Золоті Поля

Вона щосили змусила себе заспокоїтися, подивилася на двох людей у чорному одязі та масках, що стояли перед нею, і голосно запитала:

— Хто ви такі? Я всього лише дитина з рибальської родини, не маю з вами жодних порахунків. Можливо, ви помилилися?

Люди в масках перезирнулися. Той, що був нижчим на зріст, зловісно посміхнувся і запитав:

— Ти Юй Сяоцао з села Дуншань?

Серце Сяоцао впало. Якщо вони назвали її ім'я, помилки бути не може. Вона озирнулася навкруги, і її охопив холодний жах. Це було найвіддаленіше місце на гірській дорозі: з одного боку стрімка прірва, з іншого — густий ліс. Ідеальне місце, щоб убити людину і знищити сліди!

Двоє в масках заблокували їй усі шляхи відступу — спереду і ззаду. Чагарники в лісі були вищими за неї, швидко пробратися крізь них і сховатися було майже неможливо. Про прірву з іншого боку годі й думати — стрибок туди означав би вірну смерть без сліду. Що робити? Невже сьогодні їй судилося загинути?

Юй Сяоцао глибоко вдихнула і твердо промовила:

— Так, я справді Юй Сяоцао! Але я не робила нічого лихого і не можу придумати, хто б міг бути моїм ворогом. Чому ви, добродії, одразу хапаєтеся за зброю, навіть не поговоривши?

Голос високого чоловіка був трохи писклявим і різав слух:

— Хе-хе... Хтось заплатив двісті лянів за твоє життя. А хто саме — запитаєш у пеклі!

«Маленький Танюань, ти тут? Якщо не вийдеш зараз, твоїй господині кінець!» — Сяоцао відчайдушно кликала Маленький Божественний Камінь у думках. Цей хлопець так любить вихвалятися, коли він не потрібен, аби тільки в критичний момент не підвів!

Голос Маленького Божественного Каменя ліниво пролунал у її голові:

«Пф! Не смій називати мене Маленьким Танюанем! Що за дурне ім'я, зовсім не величне. Зміни його!»

— Зараз саме час сперечатися про ім'я? Ти що, хочеш, щоб я померла і ти змінив господаря? — Сяоцао так розізлилася, що забула про страх. Її гнівний вигляд змусив бандитів знову перезирнутися в подиві: невже дівчинка збожеволіла від страху?

Маленький Божественний Камінь неквапливо відповів:

«Я б і радий змінити господаря на когось сильнішого, але... Ех! Важко прив'язатися до когось без схожого магнітного поля! Мені, великому божественному каменю, доводиться змиритися з тобою як господинею, яка ж безвихідь!»

— Раз господаря змінити не можеш, то чого зволікаєш? Рятуй мене! — Сяоцао ледь не луснула від злості. Цей несерйозний тип тягне час у такий момент!

Маленький Божественний Камінь безтурботно мовив:

«Заспокойся, моя допомога не знадобиться! Ти, знаєш, дуже живуча, не помреш!»

У цей час бандитам увірвався терпець. Вони замахнулися великими ножами і кинулися на Юй Сяоцао. Злякавшись, вона пірнула під воза. Бандити промахнулися і вже збиралися нахилитися, щоб дістати її з-під воза, як раптом почувся стукіт копит і чистий, дзвінкий голос вигукнув:

— Грабувати і вбивати серед білого дня! Невже в державі Мін немає закону?!

Рятівник нарешті прибув! Юй Сяоцао була так схвильована, що аж розплакалася (ви впевнені, що не від страху?). Вона з полегшенням видихнула і безсило розпласталася під возом.

Бандити обернулися на звук і побачили, як до них мчить прекрасний білий кінь. З іржанням коня спритна постать злетіла з сідла і приземлилася неподалік від воза. Бандити були звичайними вуличними хуліганами з міста. Погодилися на справу вони лише через жадобу грошей і тому, що їм сказали, що мішень — беззахисна маленька дівчинка.

Хоч вони й виглядали люто, всередині тряслися від страху. Зазвичай вони лише задирали слабких та билися навкулачки, а вбивство було для них уперше. Побачивши, що їх викрили, і що прибулець володіє бойовими мистецтвами, вони не наважилися вступати в бій і дременули швидше за зайців, тягнучи свої ножі.

Чжу Цзюньсі здалеку побачив двох людей у чорному, які занесли ножі над дівчинкою. Він подумав, що це розбійники грабують на дорозі, тому погнав коня, щоб героїчно втрутитися. Хто ж знав, що ці боягузи втечуть ще до того, як він твердо стане на ноги?

Але раз він уже втрутився, то не міг дозволити злочинцям втекти. Кількома стрибками він наздогнав їх. Він очікував запеклої бійки, але бандити виявилися нікчемними і здалися після кількох ударів. Чжу Цзюньсі навіть розчарувався — занадто легко!

Бандити гірко плакали: «Брате, можна не бити так сильно?»

Коли Юй Сяоцао вилізла з-під воза, вона побачила таку картину: білий красень одним ударом ноги відправив бандита в політ, той врізався в дерево, відскочив і, спльовуючи кров, довго не міг підвестися. Іншого бандита він скрутив, притиснувши обличчям до землі і заламавши руку за спину. Вона чітко почула хрускіт — схоже, рука була зламана!

Придивившись, вона зрозуміла, що красень у білому їй знайомий. Хіба це не котрийсь із синів княгині Цзін? У будь-якому разі, син княгині! Несподівано, що княжий син так вправно володіє бойовими мистецтвами.

— О? Хіба ти не названа донька генерала Фана? Кого ти розлютила, що накликала на себе смертельну небезпеку? — здивовано запитав Чжу Цзюньсі, впізнавши в замурзаній дівчинці, що вилізла з-під воза, знайому.

Юй Сяоцао обтрусила з себе пил і пробурмотіла:

— Я б і сама хотіла знати, хто так сильно хоче моєї смерті.

Чжу Цзюньсі злегка насупився і, поміркувавши, сказав:

— Ти з простої родини. Якби хотіли пограбувати, навряд чи обрали б тебе. Дівчинко, подумай добре: кого ти могла образити останнім часом? Або з ким ворогує твоя родина?

Юй Сяоцао почухала обличчя вказівним пальцем, залишивши на ньому смуги бруду, про які й не здогадувалася. Вона насупила брови і почала міркувати: якщо говорити про ворогів, то Чжан-ши можна з натяжкою назвати таким. Але Чжан-ши — проста селянка, вона навряд чи наважилася б найняти вбивць. Та й з її скупістю вона б точно пошкодувала грошей на це. А щодо інших ворогів... вона справді не могла нікого згадати.

Чжу Цзюньсі, дивлячись на дівчинку, яка перетворила своє обличчя на мордочку кошеняти і так нічого й не придумала, махнув рукою:

— Забудь. Краще відправимо цих двох до управи. Після добрячої прочуханки палицями вони все розкажуть!

— Герою, помилуйте! Герою, помилуйте! — бандити, почувши про управу, запанікували. За вбивство з метою пограбування за законом належала смертна кара!

Високий бандит голосно заридав:

— Я винен, засліпила жадоба грошей, от і взявся за це. Присягаюся, це вперше! Я більше ніколи не посмію! Прошу, герою, змилуйтеся, відпустіть мене!

Низький теж почав бити поклони:

— Так, так! Я виправлюся, почну нове життя! Прошу, герою, будьте милосердні, простіть мене цього разу!

Юй Сяоцао холодно хмикнула і з силою копнула зв'язаного як ковбаса бандита, суворо вигукнувши:

— Пробачити вас? Якби панич Чжу не прибув вчасно, ви б мене пробачили? Кажіть, хто вас послав?

Чжу Цзюньсі з повагою подивився на дівчинку. Після такої небезпечної ситуації інша б уже ридала, а ця насмілилася протистояти бандитам і спокійно їх допитувати.

Високий бандит поспішно закричав крізь сльози:

— Це була молода дівчина, схожа на служницю! Вона знайшла нас, дала двісті лянів і наказала влаштувати засідку тут. Ми мали скинути тебе разом із возом у прірву, щоб це виглядало як нещасний випадок. Тоді двісті лянів стали б нашими! Маленька пані, змилуйтеся, не віддавайте нас до управи! Ми більше не будемо!!

— Влаштувати нещасний випадок? А ви ж розмахували ножами і кидалися на мене так, ніби хотіли порубати на шматки. Це зовсім не схоже на те, що ви кажете, — холодно зауважила Сяоцао, дивлячись на бандита зі щурячим обличчям, з якого вже зняли маску.

Високий бандит заперечливо захитав головою:

— Ножі були тільки для залякування, вони навіть не гострі! Ми подумали, що ти просто недосвідчена дівчинка, тебе легко налякати до непритомності, а потім уже зробити справу, тому...

Юй Сяоцао підняла один із ножів і глянула — він справді був тупим. Бандити вийшли на справу з тупими ножами — це просто смішно! Не дивно, що вони дременули, щойно з'явився панич Чжу!

— Кажіть! Хто вас найняв? Зізнання полегшить вашу долю, а опір — погіршить. Якщо чесно все розкажете, може, моє серце пом'якшає, і я вас відпущу, — Сяоцао просто хотіла знати, хто настільки жорстокий, що бажає її смерті.

Високий бандит злякано залепетав:

— Це справді була лише служниця, ми не знаємо, хто вона! Але судячи з її одягу, вона з багатої родини.

Служниця з багатої родини? У місті вона знала лише дві-три багаті родини, з якими майже не спілкувалася і не мала ворожнечі. Хто б міг замовити її вбивство?

Низький бандит, очевидно, був хитрішим. Його очі забігали, і він запитав:

— Якщо я скажу, хто заплатив нам, ви нас відпустите?

Очі Сяоцао засяяли:

— Ти знаєш?

Низький бандит кивнув:

— Та служниця дала нам лише половину суми, а решту обіцяла після виконання. Я тоді запідозрив неладне, боявся, що нас кинуть, тому тихенько пішов за нею. Вона покружляла містом і зайшла в один маєток...

— Зайшла в маєток? Чий це маєток? — серце Сяоцао стиснулося, вона почала допитуватися.

В очах бандита майнула хитрість, і він почав торгуватися:

— Якщо ви відпустите нас обох, я, звісно, скажу вам!

— Відпустити вас? А якщо ти брешеш і не знаєш замовника, де мені вас потім шукати? — Сяоцао була не дурна і не збиралася так просто піддаватися, але пообіцяла: — Не хвилюйтеся, якщо ми знайдемо справжнього замовника, я клянуся, що не відправлю вас до управи і не заберу ваші життя!

Низький бандит вирішив ризикнути. Він подивився на панича Чжу і, отримавши його гарантії, сказав:

— Та дівчина зайшла через бічні двері, там її хтось зустрів. На бічних дверях не було знаку, тому я обійшов до головних воріт і побачив на них два великих ієрогліфи...