Золоті Поля

Чжу Цзюньян опустив очі і поглянув на свої обидві руки, які були так перев’язані, що не могли згинатися, краєм ока помітив вираз обличчя Юй Сяоцао, яка потайки підсміювалася, наче мишка, і спокійно запитав: «Скільки часу знадобиться моїм рукам, щоб вони знову могли вільно рухатися?»

Юй Сяоцао поспіхом приховала посмішку і з абсолютно серйозним виглядом промовила: «На відновлення сухожиль і кісток потрібно сто днів, і якими б ефективними не були мої ліки, знадобиться щонайменше один або два місяці, щоб вони повністю одужали, чи не так?»

«Тоді... покладаюся на тебе в цей час!» — Чжу Цзюньян щось помітив у виразі обличчя Сяоцао, проте не став її викривати і сказав це як щось само собою зрозуміле.

У Юй Сяоцао раптом з’явилося відчуття, що вона сама себе загнала в пастку; наче кішка, у якої настовбурчилася шерсть, вона з пересторогою подивилася на Чжу Цзюньяна і запитала: «Що ви маєте на увазі цими словами?»

Чжу Цзюньян спокійно глянув на неї і сказав: «Буквальне значення! Мазь приготувала ти, і тільки ти вмієш її готувати, тому ти точно найкраще знаєш її лікувальні властивості. Отже, заради моїх рук, надалі я буду тебе турбувати!»

Згадавши, як у її власному домі принц поводився з нею як зі служницею, віддаючи накази, Юй Сяоцао миттю відчула, наче над нею згустилися темні хмари. Вона зробила останню спробу опору: «Насправді в нанесенні моєї мазі немає жодних секретів, достатньо лише рівномірно змастити нею руки. Я буду щодня готувати її і приносити вам, а ви нехай попросите служниць або слуг допомогти вам її нанести».

Княгиня Цзін зрозуміла намір сина; травма сухожиль і кісток — це серйозна справа, і якщо через необачність обидві руки будуть скалічені, то тут, звісно, не можна виявляти недбалість. Княгиня Цзін взяла Юй Сяоцао за руку і щиро промовила: «Сяоцао, ти добра дитина, будь ласка, зрозумій почуття матері до свого пораненого сина. Моєму Ян-еру лише сімнадцять років, це самий розквіт молодості, він навіть дружини ще не встиг знайти, тому не можна залишати жодних наслідків хвороби! У цієї дитини тяжка доля, коли він був маленьким...»

«Мамо!» — Чжу Цзюньян поспіхом перебив слова княгині Цзін; навіщо про все це говорити? Треба відразу переходити до справи і залишити дівчину тут!

Поки вона говорила, очі фенікса княгині Цзін, дуже схожі на очі її сина, знову наповнилися сльозами. Вона легенько промакнула кутики очей хустинкою і з надією подивилася на Юй Сяоцао, сказавши: «Заради поранення рук Ян-ера, я сподіваюся, Сяоцао, що ти зможеш пожити в маєтку кілька днів. Тільки якщо ти сама будеш займатися цією маззю, я зможу бути спокійною!»

У цей момент перед Юй Сяоцао була не велична княгиня, а любляча мати, яка піклується про свого сина, тому слова відмови ніяк не могли зійти з її вуст. Прикусивши губу, Юй Сяоцао кивнула і сказала: «Я повернуся, щоб повідомити названого батька та матір, а також мені потрібно передати звістку в село Дуншань...»

Княгиня Цзін помітно зітхнула з полегшенням; вона відправила управителя зовнішнього двору в село Дуншань із повідомленням, а також виділила карету, щоб відвезти Юй Сяоцао до маєтку родини Фан у містечку.

Пані Фан, яка саме збирала речі та готувалася до повернення в столицю, почувши, що її названа донька повернулася в кареті княгині Цзін, потайки здивувалася: хоча після приїзду в село Дуншань її стосунки з княгинею Цзін ставали дедалі тіснішими, і Сяоцао також вельми сподобалася княгині, проте повернення в її власній кареті було такою честю, яку не те що в містечку Тангу, а й у самій столиці мали далеко не всі. Що ж такого неймовірного знову зробила Сяоцао, щоб заслужити таку милість княгині?

Коли Юй Сяоцао зайшла і розповіла про те, що сталося, пані Фан нарешті все зрозуміла: виявляється, справа була в секретній маззі родини Юй для лікування кісток та очищення каналів! Навіть не беручи до уваги те, що принц Ян поранив руки заради порятунку батька Сяоцао, вона все одно не могла б відмовити, зважаючи на статус принца Яна та княгині Цзін.

Почувши, що на одужання рук принца Яна знадобиться щонайменше місяць, пані Фан із легким сумом промовила: «Сяоцао, значить, цього разу ти знову не зможеш поїхати до столиці разом із названим батьком та матір'ю. Ми планували з нагоди ста днів Лінь-ера представити тебе родичам і друзям у столиці, але хто ж знав, що трапиться така історія...»

Юй Сяоцао поглянула на малюка Ліньліня, який лежав на ліжку з міцно заплющеними очима; його ніжно-рожеве обличчя було таким гладеньким, наче очищене від шкаралупи яйце, і, мабуть, йому снилося, як він їсть молоко, бо його губи злегка ворухнулися, вимальовуючи задоволену посмішку. Щодо цього молодшого брата, вона була свідком кожного дня його росту, кожної зміни: від червоного зморшкуватого створіння, схожого на мавпочку, він перетворився на такого прекрасного, наче ангел, малюка. Хоча між ними не було кровного споріднення, її почуття до нього зовсім не поступалися почуттям до рідного брата чи сестри.

«Те, що мене не представлять іншим — це дрібниці. А от те, що я не зможу бути на святкуванні ста днів Ліньліня — це справді шкода!» — Юй Сяоцао легенько торкнулася ніжної щічки малюка. Малюк, ніби його потурбували під час сну, невдоволено зморщив обличчя, немов кажучи: «Якщо ще раз завадиш мені спати, я тобі такий плач влаштую».

Юй Сяоцао прибрала руку і з посмішкою дивлячись на милий вигляд малюка, сказала йому: «Хоча я не зможу бути на твоїх ста днях, проте твій подарунок сестричка підготувала вже давно!»

Пані Фан знала, що хоча родина Юй і заробила трохи грошей, проте це були важко зароблені кошти. Вона з посмішкою сказала: «Ми ж свої люди, навіщо ці подарунки? Ти ж сама ще дитина!»

Юй Сяоцао дістала з-за пазухи вишукано вирізьблену старовинну дерев’яну коробочку і, обережно відкривши її, представила погляду пані Фан перлину розміром з перепелине яйце, що випромінювала м’яке сяйво. Таку велику та прекрасну перлину навіть пані Фан бачила рідко. Мабуть, лише східні перли на короні імператриці могли б із нею зрівнятися?

«Сяоцао, ти... звідки ти взяла таку величезну перлину? Це занадто дорогоцінна річ, швидше заховай її! Така перлина — це справжній скарб, який не знайдеш просто так, і за гроші її не завжди купиш; залиш її собі, відклади на майбутнє як придане!» — пані Фан відсунула коробочку, виявляючи непохитну рішучість.

Юй Сяоцао зовсім безтурботно засміялася і сказала: «Цю перлину я випадково знайшла, коли пірнала біля берега моря. Я зараз чудово плаваю, і якщо захочу перли, то зможу за лічені хвилини наловити чимало. Це для мого братика Ліня, коли він трохи підросте, зможе гратися нею як кулькою».

Гратися безцінною перлиною як кулькою? Хіба це не було б відвертим хизуванням багатством? Пані Фан ще хотіла відмовитися, проте Юй Сяоцао наполегливо вклала її їй у руки. Юй Сяоцао надула губи і, випередивши названу матір, сказала: «Мамо, якщо ви не приймете її, значить, ви не вважаєте мене за свою!»

«Дружино, раз донька так каже, то бери вже! Якщо відчуваєш себе в боргу, то пізніше підготуй для доньки більше приданого, влаштуємо їй розкішне весілля з приданим на десять лі, щоб той негідник, невідомо де він зараз, не наважився образити нашу доньку!» — Фан Чжень невідомо коли зайшов до кімнати і почув усю розмову жінок.

Побачивши, що пані Фан серйозно сховала перлину, Юй Сяоцао подивилася на названого батька і без жодного сорому промовила: «Це точно! Коли в мене такий названий батько — генерал, подивлюся, хто наважиться образити мене!! Кулаки мого батька — це не жарти!!»

Чжу Цзюньян, якому княгиня Цзін наказала лежати в ліжку і відпочивати, двічі гучно чхнув, нахмурився і тихо сказав: «Можна і не сумніватися, це точно те дівчисько Юй Сяоцао мене обговорює!» Княгиня Цзін, яка була поруч, занепокоєно наказала накрити його ще однією ковдрою, боячись, що він захворіє. Початок літа хоч і не був ще дуже спекотним, проте лежати під ковдрою було не дуже приємно. Чжу Цзюньян поспіхом відмовився від турботи матері під приводом того, що «піт заважатиме загоєнню ран».

Протягом наступних днів Юй Сяоцао оселилася в заміському маєтку княгині Цзін. Княгиня Цзін, наче до почесної гості, поставилася до неї і підготувала для неї вишукане та затишне подвір’я. Це подвір’я було розташоване неподалік від того, де жив Чжу Цзюньян, і дійти туди можна було менш ніж за дві хвилини пішки. Також їй виділили окремих служниць і літніх служниць для догляду, і все облаштування було зовсім не гіршим, ніж у шляхетних панянок у столиці.

Але, крім приготування та зміни мазі, вона мала прислужувати принцу під час сніданку, обіду та вечері — як так сталося? Хіба її не запрошували як лікаря? Як вона перетворилася на особисту служницю принца?

Стоячи біля столу з паличками в руках, Юй Сяоцао дивилася на принца, який роззявив рота, наче пташеня, що чекає на їжу, і в неї з’явилося бажання перекинути стіл.

«Парову булочку з креветками», — принц, бачачи, що він уже довгий час не отримує бажаної страви, знову наголосив на своєму, і коли його очі ковзнули по похмурому обличчю Юй Сяоцао, його настрій чомусь став дещо кращим.

Юй Сяоцао поглянула на служниць, які зазвичай дбали про харчування та побут принца, і невдоволено промовила: «Ваша Високосте, здається, я не є вашою служницею? Прислужування вам за столом, мабуть, не входить до моїх обов’язків?»

Чжу Цзюньян холодним поглядом зміряв служниць у кімнаті, від чого ті здригнулися і одна за одною вийшли геть. Він задоволено відвів погляд, помахав перед Юй Сяоцао своїми обидвома руками, обгорнутими марлею, наче у мумії, і сказав: «Тепер у кімнаті тільки я та ти; мої руки були поранені заради порятунку твого батька, тож чи не є виправданою вимога, щоб ти прислуговувала мені під час їжі?»

Хіба шляхетні мужі не мають робити добро, не чекаючи на вдячність? Ваша Високосте, чи добре це — по вісім разів на день нагадувати про те, що ви поранилися рятуючи її батька? Це ж чистісінька поведінка дріб’язкової людини, яка вимагає вдячності за зроблене добро!!

Юй Сяоцао сердито підхопила паличками одну булочку і, ніби бажаючи, щоб він нею вдавився, повністю запхала її принцу до рота.

Чжу Цзюньян із зусиллям почав пережовувати повний рот їжі і лише через довгий час зміг її проковтнути: «Ти що, вбити мене хочеш! Кашу! Я зараз задихнуся!!»

Юй Сяоцао з гуркотом поклала палички на стіл, взяла піалу з кашею, набрала повну ложку і запхала її принцу до рота. Краплі каші з ложки впали на одяг, який Чжу Цзюньян щойно вранці одягнув.

«Твої навички прислуговування зовсім непрофесійні, тобі треба добре потренуватися!» — дорікнув Чжу Цзюньян так, що від його слів можна було луснути від люті.

Ледве впоравшись із годуванням цієї поважної особи сніданком, той знову простягнув руки до своєї нової особистої служниці і сказав: «Подивися на кашу, якою ти мене годувала, вона розлита всюди. Якби на твоєму місці був хтось інший, я б уже давно наказав відшмагати її палицями! Давай, перевдягай мене!»

Юй Сяоцао вже не могла цього терпіти і крикнула тим, хто був зовні: «Хто там прислуговує назовні? Зайдіть і перевдягніть принца!!»

Ті, хто був зовні, почули це, і після метушливого тупоту ніг настала мертва тиша. Юй Сяоцао відчинила двері та вибігла подивитися — від людей, які мали б там прислуговувати, не залишилося й сліду.

Від безпорадності Юй Сяоцао витягла з гардероба ту річ, яку вважала найпотворнішою, щоб перевдягнути принца. Цей одяг Чжу Цзюньяну теж не подобався, і він ніколи його не одягав. Коли він у цьому темно-пурпуровому вбранні з'явився перед княгинею Цзін, вона не змогла приховати свого здивування.