Золоті Поля

— Ваша Величносте, погляньте на принца Цзюньяна... — Міністр оборони вже давно мав претензії щодо надмірної прихильності імператора до принца Цзюньяна, і це була рідкісна можливість очорнити його перед імператором.

Щойно він відкрив рота, Чжу Цзюньфань зрозумів, про що той думає, і, махнувши рукою, перебив його:

— Мій любий підданий Чжень, Ванфей Цзін все ще перебуває в заміському маєтку на горі Тангу! Маєток розташований просто на березі моря, і Цзюньян хвилюється за свою матір-принцесу. Його синівська шанобливість цілком зрозуміла.

Міністр оборони теж був людиною тямущою. Побачивши, що імператор має намір захистити його, він невдоволено заплющив очі. Чому імператор так сильно довіряє і потурає цьому ледачому, жорстокому і деспотичному хлопцю? Тільки тому, що він син імператорського дядька? У імператора дядько не один лише князь Цзін, і чиї сини з їхніх сімей не є кращими за принца Цзюньяна? А імператор довіряє важливі завдання виключно принцу Цзюньяну, це справді незбагненно!

Поки в імператорському кабінеті обговорювали питання відправки військ до Тангу, Чжу Цзюньян вже примчав на коні назад до маєтку князя Цзіна. Княжому маєтку дозволялося мати тисячу приватних солдатів. Дізнавшись, що батько-князь перебуває у зовнішньому кабінеті, він негайно пішов доповісти батькові новини, які отримав від імператора.

Щойно князь Цзін почув, що в село Дуншань прийшли вакоу, а його кохана принцеса все ще знаходиться в заміському маєтку в селі Дуншань... Якби його розум не зберіг хоч краплю здорового глузду, він би так само, як і його син, відкинувши все, помчав би до Тангу.

Але, зрештою, він був людиною, яка понад двадцять років носила титул князя. З усіх сил стримуючи в серці тривогу за кохану принцесу, він взяв символ влади княжого маєтку і урочисто передав його в руки синові:

— Безпеку твоєї матері-принцеси батько довіряє тобі!

— Батьку, не хвилюйтеся! Ваш син обов'язково виправдає вашу довіру! — Чжу Цзюньян міцно стиснув у руці символ влади. Не сказавши більше ні слова, він узяв із собою головного управителя Лю Фушена та кількох особистих охоронців і, безперестанку підганяючи коней, вирушив до маєтку на околиці столиці, де базувалися війська.

Вони перелічили вісімсот приватних солдатів, які під командуванням капітана Лю на повній швидкості вирушили в напрямку Тангу. А Чжу Цзюньян, вважаючи, що коні солдатів біжать занадто повільно, залишив одного охоронця вказувати шлях армії, а сам із двома охоронцями та управителем Лю, підганяючи коней крізь ніч, помчав до села Дуншань. Оскільки воєнна ситуація попереду була терміновою, коні на поштових станціях були готові в будь-який момент. Чжу Цзюньян по дорозі змінив кількох коней, але сам не бажав відпочивати ані хвилини. Шлях, який зазвичай займає два-три дні, він подолав за одну добу і опинився перед суворо охоронюваною міською брамою Тангу.

— Мій пане, ви вже цілу добу в сідлі, не випили й краплі води, навіть залізна людина такого не витримає! Може, ми спершу зайдемо в місто, знайдемо місце, де можна трохи попити води і поїсти? — Головний управитель Лю Фушен побачив, що губи його пана пересохли й потріскалися, очі налилися кров'ю, весь він був вкритий пилом і мав вкрай втомлений вигляд, тому висловив таку пораду. Навіть він, хто цілими днями бігав і виконував доручення пана, ледве витримував це. Пан же зазвичай жив у розкоші, смачно їв і гарно одягався; навіть коли він виходив у море і потрапляв у шторм чи стикався з піратами, він ніколи не був у такому важкому і жалюгідному стані.

Проте Чжу Цзюньян оминув браму Тангу і, галопом попрямувавши сусіднім головним шляхом, що вів до села Дуншань, здавалося, взагалі не почув слів управителя Лю, і тим більше не дав жодної відповіді. Пити воду і їсти? Жартуєте? Який зараз час! Дві найважливіші жінки в його житті... добре, одна з них у кращому разі вважається юною дівчиною... їхня доля невідома в окупованому вакоу селі Дуншань, як він міг ще щось їсти?

У цей момент його серце ніби пеклося на лютому вогні, всі його думки були лише про безпеку матері-принцеси та Цао, а власні страждання і втому він давно відкинув на задній план. Чим швидше він дістанеться села Дуншань, тим на кілька часток меншою буде небезпека для матері і Цао. Він не міг здатися і тим більше не збирався відпочивати. Рахувалася кожна секунда, час — це життя! Якщо двох жінок, які найкраще ставилися до нього в цьому житті, не стане, який тоді сенс у його існуванні?

Батіг у його руці знову сильно шмагонув по крупу коня. Його власний улюблений кінь вже давно впав від виснаження на шляху до Тангу. Той кінь, що зараз був під ним, був тим, якого вони щойно поміняли на поштовій станції при в'їзді в Цзіньвейфу. Коня всю дорогу так підганяли, що він мчав на межі своїх можливостей. Зараз з його пащі вже йшла біла піна, і виглядало так, що він теж довго не протягне.

Раптом пролунало жалібне іржання коня, а позаду почувся шум. Лю Фушен обернувся і побачив, що кінь одного з охоронців впав і не міг піднятися, лежачи на землі й безсило перебираючи ногами. Усі вони добре розуміли, що як тільки кінь, який мчав на повній швидкості, падає, у нього вже немає надії на виживання. Який це був за рахунком кінь? При такому шаленому скачуванні на максимальній швидкості вдень і вночі, навіть найкращий кінь не витримав би таких мук!

Головний управитель Лю Фушен повернув голову і виявив, що пан вже поскакав далеко вперед, залишивши їх позаду. У цей час в голові Чжу Цзюньяна була лише одна думка: швидкість, швидкість, швидкість! Ніщо навколо не могло вплинути на нього ані на йоту, ніщо не було важливішим за те, щоб він якомога швидше дістався села Дуншань.

На щастя, кінь під Чжу Цзюньяном виявився досить витривалим і з гуркотом впав лише тоді, коли вже можна було побачити в'їзд у село Дуншань. У мить падіння коня Чжу Цзюньян злетів у повітря з сідла і приземлився неподалік попереду поваленого коня. Не зупиняючись ні на мить, він продовжив перебирати ногами, швидко біжучи в напрямку села Дуншань.

На обличчі головного управителя Лю Фушена була тривога. Використовуючи техніку легкості ціньгун і здійснюючи стрибки, він поспіхом кинувся навздогін. Його кінь також нещодавно впав, і хоч він був лише купою старих кісток, йому довелося перебирати ногами, біжучи так само швидко, як кінь.

— Мій пане, у селі вакоу, краще спочатку провести спостереження і ретельно все спланувати... — Не встиг головний управитель Лю Фушен договорити, як Чжу Цзюньян вже підскочив до в'їзду в село Дуншань, де його зупинили кілька вакоу, що стояли на варті.

Чжу Цзюньян перед шеренгою низькорослих вакоу здавався журавлем серед курей. Під прицілом семи чи восьми сталевих мечів Чжу Цзюньян не зронив ні слова, вирішивши спочатку діяти, а потім говорити. Його дорогоцінний меч вилетів із піхов, і в три-п'ять рухів він покінчив із кількома вакоу.

Можливо, він прислухався до слів управителя Лю, бо більше не ломився в село відкрито, а перейшов у режим прихованого проникнення. Використовуючи тьмяне вечірнє світло, він оминав патрульних вакоу і пробирався в напрямку будинку сім'ї Юй біля підніжжя Сішань.

На той час це була вже друга ніч перебування вакоу в селі Дуншань. Ватанабе Хіроіті, який розташувався на подвір'ї родини Юй, щодня їв курятину, свинину, білий рис і білу локшину, живучи досить непогано. Проте Ватанабе Хіроіті дуже добре розумів у своєму серці, що таке життя триватиме недовго; завтра, максимум післязавтра, доведеться піднімати вітрила і відпливати. Армія великої династії Мін не була вегетаріанцями.

Ватанабе Хіроіті обгризав курячу ніжку, злегка насупивши брови: люди, яких він відправив до пристані, не повертаються вже цілий день, чому так довго? Невже у генерала Ямагуті щось трапилося?

Коли Чжу Цзюньян переліз через стіну і пробрався на подвір'я родини Юй, він побачив до неможливості сплюндрований город. Згадавши, що все це було плодом важкої праці Цао та її родини, він так розлютився, що ледве не вистрибнув, щоб повбивати всіх вакоу у дворі!

Управитель Лю ще раз зупинив порив свого пана:

— Мій пане, у цьому селі Дуншань не видно жодного селянина і не видно місця, де б тримали полонених; мабуть, вони десь сховалися. Пане, не варто нам створювати зайвих проблем, давайте спершу знайдемо людей.

— Ви ходили подивитися заміський маєток на схилі гори? Яка там ситуація? — Чжу Цзюньян глибоко вдихнув, гнів у його очах фенікса міг би перетворити людину на попіл. Він люто витріщився на пана Ватанабе, який сидів в ексклюзивному кріслі-гойдалці Цао і безтурботно гриз курячу ніжку. У його серці кипів гнів: це крісло-гойдалка, це жадібне дівсько навіть йому зазвичай не дозволяла на ньому полежати, а цей клятий коротун наважився спаплюжити шезлонг Цао! Як тільки він переконається, що мати-принцеса і Цао в безпеці, він обов'язково розрубає цього диявола на вісім шматків!

— Відповідаю пану: ворота в маєтку міцно замкнені, люди всередині, мабуть, організовано відступили. Можливо, оскільки маєток знаходиться в горах і прихований деревами, вакоу туди не вдерлися і не розграбували його, — управитель Лю зітхнув з полегшенням після огляду заміського маєтку. Її Високість Ванфей має бути в безпеці!

Чжу Цзюньян кивнув і, опустивши голову, на мить замислився, після чого пробурмотів собі під ніс:

— Схоже, мати-принцеса, мабуть, відступила разом із Цао та іншими. Але сотні людей з села Дуншань, де вони могли б сховатися? — Говорячи це, він спрямував свій погляд на величні, багатоярусні гори Сішань, і його брови злегка розгладилися.

— Управителю Лю, ви чекайте У та Чуня на в'їзді в село і нехай вони охороняють заміський маєток. Якщо туди прокрадеться якийсь диявол, вбивайте без пощади! — Чжу Цзюньян зістрибнув з високого муру родини Юй і стрімко побіг у напрямку гір Сішань.

Управитель Лю квапливо пішов за ним, тихо вигукуючи приглушеним голосом:

— Мій пане, куди ви йдете?

— Я йду в Сішань. Ця розумниця Цао точно повела матір і селян у гори! Я йду їх шукати! — Бажання Чжу Цзюньяна побачити Цао стало ще сильнішим. Він так і знав, що поки ця хитра й винахідлива дівчинка з ними, з його матір'ю точно нічого не станеться!

Але управитель Лю не був налаштований так оптимістично:

— Мій пане, гори Сішань такі величезні, хіба ви знаєте, куди панна Юй повела людей? Ви не знаєте гір Сішань, а що, як ви зустрінете хижих звірів чи ще щось...

Він не продовжив говорити далі, тому що його пан уже зайшов у гірський ліс і за дві-три миті зник з поля зору. Згадавши про доручення пана, управитель Лю невдоволено повернувся до в'їзду в село і застрибнув на високий старий в'яз, який невідомо скільки сотень років тут стояв, чекаючи на прибуття двох охоронців.

Знаючи Цао, Чжу Цзюньян вже здогадався, куди дівчинка, найімовірніше, повела людей. На таємну базу Цао Чжу Цзюньян раніше ходив кілька разів разом з нею. У тій долині не лише цвіли квіти різних кольорів, але й було багато диких овочів і диких фруктів, а в струмку плавала риба, якою можна було вгамувати голод. Найголовнішим було те, що місцевість там була прихована і не було хижаків, а в надрах гори була печера, здатна вмістити сотні людей. Звісно, це був найкращий вибір для притулку!

Чжу Цзюньян стрімголов помчав у напрямку, який запам'ятав. Він був неймовірно радий у своєму серці, що раніше через хвилювання за Цао, під приводом її захисту, він пішов за нею туди два чи три рази, тому все ще пам'ятав приблизний напрямок.

У цей час він був голодний, спраглий і втомлений, але хвилювання в серці за матір-принцесу та Цао давало йому сили швидко бігти крізь бур'яни заввишки з людський зріст. Короткі дві чверті години в його серці нескінченно розтягнулися, ставши більш нестерпними, ніж два дні чи два роки.

— Хто тут?! — Неподалік від оповитого туманом лісу з дерева зістрибнула знайома постать. Якби Чжу Цзюньян не знав цього голосу настільки добре, наскільки це можливо, капітан варти Чжен, мабуть, вже став би трупом, що лежить у лісі.