Золоті Поля

Перед тим, як вийти з міста, він побачив продавця коржів і купив кілька. Сім'я знала, що Сяо-Цао звикла добре їсти в обід. Вже було пізно, до обіду додому вони могли не встигнути, і донька, мабуть, дуже зголодніла.

Сяо-Цао сиділа на возі з віслюком, спираючись спиною на мішок із бавовною, звісивши ноги за борт, і смакувала ароматним коржем. Виглядала вона дуже задоволеною.

— Брате Дахай, Сяо-Цао! Я зайняла вам місце, швидше сюди! — за міською брамою, на воловому возі старого Чжана, вже чекала Фан-ши. Схоже, сьогодні торгівля йшла добре: її бамбуковий кошик був порожній, кури і яйця розпродані.

Старий Чжан здивовано подивився на віз із віслюком, яким керував Юй Хай, постукав люлькою об голоблю і запитав:

— Дахай! Звідки цей віслюк? Невже купив? Не хочу тебе повчати, але якщо купувати, то треба вибирати жирного і здорового... Цей твій, чи виживе він?

Юй Хай усміхнувся:

— Дядьку Чжан, цей віслюк виглядає худим, але дух у нього міцний. Я колись трохи вчився у ветеринара, серйозних хвороб у нього не бачу. Підгодувати кілька днів — і буде все гаразд. Якби він не був таким худим, хіба продали б його так дешево?

Коли старий Чжан запитав ціну, Сяо-Цао збрехала, що він коштував лише один лян срібла. Старий кивнув:

— Один лян — це недорого, зробити сам віз коштує приблизно стільки ж. Навіть якщо віслюк не виживе, втрати будуть невеликі... Брате Дахай, ти купив цей віз...

Коли старий Чжан не возив дрова, він заробляв перевезенням людей до міста. У добрий день можна було заробити двадцять-тридцять мідяків. Побачивши віз Юй Хая, він спершу подумав: чи не збирається Юй Хай конкурувати з ним? Адже віслюк бігає швидше за вола.

Сяо-Цао поспішно з усмішкою пояснила:

— Дідусю Чжан, наш Шитоу вчиться в місті, з візком нам буде зручніше його провідувати. А ще ми посадили овочі біля дому, тож возити їх на продаж теж буде легше.

Старий Чжан зрозумів, що вони не збираються возити людей за гроші, і заспокоївся.

Дорогою назад Юй Хай боявся втомити хужого віслюка і навідріз відмовлявся сідати на віз. Сяо-Цао не змогла його переконати, тому він поїхав на воловому возі старого Чжана. Віслюк виявився слухняним і крок за кроком слідував за возом. Дорогою Сяо-Цао ще раз напоїла його водою з духовного каменя, і, на щастя, він не впав від втоми, як побоювався Юй Хай.

Дім Сяо-Цао був біля підніжжя Західної гори. Повертаючись із міста, їм довелося проїхати через більшу частину села. Батько й донька ще не дісталися дому, а новина про те, що сім'я Юй Хая купила віслюка, вже розлетілася селом.

Лі-ши, шкандибаючи на своїх маленьких ніжках, швидко побігла додому, щоб, додавши барв, розповісти новину свекрусі Чжан-ши. Минулого разу в домі Сяо-Цао їй не пощастило, тож тепер вона стала хитрішою і підбурювала свекруху провчити другу гілку родини. Вона натякала, що свекор таємно допомагає їм, адже як інакше вони могли купити віслюка так скоро після поділу майна?!

Чжан-ши почула це, і її рідкі брови насупилися:

— Купили віз із віслюком? Ти впевнена?

Лі-ши енергійно закивала:

— Звісно впевнена, все село про це гуде, тільки від нас приховують! Мамо, подумайте, один віслюк коштує п'ять-шість лянів срібла. Другий брат тільки відділився, у нього хвора нога, звідки в нього гроші на віслюка? Невже свекор потайки...

Лі-ши не договорила, але Чжан-ши чудово зрозуміла натяк і з підозрою сказала:

— Грошима в домі розпоряджаюся я! Якщо старий має десь десять-вісім мідяків, я повірю, але щоб він мав кілька лянів срібла для допомоги другому синові — це малоймовірно!

Бачачи, що свекруха не розлютилася, Лі-ши запанікувала:

— Мамо, якби свекор не допомагав їм, другому братові нічого було б їсти, не кажучи вже про купівлю віслюка! Останнім часом риби ловлять мало, а раніше? Коли у другого брата була здорова нога, гроші за полювання він спочатку віддавав батькові. Якщо він не віддавав усе тобі, то міг приховати десять-вісім лянів, хто знає...

— Ану ж бо!! — Тільки-но Чжан-ши подумала, що старий приховав від неї гроші і віддав їх сім'ї другого сина, як її охопила лють. Вона кинула шиття в кошик і закричала:

— Я-то думала, чому другий син так легко погодився на поділ майна! Виявляється, він добряче нажився на старому! Ні, я змушу їх повернути все до копійки!!

Чжан-ши люто покрокувала до дому Сяо-Цао, а Лі-ши з тріумфальною усмішкою, похитуючи своїми повними стегнами, йшла слідом. Невістка старшого брата старого Юя, Лю-ши, побачивши вирази облич свекрухи та невістки і напрямок їхнього руху, зрозуміла, що вони йдуть до Юй Хая скандалити. Відчувши недобре, вона поспішила знайти старого Юя, який грав у шахи в селі.

Коли Чжан-ши з невісткою прийшли до будинку Сяо-Цао, вся родина була зайнята обробкою свинячої голови і нутрощів. Лю-ши (мати Сяо-Цао) підвела голову і, побачивши грізну Чжан-ши, напружилася, поспішно встала і боязко запитала:

— Мамо, чому ви прийшли в такий час?

Лі-ши побачила в дерев'яному кориті смердючі свинячі кишки і згадала, як минулого разу не отримала вигоди, а лише забруднилася смердючим брудом, який не відмивався навіть після кількох прань. Побачивши, що Сяо-Цао тримає кишку і дивиться на неї з напівусмішкою, вона поспішно сховалася за спину Чжан-ши, затулила ніс і сказала:

— А чому мама не може прийти? Хіба щоб прийти до другого брата, треба вибирати спеціальний час?

Чжан-ши голосно пирхнула і сказала:

— Чула, що сім'я другого сина розбагатіла і купила віз із віслюком. Хіба я, як мати, не можу прийти привітати?

Раптом її обличчя різко змінилося:

— Жінко другого сина, кажи правду! Скільки срібла ви виманили у старого? Я-то думала, чому ви так легко погодилися на поділ! Виявляється, ви мали запасний план!! Кажу вам, якщо сьогодні не віддасте срібло, отримане від старого, я з вами не закінчу!!

Лю-ши запанікувала:

— Мамо, яке срібло? Ті два ляни, що ми отримали при поділі, плюс те, що позичили у моїх батьків, пішли на цей дім. Чи є у батька срібло і скільки, крім вас, ніхто краще не знає!

— А от і не знаю!! Якби старий таємно не давав вам грошей, хіба ви — кульгаві, хворі й малі — змогли б за такий короткий час заробити на віз із віслюком?

Чжан-ши почула, що віз коштує п'ять-шість лянів. Зараз старий і старший син заробляли на рибі лише на прожиття, тож скільки треба було збирати на п'ять-шість лянів! Від цієї думки їй здавалося, що хтось вирізав шматок її серця, і воно стікало кров'ю.

Лю-ши мала м'який характер і не могла сперечатися з Чжан-ши. Вона ледь не плакала і тихо виправдовувалася:

— Мамо, гроші на віслюка Сяо-Цао заробила, продаючи тушковані свинячі голови і нутрощі на пристані. Якщо не вірите, спитайте на пристані, про нашу страву за один мідяк багато хто знає.

Сяо-Цао ляснула себе по лобі і подумки зітхнула: «Мамо, ну ти й простачка! Кількома словами видала всі наші статки...»

— Страва за один мідяк? Друга невістко, кого ти дуриш? Цзінь свинини коштує двадцять мідяків, за один мідяк можна купити хіба що кілька шматочків, навіть на зуб не вистачить! З вигляду ти чесна, а насправді навіть маму обманюєш! — Лі-ши втрутилася з глузливою посмішкою, насолоджуючись виставою.

— Невістко, я не обманюю маму! Ці свинячі голови і нутрощі, тушковані зі спеціями, смакують непогано. Щодня ми заробляємо кілька десятків мідяків... Якби не це, нам би вже давно нічого було їсти... — Лю-ши все ж зберегла трохи хитрості і не розповіла про дохід у двісті-триста мідяків на день.

Але навіть кілька десятків мідяків на день змусили очі Чжан-ши та її невістки спалахнути жадібністю! Чжан-ши подивилася на свинячі нутрощі в кориті, які вони зазвичай викидали собакам, зробила крок уперед, але сморід відштовхнув її назад. Вона скривила губи:

— Хто купуватиме це смердюче й брудне? Ти вважаєш мене дурною, яку легко обдурити? Навіть якщо ви заробляєте кілька десятків мідяків, не ївши й не пивши, неможливо за десять днів заробити на віз!

Юй Хай, який на задньому дворі будував навіс для сірого віслюка, почув шум, швидко підійшов і тихо сказав Чжан-ши:

— Мамо, ми купили віслюка, який помирав від хвороби, господарі хотіли його викинути. Ми заплатили лише за віз, усього менше одного ляна срібла. Якщо не вірите, подивіться на задньому дворі...

На задньому дворі Сяо-Хуей (Сірий), напившись води з духовним каменем, зручно лежав на сонці. З того місця, де стояла Чжан-ши, було видно лише худого, як скелет, віслюка, який безсило лежав на землі і не міг встати. Вона почала вірити словам Юй Хая.

Але вона не могла піти з порожніми руками. Очі її забігали, і вона сказала:

— Другий сину, ваша сім'я стала заможною, маєте щодня по кілька десятків мідяків доходу, а про допомогу родині й не думаєте. Твої батьки ледве зводять кінці з кінцями, а ти викидаєш гроші на хворого віслюка, не боїшся, що люди назвуть тебе невдячним!

Сяо-Цао розсміялася від злості і швидко відповіла:

— Бабусю, не забувайте, ми вже розділили майно! При поділі нам дісталося лише три му піщаної землі, два ляни срібла і напівзруйнований будинок. У договорі про поділ чітко написано: ми повинні давати вам щороку п'ятсот цзінів зерна або один лян і п'ять мас срібла. Бабусю, ми ще навіть батат не посадили, як ми можемо вам допомогти?

Чжан-ши, яка привласнила триста лянів срібла, за які Юй Хай мало не заплатив життям, анітрохи не соромилася і самовпевнено заявила:

— Хіба ви не заробляєте на продажу свинячих нутрощів? Навчіть нас рецепту приготування голів і нутрощів, не ховайте його. Хоч ми й розділилися, але ми все ще одна сім'я. Краще нехай вигоду отримаємо ми, ніж хтось чужий вкраде секрет...

Сяо-Цао втратила дар мови: вони хотіли перекрити їм єдине джерело доходу! Вона раділа, що сьогодні було холодно і похмуро, тому овочі у дворі та на городі накрили соломою. Інакше, якби Чжан-ши і Лі-ши побачили овочі, вони б точно обібрали все дочиста. Не було сумнівів, що ці свекруха з невісткою здатні на все.