Золоті Поля

Незабаром дійшла черга й до родини Юй. Юй Хай дозволив старшій сестрі та зятю отримати зерно першими. Коли люди з яменю саме насипали продовольство для Юй Цайфен, раптом пролунав пронизливий голос: «Хіба заміжня донька також може брати участь в отриманні продовольства, виділеного для допомоги постраждалим від стихійного лиха?»

Пан Чжао, який якраз проходив з інспекцією, почув це, нахмурив брови й сказав: «Заміжня донька, якщо вона вийшла заміж у цьому ж селі і її прописка належить до села Дуншань, звичайно ж, може брати участь в отриманні зерна».

Родина Юй подивилася в бік голосу і виявила, що тією, хто говорив, була жадібна, ледача Лі Гуйхуа, пані Лі, яка час від часу ще й провокувала конфлікти. Вона, вперши руки в боки та вказуючи на Юй Цайфен, яка саме отримувала зерно, з піною в роті сказала: «Юй Цайфен — жінка, яка вийшла заміж в іншу родину, вона вийшла заміж далеко на північний схід, про цю справу знає кожен у селі. Навесні вона втекла від лиха в село Дуншань, невже тепер вона теж вважається частиною села Дуншань?»

Ця Лі Гуйхуа шкодила іншим без будь-якої вигоди для себе. Навіть якщо Юй Цайфен не отримає зерно, вона не зможе отримати на жоден цзінь більше, а якщо та отримає зерно, це не забере її частку. Що означає зерно в роки лиха? Це живі людські життя! Те, що пані Лі перекривала людям шлях до отримання зерна, було нічим іншим, як вбивством заради вигоди! Яка ворожнеча і які образи були між нею та Юй Цайфен, що вона діяла настільки злісно?

Погляди жителів села Дуншань, звернені на Лі Гуйхуа, стали складними. Ця баба була справжньою отруйною змією, хто знає, коли вона вискочить, щоб вкусити. Повернувшись додому, треба застерегти своїх дружин, щоб ні в якому разі не зв'язувалися з такою людиною.

Староста села, який бігав туди-сюди, допомагаючи роздавати зерно, спохмурнів і дорікнув їй: «Лі Гуйхуа, спокійно отримуй своє зерно, чого так багато балакаєш?»

Пані Лі продовжувала трусити жиром на своєму тілі, підлесливо посміхнулася до пана начальника повіту й сказала: «Хіба я не допомагаю справедливому пану викрити тих у черзі, хто намагається ловити рибу в каламутній воді? Зерно, яке роздає імператорський двір, не повинно дістатися якимось незрозумілим людям! Старосто, ви не можете покривати їх тільки тому, що у вас хороші стосунки з Юй Хаєм!»

У душі пані Лі була сповнена образи на сім'ю Юй Хая. Навіть Лю Ху, людину з іншим прізвищем, він зміг прийняти вдома й утримувати, забезпечуючи їхню сім'ю їжею та напоями, надавши їм для проживання будинок із синьої цегли та черепиці, а ще й клопотався про будівництво будинку для них, хоча зовні казали, що це гроші, зароблені самим Лю Ху. За ці півроку, крім того, що Лю Ху кілька днів допомагав продавати кавуни і виходив із села, коли це він ходив на роботу заробляти гроші?

Юй Хай радше допомагав би чужим людям, ніж зглянувся дати Юй Дашаню хоч якусь дрібницю. Сім'я Юй Хая, кажуть, щодня їла м'ясо і якісне зерно, тоді як їй доводилося гризти лише нечисленні коржі з грубого зерна, які виділяла свекруха. Брати з її рідної сім'ї також ставали все більш нетерплячими, коли вона поверталася, щоб узяти речі, особливо її невістка (дружина брата), яка щоразу говорила уїдливі слова. Щоразу їжі, яку вона приносила назад, ставало все менше, її зовсім не вистачало, щоб наїстися; відчуття голоду було справді нестерпним, вона вже схудла на цілий розмір!

Після того, як старий Юй розлучився з пані Чжан, пані Лі кілька разів здіймала галас, вимагаючи поділу майна, але щоразу пані Чжан погрожувала їй вигнанням з дому без нічого. Залишаючись із пані Чжан, можна було принаймні перебиватися якоюсь їжею щодня, а якби її вигнали без нічого, довелося б самій про все дбати. В руках пані Чжан ще залишалося кілька сотень лян срібла, не можна ж було дозволити, щоб усе це дісталося тому шмаркачу Юй Бо. Не ділити майно мало ще одну перевагу: якщо Юй Бо складе іспити й отримає посаду, їхня сім'я також зможе погрітися в променях його слави.

Але щоразу, коли пані Лі бачила старого Юя, якого виходили так, що його обличчя стало рум'яним, а шкіра блищала від здоров'я, вона втрачала спокій. Наскільки ж багатим був дім Юй Хая, що вони змогли витягнути людину, яка була на межі смерті, і тепер він виглядав навіть міцнішим, ніж до хвороби. З усіх цих благ жодної краплі не перепадало на її долю, і якби вона не створила їм проблем, як би її серцю могло бути приємно? І ось, випала рідкісна нагода, тому пані Лі так і вискочила.

Начальник повіту Чжао з підозрою подивився на старосту села і голосно запитав: «Старосто, що тут відбувається?»

Староста розлютився так, що його обличчя стало схожим на свинячу печінку, аж світилося багрянцем. Він не міг сперечатися з бабою, тому лише люто зиркнув на пані Лі і пояснив начальнику повіту Чжао: «Пане начальнику повіту, не слухайте її дурниць. Хоча сім'я Юй Цайфен і втекла від лиха в село Дуншань, вони вже перевели свою прописку в Дуншань і оселилися в селі. Процедуру оформлення я особисто супроводжував у ямені; якщо не вірите, я попрошу Юй Цайфен повернутися і принести вам прописку, щоб ви подивилися».

Вислухавши пояснення, обличчя начальника повіту Чжао трохи пом'якшало; він кивнув і сказав: «Добре! Все ж таки принесіть прописку і покажіть її селянам на місці, щоб ніхто не пліткував поза спиною!»

Лю Цзюньпін вийшов уперед і сказав: «Пане начальнику повіту, старосто, у мене швидкі ноги, я збігаю!»

Юй Цайфен дала старшому синові ключі від кімнатної шафи й дала кілька настанов. Лю Цзюньпін, зиркнувши на пані Лі лютим поглядом, готовим з'їсти її живцем, на максимальній швидкості побіг у бік старого будинку.

Юй Цайфен, боячись затримати процес роздачі зерна, відступила на крок убік, дозволяючи жителям села, що стояли за нею в черзі, отримати зерно першими. Та жінка усміхнулася їй і сказала: «Цайфен, ми всі з одного села, всі чудово знають, хто є хто. Ми всі тобі віримо!»

Дехто в черзі тихо обговорював: «У цієї пані Лі справді отруйні наміри! Зерно — це казенне майно, вона не втрачає на цьому ані крихти, але ж вискакує, щоб донести на сестру свого чоловіка! Кого ці люди образили чи зачепили?»

Інша людина скривила губи і сказала: «Яка ще сестра чоловіка? Того Юй Дашаня привела пані Чжан від свого другого шлюбу, він не має з Цайфен жодної кровної спорідненості. До того ж, старий Юй вже розлучився з пані Чжан, тому Юй Дашань з Дахаєм та Цайфен тепер не мають зовсім жодних стосунків!»

«Ця пані Лі та пані Чжан справді не були б з однієї сім'ї, якби не ввійшли в одні двері, серця в обох однаково жорстокі. Добре, що у старого Юя ще є такий рідний син як Дахай, інакше, мабуть, його б уже давно віднесли на Південну гору!»

«З такою скнарістю, як у пані Чжан, не виключено, що вона б навіть труну не підготувала, а просто загорнула б у солом'яну циновку, викопала б яму та й закопала б! Ех! Ця пані Чжан зовсім не боїться відплати!»

Поки жителі села тихо перемовлялися, Лю Цзюньпін приніс документ про прописку своєї сім'ї. На акуратно збереженому документі чітко виднілися слова «село Дуншань». Тоді, хоча біженців із містечка Тангу було доволі багато, люди з яменю, враховуючи те, що сім'я Юй Хая мала названого родича, який був імператорським посланцем, а також те, що він був улюбленцем принца Яна, оформили все дуже гладко і навіть не взяли грошей за старання, які пропонував Юй Хай.

Факти промовляють гучніше за слова, тому деякі люди з нечистими помислами також вгамувалися. Та пані Лі під зневажливими поглядами натовпу, щулячись, уникала поглядів усіх присутніх, а коли дійшла її черга і вона отримала зерно, то втекла з підібганим хвостом, наче за нею гнався вовк.

Крім цього невеликого епізоду, роздача зерна пройшла дуже гладко. Уся родина Юй, від малого до старого — шість дорослих і шестеро дітей — загалом отримала сто п'ятдесят цзінів зерна, чого їм вистачить, щоб харчуватися цілий місяць. Проте більша частина отриманого зерна була грубого помелу, тож щоразу, коли Сяо Цао робила маньтоу або коржики, вона додавала по одній-дві жмені, тому його вистачило на дуже довгий час.

Гори зерна, накопичені вдома, дали родині Юй відчуття безпеки в рік стихійного лиха. Овочі, зібрані з городу на подвір'ї, всі були висушені; наразі єдиною ложкою дьогтю було те, що неможливо було поїсти свіжих овочів. Юй Сяо Цао подумала: оскільки рідина духовного каменю має здатність знищувати сарану, чи не могла б вона використати її, щоб щось зробити?

Точно! Хіба в минулому житті для знищення комах не можна було розпилювати пестициди? Чи можливо використати лікарські трави, щоб розробити слаботоксичний розчин, який легко випаровується, і використовувати його як прикриття для її рідини духовного каменю?

Вибравши один день, Юй Сяо Цао поїхала на своєму маленькому червоному коні до великої аптеки Тунженьтан, знайшла лікаря Суня і розповіла йому про свою ідею. Лікар Сунь також дуже зацікавився цим, вони разом усе обміркували і справді змогли створити лікарський розчин із властивостями відлякування та знищення комах! Тільки от ефективність розчину без рідини духовного каменю була набагато гіршою!

Оскільки розчин був виготовлений із китайських лікарських трав, його ціна була відносно високою, і не всі могли собі його дозволити, тому зробити його загальнодоступним було неможливо. Возитися з цим розчином справжньою метою Юй Сяо Цао все ж було створення прикриття для рідини духовного каменю.

Після того, як лікарський розчин з'явився на світ, Юй Сяо Цао купила в Тунженьтан багато китайських лікарських інгредієнтів і, повернувшись додому, заходилася гучно і активно працювати. Почувши, що цей розчин хоч і має високу собівартість, але може відлякувати та знищувати сарану, родина Юй одразу ж сповнилася ентузіазму.

Вони завчасно скопали землю на подвір'ї; на передньому та задньому дворах східної частини посіяли насіння зелених листових овочів з коротким періодом дозрівання, а на західному дворі посадили капусту, редьку та інші осінні овочі.

Юй Сяо Цао пішла до коваля в містечку і замовила кілька лійок-розпилювачів. Лікарський розчин, змішаний з рідиною духовного каменю, заливали в розпилювачі та щодня кропили ним городи.

Хоча рідина духовного каменю з маленького каменя Бутянь приносила користь як тваринам, так і рослинам, потрібно було знати міру. Наприклад, двоє чорно-білих вовченят, яких вони вирощували вдома, могли витримати концентрацію рідини духовного каменю на рівні 1%. Якби концентрація була вищою, це завдало б шкоди їхнім тілам, а якби їм дали чисту рідину духовного каменю, їх розірвало б від надлишку духовної енергії, і вони б загинули. Концентрація духовної енергії, яку могла витримати сарана, була ще нижчою, а це означало, що витрачаючи всього кілька крапель рідини духовного каменю на день, можна було знищувати комах абсолютно без проблем!

Рослини мали вищу стійкість до рідини духовного каменю; трохи більша концентрація могла сприяти їхньому росту, а також наділяла рослини легкою духовною енергією, корисною для людського організму. Це також було однією з причин того, чому овочі родини Юй, хоч і були дорожчими за овочі інших сімей, ніколи не мали проблем зі збутом.

Посіяне насіння овочів дуже швидко пустило ніжні паростки, і сарана, звісно ж, не могла оминути таку смачну та апетитну їжу. Проте запах, що виділявся розчином, змушував більшість сарани обходити їх стороною, а ті кілька комах, що випадково приземлялися, швидко простягали ноги, не витримавши духовної енергії рідини духовного каменю. Щодня діти родини Юй могли збирати з поля чимало мертвої сарани.

Юй Сяо Цао побачила, що викидати цю сарану було б надто шкода, тому купила у тітоньки Чжоу понад тридцять нещодавно вилуплених курчат. Чжоу Шаньху дуже здивувалася і запитала: «Сяо Цао, в рік лиха навіть людям не вистачає їжі, щоб наїстися, звідки ж узяти зерно для годування курчат? Кури нашої сім'ї, ті, що вже виросли, ще нічого, ми всіх продали, щоб обміняти на гроші. А щодо тих курчат-підлітків, мої батьки настільки стурбовані, що не знають, що з ними робити...»

Юй Сяо Цао з усмішкою відповіла: «У нашій сім'ї багато дітей, щодня ми будемо ходити в гори, щоб наловити більше комах, а додавши ще зібране листя кукурудзи та батату, ми цілком зможемо виростити курей. А взимку, якщо не залишиться їжі, просто заб'ємо їх на м'ясо».

Тож діти родини Юй під керівництвом Лю Цзюньпіна скрізь ловили сарану. Після того, як сарану приносили назад, її заморожували в льосі. Сім'я Юй щодня виготовляла кілька відер льоду, щоб поповнити лід, який розтанув у льосі. У всьому льосі площею п'ятдесят-шістдесят квадратних метрів, окрім брил льоду, стояли кошики за кошиками із сараною. Не кажучи вже про вирощування тридцяти курей, навіть якби було ще тридцять, їх можна було б прогодувати.

А ту сарану, що гинула на полях, висушували, розтирали на порошок і підмішували у висівки. Курчата дуже любили це їсти, до того ж росли навіть швидше, ніж коли їх годували самим лише зерном.