Золоті Поля

«Цін'ер, послухай маму. Почекаймо ще трохи, можливо, принцеса повіту Цзіньань справді зможе вилікувати прищі на твоєму обличчі? Пообіцяй мамі, не відмовляйся від жодної можливості на лікування, добре?» — дружина Лівого заступника міністра не хотіла бачити, як її донька, якій було лише дванадцять років, виглядає такою зневіреною, ніби розчарувалася у всьому, і з усіх сил намагалася її розрадити.

Побачивши, як матір стримує смуток і терпляче та щиро втішає її, Юй Ваньцін зі сльозами на очах повільно кивнула. Яким би не був результат, вона повинна спробувати, навіть якщо врешті-решт їй знову доведеться зіткнутися з розчаруванням. Вона не хотіла знехтувати гіркими стараннями матері, адже мамі ці роки теж жилося нелегко...

«Мамо, не сумуйте, я не повернуся додому! Як ви і сказали, незалежно від результату, потрібно мужньо зустрічати це. Ваша донька більше не буде тікати; навіть якщо принцеса повіту Цзіньань не зможе вилікувати моє обличчя, значить, така моя доля».

Усі ці роки Юй Ваньцін була фізично та морально виснажена станом шкіри на своєму обличчі. У дитинстві, маючи таке обличчя, інші діти вважали її монстром, розбігалися та ховалися від неї, а дехто навіть плакав від переляку. Вона не тільки не мала товаришів для ігор, але й мусила терпіти докори батьків тих дітей, які лякалися до сліз.

Вона боялася, що батьки не любитимуть її, відмовляться від неї, тому відчайдушно змушувала себе бути розсудливою та слухняною, бути хорошою донькою. Батьки заради неї теж стільки хвилювалися, що рано посивіли. На щастя, у неї були люблячі батьки, які більше десяти років ніколи не відмовлялися від пошуків лікування для неї; мати, боячись, що їй буде самотньо, часто складала їй компанію і розраджувала, через що навіть приділяла менше уваги братові та батькові...

Вона вирішила: якщо цього разу лікування знову не принесе успіху, вона вмовить батьків остаточно здатися; нехай вона проживе все життя на самоті з цим обличчям!

«Цін'ер, принцеса повіту Цзіньань знається на медицині; я чула, що в її руках є деякі народні рецепти для лікування складних і незрозумілих хвороб, можливо, вона справді зможе вилікувати твоє обличчя?» — обережно вмовляла дружина Лівого заступника міністра, боячись, що донька відчуватиме психологічний тиск. Та хіба тільки донька? Хіба тиск у її власному серці був меншим? Раз за разом спалахувала надія, і раз за разом її гасило розчарування; навіть вона, психологічно сильна доросла людина, не могла цього витримати, то що вже казати про її доньку?

«Пані Юй, панянко Юй, наша господиня прийшла!» — Хечунь підняла завісу, зроблену з коралових намистин, і увійшла; за нею йшла дівчинка, зростом приблизно як Юй Ваньцін, одягнена в рожеве ціпао.

Пані Юй пильно придивилася: шкіра дівчинки була білосніжною та ніжною, мов застиглий жир, і сяяла перлинним блиском; її великі очі яскраво виблискували, і те сяйво впевненості в них мимоволі змушувало повірити їй. Легкі ямочки в куточках губ то з'являлися, то зникали, роблячи її милою та чарівною. Це і є принцеса повіту Цзіньань? Та сама принцеса повіту Цзіньань, яка змогла виростити високоврожайні культури, винайшла тепличне землеробство та власноруч заснувала «Хуасянжун»? Справді важко повірити; вона виглядала так само, як тендітна й слабка панянка з шляхетної родини, що перебуває під захистом, — жодної різниці!

«Принцесо повіту Цзіньань, перепрошую за зухвале вторгнення, прошу пробачити!» — незалежно від того, чи зможе співрозмовниця вилікувати обличчя доньки, належний етикет потрібно зберігати. Пані Юй злегка нахилилася і з усмішкою привіталася. Юй Ваньцін тим часом злегка присіла в реверансі і відступила до матері.

Юй Сяоцао, щойно увійшовши, оглянула матір з донькою; пані Юй виглядала дещо виснаженою, але в її очах світилася доброта, мабуть, вона була привітною людиною. Голова та обличчя панянки Юй були приховані під вуаллю (мулі), а її одяг — як колір, так і фасон — можна було описати лише як звичайний. Здавалося, її характер був стриманим, скромним і непримітним. Будучи дружиною та донькою високопосадовця третього рангу, ці двоє не виявляли жодної краплі зарозумілості чи пихи; натомість вони випромінювали легку спокійність, що викликало в Юй Сяоцао прихильність до них.

«Пані Юй, ви занадто ввічливі; яка там принцеса чи не принцеса, називайте мене просто Сяо Юй!» — живий та відвертий характер Юй Сяоцао завоював симпатію матері та доньки.

Пані Юй взяла доньку за руку і з усмішкою сказала: «Цін'ер, панянка Сяо Юй трохи старша за тебе, чому б тобі не називати її сестрою Юй?»

«Сестро Юй...» — через стан свого обличчя Юй Ваньцін мала певний комплекс неповноцінності, а її характер був схильний до тиші. Почувши слова матері, вона ніжно назвала її сестрою.

Юй Сяоцао знала: щоб пацієнтка повністю співпрацювала, потрібно спочатку завоювати її довіру та прихильність. Почувши це, ямочки в куточках її губ стали ще глибшими: «Тоді я візьму на себе сміливість і називатиму тебе сестричкою Юй. Сестричко Юй, відколи я приїхала до столиці, більшість моїх знайомих старші за мене, і ось нарешті в мене є тендітна і слабка молодша сестричка, про яку я можу піклуватися».

Побачивши ставлення Юй Сяоцао, пані Юй повністю заспокоїлася. Чутки стверджували, що принцеса повіту Цзіньань має гострий язик і мстить за найменшу образу, тож вона хвилювалася, що з цією людиною буде важко порозумітися. Вона й подумати не могла, що це виявиться така кмітлива і чуйна людина; здається, чуткам вірити не варто!

«Ніде правди діти, панянко Сяо Юй, ми з донькою прийшли сюди просити про допомогу. Я чула, що ваш “Хуасянжун” може відновлювати шкіру; цікаво, чи є у вас хороші методи для покращення та лікування шкірних захворювань?» — пані Юй сильно любила свою доньку, тому не стала ходити коло та навколо, а перейшла одразу до справи.

Юй Сяоцао, не припиняючи усміхатися, злегка кивнула і сказала: «Наш клуб краси та здоров'я поєднує в собі косметологію та оздоровлення; ми прагнемо покращити проблемну шкіру, щоб кожна дівчина і жінка могла, мов квітка, розквітнути у своїй красі. Що стосується шкірного захворювання, про яке ви згадали, пані Юй, мені потрібно спочатку подивитися, щоб дізнатися, чи можна його вилікувати».

Пані Юй, бачачи, що вона розмовляє вільно, впевнено і при цьому не втрачаючи ввічливості, у серці відчула ще більше довіри. Вона озирнулася на свою доньку: якби обличчя її доньки не було таким, чи була б вона також такою ж стриманою, впевненою та красивою, як панянка Юй?

Щоб уникнути збентеження та неспокою доньки, пані Юй запропонувала відіслати всіх сторонніх. Юй Сяоцао наказала своїм особистим служницям чекати за дверима, але залишила Хечунь: «Пані Юй, Хечунь я навчала власноруч, і вона має надзвичайний талант у догляді за шкірою. Ви ж знаєте, що я також виконую імператорські доручення і не завжди зможу особисто допомагати сестричці Юй з лікуванням, тому...»

Пані Юй висловила розуміння; зрештою, ця людина обіймає посаду чиновника з питань сільського господарства в Міністерстві фінансів, і вона повинна керувати справами імператорського маєтку. Коли її власний чоловік обіймав посаду за межами столиці, він також надавав великого значення землеробству; вона чудово знала, що весна — дуже важливий час для сільськогосподарських культур, і коли стає багато роботи, хіба буде час на щось інше?

«Однак, пані Юй, будьте певні. Відтепер Хечунь буде ексклюзивним фахівцем з догляду за шкірою для сестрички Юй; коли я буду тут, я намагатимуся особисто допомагати їй з лікуванням, а коли мене не буде, вона візьме на себе повну відповідальність. Професійний рівень Хечунь абсолютно не нижчий за мій. Вам обом не варто хвилюватися!» — Юй Сяоцао пояснила все відверто, щоб у матері з донькою не залишилося сумнівів у душі.

Юй Ваньцін бачила, що вона майже її віку, але не лише обіймає важливу посаду при імператорському дворі, а й відкрила такий великий заклад, як «Хуасянжун»; у серці вона водночас заздрила їй і мимоволі відчула неабияку повагу: «Сестро Юй, ми вам віримо!»

Юй Сяоцао солодко всміхнулася їй, і в цій усмішці була якась магія, здатна заспокоювати людей. Юй Ваньцін більше не вагалася; вона обережно підняла вуаль, відкривши маленьке, але нестерпно почервоніле та набрякле обличчя, яке місцями навіть покрилося виразками і сочилося гноєм.

Сяоцао прибрала усмішку з обличчя і з обережністю та серйозністю оглянула симптоми на її обличчі; в її очах не було жодної краплі відрази чи презирства, що дозволило Юй Ваньцін значно розслабитися як тілом, так і душею. Сестра Юй така неймовірна: вона сама навіть не наважувалася дивитися на це обличчя в дзеркало, а та розглядала його так уважно і серйозно; хіба вона не боїться, що їй снитимуться жахи?

Інші люди, побачивши її обличчя, або здригалися від жаху, або злякано пронизливо кричали, або швидко тікали, наче побачили привида... Лише сестра Юй не виявила жодного здивування, вона навіть не насупила брів, і тим більше не виказала відрази чи огиди. Незалежно від того, чи вилікується її обличчя, якщо тільки сестра Юй забажає, вона готова стати її подругою. З самого дитинства в неї майже не було друзів, цікаво, чи погодиться сестра Юй прийняти її як подругу?

«Ну як? Чи можна ще вилікувати обличчя Цін'ер?» — саме тоді, коли Юй Ваньцін переймалася своїми страхами та надіями, її мати з нетерпінням запитала.

Юй Сяоцао подумки поспілкувалася з маленьким Каменем, що латає небо, і підтвердила свої здогадки. Під очікувальними і тривожними поглядами матері та доньки вона повільно кивнула.

Пані Юй і Юй Ваньцін відчули, ніби величезний камінь впав з їхніх сердець; здавалося, вони перебувають уві сні, не в змозі відрізнити, чи був цей легкий кивок їхньою фантазією, чи реальністю. Пані Юй міцно обійняла доньку і зі сльозами на очах промовила: «Доню, моя бідна доню, твої страждання нарешті закінчаться і настане радість!»

Притулившись обличчям до грудей матері, хоч це й було дещо некомфортно, Юй Ваньцін не звертала на це уваги; в її серці безперервно крутилося: «Є надія», «Є надія», «Для її обличчя є надія!!». Сльози радості обпікали виразки на обличчі, завдаючи нестерпного болю, але в душі вона безмежно раділа. Небеса нарешті зглянулися над її важкою долею і послали їй рятівницю — сестру Юй; відтепер їй не доведеться займатися самообманом, носячи вуаль, або терпіти дивні, сповнені відрази та страху погляди інших. Вона нарешті зможе жити як нормальна людина!!

«У сестрички Юй це папульозна екзема, викликана шкірною алергією, яка супроводжується герпесом навколо рота і носа. Якщо ми знайдемо джерело алергії і проведемо відповідне лікування, вона дуже швидко одужає, і не залишиться жодних шрамів».

Юй Сяоцао, завдяки підказці маленького Каменя, що латає небо, вже знала, на що в дівчинки алергія. Дівчинці і справді було непереливки: навесні в неї була алергія на вербовий пух, влітку — на лотоси, восени — на маргаритки, а взимку — на аромат квітучої сливи... Не дивно, що її шкіра цілий рік не мала періодів покращення. Найголовнішим було те, що хтось у їхній родині любив декоративну рослину, яка цвіте цілий рік — клівію кіноварну з вузьким листям; саме вона і була головним винуватцем, що викликав екзему і виразки на її шкірі.

«Джерело алергії? Як його знайти? Панянко Сяо Юй, швидше розкажіть нам». Дізнавшись, що обличчя доньки можна вилікувати, пані Юй зраділа і водночас стала ще більш нетерплячою, сподіваючись якнайшвидше вилікувати шкіру доньки.

«У сестрички Юй, ймовірно, алергія на пилок деяких квітів. Подумайте, чи вирощуєте ви вдома якісь квіти у великій кількості, з якими вона часто контактує?» — Юй Сяоцао вказала їм напрямок.

Мати з донькою переглянулися, побачивши в очах одна одної здивування та каяття. Пані Юй ще в молодості любила клівію кіноварну з вузьким листям, і з чоловіком вона познайомилася саме завдяки цій квітці. Тоді пан Юй, будучи ще бідним студентом, теж полюбляв клівію; вони обоє в один і той самий день, в один і той самий час, в одному й тому ж квітковому магазині поклали око на один і той самий горщик з вузьколистою клівією, поклавши початок прекрасній історії кохання між донькою чиновника та бідним вченим.