Золоті Поля

Село Дуншань було настільки малим, що, як кажуть, пукнеш на східному кінці — почують на західному. Чутка про те, що дружина Шуаньчжу в снігову бурю запросила маленьку дівчинку з родини Юй лікувати чоловіка, швидко поширилася селом. Вже рано-вранці люди приходили до Лю Шуаньчжу розпитувати.

Відтоді Юй Сяоцао час від часу запрошували лікувати людей. Вона теж набралася досвіду: якщо хвороба несерйозна, виписувала рецепт і давала ліки. Лише коли не була впевнена, додавала у відвар одну-дві краплі води з духовного каменя. Усі її пацієнти одужували, як за помахом чарівної палички. Поступово слава про «маленького лікаря з села Дуншань» поширилася і на сусідні села.

Сніг ішов цілих сім днів, перш ніж поступово припинився. Усе село Дуншань було вкрите білою ковдрою, здавалося, у світі залишилися лише два кольори — чорний і білий.

Через снігопад у селі Дуншань постраждало двадцять родин, їхні будинки зазнали тих чи інших пошкоджень. Будинки трьох родин були повністю зруйновані снігом, на щастя, ніхто не постраждав.

Проте, чимало старих і дітей не змогли пережити цей раптовий холод і тихо померли серед вітру та снігу.

Холод і сніг принесли худим і слабким людям голод і хвороби. Тривалий снігопад спричинив стрімке зростання цін на зерно та інші товари в місті.

Грубе зерно подорожчало з двох венів за цзінь до ціни добірного зерна перед снігопадом, а добірне зерно — з п'яти до десяти венів. Особливо рис, який не вирощували поблизу містечка Тангу, подорожчав до двадцяти венів! Ціни на м'ясо теж зросли в кілька разів, оскільки багато свійської птиці та худоби замерзло або померло від хвороб.

Дні минали, Новий рік наближався, а ціни залишалися високими. Для селян, які працювали цілий рік і сподівалися покращити своє життя на свята, це був важкий удар.

Кілька днів поспіль за обіднім столом родини Юй панувала гнітюча атмосфера. Бурчання і скарги Чжан-ши ледь не псували апетит.

«Їсте! Їсте! Їсте!! Тільки й знаєте, що їсти!! Ви вже все проїли в нашій родині!! Як ми тільки пустили цю хворобливу в дім, справжнє нещастя!» — Чжан-ши, побачивши, що Юй Сяоцао дала матері ще один картопляний коржик, знову почала кидати речі і лаятися.

Цей снігопад призвів до того, що Лю-ши, яка мала слабке здоров'я, захворіла. Сильний кашель часто не давав їй дихати. Сяо-Цао навіть без перевірки пульсу знала, що в матері бронхіт. Вона приготувала кілька порцій ліків, додавши у воду Лю-ши кілька крапель рідини з духовного каменя, і кашель, який зазвичай тривав місяцями, минув.

Оскільки хворій Лю-ши не можна було мерзнути, її роботу розділили між Лі-ши та іншими членами родини. Лі-ши, як завжди, лише вдавала, що працює, тому робота лягла на плечі молодшої тітки Юй Цайдє та служниці, яку привезла молодша невістка Чжао-ши.

Чжан-ши жаліла молодшу доньку і не наважувалася надто навантажувати служницю молодшої невістки, тому довелося самій братися до роботи. Коли вона втомлювалася, то починала без упину лаятися.

«Бабусю, моя мама цього разу захворіла і не витратила жодного мідяка з родинних грошей, вона просто відпочила кілька днів. Роботи в домі небагато, нас більше десяти людей, кожен трохи допоможе — і все зроблено. Мама ще слабка, їй не можна голодувати. Якщо вона не одужає і легка хвороба переросте у важку, моїх знань може не вистачити. Хіба тоді не доведеться кликати лікаря з міста?»

Юй Сяоцао їла і пила, пропускаючи лайку Чжан-ши повз вуха. Сперечатися з цією упередженою жінкою в клімаксі — це лише псувати собі нерви!

Чжан-ши не знайшла, що відповісти, тому просто кинула палички, ляснула себе по стегнах і заголосила: «За що мені це! Маю таку купу невдячних!! Я працюю, годую всю родину, а мене ще й мале дівчисько повчає. О Боже! Чому ти не забереш цих невдячних...»

Лі-ши, жадібно наївшись, витерла рот чорним рукавом і зловтішно сказала: «Сяо-Цао, як ти розмовляєш з бабусею? Подивися, як ти її розізлила, ану стань на коліна і вибачся!»

Юй Хай поспішив втрутитися і заспокоїти Чжан-ши: «Мамо, Цао-ер ще дитина і нічого не розуміє, не зважайте на неї. Я знаю, що ціни цієї зими високі, і ви хвилюєтеся за родину, ми це бачимо. Не хвилюйтеся, як тільки сніг трохи розтане, я піду в гори на полювання, половину залишимо на Новий рік, а половину продамо в місті, щоб купити рису і білого борошна».

Чжан-ши, почувши, що питання з їжею на Новий рік вирішене, припинила голосити, але люто витріщилася на Юй Сяоцао, яка постійно кидала виклик її авторитету, і сказала Юй Хаю:

«Другий сину, ти так розпестив свою доньку, що вона забула про повагу до старших. Подивися, як вона розмовляє зі старими в домі! Ану дай їй пару ляпасів, навчи це нахабне дівчисько!»

Юй Хай не міг навіть пальцем торкнутися своєї улюбленої донечки, і в душі не вважав, що вона сказала щось погане. Але він добре знав, що старій треба зберегти обличчя, інакше спокою сьогодні не буде.

Поки він вагався, палички з рук його доньки раптом впали, вона насупила брови, схопилася за груди і з виразом болю на обличчі промовила:

«Тату... я, я не можу дихати...» — не договоривши, вона закотила очі і впала назад.

Ще коли вона тільки насупила брови, Юй Сяолянь вже відклала палички і приготувалася. Коли Сяо-Цао почала падати, Сяо-Лянь спритно підхопила її за секунду до удару об підлогу, врятувавши її голову від болю. Поки ніхто не бачив, Сяо-Цао привідкрила одне око і показала Сяо-Лянь великий палець.

«Цао-ер! Цао-ер, що з тобою?» — Лю-ши зблідла, обняла маленьке тільце доньки і з плачем закричала.

Юй Хай поспіхом підхопив доньку на руки і кинувся до виходу: «Тату, мамо! У Цао-ер знову напад!! Лікар Ю казав, що здоров'я дитини дуже підірване, і будь-який напад може бути смертельним. Я піду до старшого дядька позичити сани і відвезу Цао-ер до міста...»

Старий Юй теж відклав їжу і поспішив накрити онуку своєю шубою: «Одягніть тепліше, не застудіть дитину. Стара, чого стоїш, діставай гроші, лікарі в місті в борг не лікують!»

Чжан-ши аж затряслася від люті, різко підвелася і закричала на старого: «Які гроші? Це дівчисько прикидається!! Раніше не хворіла, пізніше не хворіла, а саме тоді, коли я змусила її вибачитися. Вона мене шантажує!! Ніхто не рушить з місця!! Хто посміє вийти з цієї кімнати, хай більше не переступає поріг дому Юй!!»

Старий Юй теж розлютився: «Ти, стара! Хіба така мала дитина може бути такою хитрою? Лікар Ю казав, що дитині не можна хвилюватися, а ти то бити, то карати, налякала дитину до нападу, а тепер ще й таке кажеш. Хіба так поводяться старші? Швидше давай срібло, не затримуй лікування!!»

«Це збитковий товар, навіщо лікувати!! Грошей у мене немає, хочете — беріть мої старі кістки і продавайте!» — Чжан-ши поводилася, як справжній нахаба: грошей немає, життя — одне, робіть що хочете. Вся родина не знала, що з нею робити.

Лі-ши скривила губи і єхидно сказала: «Ваша Сяо-Цао ж така вправна, вміє лікувати людей і заробляти гроші! А гроші, які вона заробила, ні копійки в родину не віддала!»

«Ті гроші — це плата за ліки лікаря Ю! Сестра за лікування бере тільки гроші за ліки!!» — Юй Сяолянь, дивлячись на обличчя бабусі та старшої тітки, не стрималася і почала виправдовуватися.

Чжан-ши, ніби вхопивши їх за хвіст, закричала: «Кажеш, тільки за ліки? Хто повірить? Їсте моє, п'єте моє, ще й гроші ховаєте!! Не можна, щоб інші брали приклад, швидше віддавайте гроші!» — і збиралася сама піти обшукати західну кімнату.

Юй Хай, тримаючи на руках маленьке тільце доньки, зціпив зуби, дивлячись на дії Чжан-ши. Донька непритомна, а бабуся не те що не дає лікувати, а ще й хоче обшукати кімнату, щоб забрати гроші за ліки лікаря Ю.

«Тату! Гроші в руках Сяо-Цао — це гроші за трави, які лікар Ю збирав своєю важкою працею! Якщо лікар Ю дізнається, що ми забрали його зароблені гроші, чи матимемо ми совість просити його лікувати нас у майбутньому? Якщо про це дізнаються в селі, як нам дивитися людям в очі?»

Юй Хай, бачачи, що батько не збирається її зупиняти, відчув глибокий біль і гнів. Кажуть: з мачухою і батько стає вітчимом, і це правда. Зазвичай, коли Чжан-ши чіплялася до другої гілки, батько втручався лише тоді, коли це переходило всі межі. А сьогодні, коли йшлося про гроші, він мовчки погодився.

У старого Юй були свої міркування: родині треба було вчити вченого, а це вимагало великих витрат. Якщо кожен матиме свої інтереси, то як він, старіючи, зможе утримати родину разом? Приховування грошей не можна було толерувати.

Проте, гроші за ліки онуки родина Юй справді не могла чіпати. У наш час ніхто не застрахований від хвороб, і ображати єдиного лікаря на всю округу було небезпечно — якщо він трохи «поворожить» над ліками, їм буде непереливки.

«Гроші за ліки лікаря Ю ніхто не чіпатиме! Мати, твої старі ноги в майбутньому хто лікуватиме, як не лікар Ю? А кашель Дашаня...» — нарешті заговорив старий Юй.

Чжан-ши тримала в руках знайдену скриньку з грошима, там було повно мідяків, щонайменше кілька тисяч. Якщо все це піде в спільну касу, то навіть з високими цінами родина Юй зможе добре зустріти Новий рік.

Слова старого Юй змусили її завагатися. Чжан-ши вважала, що добре знає здібності Юй Сяоцао, і думала, що люди кличуть її лише заради ліків лікаря Ю.

Біль у ногах мучив Чжан-ши вже більше десяти років, і під час снігопаду він знову загострився. Лише завдяки лікам, які дала Юй Сяоцао (насправді вона сама їх приготувала), Чжан-ши позбулася болю. Якщо образити лікаря Ю, доведеться лікувати ноги в місті. А це набагато дорожче!

Зваживши все, вона з болем у серці поставила скриньку, сердито зайшла в кімнату, навіть не поївши, і лягла на ліжко, ні з ким не розмовляючи.

Юй Хай подивився на бліде обличчя доньки на руках і сказав старому Юй: «Тату, навіть якщо доведеться позичати, я мушу вилікувати Цао-ер».