Золоті Поля

Юй Цао холодно засміялася і промовила: «Що важливіше: людське життя чи навчання? Цікаво, як би вчитель і однокласники молодшого дядька дивилися на нього, якби дізналися, що можливість для його навчання була куплена ціною життя його батька?»

«Не верзи дурниць!! Ти, дівчисько, надто злобна!! Те, що твій молодший дядько не зміг залишитися в містечку, — це все через тебе. А тепер ти ще й хочеш зганьбити його ім'я, а він же твій дядько! Ти взагалі людина?» — молодший син був слабким місцем пані Чжан, і вона кидалася на кожного, хто його зачіпав.

Від думки про те, що дідусь щойно лежав сам у темній кімнаті, крізь яку гуляв вітер, очікуючи смерті, гнів у серці Юй Цао спалахнув з новою силою: «Це ви ганьбите ім'я молодшого дядька! Дідусь понад двадцять років тяжко працював заради цієї сім'ї, захворів, рятуючи вашого старшого сина, а ви поскупилися на кілька копійок, щоб вилікувати його. Ви довели легку недугу до тяжкого стану, кинули його в розваленій халупі без їжі та води, а одяг на ньому був таким брудним, що страшно дивитися, і ніхто навіть не перевдягнув його!! Мій дідусь — ваш чоловік! Ви так сильно хочете його смерті? З такою серцею та нелюдською матір'ю, як ви, молодший дядько рано чи пізно постраждає через вас!!»

Голос Юй Цао був тонким і дзвінким, а великий двір родини Юй не був таким відлюдним, як старий будинок, де поблизу не було жодної живої душі. Сусіди, почувши галас, повитягували шиї, намагаючись дізнатися новини. Почувши слова Юй Цао, сусіди миттєво змінили погляд на пані Чжан. Ця стара жінка виявилася справжньою відьмою — вона спокійно дивилася на те, як помирає її чоловік, бо їй було шкода витратити кілька монет на його лікування.

Також вони згадали, що коли Юй Цао ще не відокремилася від сім'ї, вона теж захворіла, і пані Чжан так само затиснула гроші в руках, тож Юй Хаю довелося скрізь позичати кошти на лікування дитини. Тоді всі думали, що вона така жорстока лише тому, що Цао не була її рідною онукою. Але, як виявилося, серце пані Чжан було справді отруйним — здавалося, для неї немає нічого важливішого за гроші!

Пані Чжан, почувши тихі обговорення сусідів, у нестямі від люті закричала: «У вашого дідуся сухоти! Це не лікується!!»

«Хто сказав, що у мого дідуся сухоти?? Який лікар це діагностував? Назвіть його, нехай усі почують!! Я вивчала медицину, мій дідусь просто переніс переляк і трохи застудився, а через вашу недбалість хвороба загострилася!! Вам було шкода навіть тих грошей, щоб викликати когось для огляду дідуся. І не кажіть, що у вас немає срібла — де ті десять лянів, які мій батько приніс кілька днів тому? Це були гроші на лікування та ліки для дідуся, а ви не витратили на нього жодного гроша!! Невже ви побачили, що мій дідусь постарів, ослаб і більше не може заробляти для вас гроші, тому вирішили позбутися його, наче непотрібної речі??» — Юй Цао говорила дедалі швидше, не даючи пані Чжан жодного шансу заперечити.

«Я знала, що ви лиха людина, але не думала, що ваше серце і нутрощі настільки почорніли, згнили та перетворилися на гній!! Тоді, коли мій батько отримав травму, дядько Чжао віддав вам триста лянів за вбитого ведмедя, щоб ви як слід вилікували ногу моєму батькові. Тоді ви теж казали, що мого батька не врятувати, і просто привласнили ці триста лянів, за які батько ледь не віддав життя. Коли ми ділили майно, у вас на руках явно було три-чотириста лянів, але ви голосили на все село, що грошей немає, і дали нам лише старий мотлох».

Цао зупинилася на мить і додала: «Побачивши, що наша сім'я почала жити краще, ви прибігли в містечко до нашої крамниці влаштовувати скандали, вимагаючи, щоб брат, який виїхав, утримував молодшого брата. Це ще пів біди, але коли вашого молодшого сина обдурили, і він захотів потрапити до академії Жунсюань через "чорний хід", ви почали вимагати у нас п'ятсот лянів!! Під час поділу майна ви виставили нас на вулицю майже з порожніми руками, коли в нашій родині були поранені та хворі, і якби не підтримка з боку родини моєї матері, у нас навіть не було б хати, де перезимувати!! Якої ж товщини має бути ваша совість, щоб просити у нас п'ятсот лянів?»

«Гаразд! Нехай мій батько не рідний вам, і ваше ставлення до нього можна якось пояснити. Але мій дідусь — ваш чоловік, батько вашого сина і опора цього дому. Вам стало шкода срібла, і ви просто відмовилися від нього, спокійно спостерігаючи за тим, як він помирає в західній кімнаті!! Ви взагалі людина? Чи залишилося у вас хоч щось людське?»

Юй Цао наводила лише факти, тому пані Чжан не знала, що відповісти. Вона просто сіла на землю і, плескаючи руками, заголосила: «Чи є на світі справедливість? Молодші тицяють пальцями в старших і ображають їх, чому небо досі не вдарило її громом —»

Юй Хан, закінчивши годувати дідуся кашею, вибіг надвір і жбурнув у пані Чжан надбиту миску. Вона встигла відхилити голову, і миска розлетілася на друзки об землю. Юй Хан, не тямлячи себе від люті, вказав на пані Чжан: «Якби небо мало очі, воно б першою вдарило тебе!! Ти сама знаєш про свої підлі вчинки!!»

Пані Чжан, знаючи, що у них є на неї компромат, миттєво злякалася. Вона опустила голову і продовжила плакати та голосити, вдаючи з себе жертву.

Сусіди, почувши звинувачення Цао, більше не відчували до неї співчуття. У їхніх поглядах читалася лише зневага та презирство.

Юй Цао холодно промовила: «Старші? Для кого ви старші?? Лише через дідуся я називала вас бабусею. Але ви ледь не вбили мого дідуся, і те, що я не вважаю вас ворогом, — це ще милість для вас. У вас ще вистачає нахабства називати себе нашою старшою?»

«Цао-ер... піди поклич сільського старосту та твого старшого дідуся...» — старий Юй з'їв миску каші, у нього з'явилося трохи сил, тож він попросив Юй Хана допомогти йому вийти.

Сусіди, побачивши нинішній вигляд старого Юя, мимоволі зойкнули. Не бачивши його лише якихось десять днів, вони не могли повірити, що він так змінився. Худий як тріска, з виснаженим обличчям та глибоко запалими очима, він час від часу вибухав болісним кашлем, і здавалося, що кожна наступна мить може стати останньою.

Яким же бадьорим і працьовитим був раніше старий Юй! У молодості він сам утримував велику родину, і навіть на старості років у всьому селі Дуншань навряд чи знайшлося б багато рибалок, які могли б зрівнятися з ним у майстерності! Ця пані Чжан справді жорстока — менш ніж за пів місяця вона довела людину до такого стану. Хіба це не вбивство чоловіка?

Юй Цао принесла стілець, щоб дідусь міг сісти. Старий Юй тільки збирався заговорити, як його знову охопив напад сильного кашлю. Коли він прибрав руку від рота, всі побачили на ній яскраві сліди крові.

Пані Чжан, відчувши свою правоту, підскочила, відступила на кілька кроків і закричала на все горло: «Дивіться! Самі дивіться!! Уже кров’ю кашляє, хіба це не сухоти? Швидше тікайте від нього, не дай боже, вся родина заразиться!!»

Сусіди, почувши це, змінилися на обличчі і почали тишком відходити за межі двору.

«Пані Чжан, не намагайтеся залякувати людей! Це не приховає вашого лиходійства!! Шановні дядьки та тітки, я деякий час навчалася медицини у дідуся Ю, а лікар Сунь із містечка теж давав мені багато порад. Я цілком можу відрізнити сухоти від застуди!! Якщо не вірите, можна запросити лікаря, щоб він провів огляд прямо тут і підтвердив, чи це сухоти!!» — Юй Цао дала дідусеві випити ще кілька ковтків теплої води з додаванням духовної рідини.

Почувши впевнений тон Юй Цао, побачивши її рішучий вигляд і те, як вона спокійно стоїть поруч зі старим Юєм, односельці повірили їй на сімдесят відсотків. Адже Цао вже вважалася наполовину лікарем; після того як лікар Ю поїхав, селяни з будь-яким нездужанням зверталися до Цао за ліками, які завжди допомагали краще, ніж ті, що виписував сам лікар Ю.

Та, хто вивчає медицину, точно не піддавала б себе ризику зараження. Хвороба старого Юя не могла бути сухотами! Яким же чорним мало бути серце у пані Чжан! Не лікувала людину, хотіла затягнути хворобу до смерті, та ще й обмовила чоловіка, приписавши йому сухоти.

«Ідіть! Покличте старосту, я хочу розірвати шлюб із цією жінкою!!» — старий Юй нарешті зміг дихати рівніше і вигукнув на повний голос, що приголомшило і пані Чжан, і всіх присутніх.

Розірвати шлюб? У селі Дуншань уже кілька десятиліть не було випадків, щоб чоловік виганяв дружину. Однак вчинок пані Чжан фактично дорівнював замаху на вбивство чоловіка, що було набагато серйозніше за будьякі порушення сімейних правил. Жоден чоловік не захотів би, щоб людина, яка спить з ним поруч, постійно прагнула його смерті.

Останніми днями старий Юй був тяжко хворий, але розум його не затьмарився. Якби у нього справді були сухоти, він би ще зрозумів. Але пані Чжан навіть не викликала лікаря, фактично винісши йому смертний вирок. Він мало не помер від голоду та спраги раніше, ніж від хвороби! Знаючи пані Чжан, він пам'ятав, що вона змогла занапастити власну двоюрідну сестру заради своєї мети. Навіть якщо він виживе зараз, то коли постаріє і не зможе працювати, ставши тягарем для сім'ї, вона рано чи пізно його вб’є. Тож краще скористатися нагодою і покласти цьому край!

Навіть не довелося Цао нікуди йти — серед сусідів знайшлися охочі, які вже привели сільського старосту та старшого брата старого Юя. Інші брати жили далі, тож їх не вдалося б покликати так швидко. Проте свідчень старости та Юй Лічуня, двох вельмишановних людей, було цілком достатньо!

Старий Юй, з останніх сил, розповів усе по порядку: як пані Чжан та сім’я Юй Дашаня поводилися з ним ці дні. Наостанок він із розбитим серцем мовив: «Пані Чжан, за твої вчинки було б цілком справедливо вигнати тебе з ганьбою. Але зважаючи на Юй Бо та Цайдє, я не хочу, щоб у них була мати, яку з ганьбою вигнали з дому, бо це зіпсує їхню репутацію. Давай розійдемося за взаємною згодою!»

Пані Чжан зрозуміла, що справу вже не повернути назад, до того ж старий Юй був настільки хворий, що йому залишалося недовго; навіть якщо він виживе, здоров'я буде підірване, він не зможе більше тяжко працювати і стане лише тягарем.

Пані Чжан опустила голову, гарячково роздумуючи, як отримати найбільшу вигоду. Вона підняла свої сповнені люті трикутні очі і зухвало заявила: «Згодна розійтися! Але син повинен залишитися зі мною!»

Більшу частину свого життя вона вкладала всі сили в сина, сподіваючись, що він здобуде вчений ступінь і принесе їй почесний титул. Бачачи, що зі ста миль пройдено вже дев'яносто дев'ять і залишився останній крок, як вона могла відмовитися від титулу офіцерської дружини, який був майже в її руках?

«Навчання сина потребує грошей, а я жінка слабка, не звикла до тяжкої праці, тому будинок та всі гроші мають залишитися мені! А ти, навіть якщо одужаєш, навряд чи зможеш виходити в море рибалити. Старший син як-не-як кілька десятиліть називав тебе батьком, тож краще віддай рибальський човен йому!» — Пані Чжан усе розрахувала: всі цінності вона забирала собі, знову намагаючись виставити старого Юя з дому з порожніми руками!

Сільський староста та сусіди, почувши це, відчули, що пані Чжан заходить занадто далеко. Все майно родини Юй було нажите тяжкою працею старого Юя та Юй Хая, а в результаті вони обоє опиняються на вулиці ні з чим. Пані Чжан діяла занадто жорстоко!