«Свекре! Не говоріть про це при дітях, краще їжмо!» — Чжен-ши, боячись, що дітям буде ніяково, поспішила перервати розмову і подала старому та дітям кашу й коржі.

У родині Чжао завжди дотримувалися триразового харчування. На сніданок була густа рисова каша, коржі були спечені з білого борошна, а ще було дві страви — капуста в оцті та смажені гриби із солониною.

Можливість поїсти рисової каші та коржів з білого борошна вже була великим щастям, а тут ще й м'ясо! Сяо-Шитоу, дивлячись на такий багатий сніданок, сором'язливо не наважувався взятися за палички. Лише коли Чжен-ши загорнула йому в тонкий корж солонину з грибами і подала в руки, він, трохи ніяковіючи, подивився на свою другу сестру.

Чжао Хань, побачивши це, теж загорнув корж і простягнув Сяо-Цао, посміхаючись: «Їж! Сьогодні ми підемо далеко, без сніданку не буде сил. Тоді я не зможу нести вас обох на спині».

«Дякую, тоді я не буду відмовлятися!» — щодня ївши грубі коржі та п'ючи бобову юшку, Юй Сяоцао давно скучила за смаком білого борошна та добірного зерна. Вона взяла корж, кивнула братові й відкусила великий шматок.

Вона ніколи не думала, що корж із білого борошна може бути таким ароматним, а в поєднанні зі смаком солонини це було просто неймовірно смачно.

Чжен-ши, підкладаючи дітям їжу, звернулася до сина: «Ти з дітьми не заходь глибоко в ліс, там водяться дикі кабани, вовки та інші звірі, обережно, щоб не поранили брата й сестру».

Чжао Хань поклав у миску з кашею Сяо-Цао варене яйце і кивнув: «Мамо, не хвилюйтеся! Я там був багато разів, найбільші тварини, яких я бачив, — це козулі та дикі кози. Там дуже безпечно!»

Після сніданку Чжао Хань повів Юй Сяоцао та її брата, які ненароком переїли, вузькою звивистою стежкою вгору на гору.

«Щоб поставити петлю, спочатку треба знайти стежки, якими часто ходять кролики. У диких кроликів зазвичай є свої постійні маршрути... Дивіться сюди, в траві є сліди, залишені кроликом!» — Чжао Хань вказав на трохи прим'яту траву і терпляче пояснював дітям.

Юй Сяоцао нетерпляче сказала: «Тоді давайте тут поставимо петлю! Можливо, коли будемо повертатися, якийсь кролик уже потрапить!»

Чжао Хань посміхнувся: «Тут занадто близько до узлісся, кроликів буде небагато. Може, пройдемо трохи далі?»

«Давайте спершу тут потренуємося. Як треба ставити петлю? Хань-ґе, швидше навчи мене!» — Юй Сяоцао не хотіла втрачати жодної нагоди, адже у неї була таємна зброя!

Чжао Хань розправив густі брови, з посмішкою на обличчі і поблажливим тоном сказав: «Добре! Мотузок у нас багато, поставимо тут!»

Він озирнувся, зламав велику розгалужену гілку і обрізав усі маленькі гілочки навколо розвилки. При цьому він пояснював: «Гілка має бути достатньо міцною, щоб витримати вагу кролика, інакше вона не зможе його втримати».

Юй Сяоцао кивнула, подумки запам'ятовуючи.

Чжао Хань поклав обрізану гілку на кролячу стежку так, щоб очищена розвилка знаходилася прямо по центру. Таким чином, кролик мав пролізти саме в неї.

«Тепер треба лише додати петлю?» — Сяо-Шитоу з ентузіазмом спостерігав, думаючи, що це досить просто.

Чжао Хань погладив його по голові й сказав: «Ще треба встромити по боках пастки маленькі гілочки. Це для того, щоб кролик не проліз збоку від петлі. Коли ми перекриємо йому шлях з боків, він буде змушений лізти прямо в петлю».

Потім він зробив із принесеної мотузки петлю і прив'язав її до гілки так, щоб вона висіла приблизно за десять сантиметрів від землі. Юй Сяоцао виміряла відстань своєю рукою, старанно запам'ятовуючи. У майбутньому це буде її спосіб заробляти гроші!

«Хань-ґеґе, петля така велика, кролик не втече?» — Сяо-Шитоу наївно подивився на Чжао Ханя, стурбовано запитуючи.

Чжао Хань подивився на нього, потім на Сяо-Цао, яка не зводила з нього очей, і відповів: «Ні, бачите цей вузол? Коли кролик потрапляє в петлю, чим більше він борсається, тим тугіше вона затягується. Якби зробити її більшою, то не те що кролик, навіть дикий кабан не зміг би вирватися».

Брат і сестра кивнули, дивлячись на юнака з захопленням.

Тринадцятирічний Чжао Хань відчув велике задоволення своєю самолюбністю. Він переможно стиснув кулак і сказав: «Ходімо! Далі здобичі буде ще більше!»

Юй Сяоцао, скориставшись моментом, коли він відвернувся, відкрила флягу і покропила водою з духовного каменя перед петлею та за нею. Потім, ніби нічого не сталося, пішла слідом.

【Погана Сяо-Цао, недобра Сяо-Цао! Ти ж марнуєш небесні дари, ти розумієш? Вода з моєї ванни цінніша за женьшень і гриб лінчжи, а ти використовуєш її для приманювання кроликів!】

Маленький Камінь, що латає небо, виліз із кольорового каменя і у вигляді золотого міні-кошеняти сів на голову Юй Сяоцао. Проте, крім його господині, ніхто його не бачив.

Сяо-Цао подумки заспокоювала гордовитого каменя: «Сяо-Тан'юань, коли зловимо здобич, я нагороджу тебе водою з гірського бамбукового джерела. Ти ж казав, що та вода краще допомагає відновлювати твою духовну силу?»

Насправді, допомога господині та її вдячність були найшвидшим способом відновлення духовної сили. Але Маленький Камінь про це промовчав, боячись, що його господиня дасть йому ще більше принизливих завдань.

Побачивши, що гордовитий камінь нарешті заспокоївся, Юй Сяоцао відчула легкість і змогла повністю зосередитися на навчанні ставити петлі.