Золоті Поля

У нього що, є здатність читати думки? Вона ж нічого не казала, то звідки він дізнався, про що вона думає? Юй Сяоцао, ти випадково відкрила істину!

Чжу Цзюньян: «У тебе на обличчі хіба що великими літерами нічого не написано. Будь-хто б зрозумів, чи не так?»

— Останнім часом ти весь час живеш у місті. Якщо це завадить польовим роботам, тебе покарають! Не забувай, ти підписала військову розписку!! — не втримався від нагадування Чжу Цзюньян. О? Чому це він сьогодні став таким балакучим? Що за дивина?

Юй Сяоцао підняла брову, її усмішка випромінювала впевненість:

— Не хвилюйтеся! Кукурудзу посіяли вже понад півмісяця тому. Тату, вона вже майже по коліно виросла, правда?

Юй Хай щодня навідувався на кукурудзяне поле, тож знав усе про ріст рослин до найменших дрібниць. Почувши це, він поспішно закивав:

— Так, так! У кукурудзи зараз листя вже шириною у два пальці, на кожній рослині щонайменше по шість-сім листків. Вона вже має входити у фазу стеблування! Доню, не хвилюйся, тато за всім стежить, помилок не буде!

Юй Сяоцао яскраво всміхнулася батькові, а потім повернулася до Чжу Цзюньяна:

— Чули? Без жодної скромності скажу: немає такої речі, яку б наша родина не змогла виростити!! До речі, тату! Яблуні та хурму, про які я просила, ти вже пересадив?

— Пересадив, пересадив! І яблуні, і хурму, і виноград — усе пересадив! Я ще знайшов у горах один дикий волоський горіх і теж посадив його поруч із нашим подвір'ям, — Юй Хай погоджувався на будь-яке прохання доньки.

— Чудово! Взимку, коли будемо відпочивати на печі (кан), зможемо їсти смачні смажені горіхи! Тату, ти просто найкращий!! — Юй Сяоцао схопила батька за руку і лагідно нею похитала.

Юй Хай ніжно погладив доньку по голові, усміхаючись так щиро, що в куточках його очей з'явилися зморшки.

Ну ось, батько з донькою розбалакалися. А те, що гостя залишили без уваги, це нормально? Відчуваючи глибоку любов між батьком і донькою та спостерігаючи за їхньою милою взаємодією, Чжу Цзюньян навіть не хотів переривати цю теплу сцену.

— Панночка Юй любить їсти волоські горіхи? Тоді вам напевно сподобається і насіння соняшника? — Чжу Цзюньян не захотів залишатися лише стороннім спостерігачем і не втримався, щоб не вставити слово.

Насіння соняшника? Невже в цей час воно вже існує? Чудово! Лузати насіння у вільний час — це її улюблене заняття!!

— Насіння соняшника? У вас є насіння для посадки?? — нетерпляче запитала Юй Сяоцао.

Справді, вона знає, що таке соняшник! Ця дівчинка з родини Юй точно має якусь таємницю, так само як... як і імператор.

Голос Чжу Цзюньяна був чистим, але не холодним. Він повільно кивнув:

— Саме так! Серед насіння, яке я привіз із-за океану, дійсно є насіння соняшника. Кажуть, якщо його підсмажити, воно їстівне! Можеш спробувати!

— Добре, добре!! Дайте мені трохи насіння, я спробую його виростити! — Сяоцао подумки зраділа. Ха-ха! Яке щастя, що вона потрапила в династію Мін, і яке щастя, що тут є такий мандрівник-попередник, який любить плавати за океан і привозити різні штучки. Тепер у неї будуть ласощі, це просто неймовірне щастя.

Дивлячись на вираз обличчя дівчинки, яка нагадувала кішку, що потайки з'їла рибу, настрій Чжу Цзюньяна незрозумілим чином покращився. Щирість — ось що справді зворушує! Можливо, тут, у містечку Тангу, йому не потрібно триматися подалі від людей, щоб повноцінно відпочити.

Не потрібно постійно бути напоготові, не потрібно щомиті розгадувати чужі наміри — таке життя, можливо, підходить йому набагато більше... Непомітно для самого себе, куточки його губ злегка піднялися у чарівній усмішці. Минуло стільки років, а він нарешті знову згадав, як це — «усміхатися».

— Наступного разу, коли повертатимуся зі столиці, я накажу надіслати тобі насіння! Сподіваюся, ще не пізно буде садити? — Якби княгиня Цзін побачила свого сина, який сам проявляє таку балакучість, вона б зраділа чи почала б ревнувати?

— Не пізно, зовсім не пізно! — маючи такий «читерський» засіб, як духовна рідина, вона зможе виростити соняшники, навіть якщо посадить їх пізніше. Цікаво, скільки насіння дасть їй принц, чи вистачить, щоб поласувати? Юй Сяоцао обхопила своє обличчя долонями, усміхаючись так, що було видно лише два ряди білих зубів, а очі зовсім зникли!

— Я хочу подивитися, як росте кукурудза, і зробити короткі записи, — Чжу Цзюньян планував це для того, щоб мати що відповісти імператору. Адже він покинув усі справи в Міністерстві фінансів у столиці і втік до Тангу відпочивати.

Юй Сяоцао, будучи в чудовому настрої, енергійно закивала:

— Добре! Завтра я супроводжу вас на поле. Можете не хвилюватися, те, що ви довірили вирощування кукурудзи нашій родині — це був абсолютно правильний вибір!

Домовившись про час для завтрашньої поїздки до села Дуншань, Чжу Цзюньян підвівся, щоб піти:

— Якщо ви зможете розробити метод вирощування кукурудзи та картоплі, я подам прохання про вашу нагороду. Тоді ви обов'язково отримаєте щедрі дари!

Хоча вона й побоювалася, що її особистість мандрівниці в часі може бути розкрита імператором-колегою, проте речі, подаровані самим імператором, точно будуть надзвичайними. Юй Сяоцао вагалася в душі: чи варто їй приймати цю заслугу?

Наступного дня звістка про те, що принц особисто завітає до села Дуншань, поширилася зі швидкістю лісової пожежі. Староста села дізнався про це від Юй Хая ще напередодні ввечері. Він був настільки схвильований, що не спав усю ніч, і тепер з темними колами під очима взявся до роботи. Рано-вранці він зібрав усіх селян на збори. Головна суть зборів полягала в тому, щоб усі поводилися пристойно і стежили за своїми дітьми, аби ті не завадили вельможним гостям. Також було вирішено заколоти свиню та вівцю, зібрати найкращих кухарів села та разом придумати розкішне меню для прийому високого гостя...

Коли Чжу Цзюньян у супроводі повітового начальника прибув до села Дуншань, він ще здалеку побачив селян, які вишикувалися в чергу, щоб гаряче вітати гостей.

Юй Сяоцао їхала на рудому коні, подарованому хрещеним батьком, слідом за принцом та іншими чиновниками, виглядаючи дуже розслаблено. Щойно вони під'їхали до входу в село, вона побачила, як староста разом із усім селом разом опустилися на коліна. Злякавшись, вона швидко пришпорила коня і від'їхала подалі. У селі було багато її старших родичів, і якщо вона не відійде, це вважатиметься неповагою.

Особистий охоронець Чжу Цзюньяна, У Дешунь, помітивши погляд господаря, поспішно спішився і допоміг підвестися сивочолому старості, промовляючи:

— Принц прибув інкогніто (вей-фу чу-сюнь), не потрібно такої урочистості. Земляки, будь ласка, піднімайтеся.

Старий староста, якого підтримали під руку, розчулився до сліз. Його губи тремтіли, коли він промовляв:

— Принц особисто завітав до нас, ми, прості люди, неймовірно схвильовані і маємо висловити свою повагу!

Кілька років навчання не минули даремно — його офіційні слова звучали дуже переконливо. Юй Сяоцао злізла з коня і почала шукати свою родину в натовпі. Проте вона помітила, що окрім дідуся, пані Чжан та подружжя Юй Дашаня з великого будинку, її батьків тут не було.

Вона тихенько пробралася крізь натовп до свого старшого дідуся (Юй Лічуня) і пошепки запитала:

— Дідусю, ви не бачили мого тата?

Юй Лічунь зиркнув у бік принца Яна, і побачивши, що ніхто не звертає на них уваги, тихо відповів:

— Твої батьки чекають біля вашого поля. Будь обережною і не розгнівай вельможу.

Чжу Цзюньян краєм ока помітив, як дівчинка, мов прудка білка, снує в натовпі, про щось перешіптуючись, наче кішка, що хоче вкрасти рибу. Як чиєсь обличчя може бути настільки живим і мінливим? Яка цікава дитина! Він і сам не помічав, що кожного разу, коли з'являлася Сяоцао, його погляд мимоволі слідував за нею.

Юй Сяоцао витиснулася з натовпу, підійшла до старости, який стояв із надзвичайно поважним виглядом, і з усмішкою подивилася на Чжу Цзюньяна. Її голос був дзвінким:

— Принце, ви бажаєте поїхати одразу на поле чи спочатку завітаєте до нас додому відпочити?

У Дешунь подивився на сонце і, як зазвичай, вирішив не турбувати господаря такими дрібницями, відповідаючи замість нього:

— Зараз сонце в самому зеніті, спочатку поїдемо на поле...

— Я трохи втомився після такої довгої поїздки верхи... — раптом промовив Чжу Цзюньян. Йому хотілося подивитися, в якій саме родині виросла така незвичайна і кмітлива дівчинка.

У Дешунь швидко виправився:

— Панночко Юй, будь ласка, ведіть нас!

Юй Сяоцао слухняно пішла попереду, а за нею, крок у крок, слідував рудий лошатко, чиє тіло ще не повністю виросло. Чжу Цзюньян помітив, що дівчинка не тримала поводи в руках, але кінь слухняно йшов за нею. Це був дуже лагідний і спокійний коник, якраз такий, який підходить для дівчинки її віку.

Юй Сяоцао йшла попереду, за нею слідував принц Ян зі своїм супроводом, потім новий повітовий начальник містечка Тангу та інші чиновники, а наприкінці — староста села та кілька шанованих старійшин. Велика група людей невдовзі підійшла до старого будинку родини Юй.

Чжу Цзюньян дивився на нові кімнати з сірої цегли під черепицею. Порівняно з величними маєтками в столиці, це місце було надзвичайно простим. Звичайний будинок із внутрішнім двором (си-хе-юань), велике відкрите подвір'я, а вздовж доріжки з сірої цегли росли яскраво-зелені овочі...

Тут не було складних архітектурних форм, багатоярусних альтанок чи рідкісних квітів і дерев, але ця простота несла в собі спокій і затишок, що дозволяло легко розслабитися, відкинути всі важкі думки і повернутися до природи...

На подвір'ї, біля головного будинку, під персиковим деревом, що пишно квітло, стояв кам'яний стіл, висічений за формою природного каменю, а навколо нього було кілька кам'яних табуретів різної форми. На табуретах лежали м'які подушки, зшиті з різних клаптиків тканини, що додавало холодному каменю часточку тепла.

Юй Сяоцао подивилася на кількість гостей і зрозуміла, що якщо винести всі стільці та табурети з дому, їх все одно не вистачить. Вона почухала потилицю і ніяково сказала:

— Може... я піду до тітки Чжоу і позичу ще кілька табуретів?

— Не треба, не треба! Ми постоїмо! — поспішно втрутився новий повітовий начальник Тангу, Чжао Сюань. Це був жарт: хто тут мав достатньо високий статус, щоб сидіти поруч із принцом?

Зрештою, сидів лише принц Ян, а всі інші стояли навколо нього. Юй Сяоцао здавалося це трохи дивним, проте вона не могла змінити давні уявлення про ієрархію. Вона принесла з городу тарілку стиглих помідорів (сі-хун-ші), зірвала кілька хрустких огірків (хуан-гуа) та розрізала великий кавун, що зберігався вдома. Коли весь кам'яний стіл був заставлений, вона задоволено підняла брови — ось тепер це схоже на прийом гостей!

Начальник повіту Чжао, побачивши огірки, ледь не захлинувся від подиву — пригощати принца огірками? Це ж треба було таке придумати!

— Ви пройшли такий довгий шлях, спочатку з'їжте трохи фруктів, щоб втамувати спрагу, — Юй Сяоцао взяла скибку кавуна і привітно протягнула її принцу. Вчора в будинку хрещеного цей хлопець з'їв чимало шматочків і навіть замовив цілий віз, тож йому напевно подобається!