Золоті Поля

Спів пташок розбудив новий день. Налетів легкий вітерець, принісши із собою свіжий, запашний і витончений аромат вологої землі. Сьогодні село Дуншань порушило свою звичну ранкову тишу: усе рибальське поселення пожвавилося через певну новину, що розлетілася навколо.

— Ви чули? Майстерня родини Чжоу збирається закуповувати велику кількість борошна з батату! — на місці закупівлі устриць та морських кишок біля будинку Юй Сяоцао селяни теревенили, поки чекали своєї черги в черзі.

Інший селянин із радісним здивуванням промовив:

— Справді? Моя родина минулої осені зібрала чимало батату. Боялися, що він погано зберігатиметься, тому нарізали скибками, висушили й склали в льох! Щойно продам морські кишки, одразу піду додому, і нехай мій чоловік усе перемеле на борошно. Тільки от цікаво, яка буде ціна?

— Родина Чжоу веде справи чесно, вони не будуть навмисно занижувати ціни, як деякі безсовісні торговці. Я чув, що ціна нібито навіть трохи вища за ринкову! — сказав один спритний чоловік.

Інший на вигляд добродушний здоровань, дивлячись на свої вичищені морські кишки в кошику, весело засміявся:

— Так, так! Відтоді як родина Чжоу почала купувати у нас у селі устриць та морських кишок, життя нашої сім'ї значно покращилося. Тепер діти можуть поїсти гарного зерна, і не треба, як раніше, вираховувати кожен мідяк! Учора я навіть купив цзінь м'яса, щоб діти поласували!

— Брате Дадун, ти і твій старший син — справжні майстри з копання морських кишок. Щодня маєте по кілька сотень мідяків доходу. Навіть якщо будете їсти м'ясо кожен день, грошей все одно вистачить! — з легкою заздрістю зауважив спритний чоловік.

Добродушний чоловік, якого назвали Дадуном, ніяково всміхнувся:

— Ну що ти! Нашому старшому вже час наречену підшукувати, треба збирати гроші на подарунок за наречену!

— Брате Дадун, наше село Дуншань тепер не порівняти з тим, що було раніше! Колись ми були бідні, і дівчата з інших сіл не хотіли йти за нас заміж. А зараз — якщо є сила в руках, хіба не можна заробити за день сотню мідяків? Мої родичі, у кого є доньки на виданні, вже розпитують, чи є у нашому селі працьовиті хлопці! — промовила дещо повненька жінка.

Дадун поспіхом відповів:

— Тітонько, тоді ти обов'язково придивися когось для нашого старшого. Не обов'язково, щоб дівчина була красунею, аби тільки людина була добра та працьовита!

Повненька жінка розквітла в усмішці:

— Брате Дадун, якщо ти мені довіряєш, то бери цю справу на мене. У моїх родичів є племінниця — і з лиця гарна, і в роботі спритна, справжня господарка. Ти повернися, порадься з дружиною, і якщо вона не проти, я замовлю слівце.

— Добре, добре! Красно дякую, тітонько!! — Дадун розсміявся, і зморшки в кутиках його очей стали ще глибшими. Колись він сам через бідність у сім'ї лише в поважному віці зміг одружитися, тож тепер бачив, що його синові не доведеться повторювати його долю.

Поки тривали розмови, Юй Сяоцао вийшла до людей, стала на високий камінь, тримаючи в руках паперову трубку, згорнуту з листів для каліграфії. Приставивши трубку до рота, вона щосили вигукнула:

— Шановні дядьки, тітоньки, дідусі та бабусі! Всім доброго ранку!!

— Доброго, доброго! Це ж донька брата Хая, яка ж вона жвава!

— Ой, Сяоцао, не стій так високо, дивись не впади...

— Молодша донька брата Хая надзвичайно кмітлива. Продаж тушкованих страв, вирощування кавунів — усе це її ідеї! Подивіться на неї, і чому в моїй родині немає такої доньки?

— Цікаво, що ця малеча вигадала цього разу...

Юй Сяоцао, бачачи, що успішно привернула увагу кожного, всміхнулася ще солодше:

— Прошу тиші!! У мене є чудова новина для всіх односельців!

Селяни, почувши про хорошу новину, миттю припинили шепотітися і навострили вуха.

Юй Сяоцао задоволено кивнула і гучно промовила:

— Родина Чжоу планує відкрити ще дві майстерні! Потрібно набрати групу працівників, і чоловіки, і жінки можуть подавати заявки. Після відбору та підписання угоди, щомісячна платня буде не меншою за один лян срібла!

Щойно Сяоцао договорила, у натовпі наче котел закипів:

— Родина Чжоу відкриває нові майстерні? І набирає людей збоку? Чудово!! Я чув, що в їхній майстерні приправ умови просто неймовірні: чотири вихідні на місяць, не рахуючи зарплатні, ще й відсотки від прибутку наприкінці року! Я так шкодував, бо в майстерню приправ брали тільки спадкових слуг Чжоу... Хто ж знав, що в нові майстерні кликатимуть усіх! Обов'язково піду спробую!

— Я теж піду!! А раптом мене візьмуть! Один лян срібла на місяць — це стабільний дохід незалежно від погоди! Тільки дурень не піде!

— Хіба Сяоцао не сказала? Чоловіки і жінки — без обмежень. Я вдома все одно байдикую, а в копанні морських кишок я не мастак. Може, піду домовлюся зі своїм чоловіком і теж запишуся?

...

Юй Сяоцао, бачачи, що її слова викликали такий ажіотаж серед селян, знову прочистила горло і продовжила:

— Третій панич Чжоу сказав, що насамперед набиратимуть жителів нашого села Дуншань! У кого в родині є вільні робочі руки — приходьте пробувати сили! Також родина Чжоу на постійній основі закуповуватиме борошно з батату, курячі та качині яйця. Якщо у когось є надлишки — несіть і міняйте на гроші! Запис триватиме лише три дні, переказуйте одне одному, щоб ніхто не запізнився!

Невдовзі ця новина облетіла все село Дуншань. Одразу ж кілька родин гуртом вирушили на пристань до майстерень Чжоу, щоб записатися й чекати на іспит.

Третій панич Чжоу мав неабияку далекоглядність: коли він будував майстерню приправ, то спеціально збудував більше приміщень. Спочатку виробництво приправ займало менше половини будівель. Решту він тримав окремо, щоб згодом перетворити на майстерню столітніх яєць та майстерню з виготовлення крохмальної локшини.

Через три дні майстерні з виробництва «підань» та локшини були готові до роботи. Виготовлення столітніх яєць, за винятком секрету приготування «грязі» для обгортання, було справою технічно нескладною. Сяоцао передала рецепт цієї грязі довіреній особі Чжоу Цзисюя. Щодня той готував суміш, а працівники просто обкатували в ній яйця. Тож ця майстерня змогла розпочати роботу вже після короткого навчання.

Для виготовлення яєць не потрібно було багато людей, тому після співбесіди набрали лише кілька спритних жінок. А от із майстернею локшини все було не так просто. І замішування крохмального тіста, і робота з ситами для формування ниток, і виловлювання та сушіння локшини — усе це вимагало неабияких навичок та суворого навчання.

До того ж, працівники майстерні локшини мали підписати угоду про нерозголошення: той, хто видасть рецепт, муситиме сплатити тисячу лянів відшкодування та потрапить до в'язниці.

Почувши про таку умову, багато хто злякався. Проте, дізнавшись про високу зарплатню, гарні пільги та премії наприкінці року, більшість людей все ж погодилися підписати папери. Якщо в тебе немає злих намірів і ти не збираєшся видавати секрети — то й боятися нічого!

Замішуванням тіста займалися переважно охайні та швидкі дівчата й молоді жінки. Часи змінилися, і погляди жителів Дуншаня теж: тепер робота жінок заради заробітку для родини не вважалася чимось ганебним!

А за вибивання локшини через сито відповідали міцні молоді чоловіки, причому вони працювали змінами, відпочиваючи кожну годину. Ця робота трималася виключно на силі м'язів — якби хтось робив це з ранку до вечора, то руки просто б відмовилися служити!

Для виловлювання та розвішування локшини відібрали акуратних та терплячих жінок. Таким чином, більше половини працівників у нових майстернях Чжоу становили жінки.

Якщо взяти село Дуншань, то раніше дівчата та жінки, коли не мали справ, збиралися по кілька людей і перемивали кістки сусідам. Відтоді як запрацювали майстерні Чжоу, у селі стало набагато тихіше. Під старим в'язом на в'їзді до села тепер можна було побачити лише літніх людей, жінки ж там майже не з'являлися.

Звісно, за винятком Сюн-ши та Лі-ши! Ці дві типові ледацюги ні до чого не були здатні, тож у майстерні їх, звісно, не взяли. Вони теж разом ходили записуватися, але як тільки побачили неохайний вигляд Лі-ши, її відсіяли на першому ж етапі. Пояснили це тим, що майстерні виробляють продукти харчування, і якщо людина не стежить за власною гігієною, то як вона може гарантувати чистоту продукту?

Сюн-ши теж відсіяли на другому етапі через її незграбність. Бачачи, що кілька жінок, з якими вона була в поганих стосунках, пройшли відбір, Сюн-ши мало не луснула від заздрощів. Тож вона почала підбурювати Лі-ши, щоб та пішла до Юй Хая «домовитися».

Лі-ши, як і її свекруха, була з тих, хто зачіпає слабких і боїться сильних. Вона не наважилася йти до Юй Сяоцао, за якою стояв впливовий хрещений, тому потайки прийшла до Лю-ши. Вона почала всіляко тиснути на Лю-ши, змушуючи її просити панича Чжоу за неї. Це почула Юй Сяоцао, яка щойно увійшла в хату.

— Тітонько! Майстерні столітніх яєць та локшини — це не мамина власність. Який сенс просити її? Моя мама за весь час і двома словами не перекинулася з паничем Чжоу, а ви змушуєте її йти просити. Ви не до тієї людини звернулися! Скажу вам чесно: у нашій родині єдина людина, яка може про щось говорити з паничем Чжоу — це я! Просити інших — марна справа!!

Юй Сяоцао схрестила руки на грудях, відчуваючи огиду до такої поведінки Лі-ши. Вона досі думає, що її мама — та сама «м'яка хурма», яку можна чавити як заманеться? Не діждеться!

Лі-ши озирнулася довкола, і не побачивши впливового хрещеного батька Сяоцао, поспіхом зігнулася в усмішці:

— Сяоцао! Послухай, ми ж родичі. А хто такі родичі? Хіба вони не мають допомагати одне одному? Тітка ніколи ні про що тебе не просила, допоможи мені цього разу!

Юй Сяоцао повела очима й мовила:

— Якщо хочете, щоб я замовила слівце — це можливо! Але в майстерні локшини дуже важка праця, а ви у нас людина тендітна, точно не впораєтеся. Тож... ідіть у майстерню столітніх яєць! Але там платять від виробітку. Хто швидкий — робить більше і отримує більше грошей; хто повільний — той заробить мало. Тітонько, що скажете?

Лі-ши добре знала себе: і в дівоцтві, і після заміжжя вона майже нічого не робила. Якщо зарплата залежатиме від кількості — то діла не буде...

Лі-ши продовжувала улесливо всміхатися:

— Сяоцао, а подивися, може є якась інша робота...

— Не те щоб я вас недооцінювала, але з іншою роботою ви точно не впораєтеся! Якщо це вам не підходить — тоді продовжуйте копати морські кишки. Якщо докласти зусиль, за місяць теж непогано виходить! — Юй Сяоцао махнула рукою, її голос став роздратованим.

Лі-ши зрозуміла, що Сяоцао — міцний горішок, до того ж за нею стоїть великий чиновник, тож її ні вдарити, ні облаяти. Попри незадоволення, вона погодилася. Нехай повільно, але за кожне яйце будуть якісь гроші.

Найбільше її тішило те, що коли вона працюватиме, Чжан-ши не стоятиме над нею. Стара не знатиме точно, скільки та заробила, тож можна буде потайки відкладати собі «заначку»...