Золоті Поля

Перед фруктовою крамницею щодня стоять нескінченні черги людей. «Якщо сьогодні не встигну, завтра не встигну, то післязавтра точно вистою?» — думали вони. За мить у столиці кавун став дефіцитом, який неможливо дістати. Ті, хто мав добрі стосунки з маєтком князя Цзіна, всіма способами намагалися через зв'язки купити кавуни. На щастя, княгині Цзін не було в столиці, інакше їй би спокою не дали! Поки вона в Тангу насолоджується тишею, князь Цзін по-справжньому страждає. Можете собі уявити: щодня після завершення ранкового засідання його перехоплюють біля дверей палацу. Навіть ті, з ким він раніше був ледь знайомий, підходять, обіймають за плечі і намагаються налагодити стосунки. І все це лише заради того, щоб купити кілька клятих кавунів! Відколи це серед колег-чиновників з'явилося стільки гурманів?

— Ваша Високосте князю Цзін, зачекайте хвилинку... — Князь Цзін, який якраз радів, що сьогодні ніхто не чекає на нього біля входу, і збирався піти раніше, поки інші не вийшли, несподівано почув знайомий голос.

Озирнувшись, він побачив чинного «залізного» канцлера Юань Муфаня. Між ними двома зазвичай не було конфліктів, але через політичні погляди — один був прихильником радикальних дій, інший — виважених — вони часто сперечалися в залі засідань до почервоніння облич. Зазвичай при зустрічі вони лише кивали один одному. Канцлер Юань ніколи не був людиною, що надто дбає про задоволення шлунка, тож навіщо він зараз його покликав?

Під пильним та здивованим поглядом князя Цзіна старе обличчя Юань Муфаня злегка почервоніло, і він закашлявся, щоб приховати свою ніяковість. Якби це було можливо, він би нізащо не став нікого просити, тим паче з такого приводу, про який важко заговорити. Але синівська шана понад усе. Щоб батько міг затриматися в столиці ще на кілька днів, давши синові можливість потурбуватися про нього, він вирішив пожертвувати своєю гордістю!

— Прошу пройти зі мною, поговоримо в іншому місці! — Канцлер Юань запросив князя Цзіна до найближчої чайної, де вони зайняли окрему кімнату та замовили чай.

Князь Цзін зробив ковток ароматного напою, відіслав слугу, що допомагав із приготуванням, і, бачачи, що канцлер Юань все ще вагається, запитав прямо:

— У пана канцлера виникли якісь труднощі? Якщо я можу чимось допомогти, обов'язково це зроблю! — Князь Цзін успадкував від старого імператора прямолінійний характер і терпіти не міг надмірної церемонності вчених.

Канцлер Юань зціпив зуби і виклав прохання одним духом. Виявилося, що батько канцлера, великий вчений Юань Синянь, нарешті приїхав до столиці і недовго пробув у домі сина. Почувши, що в столиці продають кавуни, він почав вимагати негайного повернення до містечка Тангу, постійно бурмочучи: «Кавуни у Сяоцао вже мали дозріти, давно я не їв її вареної свинячої голови, цікаво, що вона готує своєму братові цього тижня...» Вся його голова була зайнята лише думками про їжу!

Син канцлера, Юань Юньсі, повернувся до столиці для підготовки до осінніх іспитів, і академік Юань спочатку обіцяв дочекатися завершення іспитів онука. Але як тільки почув про кавуни — не зміг втриматися на місці. Канцлер уже відправив людей до Тангу за покупками, але дорога туди й назад займає щонайменше п’ять-шість днів. Батько ж ставав дедалі роздратованішим, ніби не міг чекати й дня; не дарма кажуть, що в старості характер стає дедалі більше схожим на дитячий.

— Ваша Високосте, чи не могли б ви... виділити два кавуни зі своєї крамниці? — Канцлер Юань ніяк не очікував, що настане момент, коли він проситиме когось про кавуни, тож його обличчя стало яскраво-червоним від сорому.

Заради крамниці дружини князь Цзін останнім часом мав чимало клопоту, і якби була його воля — він би розпродав ті нещасні кавуни швидше, щоб більше ніхто про них не згадував і не ображався. Канцлер Юань завжди був справедливою людиною, а тут іще й така шана до батька. Князь Цзін не міг відмовити і охоче погодився. Отримати вдячність «залізного» канцлера за два кавуни — це була цілком вигідна справа!

Одразу ж він наказав своєму охоронцеві:

— Сходи до крамниці княгині, візьми два кавуни і відвези до маєтку канцлера. Пам’ятай, заходь не через головний вхід, а через задній двір, і скажи, що це мій наказ!

Канцлер Юань вдячно склав руки перед собою. Князь Цзін допив чай, поставив чашку і сказав:

— Пане Юань, якщо більше нічого немає...

— Дякую вам, Ваша Високосте. Іншого дня я обов'язково пригощу вас гарним вином, будь ласка, завітайте. — Канцлер теж поспішав додому, щоб перевірити, чи батько знову не вимагає везти його в Тангу.

Після того як князь Цзін пішов, канцлер Юань не затримувався і поспішив до себе. Справді, наш академік уже тримав у руках вузлик із речами і, незважаючи на вмовляння інших, роздратовано вимагав негайно готувати карету до Тангу. Юань Юньсі, бачивши впертість дідуся, не наважувався перечити, лише лагідно вмовляв:

— Дідусю, людей уже відправили в чергу за кавунами. Якщо ви сьогодні поїдете, то не скуштуєте їх, коли їх привезуть!

— У Тангу я лише скажу Сяоцао — і кавунів буде скільки завгодно! Хіба я маю заради одного кавуна два дні стояти в черзі і так і не дочекатися! — Юань Синянь пару днів тому почув, що з Тангу до столиці привезли партію кавунів, і з радістю відправив людей купити їх. Але крамниця, маючи заступництво маєтку князя Цзіна, зовсім не зважала на статус канцлера. Він чекав два дні і не отримав навіть шматочка кавунової шкірки. Як же він розлютився! Повернувшись у Тангу, він обов'язково купить дуже багато кавунів: один з’їсть, один викине, а ще один буде копати замість м’яча!

— Дідусю, в ресторані «Чженьсю» замовлено окрему кімнату, сьогодні ввечері наша черга. Якщо ви поїдете, то не поїсте там! — Юань Юньсі виховувався дідом, тож добре знав його натуру гурмана. Щоб затримати його, треба було діяти лише через їжу!

Згадка про столичний ресторан «Чженьсю» лише додала гніву Юань Синяню. Він розправив вуса і сказав:

— Сім’я Чжоу зовсім не шляхетна! Не могли залишити мені окрему кімнату, щоб поїсти — треба чекати в черзі!! У Тангу Сяоцао лише слово скаже — і я йду їсти коли завгодно, навіщо мені ці черги?

Юй Сяоцао мала в ресторані «Чженьсю» в Тангу статус майже співвласника, і там для неї завжди була зарезервована окрема кімната. Коли вона приходила поїсти або була з гостями, їй ніколи не доводилося чекати. Щоправда, вона рідко туди ходила, і друзів, яких могла б запросити, було небагато, тому кімната часто була порожньою. Коли вона приносила їжу своєму братові, то завжди заносила порцію і академіку Юаню. Одного разу вона почула, як цей милий дідусь-гурман скаржиться, що в ресторані неможливо дочекатися місця, і щедро дозволила йому користуватися своєю кімнатою.

Тобто окрема кімната Сяоцао в «Чженьсю» була доступна академіку Юаню в будь-який час. Це означало, що він мав привілей їсти в ресторані без черг і попереднього запису. Цей старий неабияк хвалився цим перед своїми друзями. Крім родини Чжоу, лише Сяоцао мала таку привілею. Можливість прийти і поїсти без запису в «Чженьсю» була справою, якій дуже заздрили. Погляди його друзів, сповнені заздрощів і роздратування, довгий час тішили самолюбство академіка. Але в столиці всі ці привілеї зникли... Юань Синянь почувався пригніченим.

Якраз тоді, коли Юань Синянь наполягав на від’їзді, прибули канцлер Юань і людина з кавунами.

— Батьку! Кавуни привезли! Я теж хочу спробувати, який на смак той кавун із Тангу, який ви так вихваляєте. — На обличчі канцлера була ввічлива усмішка, він ніби не помічав вузлика в руках батька і наказав занести кавуни до зали.

Юань Синянь з першого погляду впізнав кавуни, вирощені родиною Юй. Кавуни в столиці були маленькими і несмачними, справжні кавуни мають бути тільки з Тангу, від родини Юй! Побачивши кавуни, він, здається, забув, що щойно збирався їхати; його ноги самі собою потяглися за здобиччю.

Почувши слова сина, Юань Синянь хмикнув:

— От скуштуєш і сам зрозумієш! Але дивись, не намагайся відібрати їх у мене!

Канцлер подумки не знав, сміятися чи плакати: «Невже ви думаєте, що я такий же, як ви!»

Кавуни в столиці зазвичай різали посередині і їли ложкою. Юань Синянь жваво командував слугами, як розрізати кавун на трикутні скибочки, і не втримався — відразу схопив одну і жадібно відкусив. Ох, цей самий смак! Солодкий аж до самого серця! Помітивши здивований вираз обличчя сина, він не без гордості сказав:

— Шкода, що кавун уже не такий свіжий! Якби щойно з поля, то він був би ще солодшим і хрусткішим.

Коли син потягнувся за другою скибкою, старий зупинив його:

— Хіба ми не домовилися, що ти не забиратимеш у мене їжу? Скуштував шматочок — і досить, відколи це ти став таким залежним?

Канцлер Юань, дивлячись на кавун вагою щонайменше п’ятнадцять-шістнадцять цзінів, з безпорадним виглядом сказав:

— Батьку, такий великий кавун ви самі не з’їсте! Якщо розрізаний кавун довго стоятиме, від нього може заболіти живіт!

Юань Синянь зиркнув на нього і сказав Юань Юньсі:

— Юньсі, віднеси половину на задній двір матері та невісткам, нехай теж спробують! Кавун має охолоджуючий ефект, тож скажи невісткам бути обережними і не давати дітям забагато.

Юань Юньсі був наймолодшим сином, йому було сімнадцять. У нього було двоє старших братів і дві сестри. Брати вже одружилися, а сестри вийшли заміж. У старшого брата була дитина трьох років, саме в тому віці, коли діти наймиліші, і академік Юань, як прадід, завжди думав про малюка, коли мав щось смачне. Брати Юань Юньсі поза очі жартували, що тільки цей малюк, у якого ще волосся до ладу не виросло, може відібрати їжу з «пащі тигра»! Завдяки цим кавунам у маєтку канцлера вдалося затримати старого впертюха, який рвався до Тангу.

А принц Ян (Чжу Цзюньян), який був далеко в Тангу, і не підозрював, скільки клопоту він завдав батькові своїм бажанням заробити трохи грошей на кишенькові витрати. Пізніше князь Цзін написав листа і серйозно поскаржився на сина княгині.

У цей час принц Ян з дуже серйозним виглядом сидів на подвір’ї родини Юй, засадженому овочами, неспішно пив чай і насолоджувався свіжою зеленню. На противагу його спокою, бідна Юй Сяоцао через присутність цієї «поважної персони» мусила воювати з каструлями та мисками на кухні!

— Юй Сяоцао, я хочу помідорів! — Наприкінці весни фруктів було небагато, а помідори у родини Юй були кисло-солодкими та соковитими, набагато смачнішими за багато фруктів, які раніше куштував Чжу Цзюньян.

Останнім часом Чжу Цзюньян, користуючись службовими справами, майже щодня приходив до родини Юй обідати. Він був дуже вибагливим до їжі: якщо готувала не Сяоцао, він обов'язково знаходив до чого причепитися. Дідусь-староста був готовий на руках носити цього гостя і постійно наказував обов'язково добре пригощати принца.