Золоті Поля

П’ятиколірний камінь на зап’ясті випромінював м’яке золоте світло, яке поступово набуло подоби золотої кішки. З виразом повної зверхності вона зневажливо промовила:

— Боїшся холоду? Звернись до всемогутнього Божественного Каменя, що латає небеса! Я можу ізолювати тебе від морської води, тож хіба ти не збираєшся мені подякувати?

Почувши це, Юй Сяоцао зраділа в душі: «Отже, страждати не доведеться? Тан’юань могутній, хай живе Тан’юань!»

Божественний Камінь був нерозривно пов’язаний із її серцем і думками, тому, почувши її щире захоплення, він дуже запишався. Миттєво з п’ятиколірного каменя вирвалася хмара слабкого золотистого туману, що огорнула Юй Сяоцао. Якби хтось інший міг це побачити, він би подумав, що перед ним величезний золотий кокон!

Юй Сяоцао знову спробувала опустити ногу в морську воду і — о диво! — вона справді не відчула ні краплі холоду. Коли вона витягла ногу, на ній не залишилося жодної краплини води. Радіючи, Сяоцао знову почала подумки розхвалювати Божественний Камінь. Золота кішка, в яку втілилася духовна сила каменя, стала ще більш пихатою, задравши голову мало не до неба!

— Бу-бу! Бу-бу! — кликала Юй Сяоцао свого морського друга.

Цей дельфін, здавалося, справді визнав її за друга: щойно вона приходила до моря, малюк швидко припливав із глибин, вітаючи її рухами голови та хвоста, а іноді навіть влаштовував для неї вистави зі стрибками та «співом».

Справді, невдовзі Юй Сяоцао дочекалася цього милого створіння. За зиму дельфін значно підріс: якщо минулого року він був завдовжки як великий пес, то тепер уже нагадував молоде теля.

Зустрівши давню подругу, дельфін проявив неабияку приязнь: він весело підплив до скель і залишив на обличчі Юй Сяоцао кілька «цілунків» своїм довгим писком. Сяоцао один за одним згодувала йому подарунки — рибу та креветок, яких вона тримала у воді з духовного каменя. Дельфін їв із величезним апетитом: цей друг справді чудовий, кожного разу приносить смаколики, а риба та креветки від неї смачніші за будь-які інші в океані!

Наївшись досхочу, дельфін підхопив Сяоцао, яка застрибнула йому на спину, і швидко поплив у море, занурюючись на дно.

— О? Невже хтось так рано пірнув за здобиччю? — Чжуан Мо, який неподалік збирав морепродукти на березі, побачив людську постать у морі і пробурмотів це собі під ніс. Він спостерігав здалеку і помітив, що постать зникла під водою і довго не з’являлася. Він мимоволі нахмурився: «Невже щось сталося?»

Чжуан Мо швидко кинув свою здобич, розім’явся і стрибнув у крижану воду. У навколишніх селах було мало людей, чиє вміння плавати могло б зрівнятися з його хистом. Проте навіть для нього заплив у воді, що ще дихала зимовим холодом, був важким випробуванням.

Діставшись місця, де він бачив постать, Чжуан Мо пірнув у море, шукаючи навсібіч. Він кілька разів виринав, щоб ковтнути повітря, але так і не знайшов жодних слідів. «Невже мені примарилося? Чи людину затягло на глибину?»

Чжуан Мо не здавався і шукав ще деякий час, поки його тіло не почало клякнути від холоду, і він був змушений зупинитися. Повернувшись на берег, він забрав інструменти та здобич і побіг додому переодягатися. Односельці, які зустрічали його на дорозі, думали, що цей хлопець збожеволів від бажання заробити: піти пірнати в таку пору без гідрокостюма — це все одно що шукати смерті!

Чжуан Мо жив у селі Наньюань, його змалечку виховував дідусь. Коли йому було дев’ять років, дідусь помер, і хлопець залишився сиротою. На щастя, він добре плавав і міг прогодувати себе тим, що збирав на березі або виловлював у морі.

Тим часом Юй Сяоцао, яка за допомогою дельфіна вже занурилася на велику глибину, навіть не підозрювала, що хтось із ризиком для життя шукав її в морі. Вона опинилася серед коралових рифів, де на скелях жило чимало абалонів.

Юй Сяоцао злізла з дельфіна, тихо підпливла до рифу і почала примірятися руками. Розміри абалонів її не задовольняли, і вона розчаровано похитала головою. Саме тоді, коли вона збиралася покинути це місце в пошуках іншого рифу, краєм ока в розколині скелі вона побачила абалон розміром майже з її долоню — щонайменше двадцять сантиметрів!

Порівняно з ним, усі ці «одноголовкові» чи «двоголовкові» абалони просто меркли! (Одноголовковим називають абалон вагою в один цзінь — близько 500 г, двоголовковим — коли на один цзінь припадає дві штуки; це рідкісні делікатеси). Це був справжній екземпляр найвищого ґатунку!

Юй Сяоцао за допомогою лопатки для абалонів (тупого інструмента) обережно відділила його від скелі, поклала в бамбуковий кошик на поясі і надійно зав’язала отвір. Вона ще трохи попорпалася і знайшла ще один «одноголовковий» абалон.

Покинувши рифи, Юй Сяоцао повільно пливла дном, час від часу підбираючи великих трепангів (морських огірків), що ліниво повзали. Чим більший трепанг — тим краще. Сушений трепанг вагою менше тридцяти штук на цзінь вважається елітним.

Оскільки в давнину технології вилову були примітивними, морське дно здавалося незайманим краєм, де всюди було повно морських мешканців. Юй Сяоцао почувалася так, ніби потрапила до величезного супермаркету морепродуктів, де на полицях повно «товарів» на будь-який смак, та ще й безкоштовно!

Сяоцао з насолодою вибирала найкраще, і невдовзі бамбуковий кошик на її поясі був набитий вщент. Вона навіть пошкодувала, що не взяла більшу сумку для абалонів та трепангів.

Раптом дельфін, що весело плавав поруч, видав тривожний звук, сповнений неспокою та страху.

— Що сталося? Невже небезпека? — Юй Сяоцао щосили попливла до дельфіна. Вона довіряла інстинктам тварин.

> **— Нічого особливого. Просто велика біла акула припливла, — пролунав у її голові ледачий голос Божественного Каменя.**

>

Сяоцао помітила золотисту тінь і, придивившись, не знала, чи сміятися, чи плакати. Вона бачила собак, що плавають, але ніколи не бачила котів, здатних пірнати. «Божественний Каменю, що ти витворяєш?»

Хоча велика біла акула вважається одним із найнебезпечніших мешканців океану, оскільки Божественний Камінь не виявляв жодної тривоги, то й їй не було про що хвилюватися.

Але дельфін думав інакше: він стрімко поплив до Сяоцао. У цей момент з’явилася величезна постать білої акули, яка вискалила два ряди гострих зубів у пащі.

Дельфін видав розпачливий і тривожний крик, але не покинув свою подругу, а навпаки — підплив до неї ще швидше. Акула вже помітила «здобич» і, наче вуличний розбишака, агресивно кинулася до них.

Дельфін підхопив Сяоцао спиною і, щосили працюючи хвостом, намагався відплисти якомога далі. Акула була дуже швидкою; як міг дельфін із людиною на спині змагатися з нею? Здавалося, їх от-от наздоженуть. Дельфін видав розпачливий звук, але не припиняв спроб врятувати Сяоцао. Слід визнати: відданість тварин іноді набагато вища за людську!

У цей критичний момент золота кішка розміром із кулак перепинила шлях акулі. Цей пихатий вираз і розкішну шерсть неможливо було не впізнати — це був Божественний Камінь!

Велика біла акула, мабуть, ніколи не бачила такої істоти в океані. Вона на мить завмерла, поплавала навколо золотої кішки, втупившись у неї лютими очима, намагаючись зрозуміти, що це за створіння і чи воно їстівне.

Зрештою вона облишила роздуми, роззявила пащу і ковтнула золоту кішку. У її погляді навіть промайнула зневага: «Занадто мала здобич, навіть на один зуб не вистачить!»

Побачивши, що акула проковтнула кішку, Юй Сяоцао заспокійливо поплескала дельфіна:

— Не бійся, ми в безпеці!

Акулі довелося несолодко! За мить у її животі з’явилася велика дірка, і звідти гордо вийшла закривавлена кішка. Перебираючи лапами, вона підпливла до Юй Сяоцао, вимагаючи, щоб та змила кров із її шерсті.

Дивлячись на велетенську акулу, яка спливла животом догори, Юй Сяоцао вирішила, що не можна марнувати добро, і ножем відрізала всі плавці. Ця акула була величезною, наче підводний човен; якщо зняти всі плавці, з них можна приготувати щонайменше десять цзінів акулячих плавців!

Коли Юй Сяоцао вийшла на берег, уже настав вечір. Час відпливу минув, і люди, що збирали морепродукти, вже розійшлися. Тому її ніхто не помітив. Вона знову пішла до тієї схованки між скелями і переодяглася у свій звичайний одяг.

Сьогоднішній улов був чудовим: щонайменше п’ять цзінів абалонів та ще більше трепангів. Якщо їх висушити, цього цілком вистачить для наступного внеску родини Чжоу до імператорського двору! Акулячі плавці та риб’ячі міхури — це речі, які можуть здобути і досвідчені рибалки, тож це не входило в обов’язки Сяоцао.

Тримаючи в одній руці акулячі плавці, а в іншій — кошик із абалонами та трепангами, Юй Сяоцао крадькома пробралася на подвір’я. Вона подумки міркувала, як пояснити все батькам...

— Сяоцао? Мати казала, що тебе не було цілий вечір, де ти вешталася? — Юй Хай уже повернувся з міста і допомагав дружині на кухні розпалювати вогонь. Він так любив свою дружину, що в його голові не було місця для нісенітниць на кшталт «шляхетний чоловік не заходить на кухню»!

Юй Сяоцао швидко вигадала план і з усмішкою показала батькові свою здобич із виразом: «А ну, вгадай, звідки це?»

Юй Хай допоміг доньці пересипати абалони та трепанги з кошика у таз і, побачивши вміст, жахнувся! Він був відомим майстром риболовлі на багато сіл навколо, та й пірнати вмів чудово. Проте він розумів, що сам би не зміг за один раз впіймати стільки елітних морепродуктів. «Дівчинко, де ти це взяла?»

— Сяоцао, не тягни час, кажи — звідки це? — не втримався Юй Хай.

Юй Сяоцао кліпнула очима і, не моргнувши оком, збрехала:

— Зустріла біля входу в село людей Третього молодого пана Чжоу. Вони попросили мене передати це вам і попросити вас, тату, допомогти зробити з цього сушені делікатеси.

Новина про те, що родина Чжоу стала придворними постачальниками сушених морепродуктів, уже облетіла все містечко Тангу. Майстерність Юй Хая у цій справі була однією з найкращих у селі. Він подумав, що люди Чжоу скупили морепродукти десь неподалік і просто передали йому для обробки. Тому він більше не розпитував.

Проте в душі Юй Хай не переставав дивуватися: «Хто ж цей майстер, що зміг впіймати таких неймовірних абалонів та трепангів? Чому я нічого не чув про такого вправного рибалку поруч?»