Золоті Поля

Мао-ши зітхнула з полегшенням і сказала:

— Тоді щиро дякую! Знамениті кухарі з «Чженьсю» вихваляють твій надзвичайний кулінарний талант, тож ти обов'язково зможемо вигадати якусь смакоту з качки. Цих двох качок візьми для експериментів, а якщо не вистачить — тітка принесе ще. Сяо-Цао, покладаюся на тебе!

— Тітонько, хіба між нашими сім'ями доречні церемонії? Але я мушу попередити заздалегідь: якщо все вдасться, рецепт залишиться мені. А щодо збуту ваших качок, то я можу замовити слівце перед Цянь Сяодуо, — Юй Сяоцао одразу висловила свої умови.

Мао-ши не була нерозумною, вона енергійно закивала:

— Це само собою зрозуміло, так і має бути! Якщо ти допоможеш мені збути качок, я вже буду безмежно вдячна. Якби я ще зазіхала на твій рецепт, то хіба була б я людиною?

Провівши Мао-ши, яка не втомлювалася дякувати, Юй Сяоцао зайшла в дім і, опинившись під «допитом» поглядів усієї родини, чесно розповіла про мету візиту сусідки.

Лю-ши, вислухавши, зітхнула:

— Ми ж односельці, якби в когось сталася біда, ми б допомогли і без подарунків. Але, Цао-ер, ти впевнена, що зможеш придумати страву саме з качки?

Юй Хай зупинив її:

— Муюнь, не тисни на дитину! Наша Цао-ер не з тих, хто діє необачно. Якби в неї не було жодних ідей, вона б не прийняла так легко цих качок та яйця!

Сяо-Лянь весело додала:

— Сестричко, сьогодні вночі гарненько виспися. Може, уві сні хтось і навчить тебе готувати качку та яйця!

Сім'я ще довго сиділа разом, розмовляючи та жартуючи, і час від часу в домі лунав то щирий басовитий, то дзвінкий сміх.

Зрештою, голова родини Юй Хай дав розпорядження:

— Всім спати! Завтра починається весняна оранка. Завтра Сяо-Цао поїде на пристань, запрягай Сяо-Хуея. А я з мамою та Сяо-Лянь піду перекопувати ті три му піщаної землі!

— Тату, ми на тому полі знову садитимемо батат? — мимохідь запитала Юй Сяоцао.

Юй Хай погладив її м'яке волосся і лагідно відповів:

— А що ж іще садити, як не батат? Інші культури на піщаному ґрунті не дадуть високого врожаю!

Юй Сяоцао раптом запитала:

— Піщана земля найкраще підходить для кавунів. Тату, цікаво, чи можна десь дістати насіння кавуна?

— Кавун? Не чув про таке. Ну, хіба що... завтра я піду в міську зернову лавку і запитаю? — Юй Хай довіряв доньці беззастережно. Навіть якщо він про щось не чув, він хотів допомогти їй здійснити задумане.

Юй Сяоцао не плекала великих надій. Кавун — це не зерно, звідки в зерновій лавці взятися його насінню?

Ніч минула спокійно. Наступного дня, коли перші промені світанку впали на розсаду у дворі, сім'я Юй вже була на ногах. Юй Сяоцао хотіла дочекатися Цянь Сяодуо, щоб передати прохання для третього панича Чжоу, тому на пристань знову поїхала Сяо-Лянь. Третій панич бував у столиці, він багато бачив і знав, тож мав би знати про кавуни. Було б чудово, якби він допог купити насіння.

Юй Хай вирішив, що оскільки скоро прийдуть за овочами, хтось мусить бути вдома, тому залишив молодшу доньку господарювати. (Юй Хан: «А я що, не людина?»)

Невдовзі прийшла Фан-ши з двома доньками і з порогу запитала:

— Сьогодні знову збираємо овочі на задньому дворі?

— Тітонько Чжоу, ви щодня приходите на допомогу, мені аж ніяково! — ввічливо та вдячно мовила Юй Сяоцао.

— Сяо-Цао, не кажи такого, це вже занадто офіційно! Сусіди мають допомагати одне одному. Якби не ти, ми б своїх курей досі не продали. Зараз у нас залишилося всього кілька квочок, тож роботи вдома немає, а сидіти склавши руки не хочеться. От і прийшли подивитися, чим підсобити! — Фан-ши була близькою подругою Лю-ши, тому вона одразу виставила аргумент «ми ж як одна сім'я», чим не залишила Сяо-Цао шансів на заперечення.

Чжоу Лінлун тихо посміхнулася, взяла бамбуковий кошик і пішла на задній двір. Молодша, Чжоу Шаньху, пожартувала:

— Сяо-Цао, якщо тобі незручно, то наступного разу, як приготуєш щось смачненьке, просто пригости нас мисочкою!

Дівчинка добре пам'ятала смак тушкованої курячої крові з тофу і вважала, що навіть мамине фірмове тушковане м'ясо не зрівняється з тією стравою з простих інгредієнтів. Справжня маленька гурманка.

Поки вони розмовляли, увійшла Мао-ши. Ще не зайшовши у двір, вона гукнула своїм гучним голосом:

— Я не запізнилася? Вже починаєте збір?

— Мао-ши? Ти чого це прийшла? — здивовано запитала Фан-ши. Зазвичай Мао-ши нікому першою не допомагала, невже сонце зійшло на заході?

Мао-ши закотила очі:

— А що? Тобі можна допомагати, а мені зась? Ми ж сусіди, чому це я не можу прийти?

Фан-ши знала її манеру спілкування, тому лагідно відповіла:

— Я не це мала на увазі. У тебе вдома повно справ, якби ти не прийшла, Муюнь би нічого не сказала.

— Гаразд, годі теревенити! До роботи! — Мао-ши жваво підхопила кошик і пішла за сестрами Чжоу на задній двір.

Побачивши чудові овочі, Мао-ши не втрималася від захоплення:

— Сяо-Цао, ваша сім'я справді вміє доглядати за городом. Погляньте, які овочі, око радують! Ми сіяли майже одночасно з вами, і соломою вкривали, але наші й близько не такі гарні! Під час останніх заморозків ми не встигли вкрити грядки, і багато чого померзло. Чимало рослин досі не можуть відійти.

— І не кажи! Наші овочі теж гірші, ніж у Муюнь! Муюнь ще в дівках була майстринею на землі! — підтримала Фан-ши, не припиняючи збирати огірки зі шпалер. Соковиті огірки випускали спокусливий аромат, на вигляд були надзвичайно хрусткими.

Юй Сяоцао лише скромно посміхалася, присідаючи, щоб зібрати баклажани. Повітря біля підніжжя гори було чистим, тож баклажани були бездоганно чистими та свіжими, їх навіть не треба було мити.

Чжоу Шаньху зірвала ранній помідор і здивовано вигукнула:

— А це що? Хурма? Але ж хурма росте на деревах!

Юй Сяоцао спокійно пояснила:

— Це схоже на хурму, але це не вона. Називається «помідор», його завезли з-за кордону, ще називають «вовчим персиком». Спробуй, він кисло-солодкий, дуже смачний!

Вона думала, що помідори ще не потрапили до Китаю, і лише мимохідь згадала про них третьому паничу Чжоу, а той несподівано справді дістав насіння. Оскільки посіяли їх пізно, зараз лише де-не-де можна було знайти стиглий плід.

— Вовчий персик? То ось він який! — Батько і старший брат Чжоу Шаньху були мандрівними торговцями, тож вона знала більше за звичайних людей.

Чжоу Лінлун підійшла ближче, забрала помідор з рук сестри і сказала Сяо-Цао:

— Тато казав, що вовчі персики отруйні, багатії тримають їх лише для краси. Навіщо ви їх посадили?

Юй Сяоцао знайшла ще один стиглий помідор, витерла його об рукав і, попри застереження сестер Чжоу, відкусила чималий шматок. Солодкий сік миттєво заповнив рот. Помідори, политі водою з духовним каменем, смакували значно краще за ті, що вона їла в минулому житті — їх можна було їсти просто як фрукти.

— Все гаразд! — побачивши налякані погляди дівчат, Сяо-Цао посміхнулася, демонструючи білі рівні зуби. — Третій панич Чжоу з «Чженьсю» сказав, що стиглі помідори не отруйні. У них у ресторані з помідорів навіть страви готують!

Вона послалася на авторитет панича Чжоу, щоб їй повірили. Чи знали люди того часу про їстівність помідорів насправді — вона не була впевнена, але згодом це обов'язково підтвердиться.

— Справді можна їсти? — почувши це, Чжоу Шаньху повірила майже одразу. Побачивши, що Сяо-Цао доїла плід і з нею нічого не сталося, сестри нарешті переконалися, що «вовчий персик» їстівний.

Юй Сяоцао доїла помідор, відчула прилив сил і продовжила збирати баклажани. Підвівши голову, вона побачила, що сестри все ще розглядають плоди, і сказала:

— Помідори справді смачні, спробуйте самі.

— Не треба, ми просто здивувалися, чому такий гарний плід вважають отруйним. Це дивно! Вам же ці помідори ще продавати! — Чжоу Шаньху хоч і була жвавою, але не була жадібною до їжі.

Юй Сяоцао підвелася, пройшлася грядкою і знайшла ще кілька ранніх стиглих плодів. Вона дала по одному сестрам, а також пригостила Мао-ши та Фан-ши, примовляючи:

— Їх всього кілька штук, на продаж не вистачить! Ну ж бо, куштуйте всі. Скажете, яку ціну нам за них просити?

Жінки кілька разів відмовлялися, але після її слів прийняли частування. Чжоу Шаньху не втрималася і відкусила великий шматок. Червоний сік потік по підборіддю, і вона швидко злизала його:

— Ой, як солодко, як смачно!! Смачніше за всі фрукти, що я їла! Сяо-Цао, я думаю, ці помідори можна продавати як фрукти!

Чжоу Лінлун була стриманішою: вона, наслідуючи Сяо-Цао, спочатку обережно надкусила шкірку і втягнула сік — смак був справді чудовим. Вона кивнула, погоджуючись із сестрою. Мао-ши та Фан-ши також не шкодували похвал.

— Сяо-Цао, здається, хтось стукає у ваші двері! — Чжоу Шаньху, наче бабак, що гризе корінець, швидко впоралася з помідором і тепер із заздрістю позирала на сестру. В неї був добрий слух, і вона почула стукіт у ворота.

Після того скандалу, який влаштувала Чжан-ши, сім'я Юй завжди замикала ворота, якщо нікого не було у дворі.

Юй Сяоцао швидко побігла до переднього двору, навіть не встигнувши покласти два помідори, що тримала в руках. Вийшовши з-за будинку, вона побачила брата, який, тримаючись за одвірок, обережно намагався вийти надвір. Було ясно, що він хоче сам відчинити двері.

— Брате! Не завдавай клопоту!! Лікар сказав, що після перелому треба лежати три місяці, перш ніж вставати. Швидко лягай у шезлонг, я сама відчиню!! — Юй Сяоцао всунула помідори братові в руки і допомогла йому вмоститися.

Юй Хан безпорадно зітхнув:

— Мені здається, ребра вже майже зрослися. Якщо не робити різких рухів, болю вже не відчуваю... Ой!

— Болить? Значить, кістки ще не зажили! Лежи і лікуйся!! — Юй Сяоцао злегка натиснула йому на груди, і побачивши гримасу болю, суворо глянула на нього.

Юй Хан подивився на спину сестри, що бігла до воріт, і тихо пробурмотів:

— Маленька наглядачка! Справді, руку не пошкодувала...

Ви хочете, щоб я продовжив переклад наступних розділів чи зосередився на чомусь іншому?