Золоті Поля

Начальник охорони Чжен кивнув і звернувся до охоронців, що стояли позаду: «Ви кілька, сховайтеся на деревах поблизу і влаштуйте засідку, а решта залишайтеся зі мною, будемо допомагати брату Юй».

Пастки, які робив Юй Хай, складалися з ліан та мотузок, з яких він в'язав петлі-зашморги. Якщо вокоу наступить у таку пастку, достатньо буде лише трохи потягнути, і людину зашморгом підвісить догори дриґом. А тоді вже з тим вокоу можна буде робити все, що заманеться.

Розстановка пасток не вимагала багато часу, і Юй Хай разом із кількома охоронцями швидко встановив з десяток таких пасток на єдиному шляху, яким вокоу могли б піднятися в гори. Тим часом поміж тінями дерев уже можна було розгледіти силуети розлючених вокоу, які щось горлали своєю незрозумілою мовою.

Начальник охорони Чжен зробив знак Юй Хаю відступити в безпечне місце. Сам же він разом з іншими охоронцями вибрав поблизу велике дерево і за кілька стрибків видерся на нього. Окрім мечів та шабель у руках, кожен з охоронців мав за спиною лук і сагайдак зі стрілами. Охоронці, які сховалися на деревах, незворушно зняли луки зі спини, натягнули тятиву до відмови і прицілилися в той бік, звідки наближалися вокоу.

У лісі виднілося безліч силуетів — очевидно, що вокоу було чимало. Незабаром у їхнє поле зору потрапив невисокий вокоу в чудернацькому вбранні, з виголеною маківкою і лютим виразом обличчя. Ховаючись у кущах, Юй Хай уважно стежив за ногами вокоу, затамувавши подих і спостерігаючи, як той крок за кроком наближається до розставленої ним пастки.

Ближче, ще ближче! Ліва нога вокоу вже ступила у петлю! Юй Хай діяв рішуче і злегка смикнув за механізм у своїх руках. Петля миттєво затягнулася, міцно обхопивши щиколотку вокоу. Тоді Юй Хай з силою смикнув ще раз, мотузка швидко натягнулася, і, використовуючи пружність гілки дерева, вокоу відчув лише різкий ривок на нозі, а вже наступної миті він завис на дереві догори дриґом.

Наляканий вокоу заверещав: «Уа-уа!», а інший вокоу, який ішов слідом за ним, на мить отетерів, а потім повернувся назад і щось крикнув. Ті вокоу, що йшли позаду, одразу ж повитягували свої довгі мечі й оточили одного дещо вищого вокоу, чий одяг був багатшим, ніж у решти. Було очевидно, що цей вокоу і є ватажком цієї зграї грабіжників.

Ватажок вокоу, вказуючи на підвішеного на дереві підлеглого, щось сердито кричав — зрозуміло було, що він наказує іншим зняти його. Проте вокоу, які отримали наказ, ще не встигли зрушити з місця, як із листя вилетіла стріла і влучила точнісінько в горло підвішеному вокоу. Той миттєво помер і повис на дереві, наче здохлий пес.

Обличчя ватажка вокоу зблідло, і він знову почав віддавати накази своїм підлеглим захищати його. У цій метушні ще кілька вокоу натрапили на пастки і також були підвішені догори дриґом.

«До бою! До бою!!» Ватажок вокоу спочатку не думав, що захоплення рибальського села вимагатиме багато зусиль. Він навіть похвалявся перед генералом Ямагуті, що йому вистачить і половини дня, щоб взяти це село, а потім він швидко дістанеться причалу, щоб об'єднатися з основними силами.

Але він і уявити не міг, що це рибальське село, в якому на вигляд було лише кілька десятків дворів, заздалегідь отримає звістку, збере найцінніші речі і втече в довколишні гори. Хоча під час поспішної втечі селяни й залишили в селі чимало зерна та домашнього начиння, ватажок вокоу був цим не дуже задоволений. У молодості він теж брав участь у пограбуваннях і тоді добряче нажився. Цього разу разом із генералом вийшло понад десяток ватажків, і якщо його здобич буде найменшою, хіба це не означатиме втрату обличчя перед генералом?

Затаївши злість, ватажок вокоу взагалі не вважав цих рибалок із їхніми сім'ями за щось серйозне. Хіба зі своїм добре натренованим загоном він не зможе наздогнати беззбройних рибалок?

Хто б міг подумати, що тільки-но увійшовши в гори, вони одразу ж натраплять на гідного супротивника. Виявилося, що серед рибалок є досвідчені мисливці — здається, він занадто недооцінив ворога.

Однак ватажок вокоу все одно не вважав, що купка мисливців може зрівнятися з його добре озброєними і відважними воїнами!

«Бакаяро, обшукати все! Ці кляті покидьки точно десь поруч. Нікого не жаліти, перебити їх усіх!!» — обличчя ватажка вокоу спотворилося люттю, і він, розмахуючи своїм поясним мечем, почав гучно віддавати накази.

Саме в цей момент стріла полетіла просто йому в обличчя. Ватажок вокоу спантеличився, але зреагував досить швидко: він схопив одного з підлеглих, що стояв поруч, і прикрився ним, а сам втягнув шию і сховався за його спиною.

Тепла кров із солонуватим присмаком бризнула йому на обличчя. Підлеглий, що був у нього в руках, забився в конвульсіях і повалився на землю. Стріла, яка ледь не позбавила ватажка життя, встромилася прямісінько в серце його підлеглого. Ватажок вокоу вкрився холодним потом, подумки радіючи своїй блискавичній реакції — інакше на землі бездиханним лежав би він!

Хвиля жорстокості піднялася з глибини його серця. Він обов'язково знайде цих упертих рибалок, вирве їм серця і печінку, а потім розвісить їх над морем, щоб вони висохли на сонці!!

«Обшукати все!! Знайдіть цих клятих свиней Великої Мін!!» — ватажок вокоу скаженів від люті, віддаючи суворі накази тим вокоу, які почали трохи задкувати, тоді як сам він міцно притиснувся до спин двох своїх охоронців, лише час від часу визираючи з-за них.

Стріла, що ледь не вбила ватажка вокоу, була випущена начальником охорони Чженом, який ховався на дереві. Хоча він і не мав бойового досвіду, але добре розумів принцип «щоб перемогти військо, спочатку захопи його ватажка». Йому було дуже шкода, що не вдалося вбити ватажка ворогів. Він спробував знайти ще одну можливість ліквідувати його, але виявив, що цей боягуз міцно сховався за спинами інших вокоу. Тож йому довелося переключити увагу на інших вокоу.

Охоронці князівської резиденції, які ховалися на сусідніх деревах, після того як їхній командир почав атаку, також почали випускати стріли. Хоча вони й не володіли таким рівнем майстерності, щоб кожна стріла влучала в ціль, але одна з двох-трьох випущених стріл обов'язково знаходила свою жертву. Вокоу ще навіть не встигли розгледіти ворога, як уже зазнали значних втрат.

«Відступаємо! Ворогів занадто багато, відходимо!!» — ватажок вокоу був боягузом. Побачивши, як його підлеглі один за одним падають на землю, він злякався, не розуміючи, скільки ж ворогів ховається в лісі. Це не були схожі на мисливців, швидше на добре натренованих солдатів. Невже серед них є шпигун, який злив інформацію, і солдати Великої Мін були готові до атаки? Ні, не можна так пасивно отримувати удари, інакше втрати будуть ще більшими, спочатку треба відступити в безпечне місце.

Отримавши наказ, вокоу в паніці почали задкувати. Багато хто з них під час відступу отримав стріли в спину і голосно завивав від болю.

У цей час Юй Хай обійшов вокоу з флангу і, тримаючи в руці сталеві вила як зброю, з силою метнув їх в одного з вокоу, який відбився від гурту. Вила влучили точно в груди супротивнику, і його моторошний крик привернув увагу інших вокоу неподалік. Однак зарості були занадто густими, тож вокоу, які почули крик, не могли розгледіти, що саме сталося, і не наважувалися безрозсудно йти перевіряти.

Юй Хай скористався можливістю, підійшов, витягнув вила і, маневруючи, зник у густих кущах, що були вищі за людину. Коли інші вокоу неподалік набралися сміливості і разом підійшли подивитися, на землі залишився лише труп одного з їхніх.

Таким чином, Юй Хай, завдаючи удару і одразу змінюючи позицію, вибирав цілями тих, хто відбився від гурту, і незабаром знищив ще сім-вісім вокоу. Хоча він вперше вбивав людей, але його супротивниками були вкрай жорстокі вокоу, які за своєю природою нагадували диких звірів, позбавлених людяності. Юй Хай довго налаштовував себе психологічно, і коли завдавав удару, він не відчував жодного жалю, бо знав, що якщо селяни Дуншаню потраплять до їхніх рук, їх чекає жахлива доля!!

Знищивши сім-вісім вокоу, Юй Хай повернувся туди, де в засідці сиділи охоронці князівської резиденції. Начальник охорони Чжен зістрибнув з дерева. Юй Хай запитав: «Ми будемо їх переслідувати?»

Начальник охорони Чжен зробив знак своїм підлеглим, які були поблизу, і ті також зістрибнули зі своїх схованок. Він похитав головою і звернувся до Юй Хая: «Вокоу відступили, бо ми заскочили їх зненацька; вони не знають нашої кількості, тому не наважилися на пряме зіткнення. Хоча ми й знищили чимало ворогів, вони все ще мають значну перевагу в кількості. Якщо вони отямляться і повернуться, наших десятків людей, навіть якби вони мали три голови і шість рук, не вистачило б проти сотні з гаком вокоу. Наша головна мета зараз — не знищити ворога, а виграти час для відступу княгині та селян!»

«Тоді... що нам робити далі?» — Юй Хай вважав, що командир Чжен говорить дуже слушно. Ці вокоу явно пройшли навчання, і він зміг їх вбити лише тому, що скористався їхньою панікою та непідготовленістю під час раптової атаки. Якщо доведеться вступити в прямий бій зі справжньою зброєю, він точно не зможе здолати жодного з них!

Начальник охорони Чжен на мить задумався і відповів: «Коли вокоу знову піднімуться, ми розділимося і відвернемо їхню увагу. Потім скористаємося місцевістю, щоб знайти слушний момент і знищувати їх по одному!»

Він був добре знайомий із бойовими навичками своїх підлеглих — кожен із них міг без проблем впоратися з трьома-п'ятьма вокоу. Найбільше його турбував Юй Хай, який не мав спеціальної підготовки і не володів бойовими мистецтвами. До того ж, він щойно пообіцяв родині Юй захищати його і не дозволяти наражатися на небезпеку.

«Брате Юй, ти будеш зі мною!» — начальник охорони Чжен вирішив, що так буде найбезпечніше.

Юй Хай похитав головою і сказав: «Не хвилюйтеся! У цьому лісі я цілком можу за себе постояти. Якщо зустріну вокоу і не зможу його перемогти, то втекти мені точно вдасться. Командире Чжен, дійте сміливо, не турбуйтеся про мене!!»

Тим часом ватажок вокоу, порадившись зі своїми довіреними людьми, дійшов згоди, що ворогів небагато, і кількість стріл у них обмежена. Після того дощу зі стріл у ворогів їх, мабуть, залишилося зовсім мало.

Тож ватажок вокоу перегрупував свої сили і продовжив наступ у бік гірського лісу. Цього разу вони були набагато обережнішими, пересуваючись переважно групами по троє-п'ятеро, і кожна група трималася неподалік одна від одної, щоб у разі небезпеки можна було швидко надати допомогу.

Вокоу просувалися вперед, пригнувшись і раз у раз озираючись з острахом. Цього разу на своєму шляху вони не зустріли ворогів і незабаром повернулися туди, де на них напали. Окрім тіл своїх загиблих товаришів і розкиданих стріл, вони більше нічого не знайшли. Кілька вокоу, які були підвішені на деревах, також були вже мертві. Горло кожного з них було перерізане ножем чи мечем, і яскраво-червона кров залила всю землю.