Золоті Поля

— Юй Цао, ти маєш щось сказати? — Сумніви генерала Ши були цілком обґрунтованими. Невже ця землячка, що також мандрувала в часі, справді має в руках якийсь чарівний скарб? Чжу Цзюньфань погладив підборіддя, з цікавістю спостерігаючи за дівчинкою, яка не виявляла жодної паніки чи напруги.

Юй Цао повернула голову і подивилася на старого генерала, якому було близько шістдесяти років, відчуваючи деяке здивування. Вона ніби ніколи раніше його не бачила, не кажучи вже про те, щоб образити. Чому ж цей упертий старий, що нагадує Чжан Фея, здається, націлився на неї? Невже... вона отримала нагороду, а він позаздрив?

— Ваша Величносте... і цей старий генерал! Ви не знаєте, але простолюдинка два роки тому, плаваючи в морі, врятувала маленького дельфіна. Цей дельфін дуже розумний; вилікувавшись, він запам'ятав простолюдинку, і щоразу, коли я приходжу до моря збирати морепродукти чи пірнати, він завжди плаває і грається поруч.

Простолюдинка випадково виявила, що дельфін може швидко плавати з людиною на спині, не поступаючись швидкому... швидкісному човну. Тому час від часу я дозволяла йому катати простолюдинку і бавитися в глибокому морі. Про це знає вся наша сім'я, а також цзюньван Ян. Це одна з причин, чому вони спокійно відпускають простолюдинку саму пірнати в глибоке море. Того дня саме Бубу — так простолюдинка назвала дельфіна — привіз мене назад!

Юй Цао поводилася дуже спокійно. Хоча те, що вона розповіла, було дещо дивовижним, більшість міністрів у душі повірили її словам. Проте деякі все одно ставилися до цього з презирством, наприклад, генерал Ши, що стояв неподалік від неї.

Побачивши, що генерал Ши анітрохи не вірить, Чжу Цзюньфань повернувся до Чжу Цзюньяна і голосно запитав:

— Цзюньяне, чи правда те, що сказала Юй Цао?

— Відповідаючи Вашій Величності, це дійсно так! Я бачив це на власні очі! — цзюньван Ян вийшов з ряду, зробив два кроки вперед, підійшов до Юй Цао і кинув на неї погляд своїми очима фенікса. В момент, коли їхні погляди зустрілися, він ніби безмовно заспокоював її: Не бійся, твій пан тут!

Чжу Цзюньфань злегка кивнув, подивився на генерала Ши і запитав:

— Генерале Ши, чи маєш ти ще щось сказати?

— Ваша Величносте! Справа не в тому, що ваш підданий не вірить цзюньвану Яну, просто ця історія занадто абсурдна і дивовижна, щоб переконати людей! — густі брови генерала Ши зсунулися в одну лінію, а його густа борода раз у раз тремтіла під час розмови.

Юй Цао насупила тонкі брови, нерозуміюче подивилася на генерала Ши і сказала:

— Генерале Ши, я ж вас не ображала, правда? Чому ви весь час чіпляєтеся до мене, дівчини?

— Зухвалість! Як ти смієш говорити дурниці перед імператором? Коли це я чіплявся до тебе? Я лише констатую факти! Твої слова зовсім не витримують критики!! — генерал Ши витріщив свої великі, як мідні дзвони, очі і люто подивився на неї. Цього погляду було б достатньо, щоб справжня десятирічна дівчинка розплакалася від страху.

Але Юй Цао його не боялася! Вона не брехала, тож чого їй турбуватися? До того ж зараз було очевидно, що імператор на її боці, і як би цей старий генерал з поганим і впертим характером не стрибав, це не мало жодного значення.

— Факти? Які факти? Кожне моє слово — правда! Якщо ви не проводили розслідування, ви не маєте права висловлюватися! Про цю справу знає будь-хто з жителів села Дуншань; варто лише розпитати — і правда вийде назовні. Хіба я стала б обманювати імператора? У виставах кажуть, що за обман імператора відрубують голову, а іноді й страчують дев'ять поколінь родини! Ви думаєте, я дурна? Буду ризикувати власним життям? — Юй Цао більше не добирала вишуканих слів; зрештою, він був воїном, і якби вона говорила занадто складно, невідомо, чи він би зрозумів!

— Дельфін може зблизитися з людиною і ще й гратися з тобою? Нісенітниця! Ваша Величносте, прошу вас суворо покарати це дівчисько, що поширює брехню і вводить людей в оману! — генерал Ши аж почервонів від гніву. Щоб його, людину в такому віці, повчала якась дівчинка? Як він міг це стерпіти?

— На якій підставі ви збираєтеся мене покарати? Тільки тому, що я сказала правду? Старий генерале, не використовуйте свій вік і колишні заслуги, щоб тиснути на імператора словами! Імператор сам розсудить, що правильно, а що ні, і забезпечить простолюдинці справедливість!! — Юй Цао люто закотила очі на цього смердючого старого. Покарати? Не вам вирішувати!!

Генерал Ши розлютився, і водночас відчув певний страх: тиснути на імператора, спираючись на військові заслуги, — це злочин великої неповаги! Він недооцінив це дівчисько; на вигляд вона здавалася звичайною селянкою, що нічого не розуміє, але хто б міг подумати, що вона має такий глибокий і хитрий розум!

— Не кажи дурниць! Коли це я тиснув на імператора? Ваша Величносте, прошу вас, заступіться за старого підданого!! — генерал Ши безупинно вигукував про свою невинуватість.

Чжу Цзюньфань із м'яким і привітним виразом обличчя подивився на генерала Ши і лагідно запитав:

— Мій любий міністре Ши, чи бував ти колись біля моря?

— Старий підданий ніколи не був! — Генерал Ши здивувався, чому імператор запитав про це, але все ж чесно відповів.

— А чи бачив ти коли-небудь таку істоту, як дельфін? — продовжував запитувати Чжу Цзюньфань.

— Старий підданий ніколи не бачив... — Здивування генерала Ши ще більше зросло, але він і далі відповідав чесно.

Чжу Цзюньфань з усмішкою сказав:

— Свого часу, коли я був на корабельні, я жив деякий час біля моря. Під час випробування кораблів я бачив зграю дельфінів, які пливли за кораблями, стрибаючи і бавлячись у морі. Дельфіни — це дуже лагідні морські істоти, вони розумні й слухняні. Якщо їх видресирувати, вони можуть виконувати багато складних трюків. Я також чув від старих рибалок біля моря історії про те, як дельфіни рятували людей. Тому те, що розповіла дівчинка з родини Юй, не є чимось абсурдним і дивовижним.

Генерал Ши, побачивши, що імператор явно підтримує дівчинку з родини Юй, відчув деяку незгоду в душі, і вирішив зробити останню спробу:

— Ваша Величносте, історії залишаються лише історіями!

— Ваша Величносте, старий генерале, те, що я розповіла, — це не просто історії! Тварини мають найчистішу душу: якщо ви ставитеся до них із добром, вони відповідатимуть вам м'якістю; якщо ж ви маєте злі наміри, вони відповідатимуть жорстокістю. У рік нашестя сарани травоїдні тварини в горах майже вимерли, і м'ясоїдні також зіткнулися із загрозою вимирання. Ми з молодшим братом пішли в гори збирати хмиз і натрапили на сірого вовка, який був настільки худим, що від нього залишилися самі кістки...

Міністри в залі, здається, зацікавилися продовженням розповіді і прислухалися з увагою. Юй Цао на мить зробила паузу, а потім продовжила:

— Але він не завдав шкоди мені та моєму братові. Натомість він повернувся до печери і виніс у пащі двох вовченят, які ледь не вмирали з голоду! Він поклав вовченят перед нами з братом, озирнувся на нас востаннє і, хитаючись, пішов геть!

— А що було потім? — Чжу Цзюньфань пильно дивився на неї, ніби чекаючи на подальший розвиток подій.

— А потім? Ми побачили, що двоє вовченят дуже жалюгідні, тож забрали їх додому і вигодували. А ще пізніше, коли в нашій родині сталася біда з вовками, той сірий вовк знову з'явився. Він не лише допоміг нам знищити зграю вовків, а й урятував життя моєму батькові! Я знаю, що цей сірий вовк прийшов на допомогу, щоб віддячити нам за те, що ми вигодували його дитинчат! — Юй Цао коротко розповіла кінець історії. Чжу Цзюньфань із легким докором поглянув на неї, відчувши, що розповідь вийшла дещо обірваною і зовсім не була цікавою чи захопливою.

— Ти впевнена, що не вигадуєш казки? Зустріти голодного вовка, а він не кидається, щоб розірвати вас і з'їсти? Хто б у це повірив? — генерал Ши наполягав на своєму, вважаючи, що Юй Цао говорить цілковиті нісенітниці, яким не можна вірити!

— Вірите чи ні — ваша справа! Головне, що імператор вірить!! Ваша Величносте, ті двоє вовченят уже виросли у великих вовків, вони вищі за мене і можуть охороняти наш двір! Цього разу, під час нападу вокоу, жителі нашого села разом із принцесою Цзін і її свитою сховалися в Західних горах. А ті двоє вовченят щодня виходили на полювання і приносили здобич, щоб покращити наше харчування! — Юй Цао закотила очі.

— Ти впевнена, що говориш про вовків, а не про собак? — презирливо пирхнув генерал Ши.

— Наші вовки були приручені змалечку, вони слухняніші за собак! Наша сарна навіть сама вміє ходити в туалет! Вірите чи ні, це ваша справа! Мені ліньки з вами сперечатися... — Юй Цао відвернулася, показуючи йому потилицю.

— Ти... Ваша Величносте, послухайте лише, те, що каже ця дівчисько, це просто повна нісенітниця...

— Старий генерале Ши, не хвилюйтеся так! Чи це нісенітниця, чи ні, Вашій Величності достатньо послати когось до села Дуншань і розпитати! — цзюньван Ян більше не міг терпіти, як цей старий знущається з його дівчинки, і вирішив більше не мовчати.

Чжу Цзюньфань також кивнув і сказав:

— Мій любий міністре Ши, дівчинка з родини Юй також сказала, що ці справи відомі кожному в селі Дуншань. Якщо ти не віриш, можеш сам поїхати і перевірити, хіба тоді правда не вийде назовні? Ти можеш сказати, що дівчинка бреше, але неможливо, щоб усе село обманювало мене разом із нею, чи не так?

— Ваша Величність мудра! — Юй Цао переможно глянула на старого Ши і непомітно полестила імператору.

— Оскільки щодо ваших заслуг у боротьбі з вокоу виникли сумніви, поки що залишимо це. Я чув, що на маєтку вашої родини Юй врожайність вирощеної пшениці сягає понад шестисот цзінів. Це правда? — Чжу Цзюньфань, згадавши причину виклику батька й доньки Юй, змахнув рукою, щоб генерал Ши відійшов, і запитав м'яким тоном.

Юй Цао зробила крок назад і легенько потягнула батька за рукав, даючи зрозуміти, що він має взяти цю заслугу на себе.

Юй Хай тихо вдихнув повітря, ступив уперед і сказав:

— Відповідаючи Вашій Величності, це дійсно так!

Чжу Цзюньфань сів рівніше і, з нотками нетерпіння в голосі, запитав:

— Розкажіть мені, як ця пшениця змогла дати такий високий урожай?

Юй Хай на мить задумався і сказав:

— Відповідаючи Вашій Величності, насіння пшениці простолюдин разом із донькою ретельно відбирали, вибираючи лише найповніші зерна. Під час посіву землю ретельно обробляли, а орендарі дуже дбайливо доглядали за нею. До того ж останні півроку погода була сприятливою, тому...

— Це не справжня причина!! — Міністр Лю нетерпляче вискочив наперед, перебив Юй Хая і заперечив: — На експериментальних полях нашого імператорського маєтку майже на кожен му припадав один працівник, добрив використовували вдосталь, а насіння відбирали майже по зернинці. Клімат у столиці не дуже відрізняється від Тангу. Але під час літніх жнив середня врожайність у нас не досягла й чотирьохсот цзінів! Брате Юй, не приховуй нічого, швидше назви справжню причину!

На обличчі Юй Хая з'явився вираз труднощів. Він ретельно все обдумав, а потім відповів:

— Якщо судити з ваших слів, пане Лю, то озима пшениця на маєтку простолюдина, здається, не має жодних відмінностей у вирощуванні! О! Простолюдин згадав: після того, як насіння було відібрано, перед посівом його обприскували рідиною від хвороб і шкідників, яку виготовила донька простолюдина. Можливо, причина саме в цьому...