Золоті Поля

Цянь Вень не встояв перед наполегливістю малюка, вибрав шматочок курятини завбільшки з ніготь великого пальця і поклав до рота, повільно смакуючи. Той ніжний, ароматний і м’який смак залишив по собі довгий посмак, який він пам’ятатиме все життя. Навіть коли в майбутньому він складе іспити на цзіньші та стане чиновником, скільки б разів він не їв смажену курку чи інші делікатеси, він уже ніколи не знайде того самого смаку...

Юй Сяоцао з задоволенням спостерігала за малюками, особливо за тим, як її молодший брат їв із таким апетитом, що вона не втрималася і вщипнула його за пухку щічку. Шітоу, надувши щоки, нерозбірливо промовив:

— Друга сестро, я вже учень академії «Жунсюань», а не дворічна дитина. Не треба раз у раз щипати мене за щоки. Якщо хтось побачить, буде так несолідно!

— Щипати за щоки — це вияв ніжності, інших я б і не подумала чіпати! Тепер я нарешті розумію приказку: «Син підріс — матері не слухає». Ти ще й вирости не встиг, тільки до школи пішов, а вже відмовляєшся від своєї другої сестри? Як же мені прикро! — Юй Сяоцао відвернула голову, щосили витріщивши свої сяючі очі, поки вони не защеміли, і лише тоді з силою кліпнула, вичавивши сльозинку, і з докором поглянула на брата.

Шітоу миттю розгубився, кинув миску з рисом, кинувся до сестри, вхопив її за руку і почав легенько трусити:

— Сестро, я не відмовляюся від тебе! Ти назавжди залишишся моєю найкращою другою сестрою. Не сумуй, це я винен. Щипай, щипай скільки захочеш...

Цянь Вень бачив усі ці хитрощі Сяоцао і лише подумки хитав головою. Юй Фань хоч і здавався кмітливим, але в руках своєї сестри він був лише іграшкою для жартів.

Сяоцао кліпнула, і сльозинка скотилася по її віях прямо на щоку; разом із її скорботним виразом обличчя це виглядало дуже жалібно. Шітоу ледь сам не розплакався і тремтячим голосом мовив:

— Сестро, не плач, Шітоу більше ніколи так не скаже. Не сердься на мене...

Тут втрутився Сунь-товстун, підставивши своє кругле обличчя прямо до Сяоцао, і голосно вигукнув:

— Сестро, не сумуй! Якщо Шітоу не хоче, щоб ти його щипала, то щипай мене! Ось, можеш тиснути як заманеться, мої щоки точно приємніші на дотик, ніж у Шітоу!

Сяоцао не втрималася і пирскнула зо сміху. Вона погладила Шітоу по обличчю, потім погладила Сунь-товстуна по голові й сказала:

— Я просто вас полякала, не сприймайте всерйоз! Їжте швидше... Вже пізно, мені треба повертатися до Дуншаня. Шітоу, вчися добре, завтра по обіді я приїду за тобою. — Завтра якраз починалися вихідні.

Шітоу зрозумів, що сестра знову над ним пожартувала. Він шмигнув носом, серйозно подивився Сяоцао в очі й мовив:

— Сестро! Знай, я назавжди залишуся твоїм маленьким Шітоу!!

Ці слова, схожі на клятву, він закарбував у серці на все життя. Навіть коли він став юним переможцем іспитів і здобув світову славу, зустрівши сестру, він усе одно капризував і горнувся до неї, як і колись...

Не встигла Сяоцао розчулитися, як Сунь-товстун знову вставив свої п'ять копійок:

— Сестро, і я теж назавжди залишуся твоїм Сунь-товстуном!! Коли наступного разу готуватимеш щось смачне, обов'язково принеси і мені порцію!!

Сяоцао вщипнула Сунь-товстуна за щоку (він був навіть трохи вищий за неї) і крізь сміх та сльози відповіла:

— Не хвилюйся! Навіть якщо не називатимеш мене сестрою, я тебе не обділю!! Все, я пішла, а то дотемна не встигну додому!!

Попрощавшись із Шітоу та його друзями, Сяоцао прийшла до кавунової лавки. Екіпаж пані Фань був уже готовий. Речі, які купила хрещена, ледь вмістилися у два вози родини Юй.

Чжан-ши, дивлячись на ці два вози добра, ледь не захлинулася від заздрощів. Величезний мішок білого рису, такий самий мішок борошна, шмат жирного м'яса вагою щонайменше п'ять цзінів, не кажучи вже про вишукані побутові дрібниці, яких вона зроду не бачила. Ці два вози коштували щонайменше кілька десятків лянів, чи не так? Справді, родина чиновника грошей не рахує.

Але ж ворожка казала, що в її родині теж буде великий чиновник. Коли її син складе іспити, вона теж стане поважною старою пані, і тоді вона теж зможе розкидатися сріблом направо й наліво...

Через те, що вози були завантажені вщент, група рухалася повільно. Місяць уже піднявся над деревами, коли вони дісталися села Дуншань. Проїжджаючи повз свій дім, Чжан-ши навідріз відмовилася виходити з карети, бо грошей вона ще не отримала.

— Бабусю, двісті лянів — це велика сума, нам же треба час їх підготувати!! Вже пізно, хіба не можна обговорити все завтра? Ми ж нікуди не втечемо!!

Чжан-ши з самого ранку була на ногах, кілька годин ішла до міста, весь день виглядала біля лавки, навіть пообідати пошкодувала грошей, а потім ще й влаштувала істерику — її сили були на межі. Подумавши, що Юй Хай нікуди не дінеться від неї, Чжан-ши нарешті вийшла з карети і пішла додому.

Пані Фань, дивлячись на невдоволене обличчя старої, зітхнула:

— Сяоцао, твоє бажання відкупитися від проблем зрозуміле, але я боюсь, що це лише розпалить її апетит. Якщо вона зрозуміє, що за кожну істерику отримує гроші, це не закінчиться добром!

Саме в той момент, коли Чжан-ши виходила з карети, Сяоцао помітила, як п'ятиколірний камінь на її зап'ясті випустив золоте сяйво, що полетіло прямо в голову старої. Почувши стурбований тон хрещеної, дівчинка хитро всміхнулася:

— Хрещена, не хвилюйтеся! Жодного мідяка вона не отримає! Просто чекайте на цікаве видовище!

Тієї ночі з східної кімнати старого будинку потайки вийшла постать. Золотаве кошеня кинуло на неї зневажливий погляд і, гордо піднявши голову, пішло слідом своєю котячою ходою.

«Ми йдемо дивитися виставу, а не грабувати, чи не так? Навіщо стільки таємничості?» — фиркнув Маленький Божественний Камінь.

— Тсс! — Сяоцао, виходячи з кімнати, мала пройти через вітальню. Вона злякалася голосу каменя і інстинктивно глянула на лежанку: на щастя, батьки дихали рівно — вони міцно спали. Якби вона їх розбудила, нічна пригода б зірвалася.

Сяоцао обережно прочинила двері. Старе дерево видало тихий скрип. Дівчинка, наче зляканий заєць, підскочила на місці й затулила рота рукою, спостерігаючи за реакцією на лежанці. Батько перевернувся на інший бік і продовжив хропіти.

Пронесло. Вона навшпиньки вийшла з хати, швидко перетнула подвір’я і попрямувала до воріт. Юй Хан, який якраз встав по нужді, побачив у місячному світлі постать (він не зрозумів, чи це старша сестра, чи молодша) і здивувався: чого це вона посеред ночі кудись зібралася?

Юй Хан швидко наздогнав Сяоцао і легенько торкнувся її плеча. Дівчинка тихо скрикнула і знову затулила рот. Побачивши брата, вона закотила очі: так і серце може зупинитися!

Впізнавши в цій гримасі свою молодшу сестру, Юй Хан пошепки запитував:

— Чому ти не спиш? Куди це ти зібралася?

Сяоцао приклала палець до вуст, нагадуючи йому говорити тихіше, прислухалася до звуків із хати і прошепотіла:

— Потім поясню, йди за мною!

Удвох вони в місячному світлі підійшли до огорожі старого будинку Юй. Добре, що брат пішов слідом: Сяоцао видерлася на плечі Юй Хана і перелізла через мур. Коли вона стрибала вниз, Маленький Божественний Камінь підтримав її своєю силою, тож вона не гепнулася об землю.

Юй Хан, який після одужання став набагато спритнішим і сильнішим (Маленький Божественний Камінь лише хмикнув: «Ще б пак, моя вода для вмивання зміцнює тіло!»), легко перемахнув через стіну. Він, як і сестра, пригнувся і підкрався до вікна головної кімнати. Погода вже була теплою, тож вікно було відчинене. У місячному світлі можна було розгледіти дві постаті, що лежали поруч, і почути гучне хропіння діда.

Юй Хан бачив, як сестра прислухається до звуків усередині, і не втримався від жарту, тихо спитавши:

— Сестричко, невже ти прийшла сюди спеціально, щоб послухати, як хропе дідусь?

— Тсс, мовчи... — не встигла Сяоцао договорити, як усередині почався рух.

— Ні! Не підходь!! — зсередини пролунав пронизливий, несамовитий крик. Хропіння старого Юя миттю припинилося, почулося шарудіння одягу.

— Стара, ти що? Стара?! — Старий Юй поплескав дружину по руці, але та різко відштовхнула його!

Очі Чжан-ши, які зазвичай були примружені, тепер були широко розплющені й налиті жахом. Вираз її обличчя був таким, ніби вона побачила привида. Вона з острахом вдивлялася в балку на стелі, наче бачила там щось жахливе, і кричала:

— Не підходь!! Не шукай мене!!

Старий Юй подивився туди ж, куди й дружина, але нічого не побачив. Він подумав, що їй наснився кошмар, і, боячись налякати її ще більше, тихо покликав:

— Мати дітей, мати дітей...

Але Чжан-ши була ніби в іншому світі. Вона не прокидалася, а навпаки — почала ще запекліше розмахувати руками в повітрі:

— Я не боюся тебе!! Ти вже кілька десятиліть як мертва!! Навіть якщо прийдеш, я все одно тебе не боюся!!

Старий Юй знову зиркнув на балку, і волосся на його тілі стало дибки. Схоже, стара справді натрапила на щось нечисте.

— Мати дітей, кого ти там бачиш? — тремтячим голосом запитав він.

— Сестро!! Твоя хвороба все одно була невиліковною, не було сенсу тягнути далі! Твій чоловік, щоб вилікувати тебе, витратив усе до останнього зернятка рису. Якби ти не померла, ти б затягнула таку добру людину в могилу разом із собою!! — жах на обличчі Чжан-ши змінився якоюсь незрозумілою люттю. Вона, зціпивши зуби, вдивлялася в стелю, ніби там був її найлютіший ворог.

У свідомості Чжан-ши бліда жінка, з чиїх очей та рота текла кров, дивилася на неї з ненавистю і раз у раз запитувала: «Я по доброті своїй прихистила тебе, навіщо ж ти мене згубила? Навіщо згубила?»

— Ти мала померти!! Якби ти не померла, мій чоловік (брат колишньої дружини) ніколи б і не глянув на мене!! Тільки після твоєї смерті я змогла отримати все, що належало тобі!! — Чжан-ши, доведена до нестями цими видіннями, викрикнула таємницю, яку приховувала в серці десятки років.

Старий Юй застиг на місці, не в силах повірити власним вухам, дивлячись на спотворене обличчя дружини. Колись Чжан-ши, яка вийшла заміж далеко на захід, через знущання в сім'ї чоловіка втекла, вкравши кілька десятків мідяків. Вона разом із сином прийшла до села Дуншань як жебрачка, щоб просити прихистку у своєї двоюрідної сестри — першої дружини старого Юя.