Золоті Поля

"А як щодо батька? Якби мати ставилася до нього трохи краще, коли він хворів, хіба б він дав вам розлучення? Якби батько був тут, другий брат щороку б хоч трохи виявляв синівську шанобливість. А що тепер? Батько слідує за сім'єю другого брата, їсть смачне і п'є солодке, а що наша сім'я?" Пані Лі подивилася на їжу на столі, яку навіть свині б не їли, і меланхолійно зітхнула.

Обличчя пані Чжан миттєво витягнулося, вона ляснула паличками по столу на кані, і її розкосі очі злісно втупилися в пані Лі, не кажучи ні слова. Від її погляду у пані Лі заніміла шкіра на голові, очі забігали, не знаючи, куди краще дивитися. Юй Дашань потягнув свою дружину за рукав, даючи зрозуміти, щоб вона більше не смикала тигра за вуса. Він знав, що його мати вже давно пошкодувала, пошкодувала, що на початку, коли старий Юй хворів, не ставилася до нього добре, пошкодувала, що була такою безсердечною. Але який сенс у жалю, все вже було надто пізно.

Юй Бо поклав миску та палички з рук і з виразом докору собі на обличчі сказав: "Поки живі батьки, не мандруй далеко. Як син і дочка, коли батьки хворіють, належить прислуговувати їм. Але коли батько був важко хворий, я був далеко в місті і не міг бути поруч, щоб виконати свій синівський обов'язок..."

Вираз обличчя пані Чжан знову змінився, вона люто зиркнула на пані Лі і втішила сина: "Бо, це не твоя вина! Це мати боялася затримати твоє навчання, тому не сказала тобі. Твій батько має не тільки тебе одного як сина, Дашаню, невістко Дашаня, що ви тоді робили? Ви хоч раз приготували своєму батькові їсти, подали хоч раз воду, випрали хоч один предмет одягу? Ви кажете, що я знущалася з вашого батька, а що ви тоді робили? Якби ви хоч трохи допомогли, хіба ваш батько захворів би так сильно?"

Коли люди помиляються, вони завжди хочуть перекласти провину на інших. А Юй Бо дав пані Чжан найкращий привід перекласти відповідальність!

Юй Дашань бурмотів, не знаючи, як відкрити рота, а пані Лі тихо пробурмотіла: "Я, як невістка, як я могла часто заходити в кімнату свекра? До того ж, хіба у нього немає рідного сина? Якби мати тоді, як тільки батько захворів, покликала Да Хая прислуговувати, хіба б сталося те, що сталося потім? Хоч другий брат і відділився від сім'ї, але батько ж не міг від нього відмовитися?"

Пані Чжан холодно пирхнула і сказала: "Люди, не можуть бути невдячними. Дашаню, ти змалку їв у сім'ї Юй, жив у сім'ї Юй, усе, що ти маєш, дала тобі сім'я Юй. А тепер твоя дружина каже, що ти не рідний син сім'ї Юй, і не хоче прислуговувати старшим. Ви не боїтеся, що якщо вийдете на вулицю, люди будуть лаяти вас невдячними вовками? Дашаню, якщо дружина доброчесна, то в чоловіка менше бід, тобі треба добре взятися за виховання цієї твоєї дружини!"

Пані Лі подумала про себе: Чому це я не доброчесна? Хоч би якою поганою я була, я краща за тебе, стару відьму, яка змогла бути такою жорстокою навіть до власного чоловіка! Вигнали ж не мене! На думку пані Лі, ця її свекруха на поверхні розлучилася за взаємною згодою, але насправді була вигнана старим Юєм. Просто свекор був доброзичливим і справедливим, пожалів, що є ще син, який навчається далеко від дому, і залишив велике сімейне майно пані Чжан.

Юй Бо в цей час знову заговорив: "Мамо, зараз Новий рік, не кажіть більше про це! До того ж, чи є зараз сенс з'ясовувати, чия це відповідальність? Мамо, ви теж не шкодуйте витрачати гроші, почекайте до наступної весни, коли я складу іспити на сюцая, ситуація в нашій родині покращиться".

Після складання іспитів на сюцая можна було звільнитися від податків, тому деякі сім'ї, які мали поля, щоб уникнути податків, записували свої поля на ім'я сюцая. Сюцай міг отримати з цього деяку вигоду. Однак у селі Дуншань було мало полів і багато гірських земель, більшість жителів села заробляли на життя морем, тому навіть якщо Юй Бо складе іспит, його плани можуть не здійснитися.

Новорічна вечеря сім'ї пані Чжан так безрадісно закінчилася, а опівночі пельменів для проводів старого року і зустрічі нового тим більше не було. Вся сім'я навіть заощадила на неспанні в новорічну ніч і рано лягла спати, щоб у другій половині ночі не бути настільки голодними, що не змогли б заснути.

У старому будинку сім'ї Юй усі сиділи разом, радісно лускали насіння, їли в'ялене м'ясо, а також смажену картоплю фрі, картопляні чіпси та інші закуски. Юй Цао також використала товсті шматочки паперу, щоб намалювати колоду гральних карт, і навчала кількох дітей грати в карти. Дорослі з великим інтересом спостерігали збоку.

Фан Чжень через інцидент із викрадачами дітей хвилювався, що його названа дочка перед Новим роком вирушить у дорогу крізь вітер і сніг, і на зворотному шляху цілком можливо проведе новорічну ніч у дорозі. Тому він цілком природно залишився в сім'ї Юй святкувати Новий рік. Він дивився, як діти грають картками в "боротьбу зі злим поміщиком" (що є сучасним Доу Дічжу), і в нього аж свербіли руки, він благав Цао поступитися йому місцем, щоб він теж міг втамувати жагу до гри.

У домі було багато дітей, і після того, як вони навчилися, всі грали по черзі. Тому глядачів було багато, а тих, хто грав, лише четверо. Юй Цао поступилася місцем і намалювала ще одну колоду, щоб дорослі могли грати.

Тож з одного боку кану в домі Лю Цзюньпін, Юй Хан, Лю Янь'ер та Юй Лянь грали в карти, голосно кричучи. На іншому кінці кану Фан Чжень, Лю Ху, Юй Хай та старий Юй вели бій. Решта, Юй Цайфен і пані Лю, з посмішкою сиділи збоку, лускали насіння і спостерігали за грою. А Шитоу і Лю Фанпін чіплялися до своїх старших братів і сестер, просячи дозволити їм теж пограти трохи.

Фан Чжень не знав, щастило йому чи ні, але він постійно витягував карту "злого поміщика", і як на зло, жодного разу не виграв. Той, хто програвав, мав наклеїти смужку паперу, і його обличчя стало схожим на дверну фіранку, усюди були смужки паперу, на яких Шитоу тренувався писати ієрогліфи. Старий Юй вчився повільніше, тому Юй Цао сіла поруч з ним і час від часу підказувала йому пару слів, тому він вигравав частіше. Фан Чжень ставав лише сміливішим від поразок і кричав: "Я не вірю в це прокляття, ще раз! Цього разу я точно виграю..."

З кімнати час від часу лунав сміх, додаючи трохи життя тихому нічному небу. Опівночі зліплені ввечері пельмені відправили в казан. Були пельмені з пекінською капустою та свининою, з квашеною капустою та свининою, з часником-джуцаєм та яйцями, а також пельмені з морепродуктами... Інші люди хотіли з'їсти пельменів, але не мали, а сім'я Юй мала такий достаток. Дійсно, якщо порівнювати людей, можна померти від заздрості!

Після півночі члени сім'ї Юй з'їли пельмені і один за одним лягли спати. Діти бачили солодкі сни, в яких вони отримали багато новорічних грошей...

Наступного ранку дітям не довелося чекати, поки їх покличуть дорослі, вони прокинулися дуже рано. Спочатку вони привітали з Новим роком дідуся, отримавши з рук старого Юя один за одним червоні конверти з новорічними грошима. Після того як Лю Фанпін вклонився до землі, він не міг дочекатися, щоб відкрити червоний конверт; всередині було десять мідних монет, і він не міг стримати радісної посмішки на всі очі і брови — цього вистачить йому, щоб купити багато солодового цукру!

У минулому на Новий рік батько і мати давали лише по одній-дві мідні монети як новорічні гроші, а минулого року вони блукали дорогою, тікаючи від лиха, їм навіть не вистачало їжі, що вже й казати про новорічні гроші? Отримавши лише від дідуся десять мідних монет як новорічні гроші, від батька з матір'ю точно буде не менше, а ще дядько та тітка... Лю Фанпін загинав пальці і рахував, цього року він точно зможе заробити чимало новорічних грошей!

Лю Фанпін побачив, як його батько входить із західного двору, і з криком кинувся до нього, але в результаті посковзнувся на снігу і впав, розпластавшись перед Лю Ху, ніби робив низький уклін. Його старший брат Лю Цзюньпін закрив очі руками, не в силах на це дивитися. Інші діти сміялися так, що не могли розігнути спини.

Лю Ху нахилився, підняв сина і пожартував: "Ого! Хоч і Новий рік, але не потрібно робити такий великий уклін!"

Лю Фанпін був тепло одягнений, тому падіння зовсім не було болючим. Він не мав часу навіть обтрусити сніг з одягу; він склав руки в привітанні, сміючись так, що очі звузилися в щілинки: "Тату, з Новим роком, бажаю, щоб усе йшло як бажається, вітаю з багатством, давайте червоний конверт..."

Лю Ху ляснув його по сідницях, дістав з-за пазухи червоний конверт і тицьнув його в голову: "Ти, любителю грошей!"

Лю Фанпін, тримаючи червоний конверт, даний батьком, побіг на кухню і привітав з Новим роком матір і тітку, які саме варили пельмені, зібравши ще два червоні конверти. Потайки перерахувавши, тепер у нього було сорок монет! У звичайних сім'ях можливість дати дитині одну-дві монети як новорічні гроші вже вважалася непоганою, а такі сім'ї, як сім'я Юй, що з ходу давали десять, зустрічалися дуже і дуже рідко.

Насправді, Юй Хай хотів дати кожній дитині по одній цянь срібла дрібняком, але враховуючи економічне становище сім'ї швагра, дві родини порадилися і визначили новорічні гроші в розмірі десяти монет. До того, як пельмені подали на стіл, діти вже обійшли всіх з привітаннями, і їхні руки були повні червоних конвертів.

Юй Цао зібрала братів і сестер разом, щось тихо бурмочучи і обговорюючи. Як тільки Фан Чжень переступив поріг сім'ї Юй, його оточила зграя дітлахів. Вигуки "Вітаємо з багатством, давайте червоні конверти" лунали один за одним, і від цього шуму у Фан Чженя задзвеніло у вухах, він капітулював і викинув червоні конверти.

Отримавши червоні конверти, діти з галасом розбіглися, залишивши лише Фан Чженя зі спантеличеним виразом обличчя, який навіть не розумів, який сьогодні день. Юй Хай з посмішкою підійшов і сказав: "Щойно Цао'ер зібрала дітей разом, таємниче щось задумуючи, виявляється, їхньою метою був ти!!"

Фан Чжень із залишком страху в серці сказав: "Коли дітей багато, це досить страшно! Згадую, як на полі бою мене оточили десятки ворогів, і то не було так страшно, як ця раптова атака щойно. На щастя, я достатньо підготувався, інакше вони б ще трохи пошуміли!"

Та зграйка братів і сестер взяла червоні конверти і побігла до кімнати. Шитоу помацав вміст червоного конверта: він був круглим і не був схожий на мідні монети. Лю Фанпін уже з нетерпінням відкрив червоний конверт і здивовано вигукнув: "Братику Шитоу, що це? Срібло??" Сказавши це, він хотів покласти його в рот і вкусити, щоб перевірити.

Шитоу також дістав із червоного конверта срібний арахіс розміром із великий палець, який виглядав як справжній. Він знав, що багаті сім'ї використовували такі для винагороди або як новорічні гроші. Один маленький срібний арахіс важив щонайменше п'ять цянів, що дорівнювало п'ятистам мідним монетам. Названий батько другої сестри був дуже щедрим!

"О? Здається, новорічні гроші другої сестри відрізняються від наших!" Шитоу побачив золотий блиск у руці другої сестри і поспішно підійшов подивитися.

Юй Цао в минулому житті бачила, як це виглядало в палацових драмах. Хоч розмір був невеликий, але важило це двадцять-тридцять грамів. Зрештою, це було золото, що було набагато ціннішим за срібні злитки братів і сестер.

Вона обережно сховала це і пояснила допитливим братам і сестрам: "Це, мабуть, золото, яким імператор нагородив названого батька, воно зустрічається тільки у внутрішньому дворі імператорського палацу. Його цінність полягає не лише в його вартості, а й у честі, яку воно уособлює".

Лю Цзюньпін, зрештою, був на кілька років старшим, він обережно сховав срібний злиток і попередив молодших братів і сестер: "Всі ці золоті та срібні злитки дуже цінні, не хизуйтеся ними надворі, щоб хтось із поганими намірами не обдурив вас і не забрав їх! Фанпін, пізніше віддай срібний арахіс мамі на зберігання, це ж кілька сотень монет, будь обережним, щоб не загубити!"

Лю Фанпін міцно стиснув срібний арахіс у руці, трохи незадоволено і тихо сказав: "Можна я віддам пізніше? Срібний арахіс у моїх руках ще навіть не нагрівся!"