Золоті Поля

— Старший дядьку, другий дядьку, старша тітко! Третій двоюрідний дядьку? Як ви тут опинилися? — Юй Сяоцао відсунула засув, відчинила браму і, побачивши перед собою кілька знайомих постатей, мимоволі вигукнула від подиву.

Третій двоюрідний дядько Сяо-Цао, Юй Цзян, зазирнув у двір і з усмішкою сказав:

— Чув від другого брата, що сьогодні ти залишилася вдома збирати овочі сама і не впораєшся. Твій великий дідусь прислав мене підсобити.

— Та я б упоралася, тітонька Чжоу з доньками прийшли допомогти, і тітонька Цянь теж тут! — Сяо-Цао поспішила запросити всіх у двір.

У старшого дядька, Лю Пея, волосся було зовсім мокрим — чи то від ранкової роси, чи то від поту після швидкої ходьби. На його добродушному обличчі грала усмішка, він голосно запитав:

— Сяо-Цао, твій батько вже пішов у поле? Тоді ми теж швидше підемо допомагати!

Юй Цзян, бачачи, що вдома допомога не потрібна, звернувся до дядьків Сяо-Цао:

— Брати, чи знаєте ви дорогу до поля? Я теж прийшов помагати, тож раз удома справляються, я піду з вами перекопувати землю! Ходімо, я проведу!

Сяо-Цао, зрозумівши наміри дядьків, розчулено мовила:

— Старший дядьку, другий дядьку, у вас же своєї землі набагато більше, зараз у розпалі весняна оранка. Якщо ви тут, чи впорається дідусь сам?

Старша тітка (дружина Лю Пея) погладила біле й ніжне личко Сяо-Цао, попутно витираючи брудну плямку на її підборідді, і з усмішкою відповіла:

— Твій дідусь ще раніше переймався вашою оранкою. Казав, що в батька нога ще не зовсім слухається, а Сяо-Ша поранений. Землі у вас небагато, тож спочатку перекопаємо вашу, засіємо, а тоді вже за свою візьмемося!

Юй Цзян теж усміхнувся:

— Ви з нами однієї думки. Гуртом і смерть не страшна! Ті ваші три му землі ми вчотирьох і за пів дня перевернемо.

— Ого! Чого це сьогодні так людно? — Цянь Сяодуо під'їхав на возі, цокаючи копитами. Побачивши здалеку натовп біля старого будинку родини Юй, він злякався, чи не сталося чого, і пришпорив коня.

— Брат Сяо-Дуо сьогодні рано. Овочі ще не зібрали, тож присядь у дворі, випий води, перепочинь, — Сяо-Цао помітила, що зазвичай він приїжджає разом із Сяо-Си з маєтку Яо, і справді, позаду вже виднілася карета родини Яо.

Цянь Сяодуо гірко всміхнувся:

— Панночко Юй, наш молодий господар вважає вас сестрою, як я смію відгукуватися на «брата»? Краще кличте мене просто Сяо-Дуо!

— Він — це він, а ти — це ти! У нас свої стосунки! — щиро засміялася Юй Сяоцао.

Лю Пей глянув на небо і сказав дружині:

— Ти в поле не йди, залишайся тут помагати з овочами та обідом. Сяо-Цао, ми йдемо на ниву.

— Дядьки, ви таку дорогу подолали, випийте хоч води! — Родина мами жила в селі Сішань, щоб дістатися сюди, треба було перейти через велику гору. Дивлячись на їхні намоклі від роси штанини, Сяо-Цао зрозуміла, що вони вирушили ще до світанку.

— Не треба! Спочатку робота! — Другий дядько, Лю Хань, був людиною похмурою і небагатослівною.

Бачачи, що їх не втримати, Сяо-Цао винесла з кухні фляги, наповнила їх розведеною водою з духовним каменем і віддала дядькам. Така вода не лише втамовувала спрагу, а й знімала втому.

Дядьки на чолі з Юй Цзяном вирушили в поле. Сяо-Си теж під'їхав до воріт і почав розвантажувати бамбукові кошики. Всі кошики для овочів плетив власноруч Юй Хай. Попит на них був великий, тому щовечора він нарізав бамбук і плів нові.

— Панночко Сяо-Цао! Відсьогодні нам потрібно вдвічі більше овочів. Друг нашого пана якось обідав у нас і заявив, що наші овочі набагато смачніші за ті, що купують вони! Живуть наші сім'ї поруч, от він і попросив забирати частку і для нього.

Маєток Яо купував овочі переважно для господарів та управителів, обсяги були невеликі — пів воза цілком вистачало. Тож навіть подвійна порція була не проблемою.

Цянь Сяодуо залпом випив воду, яку подала Сяо-Цао, витер рот рукавом і задоволено мовив:

— Гірська джерельна вода — це щось! Солодка на смак, випив — і ніби сили додалося. Сяо-Си, пий швидше і до роботи!

Кожного разу, приїжджаючи, Цянь Сяодуо випивав миску чаю від родини Юй. Хоча це була просто вода, вона смакувала краще за дорогі сорти чаю.

Сяо-Си теж швидко допив свою порцію, розім'яв плечі і всміхнувся:

— Ходімо! Збирати овочі!! — Ці двоє щоразу допомагали по господарству, почуваючись як удома.

З допомогою старшої тітки та цих двох хлопців робота пішла значно швидше. Невдовзі порожні кошики наповнилися соковитою зеленню.

Сяо-Цао помила кілька огірків і роздала всім по одному:

— Свої, домашні, пригощайтеся. Спробуйте, як на смак!

Фан-ши відмовлялася, хитаючи головою:

— Ваші овочі зараз дорого коштують, ці кілька огірків заважать на добрячий фунт! Це ж кілька сотень мідяків. Не витрачайте дарма, клади в кошик!

Чжоу Шаньху, маленька ласунка, вже роззявила рота, щоб вкусити огірок, але почувши маму, надулася і слухняно поклала його назад.

Сяо-Цао силоміць повернула огірок їй у руки:

— Ви помагали нам майже годину, і що, мені огірка шкода? Невже ми такі скупердяї?

— Ну й дитина! — Гань-ши (старша тітка) зиркнула на неї, а потім усміхнулася іншим жінкам: — Хоч каже вона різко, зате від щирого серця. Їжте, їжте!

Бачачи, що люди все ще вагаються, Юй Сяоцао просто розламала кожен огірок навпіл, показала їм і засміялася:

— Все, вони зламані, тепер не продаси!

— Ох і мале! — Фан-ши не знала, чи сміятися, чи плакати. Вона вкусила огірок, і хрустка, соковита текстура та ніжний солодкуватий смак миттєво підкорили її.

— Вау! Сяо-Цао, ваші огірки смачніші за будь-які інші! — вигукнула Чжоу Шаньху, жуючи.

Ще б пак! Огірки, политі водою з духовним каменем, були не лише великими, а й надзвичайно смачними. Звісно, прямо вона цього не сказала, лише всміхнулася:

— Це тому, що ти пів року огірків не бачила. От як підуть у всіх, наїсися — і вже не здаватимуться такими особливими.

Цянь Сяодуо з апетитом хрумтів огірком:

— А огірки й справді чудові! Панночко Сяо-Цао, чим ви їх удобрюєте? Овочі ростуть як на дріжджах. Вчора ці огірки ще не можна було рвати, а сьогодні вже два кошики назбирали!

— Е-е... Ну, потеплішало, от вони й ростуть швидше, — викрутилася Сяо-Цао. На щастя, Цянь Сяодуо не був фермером і не став розпитувати далі.

Овочі зважили, розплатилися, і Сяо-Дуо з Сяо-Си поспіхом поїхали. «Чженьсю» вже чекав на товар для гостей!

Мао-ши та Фан-ши з доньками пішли одразу після зважування. Старша тітка Гань-ши, дивлячись на п'ятдесят лянів срібла в руках Сяо-Цао, не могла прийти до тями:

— Не думала, що овочі в таку пору такі дорогі! Огірки по тридцять мідяків за цзінь? Та це ж ціна свинини!

Юй Сяоцао всміхнулася їй, дала яскраво-червоний помідор і сказала:

— Зараз ні огірків, ні квасолі ще ні в кого немає! Міські багатії хочуть чогось свіжого, їм тих грошей не шкода. У «Чженьсю» тарілка битих огірків коштує цілий лян срібла! Тож ця ціна для них — дрібниці!

Одного огірка Сяо-Цао вистачало на цілу тарілку, собівартість якої — лічені мідяки. Чистий прибуток у сто разів вищий — оце так бізнес!

Гань-ши побачила, що час ще ранній, і хотіла йти в поле. Сяо-Цао зупинила її:

— Землі у нас небагато, тата з дядьками вистачить. Тітонько, присядьте, з'їжте помідор. А згодом допоможете мені поратися з качками.

— Помідор? А я думала, це хурма! Ще дивувалася, де ви її зараз узяли, — Гань-ши з цікавістю розглядала червоний плід.

— Це помідор, у нас його рідко їдять, але в столиці та великих містах на півдні він популярний. Його можна їсти сирим із цукром, смажити з яйцями або варити суп... — Сяо-Цао жестом запросила тітку скуштувати.

Гань-ши помітила, що зібраних помідорів усього чотири чи п'ять, тому всміхнулася:

— Не буду я їсти, залишимо на обід, усі разом спробуємо!

Поки Сяо-Цао збиралася щось додати, Гань-ши вже підвелася, підійшла до кухні, підхопила зв'язаних качок і попрямувала до колодязя.

— Чекайте, тітонько! Я візьму велику миску для качиної крові! — Згадка про кров змусила Сяо-Цао подумати про «качину кров із тофу» та «суп із качиною кров'ю та фунчозою».

Гань-ши засміялася:

— Виходить, ти не тільки з курячої, а й з качиної крові вмієш готувати смакоту? Тоді й потрухи всі підуть у діло!

Сяо-Цао кивнула:

— Я зараз замариную шлуночки, печінку та кишки, на обід буде додаткова страва! А з крові зроблю качину кров із тофу, шкода тільки, що фунчози немає.

Гань-ши вправно перерізала качці шию, збираючи кров у миску, і запитала:

— Фунчоза? А що це? Смачне?

— Тітонько, ви не знаєте, що таке фунчоза? — Невже в цю епоху її ще не винайшли? Сяо-Цао, яка не встигла закінчити дев'ять класів, трохи розгубилася в історії технологій.

Гань-ши похитала головою, кинула качку на землю і взялася за другу:

— Ніколи не чула. Це смачно, якщо тушкувати з кров'ю?

— Її роблять із крохмалю батату або бобів мунг, вона така слизька і пружна! — у Сяо-Цао загорілися очі: в голові почав визрівати новий план заробітку.

Закип'ятили воду, ошпарили качок; обскубування — то була довга справа. Сяо-Цао взялася за потрухи і поставила їх маринуватися в старому розсолі.

З двох качок вона вирішила зробити «солону качку», хоча через брак часу одну доведеться маринувати за прискореною процедурою. З її майстерністю це не мало сильно вплинути на результат.

Чи хочете ви, щоб я продовжив переклад наступних розділів чи зосередився на чомусь іншому?