Золоті Поля

Юй Цао впевнено відповіла: "Імператор робить це заради вічної влади своєї династії, а принц — щоб успішно виконати своє доручення. А ми заради чого? Хіба не для того, щоб заробити більше срібла, щоб родина була ситою, одягненою і не страждала від бідності? На наших більше ніж десяти му землі ми не посадили жодного му зернових. А зараз ціни на зерно такі високі! На полях сарана ще лютує, і якщо ми захочемо посіяти зерно, доведеться чекати щонайменше до наступної весни, а врожай буде лише влітку. Весь цей майже рік нам доведеться купувати дороге зерно. Хоча наша сім'я і заробила трохи срібла, цього не вистачить, щоб прогодувати всіх цілий рік!"

Пані Лю згадала, що в містечку грубе зерно вже подорожчало до понад ста вень, і ціна продовжує зростати щодня. Запасів зерна вдома вистачить максимум до осені. Хоча врожайність кукурудзи та картоплі висока, вони не мають на неї жодного права — все треба віддати двору. Почувши такі роздуми доньки, настрій у всієї родини став важким, і навіть смачна картопля втратила свій смак.

Джу Джуньян спостерігав за виразами облич усіх присутніх. Він з'їв шматочок картоплі з тушкованого м'яса, повільно проковтнув його і тоді промовив: "Справедливо! Але ти дещо випустила з уваги!"

"Що саме?" — висловивши все, Юй Цао відчула полегшення і знову почала жадібно їсти гостро-кислу картопляну соломку. У минулому житті це була її улюблена страва, якою вона ніколи не могла наїстися.

"Ти забула, що я тут!" — побачивши, як вона апетитно їсть, Джу Джуньян теж поклав шматочок до рота і продовжив: "Я ніколи не ображаю тих, хто працює на мене! Бачили ті два вози з товаром на подвір'ї? Один віз із білим рисом, інший — із білим борошном! Там щонайменше дві тисячі цзінів, цього вистачить вам на деякий час, еге ж?"

Почувши це, члени родини Юй були вражені: понад дві тисячі цзінів добірного зерна! Якщо розраховувати, що одна людина з'їдає п'ятнадцять цзінів зерна на місяць, а в сім'ї зараз загалом дванадцять людей, то на місяць потрібно майже двісті цзінів. Дві тисячі цзінів вистачить їм більш ніж на півроку!

"Принц могутній!" — Юй Цао так зраділа, що ледь не підскочила і не поцілувала його в щоку кілька разів. Але згадавши, що це давні часи, і такі дії були б надто шокуючими, вирішила бути стриманішою.

Джу Джуньян подивився на підлесливий вигляд дівчини, пирхнув і продовжив: "Мене імператор особисто призначив міністром з надання допомоги. Двір уже виділив гроші та зерно, які скоро будуть розподілені по всіх префектурах. Я вже провів розслідування: містечко Тангу є найбільш постраждалим районом, тому допомогу насамперед нададуть тим місцям, де ситуація найважча."

Юй Цао стурбовано запитала: "Але ж столиця також постраждала, скільки зерна зможе виділити державна скарбниця?"

"Це вже не твоя турбота!" — Джу Джуньян з'їв ще шматок гостро-кислої картопляної соломки, закохавшись у цей кисло-гострий смак. "Флот уже вирушив. Останні два роки на півдні була сприятлива погода, комори там повні зерна. Зерна для допомоги вистачить!"

Почувши це, родина Юй заспокоїлася і почала без кінця дякувати імператору за його любов до країни та народу.

Маючи понад десятьох безкоштовних працівників, родина Юй за три дні вилущила всю кукурудзу і спакувала її у великі мішки. З десяти му землі було зібрано майже вісімнадцять тисяч цзінів. Тобто середня врожайність склала тисячу вісімсот цзінів з му.

Треба пам'ятати, що в ті часи врожайність зернових була дуже низькою, і п'ятсот цзінів пшениці з му вважалися дуже високим показником. Що означає врожайність тисяча вісімсот? Наприклад, якщо раніше врожай з одного му міг прогодувати двох людей, то тепер він міг би прогодувати шістьох-сімох! З такою високоврожайною культурою чи треба хвилюватися, що прості люди залишаться голодними?

Родина Юй обговорила ситуацію і вирішила продати кукурудзу та картоплю за ціною насіння. За ціною сто вень за цзінь, з вісімнадцяти тисяч цзінів кукурудзи Джу Джуньян узяв лише п'ятнадцять тисяч, залишивши три тисячі родині Юй на насіння та їжу. Таким чином, лише за кукурудзу родина Юй отримала тисячу п'ятсот лянів. Картоплю продали по двісті вень за цзінь, тож за п'ять тисяч цзінів отримали ще тисячу лянів.

Хоча для нинішньої родини Юй дві тисячі п'ятсот лянів були меншими за річний прибуток Юй Цао від ресторану Чженьсю, але якщо подумати: з одинадцяти му землі за один рік отримати понад дві тисячі лянів прибутку — це, безперечно, перший випадок у всій династії Мін. Кхм-кхм, звісно, якщо не брати до уваги ранні кавуни родини Юй.

Тепер, окрім двох тисяч цзінів добірного зерна, привезеного принцом, родина Юй мала ще три тисячі цзінів кукурудзи і шістсот-сімсот цзінів картоплі, не враховуючи зерна, прихованого в коморах. Юй Цао більше не турбувалася, що її срібло швидко зникне через купівлю дорогого зерна.

Кукурудза і картопля родини Юй не постраждали від стихійного лиха, принесли багатий урожай і мали таку високу врожайність! Джу Джуньян не міг всидіти на місці; він нашвидкуруч владнав питання допомоги, завантажив кілька возів кукурудзи та картоплі і вирушив до столиці, щоб доповісти про успіх!

Зерно для допомоги прибуло до префектурного міста Цзіньвей через три дні. Магістрат міста знав, що принц Ян, міністр з надання допомоги, перебуває в містечку Тангу, тому першим ділом відправив зерно туди. Через п'ять днів вози із зерном прибули до повітового управління Тангу.

Повітовий суддя Чжао, який сам походив з бідної сім'ї, глибоко розумів, що означають стихійні лиха для простих людей. Він без сну і відпочинку працював разом із чиновниками, надісланими принцом Яном, щоб розподілити зерно по селах. Особливо великі порції отримали чотири найбільш постраждалі села, серед яких було і село Дуншань.

Того дня в селі Дуншань знову пролунав дзвін. Селяни зібралися на площі перед будинком сільського старости, забувши про колишній смуток, і кожне обличчя сяяло радістю.

Суддя Чжао особисто контролював розподіл зерна в селі Дуншань. Протягом останніх кількох днів принц Ян, міністр з надання допомоги, щодня їздив до села Дуншань, нібито для оцінки масштабів лиха. Як міг суддя Чжао не помітити прихильність принца Яна до родини Юй у селі Дуншань? Організувавши надання допомоги в селі Дуншань належним чином, він вважав, що виконав більшу частину своєї роботи!

Усмішка не сходила з обличчя сільського старости. Він голосно звернувся до селян: "Імператор мудрий і турбується про людей, які постраждали від лиха, і прислав нам зерно, щоб допомогти у важкий час. Імператор справді хороший правитель, який любить свій народ як власних дітей! Хай живе імператор!"

Сказавши це, він став на коліна в напрямку столиці і щиро вклонився три рази. Селяни також наслідували старосту, щиро вклоняючись і вигукуючи: "Хай живе імператор, хай живе, хай живе!"

Сільський староста, тремтячи, підвівся і продовжив звертатися до селян: "Перша партія зерна для допомоги вже прибула. За рішенням шановного судді Чжао та столичних чиновників, зерно буде розподілятися за кількістю людей. Дорослим — по п'ятнадцять цзінів, дітям — по десять цзінів. Підлітки, яким виповнилося тринадцять років, вважаються за дорослих, бо вони їдять не менше!"

Селяни миттєво вибухнули радісними вигуками. По п'ятнадцять цзінів на дорослого — якщо економити, цього вистачить на два місяці! Якби купувати зараз у містечку, п'ятнадцять цзінів зерна обійшлися б у два-три ляни срібла! Хоча жителі села Дуншань за останні два роки і накопичили трохи грошей, вони не могли собі дозволити витрачати їх на таке дороге зерно!

Сільський староста звернувся до судді Чжао: "Судде Чжао, чи маєте ви ще щось додати?"

Суддя Чжао підвівся, його пронизливий погляд обвів селян, і тихі розмови швидко стихли. Суддя Чжао задоволено кивнув і сказав: "Селяни! Труднощі тимчасові, і лихо обов'язково мине! Двір дуже серйозно ставиться до допомоги і призначив принца Яна імператорським посланцем для нагляду за цим процесом! Селяни, не хвилюйтеся, флот принца Яна вже вирушив на південь, щоб закупити зерно. Принц Ян пообіцяв, що куплене зерно буде продаватися людям за собівартістю, без жодної мідної монети прибутку! Протримайтеся ці два місяці, а потім на ринку з'явиться зерно за справедливою ціною, і ті недобросовісні торговці, які таємно підняли ціни заради величезного прибутку, довго не протримаються!"

Почувши це, селяни знову вибухнули громоподібними вигуками. Репутація принца Яна в селі Дуншань досягла небачених висот.

Сільський староста також був надзвичайно схвильований, але він стримав свої емоції і заспокоїв селян: "Земляки, нам пощастило з хорошим імператором і хорошими чиновниками! А тепер ставайте в чергу за зерном! Не сваріться і не штовхайтеся, зерна вистачить усім! Старі та діти — в одну чергу, дорослі — в іншу! Всі швидко йдіть додому за своїми речами!"

Селяни розбіглися, і члени родини Юй були серед них. Спочатку, за бажанням Юй Хая, вони не хотіли брати це зерно. Але потім побоялися, що це приверне занадто багато уваги і викличе заздрість! П'ятнадцять цзінів зерна на дорослого на два місяці — це лише щоб не померти з голоду, про те, щоб наїстися досхочу, годі й думати!

Якби родина Юй не пішла за зерном, хіба це не було б прямою заявою "у мене є зерно"? Тоді сусіди зі сходу і заходу прийшли б позичати по кілька цзінів. Всі ж односельці, кому ти позичиш, а кому відмовиш? У селі Дуншань понад тридцять сімей; скільки б зерна не було, його не вистачить, щоб усім позичити!

Після таких роздумів родина Юй вирішила діяти скромніше; вони повернулися додому за кошиками та мішками і знову прийшли на площу перед будинком сільського старости. Тим часом розподіл зерна вже почався, і дві довгі, звивисті черги вже вишикувалися!

Юй Цао та її сестра-близнючка разом із молодшим братом Шітоу, Лю Янь'ер із молодшим братом Лю Фан Піном під керівництвом старого Юя стали в чергу для старих та дітей. Юй Хан поруч вагався: йому за китайським ліком тринадцять, але насправді дванадцять років ще не виповнилося; чи не скаже хтось щось, якщо він стане в чергу для дорослих? Поміркувавши трохи, він все ж таки став позаду своєї сестри, приєднавшись до дітей.

Сусіди, побачивши це, не втрималися від похвали: "Родина Хая справді вміє виховувати дітей; Ша (ім'я Юй Хана) — дуже чесний хлопчина!"

Але були й такі, хто не погоджувався. Хтось скривився і сказав: "Всі скоро з голоду помруть, кому потрібна та чесність? Одна людина недоотримає п'ять цзінів зерна! П'яти цзінів вистачить родині на кілька днів!"

Інші змовчали. Перед лицем стихійного лиха ніщо не є важливішим за виживання.

Зерно роздавали люди з повітового управління. У них був прилад, що називався міра; вони занурювали її в мішок із зерном, витягували, вирівнювали верх дощечкою — одна міра дорівнювала п'ятнадцяти цзіням. Для старих і дітей зробили трохи меншу міру на десять цзінів. Таким чином, на кожну людину припадала одна міра, що значно прискорювало розподіл зерна.