Золоті Поля

Лі Менжу знала про те, наскільки цінними є маленькі помідори. Навіть їхній родині лише пощастило купити їх один чи два рази: у невеликій коробочці було понад десять штук, і лише діти від головної дружини мали щастя отримати по одній чи дві штуки. Що ж до них, дітей від наложниць, то навіть улюбленці не обов'язково мали можливість їх скуштувати.

Вона й не очікувала, що фрукти, про які вона лише чула з вуст старшої сестри від головної дружини, зараз опиняться під її рукою, і це буде не одна чи дві штуки, а ціла тарілка фруктів, де їх налічувалося щонайменше кілька десятків, чи не так?

«Скуштуй, ми з названою матір'ю виростили їх у теплиці, на смак вони навіть кращі, ніж ті, що з великих теплиць!» Оскільки вона щодня потай поливала маленькі помідори водою духовного каменю, їхній смак, звісно, був кращим, ніж у тих, що з великих теплиць. До того ж вони надзвичайно корисні для здоров'я!

Лі Менжу обережно взяла одну штучку пальцями і ще раз поглянула на Юй Сяоцао, ніби переконуючись, чи справді це для неї. Побачивши, як Юй Сяоцао з усмішкою кивнула і теж взяла одну з тарілки перед собою, поклавши її до рота, Лі Менжу лише тоді з легкою нерішучістю піднесла маленький помідор до губ і обережно прокусила зубами маленький отвір.

Чиста солодкість супроводжувалася легкою кислинкою; незнайомий смак розлився між губами та зубами, і відчуття щастя від язика проникло просто в серце. Недарма старша сестра від головної дружини постійно згадувала ці фрукти: виявляється, смак полягав не лише в самому маленькому помідорі, а й у тому непереборному відчутті задоволення. Це відчуття було схожим на те, як за нею, ще зовсім маленькою, дбайливо доглядала матір-наложниця, коли та була жива.

Сильно втягнувши кисло-солодкий сік зсередини маленького помідора, ніби бажаючи зберегти цей смак щастя, і згадуючи щасливі часи, проведені з матір'ю-наложницею в минулому, в очах Лі Менжу заблищали сльозинки, але на куточках її губ грала солодка усмішка.

З'ївши цей маленький помідор дрібними шматочками, Лі Менжу легенько шмигнула носом, витерла хустинкою сльозинки з куточків очей і з усмішкою сказала: «Вибачте, я втратила самовладання, я змусила вас сміятися з мене!»

«Не варто вибачатися! Я відчуваю те саме: щоразу, коли їм свою улюблену їжу, завжди розчулююся. Цей маленький помідор може бути цінним для інших, але в нашому маєтку він доступний так само легко, як капуста чи редька — я не хвалюся, а просто хочу, щоб ви, дівчино Лі, розслабилися і куштували всмак». Юй Сяоцао, щоб заспокоїти вразливе серце дівчинки, не пошкодувала використати трохи перебільшені вирази обличчя та слова, щоб описати звичайність маленьких помідорів.

Як і очікувалося, дівчинка Лі Менжу, почувши це, пирхнула від сміху і сказала: «Якби ти сказала цю фразу на вулиці, точно знайшлося б чимало людей, які захотіли б тебе побити! Фрукт, який інші важко можуть дістати навіть за тисячу золотих, у твоїх вустах перетворився на редьку та капусту. Хіба це не напрошуватися на побиття?»

Юй Сяоцао невимушено знизала плечима, розвела руками і сказала: «Я кажу чисту правду; якщо не віриш, ходімо до нашої теплиці й подивишся. Моя названа матір навіть каже, що я не розуміюся на витонченості, бо використовую її теплицю для вирощування цінних квітів і трав, щоб возитися з овочами та фруктами. Це справжнє марнотратство дарів природи!»

«Після твоїх слів мені й справді стало цікаво подивитися на вашу теплицю!» Дівчинка Лі Менжу теж була не дуже дорослою; зазвичай вона була замкнена у своєму подвір'ї і рідко мала можливість вільно поспілкуватися з дівчатами такого ж віку. Юй Сяоцао відрізнялася від дівчат, яких вона знала: у неї на вустах не було поезії та витонченості, не було розмов про цинь, шахи, каліграфію та живопис, не було розмов про рукоділля чи жіночі чесноти, натомість усе це були речі, які здавалися їй новими і дивовижними. Використовувати оранжерею для вирощування овочів та фруктів — і як вона тільки додумалася до такого, недарма пані Фан її критикувала!

Юй Сяоцао також не поспішала переходити до головної теми; поки ця дівчинка зможе відкинути свою настороженість і прийняти її як друга, подальші справи підуть як по маслу. Вона усміхнулася, підвелася і сказала: «Якщо дівчина Лі не гребує, можеш піти зі мною до теплиці і подивитися. Окрім маленьких помідорів, я ще посадила трохи полуниці. Вранці я бачила, що кілька ягід уже майже почервоніли; підемо зірвемо їх і скуштуємо!»

Полуниця? Вона несподівано змогла виростити ще й полуницю? В очах Лі Менжу майнув радісний подив. Мачуха була досить поблажливою і не обділяла дітей від наложниць у забезпеченні; наприкінці весни кисло-солодка полуниця була одним із найулюбленіших фруктів Лі Менжу! Вона й не очікувала, що взимку, коли небо вкрите снігом, несподівано зможе побачити полуницю, з якою розлучилася більше ніж на півроку. Серце дівчинки миттєво піднеслося, а її цікавість розгорілася повною мірою.

Вони вдвох одягли теплий верхній одяг, покинули вітальню внутрішнього двору, яка обігрівалася підлоговим опаленням, і вийшли у снігову бурю. Юй Сяоцао йшла попереду, показуючи дорогу, а Лі Менжу зі своєю служницею йшли слідом за нею. Незабаром вони обидві прийшли до теплиці.

Оскільки пані Фан любила квіти, генерал Фан побудував для своєї дружини в одному з кутків заднього саду велику теплицю, площа якої становила щонайменше понад сто пін. З усіх чотирьох боків теплиця була засклена, і навіть дах був із прозорого скла. Лише на одну цю теплицю довелося витратити щонайменше близько тисячі лян срібла. Лі Менжу подумки вражено цокнула язиком.

Зайшовши до теплиці, Лі Менжу виявила, що квіти та рослини маєтку Фан, виявляється, ростуть не на землі, а високо підняті на полицях. На стелажах, прикріплених до чотирьох скляних стін, на південному боці було два яруси, а на інших трьох боках — по три яруси. На полицях стояли різноманітні цінні квіти та рослини, серед яких найбільше було орхідей. На найкращому місці стояла славнозвісна орхідея «Сугуань Хедін», яка вразила всіх на квітковому змаганні, і вона була там не одна! Деякі квіти були навіть підвішені в повітрі, і все це лише заради того, щоб заощадити місце для вирощування овочів і фруктів!!

Земля на підлозі була звільнена: на одній половині були посаджені маленькі помідори, а на іншій — полуниця. Мабуть, збір урожаю вже проводився вранці, оскільки на кущах маленьких помідорів висіли здебільшого зелені плоди, і лише кілька з них відливали блідо-червоним кольором. Юй Сяоцао мимохідь зірвала з поля маленьких помідорів один плід, що залишився непоміченим, і вклала його в руку Лі Менжу зі словами: «Насправді, власноруч зірвані плоди найсолодші та найароматніші на смак. Ходімо, подивимося на полуничне поле всередині!»

Стебла полуниці стелилися по землі, а в гущі смарагдово-зеленого листя виднілися окремі червоні ягідки. Лі Менжу своїм гострим оком помітила під листочком повністю дозрілу червону полуницю і не втрималася, щоб не нахилитися і не зірвати її. У цей час Таньчунь, яка стояла поруч із Юй Сяоцао, взяла черпак з кута теплиці, набрала в нього води і, підійшовши з усмішкою, запитала: «Дівчино Лі, хочете помити?»

Лі Менжу дивилася на велику й червону полуницю у своїй руці, яка випромінювала неповторний свіжий аромат. Ця полуниця була більшою за будь-яку іншу, яку вона коли-небудь їла, і її аромат був набагато насиченішим. Вона не втрималася і ковтнула слину, злегка збентежено поглянувши на Юй Сяоцао.

Юй Сяоцао, однак, не помітила погляду цієї сором'язливої дівчинки; вона ступила на злегка вологу землю, зайшла на полуничне поле і, нахилившись, шукала серед листя, час від часу знаходячи здобич. Зірвані полуниці вона мимохідь кидала у черпак із водою, який тримала Утун, і час від часу мила одну ягідку, клала її до рота і з величезною насолодою з'їдала.

Лі Менжу трохи повагалася і, наслідуючи її приклад, поклала щойно зірвану полуницю у воду, вимила її дочиста, піднесла до губ і відкусила великий шматок. Така солодка і така ароматна! Очі Лі Менжу перетворилися на півмісяці, і вона у два-три укуси проковтнула полуницю. Потім вона пішла слідом за Сяоцао, шукаючи нові цілі.

Обидві дівчинки, схиливши голови, були зосереджені лише на пошуку стиглої полуниці; хоча між ними не було багато розмов, їхні серця несвідомо зближувалися. Коли вони вийшли з теплиці, Лі Менжу вже не була такою скутою, як під час прибуття; хоч вона й не говорила багато, але її усмішка стала набагато щирішою. Отак дивовижним чином і зародилася дружба між дівчатками.

Наївшись досхочу полуниці та маленьких помідорів, Лі Менжу почувалася так, ніби вона досі уві сні. У теплій оранжереї їсти прохолодні фрукти, та ще й зірвані власноруч — це справді абсолютно новий і дивовижний досвід.

Коли вони повернулися до маленької квіткової зали, кухня принесла ще кілька тарілок з новими десертами. Розпитавши, вона дізналася, що всі ці десерти, досконалі за кольором, ароматом і смаком, несподівано були розроблені самою Юй Сяоцао! Лі Менжу від щирого серця захоплювалася нею — недарма вона в такому юному віці стала єдиною жінкою-чиновником династії Велика Мін, виявилося, що вона настільки різнобічно обдарована.

Вона з'їла по одному шматочку кожного десерту, і її маленький животик округлився від ситості. Обидві дівчинки за їжею та напоями стали близькими подругами, які могли говорити про що завгодно.

«Сестро Менжу, я не буду ходити круля манівцями і скажу прямо! Цього разу я запросила тебе, щоб обговорити питання спільного відкриття крамниці!» — зробивши ковток чаю для травлення, Юй Сяоцао пояснила свою мету.

«Спільне відкриття крамниці?» — здивовано перепитала Лі Менжу, а потім одразу ж збентежено додала: «Я лише донька від наложниці, гроші, які я можу дістати, обмежені. Якщо ти, сестро Сяоцао, не погребуєш, я повернуся, зберу всі свої заощадження і попрошу Цзінь'єр принести їх сюди».

Цзінь'єр, яка стояла поруч із нею і також отримала кілька тістечок, якраз раділа в душі, що цього разу вийшла з панночкою. Почувши ці слова, куточки її губ неконтрольовано сіпнулися: Моя ж ти панночко! Усі ваші нинішні гроші разом узяті не становлять і десяти лян срібла. І це ще вдалося заощадити лише тому, що після початку зими стало важко знайти квіти та трави для виготовлення рум'ян. Та чиновниця Юй має в своїх руках стільки прибуткових справ, хіба ж їй будуть потрібні ваші жалюгідні десять лян срібла?

Як і очікувалося, Юй Сяоцао з усмішкою сказала: «Сестро Менжу, я хочу відкрити крамницю краси та здоров'я, призначену лише для жінок. Ти, мабуть, чула про персиковий чай з нашого маєтку? Оскільки це для краси та здоров'я, ми не можемо обійтися лише квітковим чаєм, нам також потрібні засоби, здатні покращити стан шкіри. Я чула, що сестра має чималий досвід у виготовленні рум'ян і пудри, тому взяла на себе сміливість запросити тебе...»

«Ти маєш на увазі... що хочеш продавати в крамниці рум'яна і пудру, які я роблю?» — Лі Менжу широко розплющила очі і з недовірою запитала.

Юй Сяоцао ствердно кивнула і сказала: «Саме так! Не тільки тебе, я ще запросила сестру Юань з родини прем'єр-міністра, вона також має чималі досягнення у виготовленні засобів для догляду за шкірою...»

«Ні, ні!» — Лі Менжу замахала руками і сказала: «Ті рум'яна і пудра — це лише те, що я роблю у вільний час, щоб згаяти час, я робила їх навмання. Для повсякденної розваги це ще куди не йшло, але якщо продавати їх у крамниці, боюся, що це нашкодить тобі, сестро. Це абсолютно неможливо!»

«Чому сестра так недооцінює себе? Навіть сестра Юань, одна з двох красунь столиці, не перестає хвалити твої рум'яна і пудру. Вона також сказала, що твоя майстерність виготовлення навіть краща, ніж у "Фуюаньчунь". Шляхетні панянки, які користувалися твоїми рум'янами і пудрою, також висловлюють своє схвалення. Про що ж тоді сестрі турбуватися?»

«Але...»

«Не треба жодних "але"! Людина завжди повинна вчитися пробувати, тільки тоді вона зможе дізнатися, чи здатна на щось! Тоді, коли імператор надав мені шостий ранг чиновника і доручив управляти імператорським маєтком, я теж зовсім не мала впевненості у своїх силах. Але зараз, хіба факти не доводять, що я здатна впоратися зі своїм завданням?» Юй Сяоцао знала, що в неї не бракувало здібностей, їй просто не вистачало сміливості, тому вона раз за разом підбадьорювала її.