Золоті Поля

Після завершення цього процесу повитуха почала купати немовля. Поки пройшли всі попередні етапи, вода в тазу вже охолола. Бідного Хаоліня роздягли догола і поклали у воду. Протягом останніх кількох днів Сяоцао майже щодня купала його. Малюк звик до щоденного купання, і коли його розгортали з пелюшок, він слухняно лежав і не видавав жодного звуку. Проте, коли голенького малюка опустили в прохолодну воду, він здригнувся від несподіванки і почав демонструвати свій неймовірно гучний голос, ридаючи так, що аж луна йшла.

Повитуха з усмішкою сказала:

— Цей молодий панич (гунг-цзи) одразу видно, що щасливий: "гучний таз — гучний таз" (сян-пєнь сян-пєнь), на щастя і благополуччя.

Потім вона продовжила купати малюка, примовляючи під час миття:

— Спочатку миємо голівку, щоб став князем чи правителем (ван-хоу); потім миємо спинку, щоб кожне покоління було вищим за попереднє; миємо яєчка (дань-дань), щоб став повітовим начальником (чжи-сянь); миємо сіднички (гоу), щоб став правителем області (чжи-чжоу).

Інша повитуха запалила кульку з полину і, поклавши її на скибочку свіжого імбиру, символічно приклала її до чола немовляти (зробила моксу). Після цього немовляті розчесали волоссячко і причепурили, примовляючи:

— Три розчісування, два пригладжування, виросте і одягне червоний капелюх чиновника (хун-дін); ліворуч намалюємо брови, праворуч підрівняємо скроні, знайде собі дружину, найкращу на всі чотири села; почистимо зуби, прополощемо рот, щоб говорив з людьми і не соромився.

Потім вона покатала яйцем по обличчю немовляти і промовила:

— Яйце котиться по обличчю, обличчя як яєчна шкаралупа, червоне як верба, біле як сніг, справді миле для всіх.

А потім легенько вдарила малюка тричі стеблом зеленої цибулі:

— Перший удар — на розум (цун-мін, слово схоже на цибулю — цун), другий удар — на кмітливість...

Фань Хаолінь зовсім не був з тих, хто дозволяв робити з собою що завгодно. Він відчайдушно пручався протягом усього процесу, дригаючи ногами і кричачи з заплющеними очима. Пані Фань, слухаючи це збоку, відчувала сильний біль у серці за дитину. Проте це була традиція, передана від предків, яка мала принести дитині благословення, тому їй доводилося терпіти і не втручатися.

Коли обряд «сісань» нарешті закінчився, Юй Сяоцао швидко забрала Хаоліня і поклала його в обійми пані Фань, яка лежала в ліжку. Змучене і втомлене маленьке створіння, опинившись у знайомих і теплих обіймах, миттю перестало плакати і, схлипуючи, заснуло.

Юй Сяоцао була категорично не згодна з таким ставленням до немовляти, якому виповнилося лише три дні. Не дивно, що в давнину рівень виживання немовлят був таким низьким: якби дитина була трохи слабшою, вона б точно захворіла після таких мук! Того ж вечора Сяоцао викупала малюка в гарячій воді з додаванням води з духовного каменя, оскільки в нього трохи заклало ніс, а також додала духовної рідини в його питну воду, щоб уберегти Хаоліня від хвороби.

Цієї весни Юй Сяоцао жила насиченим і дуже зайнятим життям. Їй доводилося доглядати за хрещеною під час її місячного відновлення (юе-цзи), вигадувати різні способи готувати корисні страви для неї; допомагати хрещеній доглядати за маленьким Фань Хаолінем, який окрім матері визнавав лише свою названу сестру; а ще кожні кілька днів повертатися додому, щоб допомогти поливати та підживлювати кавуни, кукурудзу та картоплю...

Звісно, їй не доводилося виконувати всю важку роботу самостійно. Для обробітку понад десяти му землі в них були її батьки, а також родина старшої тітки, яка вже одужала і тепер допомагала їм. Їй лише потрібно було робити вигляд, що вона змішує так звані «добрива».

Минулого року, коли вони тільки-но почали вирощувати овочі, Юй Хай не дуже вірив у те, що її так звані «добрива» можуть стимулювати ріст рослин. Врешті-решт, на вигляд це була звичайна вода, без кольору і запаху. Він думав, що донька просто бавиться (го-цзя-цзя) і каже це жартома.

Але згодом овочі на городі та врожай на полі росли неймовірно добре. Не кажучи вже про кавуни, бо без порівняння не зрозумієш їхньої справжньої якості. А от з їхніх двох-трьох му городу вони зібрали стільки ж овочів, скільки інші збирали з семи-восьми му. І що вже казати про осінній урожай батату, який був рівно втричі більшим, ніж у сусіда Ергоу, цілих три рази!!

Юй Хай кілька разів уважно спостерігав за процесом змішування «добрив» своєю донькою. Вона просто додавала кілька крапель води з маленької пляшечки у відро. Він навіть потайки спробував її на смак, і вона нічим не відрізнялася від звичайної питної води. Але саме ця звичайнісінька на вигляд вода мала такий неймовірний ефект, хіба це могло не дивувати?

Він згадав, як донька розповідала, що під час її подорожі до царства мертвих (Діфу) вона зустріла безсмертних (шень-сянь). Невже це справді результат благословення безсмертних? Це дало їй магічну здатність перетворювати звичайну воду на добриво, що сприяє росту рослин? Хоча Юй Хай так думав, він не наважився промовити жодного слова, боячись, що хтось із злими намірами почує це і сприйме його улюблену доньку за чудовисько (яо-гуай)!

Відтоді, щоб допомогти доньці зберегти таємницю, він викопав велику компостну яму біля підніжжя гори позаду будинку. Туди він збирав гній домашньої худоби, людські відходи, а також опале листя з лісу для виготовлення добрив. Коли наставав час підживлення, він використовував це як прикриття.

Селяни, бачачи, як добре ростуть посіви та овочі родини Юй, лише хвалили Юй Хая за його працьовитість і за те, що він не шкодував гною... Ніхто й не підозрював Сяоцао.

Родина старшої тітки Сяоцао прожила в місті кілька днів. Щойно стан здоров'я Лю Ху покращився, родина почала квапливо збирати речі, щоб повернутися разом із Юй Хаєм до села Дуншань. На їхню думку, жити в місті хоч і було зручно, але кожен крок коштував грошей. У селі дикорослі трави (є-цай) можна було знайти всюди, а в місті навіть за них треба було платити. Наразі всі їхні витрати на їжу та проживання покривав молодший брат, і вона як старша сестра не лише не могла допомогти йому, а ще й змушувала його утримувати себе. Хіба могла вона спокійно залишатися в місті?

На щастя, Лю Ху одужував досить швидко. До того ж вони щодня їли білий рис і борошно, і час від часу до їхнього столу подавали курку, рибу та м'ясо. Кожен прийом їжі для родини здавався святковим, неначе Новий рік. Троє дітей на очах почали набирати вагу (тянь-бяо), їхні обличчя стали рум'яними, а характери — більш жвавими. Юй Цайфен також відчувала себе ще здоровішою, ніж до втечі.

Щойно її чоловік зміг підвестися з ліжка і ходити, Юй Цайфен зібрала свій невеликий багаж і разом із родиною на кареті свого брата повернулася до села Дуншань.

З моменту свого заміжжя Юй Цайфен поверталася сюди лише раз. Пройшло більше десяти років відтоді, як вона покинула село Дуншань, і тепер, знову побачивши старий в'яз біля входу в село, вона відчула певний страх і хвилювання перед рідними місцями (цзінь-сянь цінь-цє). Розправивши свій бавовняний одяг, куплений братом, вона видавила усмішку, дивлячись на обличчя людей — деякі здавалися їй незнайомими, а деякі збереглися в її пам'яті.

— О! Хіба це не Цайфен з родини старого Юй!! Більше десяти років не бачилися, а твої діти вже такі великі? — Під старим в'язом зібралося кілька літніх людей, які грали в шахи і спілкувалися (кань-да-шань). Староста села підняв очі, побачив родину Юй Цайфен, що сходила з карети, був приголомшений на мить, але впізнав її.

Старший брат батька Юй Хая, Юй Лічунь, почувши це, поспішно встав, підійшов ближче, уважно роздивився Юй Цайфен і, злегка зволоживши очі, схлипуючи сказав:

— Це Цайфен, справді ця дівчина! Як ти схудла! Мабуть, зазнала багато труднощів у дорозі?

— Старосто, дядьку... — Очі Юй Цайфен наповнилися сльозами. Невідомо, чи то від спогадів про минуле, коли вона не мала контролю над своєю долею, чи то від радості зустрічі зі старими знайомими.

— Добре, що повернулася, добре, що повернулася!! — Юй Лічунь витер куточок ока рукавом і з усмішкою на обличчі сказав: — Твій батько ще з минулого року, як тільки почув про посуху на північному сході, постійно згадував про тебе. Ти теж уперта дівчина, чому не повернулася раніше? Зазнала ж стільки труднощів!

Юй Хай швидко втрутився:

— Старосто, дядьку, моя сестра щойно прибула, дозвольте їй спочатку піти і влаштуватися.

— Ідіть, ідіть! — Староста помахав їм рукою, але Юй Лічунь пішов з ними аж до старого будинку родини Юй.

Ідучи дорогою зі своїх спогадів, вони наближалися до старого будинку. Хоча Юй Цайфен і була морально готова, але коли вона побачила ряд кімнат із сірої цегли під черепицею і високе, величне кам'яне подвір'я, вона все одно була вражена: її брат справді розбагатів! У всьому селі, окрім будинку старости, мабуть, не знайти такого представницького будинку!

Увійшовши у двір, вони побачили овочі, що яскраво зеленіли під сонячними променями. Серед жінок, які допомагали збирати врожай, Юй Цайфен впізнала кількох своїх подруг дитинства, з якими вони, звісно ж, тепло привіталися і поговорили.

Юй Цайфен поселили у дворі з двома кімнатами поруч із головним будинком. Їй знадобилося багато часу, щоб усвідомити, що це не сон. Троє дітей з родини Лю думали, що будинок у селі буде схожим на їхню хату на північному сході, але не очікували, що він буде навіть величнішим за той будинок у місті.

Хоча головних кімнат (чжен-фан) було лише дві, двір був великим, і з обох боків були бічні кімнати (сян-фан). Для сім'ї з п'яти осіб місця було більш ніж достатньо. Кожному з трьох дітей виділили по окремій кімнаті, і вони були настільки раді цьому, що навіть не знали, що сказати!

Але їхня радість тривала недовго. Того ж вечора Лю Ху зібрав дітей і серйозно попередив їх:

— Діти, ви маєте пам'ятати, що ми лише тимчасово зупинилися в будинку вашого старшого дядька. Коли моє здоров'я покращиться, я піду до старости, щоб попросити ділянку землі. Ми збудуємо дві солом'яні хатини і переїдемо туди! Непристойно постійно жити в дядька!

Лю Цзюньпін із розумінням кивнув і сказав:

— Кажуть, що зараз у порту легко знайти роботу і платять добре. Завтра я піду туди подивлюся.

Лю Яньер прикусила губу і тихо сказала:

— Я теж можу заробляти гроші, вишиваючи гаманці...

Шестирічний Лю Фанпін відкрив рота, щоб щось сказати, але потім опустив голову і пробурмотів:

— А я... я не можу заробляти гроші, що мені робити?

Лю Яньер з розумінням втішила його:

— Ти можеш допомагати по господарству. Наприклад, збирати дрова, розпалювати піч тощо. В майбутньому ми обов'язково розведемо курей і свиней, і ти зможеш їх годувати!

Фанпін миттю зрадів, закивав і сказав:

— Угу! Фанпін може ловити жуків для курей! Коли кури виростуть, вони нестимуть яйця, які можна буде продати за гроші!

Дивлячись на своїх розумних і слухняних дітей, Юй Цайфен обняла їх, відчуваючи водночас і смуток, і гордість.

Почувши, що Лю Цзюньпін хоче йти працювати в порт, Юй Хай подивився на його ще не сформоване тіло і худі руки, подумав і сказав:

— Наші кавуни скоро дозріють, і тоді нам точно знадобляться робочі руки. Як щодо того, щоб Цзюньпін залишився і допоміг своєму дядьку?

Оскільки зараз родина Лю жила і харчувалася за рахунок родини Юй, вони, звісно, не могли відмовитися від можливості допомогти. Лю Ху, який щойно одужав, Юй Цайфен, яка не могла сидіти без діла, і Лю Фанпін, який вважав себе дорослим, щоранку ходили в поле з Юй Хаєм, щоб допомогти. Усі вони були працьовитими людьми, тому полив, підживлення і прополювання понад десяти му землі було зроблено дуже швидко.

Варто згадати й про Ван Ергоу. З народженням сина він став набагато працьовитішим. Землю, яку він здав в оренду Юй Хаю для вирощування кавунів, він доглядав так ретельно, ніби це було його власне поле з бататом. Він щодня приходив перевіряти поле по кілька разів. Усі бур'яни були ним вирвані дочиста під час його щоденних обходів.

Спостерігаючи, як кавуни ростуть з маленьких зав'язей (цюань-тоу) щодня, він неначе бачив, як до нього летять злитки срібла, як його сім'я теж будує будинок із сірої цегли та черепиці, а його син, коли виросте, йде до школи (сюе-тан)...