Золоті Поля

Спершу здавалося, що це лише незначний заколот, але ніхто не очікував, що серед заколотників ховалися експерти внутрішнього палацу з попередньої династії, та ще й ті, кого знав Лю Фушен. До речі, головний управитель Лю також залишився від попередньої династії і свого часу був дрібним командиром у таборі таємних охоронців.

Коли колишній імператор на чолі повстанської армії прорвався до імператорського палацу, імператор попередньої династії довірив свого новонародженого онука тодішньому наставнику табору таємних охоронців. Цей наставник був спочатку непокірною людиною з цзянху, і якось під час втечі від ворогів він зустрів імператора попередньої династії, який подорожував інкогніто. Імператор попередньої династії наказав людям врятувати його, коли він був на межі смерті, і допоміг йому помститися.

Люди цзянху здебільшого дуже цінують братерську вірність, а цей наставник — і поготів. Вважаючи, що його життя врятував імператор попередньої династії, він дав страшну клятву слідувати за ним і віддати життя за імператора попередньої династії. Табір таємних охоронців був заснований саме цим наставником, і всі таємні охоронці в ньому були навчені ним; будь-кого з них можна було назвати першокласним експертом.

Імператор попередньої династії, перебуваючи в критичній ситуації, довірив йому дитину в надії, що його єдина кровна лінія зможе продовжитися і дочекатися слушного моменту для відновлення держави. Тоді наставник табору таємних охоронців забрав з собою більшу частину найвідданіших підлеглих, а решті наказав зачаїтися в столиці, чекаючи слушного часу і наказу.

Цей наставник табору таємних охоронців разом з маленьким господарем переховувався майже тридцять років. Таємні охоронці, які залишилися в столиці, від сподівань поступово перейшли до відчаю. Зважаючи на тодішній рівень медицини, відсоток виживання дітей був не дуже високим, а з новонародженим малюком, якому не було й місяця і якого доглядали грубі чоловіки, постійно переховуючись, неминуче траплялися нещасні випадки.

Серед таємних охоронців, які залишилися в столиці, були віддані, які постійно виховували своїх наступників і, дочекавшись слушної нагоди, відправляли їх до палацу; Су Жань був одним із них. Але з плином часу були й ті, чия рішучість похитнулася. Дехто з них покинув столицю, щоб жити своїм тихим життям, а дехто замислив лихе, бажаючи обміняти таємницю таємних охоронців на багатство і славу.

Зрештою, серед таємних охоронців з'явився зрадник, і багатьох прихованих у столиці таємних охоронців попередньої династії, які мали з ним зв'язок, було викрито одного за одним. Лю Фушен, який весь час переховувався у віддаленому палаці, був одним із тих, кого зрадили.

Тодішній імператор, який зараз був Верховним Імператором, що все життя провів у військових походах і насолоджувався битвами, був надзвичайно розлючений тим, що поруч із його ложем виявилося так багато залишків попередньої династії. Він розгорнув криваву кампанію з переслідування та різанини в столиці. Таємні охоронці попередньої династії зазнали великих втрат, і з десяти не вижило й одного. Ті таємні охоронці, що вціліли, побачивши, що в столиці більше неможливо залишатися, таємно покинули місто і, керуючись таємними знаками, залишеними наставником, приєдналися до нього і маленького господаря. Люди з табору таємних охоронців попередньої династії в столиці були майже вирвані з корінням!

Тодішній головний управитель Лю Фушен, хоч і зазнав жорстоких тортур і був весь залитий кров'ю, втративши людську подобу, стиснув зуби і не видав своїх спільників. Проте серед тих, кого схопили, не всі були такими стійкими, як він.

На той час попередня династія вже була знищена майже двадцять років тому. Ці таємні охоронці переховувалися в різних сферах життя, і дехто, довго живучи спокійним життям, втратив свою мужність і відданість. Їхні зізнання прискорили знищення прихованих у столиці залишків. А ті зрадники, які вважали, що зможуть отримати «пом'якшення за щиросердне зізнання», також були таємно страчені. Натомість такі непохитні люди, як Лю Фушен, отримали визнання Верховного Імператора і залишилися живими.

Верховний Імператор відчував певну прихильність і повагу до цих людей, відданих своєму господареві, які мали віру і стійкість. Він знав, що як тільки здобуде відданість цих людей, то отримає помічників, які слідуватимуть за ним до самої смерті. Після кількох років доброго ставлення навіть камінь би розігрівся.

Лю Фушен свого часу став євнухом і увійшов до палацу не з власної волі; він заради імператора попередньої династії відмовився від права бути чоловіком і усунув для нього чимало інакодумців, зробивши все можливе. Лю Фушен, якому тоді було вже за сорок, під впливом умовлянь товаришів, які вже підкорилися, також поступово пом'якшився.

Тодішній Верховний Імператор зовсім не позбавляв їх влади через те, що вони були залишками попередньої династії; навпаки, він залишив його при собі і доручив йому управління всіма великими й малими справами в палаці. Можна сказати, що серед євнухів, окрім особистого старого управителя Верховного Імператора, саме він мав найбільшу вагу.

Зрештою, його статус залишку попередньої династії викликав побоювання у багатьох цивільних і військових чиновників при дворі, і в їхніх доповідях часто лунали пропозиції про його звільнення та ув'язнення. Проте Верховний Імператор витримав цей тиск і виявив до нього достатню довіру. Це стало однією з причин, чому управитель Лю Фушен повністю віддався служінню йому.

Однак, щоб уникнути ситуації, коли після повернення наставника та колишніх товаришів вони б використали його становище для створення проблем, він постійно шукав нагоди триматися подалі від імператорського палацу та імператора. Згодом, коли у молодшого сина принца Цзіна виникли проблеми і йому знадобився майстер для постійного «захисту», він зголосився піти і почав служити своєму нинішньому господарю.

Чесно кажучи, Лю Фушена ніколи не було серед зрадників. Він ніколи не робив нічого, що могло б підставити його товаришів із таємних охоронців попередньої династії; щонайбільше, він просто зрадив свого колишнього господаря і почав служити новому.

Але ж ці залишки попередньої династії цього не знали! Наставник табору таємних охоронців попередньої династії, який переховувався серед повстанців, побачивши свого колишнього здібного підлеглого поруч із командувачем армії, що придушувала повстання, і враховуючи, що цей командувач був членом імператорської родини Великої Мін, вигадав собі купу різних сценаріїв. Він вважав, що Лю Фушен обміняв плоть, кров і життя своїх братів на довіру цих мерзотників із Великої Мін, щоб здобути багатство і славу.

Тому, скориставшись хаосом під час придушення повстання, наставник таємних охоронців попередньої династії та кілька вихованих ним воїнів-смертників раптово напали, несподівано атакувавши цзюньвана Яна та Лю Фушена, який був поруч із ним.

З ненависті до зрадника, наставник, який володів найкращим бойовим мистецтвом, обрав своєю мішенню Лю Фушена. А цзюньвана Яна, якому було лише за двадцять і якого наставник вважав ще зеленим юнаком, недооцінили, і він став мішенню двох інших воїнів-смертників.

Хіба могли два нікчемні воїни-смертники щось заподіяти демонічним бойовим навичкам Чжу Цзюньяна? Він грався з ними, як кіт з мишею, з розслабленим і невимушеним виглядом, наче це була не битва, а просто гра.

А от головному управителю Лю Фушену довелося непереливки! Можна сказати, що всі бойові мистецтва людей з табору таємних охоронців попередньої династії були викладені особисто цим наставником. У ті часи, коли вчиш учня, можна й самому з голоду померти, тому він, звичайно, теж залишив щось про запас і не передав усі свої вміння. Незважаючи на те, що Лю Фушен усі ці десятиліття не закидав тренувань, та ще й час від часу отримував прочухана від цзюньвана Яна. Але ж та людина була його наставником, і рівень її майстерності був значно вищим.

Захоплений зненацька, Лю Фушен отримав від наставника удар долонею, який спричинив внутрішні пошкодження, і він виплюнув три літри крові. Він з усіх сил намагався відбити кілька атак наставника, але це було повне побиття, і незабаром його тіло вкрилося безліччю великих і дрібних ран. Якби цзюньван Ян не помітив його небезпечного становища, не відкинув грайливий настрій і швидко не розправився зі своїми супротивниками, щоб відбити смертельний удар наставника замість нього, боюсь, старий Лю Фушен так і залишив би своє життя на полі бою.

Почувши цю захоплюючу сцену, серце Юй Сяоцао стиснулося, і вона стурбовано запитала: «Той ватажок заколотників був таким лютим, що навіть ви, головний управителю Лю, не були йому суперником; то хіба цзюньван Ян не опинився в небезпеці?»

Лю Фушен випив велику чашку чаю і налив собі ще одну з чайника на столі. Скуштувавши майже всі відомі чаї, він відчував, що навіть найкращий чай Дахунпао не мав такого насиченого і солодкого смаку, як чай у цьому чайнику. Без сумніву, це був дикий чай, зібраний і оброблений самою дівчиною Юй. Уся втома та біль від ран, здавалося, розвіялися разом із цим чаєм.

«Дівчино Юй, ви занадто недооцінюєте нашого господаря!» — Головний управитель Лю Фушен з полегшенням зітхнув і продовжив розповідь про ту битву на полі бою.

Наставник табору таємних охоронців попередньої династії, побачивши, що цзюньван Ян сам йде назустріч смерті, вирішив скористатися нагодою, щоб захопити цього головного командира з придушення повстання. Цей чоловік походив з імператорської родини і був улюбленим онуком Верховного Імператора Великої Мін; якби вдалося взяти його в руки, армія Великої Мін злякалася б завдати шкоди заручнику, що неодмінно пішло б їм на користь.

Дивлячись на молоде і красиве обличчя цзюньвана Яна, наставник зовсім не надавав йому значення, вважаючи, що схопити його буде легкою справою. Він і подумати не міг, що цей молодий «вишитий подушок», гарніший за жінку, виявиться таким несподівано сильним, і він помилився в ньому! Недооцінивши супротивника, він отримав поранення від цзюньвана Яна. Колишній наставник табору таємних охоронців із внутрішніми травмами, продовжуючи битися з супротивником, побачив, що цзюньван Ян б'ється все сміливіше, і перед обличчям його могутньої сили все ще діє вільно і невимушено. Він зрозумів у душі, що натрапив на сильного супротивника!

Той наставник відчув, що справа кепська; хоч він і не міг перемогти цзюньвана Яна, але сили на втечу ще мав. Маленький господар все ще чекав на його допомогу, йому не можна було постраждати. Покинувши своїх підлеглих на полі бою і повстанців, яких він сам підбурив, колишній наставник таємних охоронців так не по-братерськи втік з поля бою!

Невдовзі залишки попередньої династії, що ховалися на полі бою, або розбіглися, або загинули. Залишені обдурені селяни більше не становили загрози! Незабаром заколот на півночі був придушений.

Лю Фушен отримав дуже серйозні внутрішні пошкодження, і зовнішні рани також були важкими. Якби господар не пожертвував для нього пігулкою від внутрішніх ран, його старе життя дуже ймовірно б обірвалося. Навіть якби йому пощастило вижити, його серцеві меридіани були б пошкоджені, сухожилля і вени важко травмовані, і всі його бойові навички були б втрачені.

На щастя, ліки від внутрішніх ран, виготовлені власноруч дівчиною Юй, не тільки зберегли його життя, але й внутрішні травми гоїлися так швидко, що військовий лікар, який їх супроводжував, постійно повторював, що це неможливо. А ще ліки від зовнішніх ран, подаровані господарем, були набагато ефективнішими за ті, що були в армії. На рану на спині завдовжки близько чи розі, після посипання ліками, кров швидко зупинилася. Рана більше не боліла, відчувалася приємна прохолода, а за кілька днів, коли струп на рані почав свербіти і він випадково відколупнув шматочок струпа, виявилося, що рана під ним вже загоїлася! Це... не науково!!

Зустрівшись із попереджувальним поглядом господаря, цей хитрий лис Лю Фушен, природно, зрозумів, що з цими ліками від зовнішніх і внутрішніх ран обов'язково є якась таємниця. Після того, як рани загоїлися, він продовжував обмотуватися шарами бинтів, під час перев'язок не дозволяв військовому лікарю торкатися до себе, і час від часу прикидався, ніби його внутрішні травми ще не зажили, просто боячись, що хтось помітить щось незвичне. Тепер, згадуючи це, він розумів, як же важко йому було тоді прикидатися!

Якраз тоді, коли армія з придушення повстання готувалася з тріумфом повернутися до столиці, з північного кордону надійшла звістка про вторгнення іноземних племен. Імператор негайно відправив указ за вісімсот лі, призначивши цзюньвана Яна Великим генералом, що захищає Північ, і відправив його на підмогу прикордонній варті.

Коли Чжу Цзюньян отримав указ, він уже більше місяця як покинув столицю і сумував за своїм маленьким дівчиськом. Спочатку він думав, що після придушення повстання зможе швидко повернутися до столиці, щоб побачити свою маленьку травинку Сяоцао, але не очікував, що йому знову доведеться вирушити на кордон з невідомою датою повернення. Це змусило його бути дуже дратівливим протягом певного часу.