Золоті Поля

Юй Сяоцао зачекала, поки дівчинка відійде подалі, вилила залишки води з фляги в сіно і поклала його в годівницю перед Сяо-Хуеєм. Сірий віслюк лизнув їй руку і тільки тоді почав весело жувати. Інші три коні, здавалося, відчули, що корм у віслюка кращий, і потягнулися шиями до його годівниці. Якби їх не тримали повіддя, вони б уже давно почали відбирати їжу у Сяо-Хуея.

Сяо-Цао потрусила флягу — там було порожньо. Вона погладила червоного коня третього панича Чжоу і тихо сказала:

— Потерпіть сьогодні, завтра дам вам щось смачненьке!

Сяо-Хуей, ніби знаючи, що три коні заздрять його їжі, швидко з’їв усе сіно до останньої травинки і задоволено заревів: «І-а, і-а». Коням нічого не залишалося, як задовольнитися звичайним сіном.

Тим часом Чжао Хань вже заніс речі в кімнату і, побачивши Сяо-Цао на задньому дворі, запитав:

— Сяо-Цао, не хочеш трохи відпочити?

— Я не втомилася, ходімо прогуляємося поблизу! — Хоча довга подорож верхи на віслюку була виснажливою, у Сяо-Цао був її «чіт» — вода з духовним каменем. Ковток такої води знімав утому і наповнював тіло силою.

Заїжджий двір знаходився в районі для простолюдинів, тому ціни в навколишніх крамницях були приблизно такі ж, як у містечку Тангу, але вибір тканин і прикрас був значно кращим і новішим.

У сусідній крамниці тканин Сяо-Цао одразу вподобала тонку бавовняну тканину з витонченим візерунком із переплетених гілок. Одяг з такої тканини дуже личив би Лю-ши. У Тангу продавали або однотонну тканину, або яскраву з великими квітами, тож Сяо-Цао вирішила купити більше цієї елегантної матерії.

Коли справа доходила до покупок, Сяо-Цао ніколи не скупилася. До того ж ціна тут була невисокою, майже як у Тангу, а вибір візерунків — величезний. Вона купила понад десять чи (бл. 3 метрів) кожного виду тканини, що їй сподобалася. Чжао Хань, який ішов слідом, невдовзі вже тримав у руках купу пакунків.

Неподалік була невеличка ювелірна крамниця. Сяо-Цао згадала, як вранці мама заплітала їй коси і шкодувала, що немає красивих прикрас, довелося зав'язувати стрічки з обрізків тканини, що залишилися від пошиття одягу.

Дівчата люблять красу, тож Сяо-Цао без вагань увійшла до крамниці. За прилавком стояла дівчина років дванадцяти-тринадцяти. Хоча вона мала звичайну зовнішність, її манери були щирими і приємними.

Побачивши клієнтів, дівчина не стала оцінювати їх за одягом, а привітно зустріла:

— Маленька сестричко, хочеш купити прикраси? А де твої дорослі?

Юй Сяоцао вперше була в такій крамниці, її очі розбігалися від різноманіття прикрас. З нинішніми статками сім'ї Юй золоті прикраси були б занадто помітними і не відповідали б скромному стилю Сяо-Цао та плану «багатіти мовчки».

Вона всміхнулася дівчині і підійшла до прилавка зі сріблом. На темному оксамиті срібні прикраси сяяли ще яскравіше.

У цей момент дівчина помітила Чжао Ханя, який увійшов слідом. Хоча йому було лише тринадцять-чотирнадцять років, завдяки постійним тренуванням він був високим і міцним, як дорослий. В очах дівчини вони виглядали як брат, що привів сестричку на шопінг.

Обидва були одягнені в простий бавовняний одяг, але пошитий дуже якісно. Особливо модернізований костюм Сяо-Цао підкреслював її струнку фігуру, роблячи схожою на ніжну квітку, справжню маленьку красуню з простої родини.

Дівчина уважно почала показувати прикраси:

— Сестричко, ось ці сережки-гвоздики у формі бузку мають дуже милий дизайн, якраз для твого віку. Хочеш приміряти?..

Вона взяла срібні сережки і вже хотіла прикласти до вуха Сяо-Цао, але помітила, що вуха не проколоті. Вибачливо всміхнувшись, вона поклала сережки і потягнулася за іншим набором прикрас для волосся з намистинами.

Юй Сяоцао побачила, що сережки зроблені майстерно: крихітні квіти бузку виглядали як живі, мерехтячи у променях вечірнього сонця. У дитинстві Сяо-Цао часто хворіла, тому Лю-ши не наважувалася проколоти їй вуха, хоча у Сяо-Лянь дірочки були. Ці сережки дуже сподобалися Сяо-Цао. Дізнавшись ціну — всього двісті мідяків — вона одразу вирішила їх купити.

Потім вона вибрала для Лю-ши пару срібних браслетів з витим візерунком і срібну шпильку у формі магнолії. Сяо-Лянь розповідала, що у мами колись була така шпилька як посаг, але її довелося закласти, щоб купити ліки для хворої Сяо-Цао. Ця шпилька мала б компенсувати мамі ту втрату!

Звісно, Сяо-Цао не забула і про себе: вона вибрала пару шпильок з намистинами і кораловий браслет. Для Сяо-Лянь вона теж взяла шпильки такого ж дизайну, але іншого кольору. Наостанок вона купила кілька стрічок із золотою ниткою, щоб подарувати сестрам Чжоу та сестрі Цянь У.

Отак купуючи то те, то се, вона набрала товару на понад шість лянів срібла. Дівчина-продавчиня почала хвилюватися, чи вистачить у цих «брата і сестри» грошей, адже їхній одяг не виглядав багатим. Хто з простих людей дасть дитині п'ять-шість лянів на прикраси? Навіть у повітовому центрі посаг звичайної дівчини рідко перевищував десять лянів.

Дівчина трохи нервувала, але все ж з усмішкою сказала:

— Разом шість лянів і два цяні. Всі прикраси зроблені нашою сім'єю, тому дріб'язок я скину, з вас рівно шість лянів!

Шість лянів? Це справді недорого! Самі лише браслети і шпилька важили майже два ляни, а якщо додати роботу майстра, то прибуток крамниці був мізерним. Добре, що вони самі виготовляли прикраси, заощаджуючи на майстрах.

Сяо-Цао дістала з-за пазухи гаманець, витягла злиток у десять лянів і поклала туди чотири ляни решти. Гаманець був вишитий Сяо-Лянь, на ньому красувався оригінальний візерунок соняшника.

Дівчина зацікавилася візерунком і, отримавши дозвіл Сяо-Цао, змалювала його. Вона була донькою старого ювеліра і мала талант до створення прикрас. Її вироби були не лише вишуканими, а й мали особливий шарм.

Цей маленький соняшник на гаманці надихнув її. Незабаром прикраси у формі соняшника стали дуже популярними в повітовому центрі. Ця маленька ювелірна крамниця здобула певну славу, а майстерність дівчини почали визнавати...

Стемніло. Сяо-Цао не хотіла тягати Чжао Ханя з пакунками по нічному ринку, тому вони повернулися до заїжджого двору, щоб залишити речі. Юй Хай, хвилюючись за безпеку дітей, пішов разом з ними.

Нічний ринок, який рекомендував Чжао Хань, був справді велелюдним, яскраво освітленим і повним перехожих. Обабіч дороги стояли численні ятки, на кожній висіло по два ліхтарі, полум'я яких часом коливалося, створюючи мрійливу атмосферу.

На ринку продавали не тільки всілякі дрібнички, а й різноманітні закуски з півночі та півдня. Рисові коржики циба, вонтони, тан'юані (кульки з рисового борошна), хрусткі пиріжки, рисова локшина... Сяо-Цао з компанією їли від початку вулиці до кінця, поки їхні животи не напружилися, а самі вони не почали стогнати від переїдання.

Тільки коли ринок почав закриватися, Сяо-Цао неохоче пішла, все ще відчуваючи бажання продовжити:

— Закуски тут смачні, але якби я жила поруч, то точно придумала б щось у сто разів смачніше.

— О? Які в тебе ідеї, розкажи? Якщо це можливо, можна продавати і на пристані! — Чжао Хань куштував страви Сяо-Цао, тому не сумнівався в її кулінарних здібностях.

Сяо-Цао з ностальгічною усмішкою сказала:

— Я хочу зробити «чуань-чуань сян» (ароматні шашлички). М'ясо, овочі, яйця, морепродукти... все можна нанизати на бамбукові палички і зварити у казані з гострим бульйоном... Ой, поки говорила, знову зголодніла!

Юй Хай дивився на доньку, чиї очі сяяли яскравіше за зорі, погладив її по голові і сказав:

— На пристані вже почали заміри, скоро почнеться будівництво. Третій панич казав, що в майбутньому це буде найбільший і найпроцвітаючий порт на півночі, людей буде набагато більше! Тоді ми відкриємо крамницю і будемо продавати тушковані страви і твій «чуань-чуань сян»!

— Може... ти спочатку зробиш трохи на пробу? Я допоможу оцінити смак. Якщо це справді так смачно, як ти кажеш, то проблем із заробітком точно не буде! — Опис страви розбурхав апетит Чжао Ханя. Хтозна, коли той порт збудують, чекати доведеться довго. Краще б Сяо-Цао зробила трохи зараз, щоб втамувати його цікавість.

— Без проблем! Завтра купимо спеції в повітовому центрі, а вдома я приготую вам на пробу! — Інгредієнти для «чуань-чуань сян» доступні скрізь: пекінська капуста, зелень, салат, тофу, гриби — все це коштує копійки. Головне — зварити бульйон, а далі вари що хочеш. Дрібниця!

Троє йшли назад, обговорюючи страву, коли раптом їм перегородила дорогу якась постать. Високий, кремезний чоловік років сорока, явно колишній військовий, довго вдивлявся в Чжао Ханя, а потім схвильовано запитав:

— Вибач, юначе, чи не на прізвище ти Чжао?

Чжао Хань прибрав усмішку, насупився і насторожено запитав:

— Ви мене знаєте?

— Ні, ні! Хлопче, ти дуже схожий на мого вчителя, мій наставник мав прізвище Чжао... — Чоловік, побачивши, що хлопець не заперечує, розхвилювався ще більше, в його очах заблищали сльози.

Насправді Чжао Хань не дуже був схожий на батька, він більше вдався в діда. Схоже, у родині Чжао був талант до бойових мистецтв: попри юний вік, Чжао Хань міг впоратися з п'ятьма-шістьма звичайними людьми.

Чжао Хань уважно оглянув чоловіка, ніби щось пригадуючи, трохи розслабився і тихо запитав:

— Скажіть, сміливцю, чи не Фан ваше прізвище? Фан як «будинок» (Фанцзи)?

— Так, так! Я твій дядько-наставник (шибо) Фан Цзичжень! Наставник... твій дідусь здоровий? Де ви переховувалися всі ці роки? Я шукав вас понад двадцять років... — Чоловік більше не міг стримувати емоцій, схопив Чжао Ханя за плечі, а його рот розтягнувся в широкій усмішці.

Чжао Хань, звісно, знав про Фан Цзичженя. Він був сиротою, якого всиновив дід, і виховував як рідного сина, передаючи всі секрети бойових мистецтв родини Чжао. Казали, що перед зникненням майстерність дядька Фана вже майже зрівнялася з майстерністю діда, і якби не та жорстока війна, він би незабаром перевершив учителя.