Золоті Поля

Перед очима дітей відкрилася величезна ділянка рифів. Сестра і брат, Сяолянь та Сяостоу, радісно закричали й побігли вперед, здіймаючи ногами білі бризки хвиль. Юй Хан, трохи стриманіший, побачивши багатий улов у розколинах рифів, теж не втримався, нахилився і прискорив свої рухи, збираючи здобич.

Юй Сяоцао тихо стояла на рифі, а вологий морський вітер обвівав її обличчя. Перед нею розкинулася блакить — і море, і небо були такими чистими, такими прозорими, що навіть найякісніший блакитний нефрит не міг зрівнятися з цією чистотою і свіжістю.

Ось це справжнє море! Море, не забруднене ані краплею! Юй Сяоцао ледь не потонула в цій красі, не в змозі відвести погляд.

«Травко, сюди! Взувай чоботи з акулячої шкіри. Твої ноги не порівняти з ногами твоїх брата й сестри, вони звикли бігати по пляжу та рифах. А твої ніжки після прогулянки по рифах будуть ні на що не схожі», — несподівано, такий кремезний Юй Хай виявився дуже уважним, подумавши про те, що ніжні ніжки його молодшої доньки не витримають такого випробування.

Юй Сяоцао отямилася від споглядання краси. Вона радісно взула чоботи. Хоч вони й були трохи завеликі, але носити можна. Наслідуючи інших, вона нахилилася і, витріщивши очі, почала старанно шукати здобич у розколинах рифів.

Це справді була незаймана місцина! Юй Сяоцао швидко знайшла чорних молюсків. Вона обережно підняла їх і, ніби скарб, піднесла до Юй Хая, схвильовано кажучи: «Тату, я знайшла якихось молюсків. Дивись, їх можна їсти?»

Юй Хай придивився і посміхнувся: «Це називається мідії. М'ясо в них смачне і дуже поживне, їх ще називають "морськими яйцями". Збирай скільки зможеш, висушимо, а взимку в столиці префектури можна буде добре продати!»

«Морські яйця»? То вони дуже поживні? Всій родині треба підкріпитися, так! Треба назбирати більше. Не продавати, а залишити собі! Вона згадала гострі смажені молюски, які їла в минулому житті, — яка смакота! У Сяоцао аж слинка потекла.

Я збираю, збираю, збираю!

«Га? Брате, що це ти стукаєш? Це теж можна їсти?» — Сяоцао, яка незчулася, як опинилася біля Юй Хана, підійшла ближче і побачила, що він лопаткою відколупує щось тверде, схоже на сіро-білий вапняк.

До своєї молодшої сестри, яка вперше вийшла на морські лови, Юй Хан ставився з великим терпінням: «Це називається "кінський зуб". Бачиш, за формою схоже на зуби коня? Хоч вигляд у них і непоказний, м'ясо всередині, якщо його відварити у чистій воді, дуже смачне і ніжне».

Юй Сяоцао взяла у брата залізну лопатку і щосили вдарила. І справді, у розбитій мушлі вона знайшла м'яке м'ясо. Радісно піднявши його, вона поклала знахідку в маленький бамбуковий тубус.

«А! Це ж сирі устриці, так? Кажуть, смажені на грилі дуже смачні!» — незабаром Сяоцао знову здивовано знайшла новий вид морепродуктів і, вигукуючи, витягла його з розколини.

Сяостоу голосно засміявся з її необізнаності: «Друга сестро, це звичайні устриці! У місті їх називають "ойстерами". Якщо висушити, їх купують в аптеках».

Сирі устриці теж називають ойстерами, чи не так? Назви різні, а суть одна. Юй Сяоцао докірливо подивилася на нього і продовжила свою подорож за скарбами серед рифів.

Маленькі морські равлики? Хоч і маленькі, але їстівні! Беру!

Морська зірка? Виглядає гарно! Їстівна? Неважливо, все одно беру!

Морський їжак? Схожий на звичайного їжака, теж їстівний? Беру, беру, беру!

Ого! Подивіться, що вона знайшла! У розколині між камінням сидить маленький восьминіг, ха-ха! Нікуди не втечеш!

Юй Сяоцао захоплено працювала на рифах. Непомітно її маленький бамбуковий кошик наповнився, але вона, не втомлюючись, продовжувала збирати.

Юй Сяоцао з ентузіазмом продовжувала свою першу подорож на морські лови, і багатий улов не давав їй нудьгувати. Поступово, сама того не помічаючи, вона віддалилася від батька, братів і сестер. Ідучи вздовж рифів, вона дійшла до краю скелі.

Га? Що це там у воді? Здається, людина? Юй Сяоцао аж здригнулася. Невже це труп потопельника? Яка погана прикмета!

«Тату! Тату~, швидше сюди!!» — голос Юй Сяоцао змінився, у ньому відчувалася напруга і страх, яких вона сама не усвідомлювала.

Юй Хай одразу ж прибіг на звук: «Що сталося? Що таке? Все гаразд, доню?»

«Тату, подивися туди, це не мрець?» — Юй Сяоцао вказала на об'єкт, що плавав неподалік, і голосно закричала.

Юй Хай подивився у напрямку, куди вказувала донька. І справді! Невже човен рибалки з сусіднього села перекинувся? Вітер піднявся ще в обід, а в морі хвилі були ще більші — цілком можливо!

Він миттєво прийняв рішення, скинув сорочку і стрімголов кинувся у хвилі. Вітер, здавалося, посилився, а хвилі з величезним ревом билися об скелі та рифи.

Юй Сяоцао напружено кричала батькові: «Тату, обережно! Там внизу багато рифів, не пораньтеся!»

Коли Юй Хай виринув на поверхню, він був уже за кілька десятків метрів від Сяоцао. Почувши стурбовані слова доньки, він помахав їй рукою і поплив далі до постаті, що гойдалася на воді.

Брат і сестра, забувши про збір дарів моря, зібралися разом і дивилися, як їхній батько, долаючи хвилі, наближається до невідомої людини, живої чи мертвої.

Коли Юй Хай, борючись із хвилями, дотягнув потопельника до рифу, він був уже геть виснажений. Юй Хан і Сяолянь допомогли батькові витягти людину на риф.

Це був юнак років п'ятнадцяти-шістнадцяти, одягнений у чорний практичний одяг. Зараз його обличчя було бліде, очі щільно заплющені, довгі вії, мов віяла, лежали на повіках, а на повних губах не було ані краплі крові.

«Здається… ще дихає!» — Юй Сяоцао піднесла палець до високого носа юнака і здивовано вигукнула.

Юй Хай, ще не встигнувши віддихатися, підняв юнака догори ногами, перекинувши його через плече так, щоб воно тиснуло йому на живіт. З рота юнака вилилася вода. Юй Хай ще кілька разів струсонув його, поки вода не перестала витікати, і тоді знову поклав.

«Тату, його ще можна врятувати?» — побачивши, що гарний юнак так і не приходить до тями, стурбовано запитала Юй Сяоцао.

Юй Хай оглянув руки і ноги юнака і впевнено сказав: «Він, мабуть, недовго був у воді. Якщо не буде несподіванок, його можна врятувати. Хтось узяв із собою воду? Дайте йому трохи попити».

«Тату, він же не потонув? У нього живіт повен води, навіщо йому ще давати пити?» — Юй Сяоцао зняла з пояса шкіряний мішечок, наповнений водою з духовного каменя, і здивовано запитала.

«Я знаю, я знаю!» — заплескав у долоні Сяостоу. — «Морська вода солона, якщо випити багато солоного, звичайно, захочеться пити, а коли хочеться пити, треба пити воду».

Дитячі слова молодшого брата розсмішили Юй Сяоцао. Вона вщипнула його за щічку і посміхнулася: «Ти в нас усе знаєш!»

Юй Хай втомлено сів на риф і, посміхаючись, подивився на своїх дітей: «Воду дають, щоб запобігти зневодненню у потопельників. Але Сяостоу теж має рацію, пити морську воду шкідливо для здоров'я!»

Юй Сяоцао попросила Юй Хана підтримати потопельника, щоб він був у напівлежачому положенні. Вона обережно розтулила сині губи юнака і обережно влила йому в рот воду з духовного каменя.