Золоті Поля

Пані Лі дивилася на запашну та спокусливу полуницю з маленькими помідорами, розраховуючи в душі, що надалі їй слід ставитися до цієї доньки від наложниці трохи краще; можливо, через неї вдасться налагодити зв'язок із дівчиною Юй...

Мати з дітьми дивилися на червоні плоди на столі, і на якусь мить у кімнаті запала тиша; навіть наймолодший Лі Хаомін не вередував і не просив скуштувати маленьких помідорів. У цей час увійшов пан Лі, голова Хунлуси; побачивши, що вже настав час обіду, а миски, тарілки та чашки ще не були розставлені, він здивовано підняв брови.

Побачивши на столі маленькі помідори та полуницю, пан Лі трохи розслабив брови і з усмішкою сказав: «Сьогодні нам справді пощастило, вдалося купити такі рідкісні речі. Якраз до речі, завтра я приймаю кількох колишніх однокласників. Ці цінні фрукти стануть у пригоді».

Несподівано його молодший син Лі Хаомін, почувши це, невдоволено надув губи: «Тату, ці фрукти не принесли слуги, які купують продукти для кухні. Це подарунок у відповідь, який п'ятій сестрі дали в маєтку чиновниці Юй, коли вона була там у гостях!!»

Сказавши це, він з тугою подивився на свого старого батька, на обличчі якого було написано: ці фрукти належать п'ятій сестрі; тату, хіба це нормально, що ти забираєш їх, навіть не спитавши?

«Ру'єр?» — пан Лі здивовано подивився на зазвичай мовчазну доньку від наложниці. Він і не очікував, що вона зможе налагодити зв'язок із дівчиною Юй та ще й матиме щастя отримати від неї подарунок.

Вислухавши пояснення доньки, він трохи подумав і сказав: «Якщо порахувати три покоління наших предків, ми також походимо з родини, яка займалася землеробством і навчанням. Ні в якому разі не можна покладатися на своє походження і насміхатися з інших! Родина помічника міністра Лі є негативним прикладом, запам'ятайте це добре! Ця дівчина Юй, незважаючи на свій юний вік, має такі досягнення в землеробстві, що в майбутньому імператор неодмінно призначить її на важливу посаду. Оскільки Ру'єр припала їй до душі, то добре співпрацюй з нею, не дозволяй собі бути зверхньою через свої навички!»

«Я з повагою виконаю батькові настанови!» — Лі Менжу зазвичай рідко мала можливість поговорити з батьком, не кажучи вже про те, щоб вислухати його настанови, тому в душі вона була дуже схвильована.

Лі Менці з усмішкою сказала: «Тату, хіба ти не знаєш характер моєї сестри? Якби вона була зарозумілою і вередливою, то навіть якби мала здібності, дівчина Юй навряд чи б звернула на неї увагу. Коли я нещодавно була на бенкеті з милування сливами, я чула, що дівчина Юй навесні відкриє крамницю квіткового чаю, де продаватиме персиковий чай для краси та здоров'я. Навіть без рум'ян і пудри моєї сестри їй не доведеться хвилюватися про відсутність бізнесу».

Пан Лі трохи подумав і сказав: «Твоє вміння виготовляти рум'яна і пудру зазвичай було лише незначною справою і навряд чи могло бути представлене в пристойному товаристві — зробимо так: нехай твоя матір виділить тобі трохи грошей із сімейного бюджету, а якщо знадобляться якісь матеріали, просто скажи їй. Поки крамниця не відкрилася, більше тренуйся, щоб не зіпсувати справу дівчини Юй!»

«Так! Щиро дякую батькові!» — Лі Менжу була трохи скутою, але на її обличчі з'явився вираз радості. Якщо в неї будуть найкращі матеріали, вона була твердо переконана, що зможе виготовити рум'яна і пудру, які будуть натуральнішими і кращими за ті, що в "Фуюаньчунь".

Побачивши, що донька така слухняна і розумна, занепокоєння в серці пана Лі трохи зменшилося. Дивлячись на своїх дітей у кімнаті, він відчув певну гордість — його діти слухняні та розсудливі, вони ніколи не зроблять нічого такого, що б накликало біду на їхню родину, як це зробила донька родини помічника міністра Лі!

Його старшому синові лише десять років, але він уже добре знайомий із поезією та класичними творами і здав іспит на отримання звання "туншен", у майбутньому він піде шляхом чиновника. Молодший син жвавий і розумний, хоча його рішучість не така сильна, як у старшого брата, але він теж не дурний. Його дружина доброчесна і великодушна; люди часто кажуть: «Якщо дружина доброчесна, у чоловіка менше лиха», і стародавні не обманювали! Хіба той помічник міністра Лі не став посміховиськом у столиці через те, що його дружина мала вузький кругозір і розпестила доньку до небес?

«Кхм-кхм...» — пан Лі подивився на цінні фрукти на столі; в таку пору року несподівано була полуниця? Мабуть, лише в маєтку дівчини Юй могли так легко подарувати такі рідкісні фрукти. Він глянув на Лі Менжу і дещо неприродно запитав: «Ру'єр, як ти плануєш розпорядитися цими фруктами?»

Хоча Лі Менжу мала лагідну вдачу, вона не була дурною. Почувши це, вона поспішила сказати: «Я з радістю вислухаю вказівки батька...»

«Тут немає сторонніх, не треба соромитися. У серці батька ти така ж, як і Ці'єр, Мін'єр та Юй'єр — усі ви мої хороші діти!» — пан Лі підняв цю непомітну доньку від наложниці до одного статусу з дітьми від головної дружини, що достатньо свідчило про те, наскільки велике значення він надавав цій справі.

Пані Лі найкраще вміла вгадувати думки чоловіка; вона поспішила сказати: «Ру'єр з дитинства втратила матір-наложницю, але вона завжди була слухняною та розумною, і мені її дуже шкода. Мій пане, чому б не записати Ру'єр на моє ім'я, щоб у майбутньому в неї були кращі перспективи щодо шлюбу!»

«Нехай буде так, як каже пані!» — пан Лі був дуже задоволений великодушністю і розсудливістю своєї дружини і почав цінувати її ще більше.

Лі Менжу просто не могла повірити своїм вухам; бути записаною на ім'я пані — для дітей від наложниць це величезна честь. Іншими словами, в майбутньому вона, як і її старша сестра та молодші брати від головної дружини, буде вважатися дитиною пані...

Вона не змогла стримати сліз радості і безперестанку дякувала: «Дякую матері за таку прихильність...»

Лі Менці з тією ж усмішкою на обличчі сказала: «Тепер у мене є ще одна рідна молодша сестра! Ми майже одного віку, тож у майбутньому маємо бути ближчими. Мамо, мій сусідній двір Ціньлань все ще вільний, чому б не дозволити сестрі Ру переїхати туди? Нам, сестрам, буде зручніше спілкуватися».

«Добре! Нехай буде так, як каже Ці'єр!» — пані Лі, природно, не стала б відкидати пропозицію доньки.

Лише тоді пан Лі вказав на два види фруктів на столі і, під напруженим поглядом свого молодшого сина, прийняв рішення: «Ці два види фруктів справді рідкісні, якщо ваш батько забере їх усі, це, мабуть, зіпсує всім настрій. Зробимо так! Залишимо по половині кожного як фрукти після обіду! Ру'єр, відтепер ти залишатимешся в головному дворі і обідатимеш разом з матір'ю!»

Не чекаючи відповіді від Лі Менжу, Лі Хаомін уже радісно вигукнув, наказав слугам принести тарілки і власноруч відділив половину з маленьких бамбукових кошиків.

Лі Менжу відчувала, що цей день схожий на сон. Спочатку дуже популярна чиновниця Юй запросила її до свого маєтку і вони підписали договір про спільний бізнес. А потім її батько і мачуха проявили до неї таку повагу, що вона незрозумілим чином перетворилася з доньки наложниці на законну доньку, записану на ім'я пані!

У той час, коли в маєтку пана Лі, голови Хунлуси, родина, що об'єднала дітей від головної дружини та наложниць, із насолодою куштувала маленькі помідори та полуницю, в маєтку генерала Фана, графа Чжунціня, цзюньван Ян приміряв на Юй Сяоцао шматок лисячого хутра, яскраво-червоного, як вогонь.

«Це хутро вогняної лисиці найкраще зберігає тепло. Зима в столиці не така, як у Тангу, вона суха і холодна. Зший собі з нього теплий хутряний одяг; ти ж щодня їздиш між столицею та імператорським маєтком, як же можна не одягатися тепліше?»

Пані Фан, яка стояла поруч, з усмішкою дивилася на скрині з найкращим хутром у залі; в душі вона стала ще більш задоволеною цзюньваном Яном. Раніше, помітивши, що цзюньван Ян поклав око на її дванадцятирічну доньку, вона була проти. У минулі роки «лиховісна репутація» цзюньвана Яна ширилася столицею; він вважався страшнішим і неконтрольованішим за міфічного лютого звіра.

Її донечка була такою ніжною і м'якою; якби цзюньван Ян вибухнув гнівом, у неї не було б жодних шансів захистити себе. Вона воліла б знайти для доньки хлопця зі звичайної родини, але лагідного і надійного, ніж дозволити їй потрапити до пащі тигра.

Але після деякого часу спостережень вона помітила, що цзюньван Ян був холодним з усіма іншими, і лише з її Сяоцао він був таким покірним, немов приборканий добрий кінь. Слухняна і розумна донька перед цзюньваном Яном іноді могла бути примхливою: сперечалася, перечила, жартувала і навіть показувала йому своє невдоволення. Це було схоже на те, як грайливе кошеня кігтиками дражнить вірного і величезного пса. Цей велетенський пес, який міг би проковтнути маленьке кошеня одним укусом, навіть коли воно дряпало йому обличчя, не мав сміливості вишкірити зуби; він мав таку гарну вдачу, що дозволяв їй робити все, що вона забажає.

В останні роки чутки про жорстокість цзюньвана Яна вже не були такими гучними, як раніше. Особливо за останні два роки він нікого не поранив у гніві; здавалося, той лютий звір у його серці був приборканий. Імператор цінував його все більше, і щоразу він виконував свої обов'язки так, що вище керівництво було задоволене. Навіть перебуваючи у відрядженні, цзюньван Ян постійно думав про її доньку. Як і цього разу, коли його несподівано відправили на кордон як підмогу; навіть у перервах між боями він пам'ятав, що треба роздобути для Сяоцао хутро на зиму.

Цю кімнату, повну найкращого хутра, у столиці справді не купиш ні за які гроші. Враховуючи ці щирі почуття, серце пані Фан мимоволі значно пом'якшало.

Повернувшись до реальності, вона почула лише незадоволене бурмотіння своєї доньки: «Такий яскраво-червоний колір підійде хіба що для коміра чи шапки; якщо зшити з нього цілий одяг, хіба це не буде схоже на червоний конверт, червоний з ніг до голови?»

«Що поганого в тому, щоб бути повністю червоною? Скоро Новий рік, червоний колір такий святковий! Якщо ти його одягнеш, то будеш точно схожа на дівчинку з новорічної картинки, всім будеш подобатися!» — лагідно вмовляв її цзюньван Ян!

Юй Сяоцао не зважала на його слова, вона нахмурилася, перебираючи хутро вогняної лисиці, похитала головою і сказала: «Який у тебе смак? Що розуміють ці старі мужики! Краще зробити з нього плащ! А комір і краї обшити білим лисячим хутром. Це моя найбільша поступка!!»

«Сяоцао, як ти розмовляєш із цзюньваном Яном? Він подарував тобі хутро з добрих намірів!» — пані Фан, боячись, що цзюньван Ян розгнівається, поспішила вдати, ніби сварить її.

Побачивши, що Сяоцао невдоволено надула губки, Чжу Цзюньян поспішив сказати: «Нічого, пан уже звик до того, що вона така! Якби вона була зі мною ввічливою, пан би не звик! Пані Фан, ця скриня з хутром — для вас і генерала Фана; розберіть її і подивіться, чи не потрібно чогось додати?»

Ось так, вважаючи її завадою, він відкрито прогнав її! Пані Фан не мала іншого вибору, залишила Лінлун і, кинувши погляд на кількох служниць Сяоцао, що означав «будьте розумнішими», пішла. Оскільки поруч було стільки служниць, це не можна було назвати чимось непристойним!

Коли «перешкода» у вигляді старшої покинула кімнату, Чжу Цзюньян розіграв сцену з «ніжним погладжуванням по голові». Він легенько погладив дівчинку по маківці, усміхаючись так ніжно, що вбивча сила його красивого обличчя зашкалювала: «Ці дві скрині я вибрав для тебе, можеш робити з них усе, що забажаєш. Пан щойно повернувся з поля бою і прийшов не для того, щоб з тобою сваритися. Чому ти постійно поводишся як бойовий півень, сповнена бойового духу? Такий поганий характер хіба хтось, крім пана, зміг би терпіти?»

Після його слів Юй Сяоцао стало трохи ніяково. Останніми днями, не маючи новин від цзюньвана Яна, вона весь час хвилювалася; навіть найсмачніша їжа здавалася їй несмачною. Її щічки, які названа мати так старанно відгодовувала, знову набули форми насіння соняшника.