Золоті Поля

Ху-ши в цей час теж мовчала. Спочатку вона загорілася цією ідеєю, але почувши, що один віз кавунів коштує понад п’ятдесят лянів срібла, задумалася: якщо вони не зможуть їх розпродати, то скільки років їм доведеться віддавати такий борг?

— Дядьку, не переймайтеся щодо воза! Ми збираємося купити кінний екіпаж, тож зможемо позичити вам наш візок з осликом! Питання лише в тому, чи вистачить вам рішучості взятися за цю справу! — Юй Сяоцао справді хотіла допомогти родині бабусі. Вона сказала вже все, що могла, і якщо дядьки так і не зможуть наважитися, то вона вже нічим не зарадить.

Лю Хань все ще вагався, а Ху-ши, повівши очима, тихо мовила: «Чоловіче, а що як... ми візьмемося за це разом зі старшим братом?» Таким чином можна було б розділити ризики. Якщо вони прогорять, то віддавати борг удвох буде легше. Лю Хань, який сам не міг прийняти рішення, теж подумав, що варто спитати поради у старшого брата. Якраз сьогодні той разом із Чживеєм працював на пристані, тож можна буде порадитися, коли вони зустрінуться.

— Панночко Юй, я привів вам коней та екіпаж!! — Цянь Сяодо приїхав на коні разом із незнайомим працівником, який правив кінним екіпажем. Побачивши, що всі зайняті на полі, він не став стояти осторонь і почав допомагати вантажити кавуни на вози.

Оскільки з рестораном «Чженьсю» вже було підписано договір на постачання, Лю-ши, побачивши два екіпажі, зрозуміла: один із них, новенький, належить їм, а інший приїхав за кавунами для ресторану.

— Пане Цянь, скільки кавунів вам потрібно? — Лю-ши з вагами в руках лагідно подивилася на Цянь Сяодо.

Той у відповідь солодко промовив: «Тітонько, залиште це нам! Такі важкі кавуни — хіба можна дозволити вам їх важити! Сяо-Хао, йди допоможи тітоньці з вагами!»

«Сяо-Хао?» — Юй Сяоцао ледь стримувала сміх, дивлячись на худорлявого підлітка. Сяо-Хао почервонів і тихо сказав: «Мене звати Ню Хао, від слова „величний“, а не „миша“!» Цянь Сяодо розсміявся: «Ха-ха! Не виправдовуйся, давай до роботи. Зважимо кавуни — і ще треба овочі зібрати!»

Оскільки в перший день ресторан «Чженьсю» лише запускав акцію з безкоштовними фруктовими тарілками і не знав, яким буде результат, вони закупили лише двісті цзінів кавунів. Овочів узяли як зазвичай, тож екіпаж був завантажений вщерть. Юй Хай вибрав на полі всі стиглі кавуни, заповнивши ними один кінний екіпаж та один ослячий візок. Сяоцао правила візком, а він — екіпажем; батько з донькою неквапливо поїхали за возом ресторану до містечка.

Фань Цзичжень у цей час був у лавці в містечку, готуючи все до завтрашнього відкриття. Насправді Юй Сяоцао не планувала тримати цю лавку довго, тому ремонт зробили простий. Над входом уже повісили вивіску «Кавунова лавка Тангу», яку зараз закривала червона тканина. Всередині крамниці стояли виготовлені на замовлення дерев’яні стелажі, полиці яких були оббиті дошками з боків, щоб кавуни не скочувалися на підлогу.

Сусідню крамницю вже здали в оренду, там відкрився «Цзіньсю Чжуан» (Маєток Вишивки), де продавали дорогі тканини, шовк та атлас. У цей час власниця «Цзіньсю Чжуану» разом із кількома знатними гостями час від часу позирали на сусідів.

— Управителько Фен, ви не знаєте, кому здали приміщення по сусідству? Що там будуть продавати? Обстановка всередині така бідна, сподіваюся, там не відкриють крамницю всякого мотлоху? Якщо перед входом виставлять купу дешевого товару, це зіпсує вигляд вашого закладу! — старша панночка родини Чжуан із містечка зневажливо скривилася, обмахуючись хустинкою.

Управителька Фен, жінка років тридцяти, білолиця і дещо повненька, з усмішкою відповіла: «Навряд чи! Скільки можна заробити на мотлоху? Оренда тут зовсім не дешева. Ви бачили того чоловіка, що там порається? Він чиновник! Минулого разу приходив у офіційному халаті!»

Подруга панночки Чжуан, панночка Ван, з цікавістю глянула на стелажі в сусідній крамниці: «Казали, що завтра відкриття, а сьогодні там ще немає жодного товару. Дивно!»

Управителька Фен хотіла щось додати, але побачила кінний екіпаж, завантажений кавунами, що проїжджав повз її двері. Вона завмерла: кавуни тоді ще не були поширені, і вона, мешканка містечка Тангу, справді ніколи не бачила таких плодів.

— Ой! Везуть, везуть! — панночка Ван відклала тканину, підійшла до дверей і визирнула назовні. Справді, екіпаж зупинився перед сусідньою лавкою.

Панночка Чжуан якраз приміряла сучжоуський шовк із візерунком лотосів і невдоволено кинула: «Що там везуть? Не роби з мухи слона! Який сором!» Вона почувалася набагато вищою за подругу і через статки своєї родини, і через становище в містечку, тож завжди виявляла певну зверхність.

Панночка Ван, не звертаючи уваги на тон подруги, мовила: «Товар привезли! Здається, це ті самі кавуни, якими пригощали у вашому домі!»

— Кавуни? Звідки в нашому Тангу візьмуться кавуни на продаж? Ті, що ми їли минулого разу, мій брат привіз аж зі столиці! — панночка Чжуан не повірила й продовжувала розглядати тканину.

Але панночка Ван бачила, як до лавки заносять величезні круглі плоди, і сама завагалася: «Може й не вони... Ті, що ми їли у вас, не були такими великими й свіжими!»

Панночка Чжуан різко відкинула тканину й сердито зиркнула на неї: «То тобі мої кавуни маленькі й несвіжі? Ну то покажи мені більші й свіжіші! Коли їла, то не скаржилася, з'їла більше за всіх!!» Панночка Ван почервоніла й пробурмотіла: «А-Мей, не сердься, я не це мала на увазі...»

Панночці Чжуан уже було не до тканин. Вона важкою ходою вийшла з «Цзіньсю Чжуану» і попрямувала до сусідньої лавки.

— Панночко, будь ласка, зачекайте! Крамниця ще не відкрилася, всередині зараз безлад, не забрудніть свої вишиті черевички! — Юй Сяоцао, якій хрещений наказав просто стояти осторонь, поки вони розвантажують товар, звернулася до гості.

Панночка Чжуан справді зупинилася, оглянула одяг Сяоцао з легкою зневагою і зарозуміло запитала: «Дівчинко, що ви тут збираєтеся продавати?»

Сяоцао добре зналася на людях. Панночка Чжуан у дорогому одязі та вишуканих прикрасах була її потенційною клієнткою, а клієнт — це головне. Сяоцао ввічливо відповіла: «Це кавунова лавка! Не буду хвалитися, але наші кавуни надзвичайно солодкі та соковиті, справжня якість за помірну ціну!»

Панночка Чжуан побачила, як У Юнь проносить повз неї два величезні кавуни і кладе їх на полицю. Вона недовірливо перепитала: «Що? Справді кавуни? Звідки ви їх везете? Вони виглядають такими свіжими!»

Юй Сяоцао з гордістю відповіла: «Ми самі їх виростили, тільки сьогодні вранці зірвали з поля, тому вони такі свіжі!»

— У нашому Тангу хтось вміє вирощувати кавуни? Чому я ніколи про це не чула? Дівчинко, ти випадково не обманюєш мене?

— Який мені сенс вас обманювати? Наша родина цього року вперше їх посадила, насіння дістали через молодого господаря ресторану «Чженьсю», і от — виросли. Хрещений, дядьку Лі, дядьку У, ви так потрудилися! Сідайте, помийте руки й відпочиньте. Я зараз розріжу кавун, щоб ви вгамували спрагу! — Юй Сяоцао покликала чоловіків, які вже закінчили розвантаження. Частину кавунів вони розклали на полицях за розміром, а решту склали в коморі у внутрішньому дворі.

Фань Цзичжень із посмішкою спостерігав за хрещеною донькою, яка метушилася, шукаючи ніж та миючи плоди, наче маленька білочка, що готує запаси на зиму. У нього на душі було надзвичайно тепло.

Панночка Чжуан мала б уже піти, але її погляд прикували до себе полиці з кавунами. Справді, вони були великими та свіжими. Але невже в Тангу можна таке виростити? Хіба це можна їсти? Вона не могла рушити з місця.

Вона мовчки спостерігала, як дівчинка в простому одязі вибрала великий кавун, вимила його і поклала на стіл. Потім Сяоцао вправно розрізала його навпіл довгим ножем. Яскраво-червона м’якоть і чорне насіння постали перед очима, а солодкий аромат рознісся далеко навколо. Кавун нарізали скибками, і Фань Цзичжень, не чекаючи, взяв одну й почав жадібно їсти. Червоний сік стікав по його бороді, але він навіть не витирався.

Заради крамниці доньки Фань Цзичжень викладався на повну: працював з самого ранку, не маючи ні хвилини на відпочинок чи ковток води. Солодкий сік змочував його сухе горло, а приємна прохолода розливалася до самого серця. Лі Лі та У Юнь, бачачи, як смакує начальнику, теж узяли по скибці. Їхні очі спалахнули, і вони почали їсти так швидко, що навіть не випльовували насіння.

Панночка Чжуан з огидою дивилася на їхню грубу манеру їсти, прикриваючи рот хустинкою, але водночас мимоволі ковтала слину, яка почала інтенсивно виділятися.

Раптом почувся звук «ковть». Панночка Чжуан злякалася, що це вона так гучно ковтнула слину і зганьбилася, але помітила поруч панночку Ван, яка теж не зводила очей із кавуна. Чжуан полегшено зітхнула: ну звісно, такий непристойний звук не міг належати їй!

— Ходімо, не соромся тут! Якщо хочеш — купимо завтра, коли вони відкриються! — Панночка Чжуан, прикриваючи обличчя хустинкою, повернулася до «Цзіньсю Чжуану». Панночка Ван йшла за нею, постійно озираючись назад.

— Шановні сестрички! Це кавуни з нашої лавки, будь ласка, скуштуйте. Якщо вам сподобається, ласкаво просимо до нас завтра! — Юй Сяоцао з усмішкою увійшла до текстильної крамниці, тримаючи тарілку з красиво нарізаними шматочками кавуна.

Очі панночки Ван спалахнули від радості, вона вигукнула: «Це нам? Безкоштовно?»