Золоті Поля

Світанок ледь-ледь почав освітлювати нічне небо ранньої весни, а кури у дворі вже, витягуючи шиї, почали кукурікати. Сестра-близнючка Юй Сяоцао, Юй Сяолянь, тихенько почала одягатися.

Оскільки вдень вона багато спала, Юй Сяоцао прокинулася, щойно сестра заворушилася. Вона протерла очі, побачила крізь паперове вікно, що надворі ще рано, і сонно промовила: «Чому так рано встала?»

Юй Сяолянь, позіхаючи, натягнула на себе латану куртку, глянула на пані Лю, що спала на великій лежанці, і стишила голос: «Я тебе розбудила? Мама вчора пізно лягла, я зроблю більше роботи, щоб вона довше відпочила. Ще рано, поспи ще трохи…»

Сяоцао дивилася на худеньку спину цієї восьмирічної дівчинки. У сучасному світі дитина такого віку ще вередує на руках у батьків, а в цій родині вона вже була майже повноцінним працівником.

У дворі знову почала кричати бабуся: «Котра година? Ще навіть їсти не приготовано! Якщо в домі є хворий, то це дає право нічого не робити?»

Ця жінка вміла оцінювати ситуацію і поводитися з людьми відповідно. Вона бачила, що пані Лю була м'якою, а Юй Хай — слухняним, тому міцно тримала в руках і старих, і малих. Коли чоловіки були вдома, ставало трохи краще — мабуть, вона побоювалася старого Юй.

Почувши, як Чжан-ши з самого ранку знову репетує, Юй Сяоцао роздратовано насупила брови. Упереджена бабуся, старша тітка, що вічно до всього чіпляється, та ще й жадібний, лінивий і пихатий старший двоюрідний брат, який завжди їх ображав... У минулому житті вона сама виховувала молодших брата і сестру. Хоч було важко і гірко, але так принизливо вона себе ніколи не почувала.

Останніми днями пані Лю, окрім важкої хатньої роботи, ще й ночами не спала, доглядаючи доньку. Її і без того худе тіло схудло до кісток, обличчя стало блідим, без краплі крові, а під очима залягли глибокі темні кола.

Почувши крики з двору, пані Лю поспіхом підвелася, але, спускаючись з лежанки, похитнулася і ледь встояла на ногах.

Юй Сяоцао швидко спустилася з лежанки, підтримала матір, посадила її на край і сказала: «Мамо, вам теж недобре, відпочиньте трохи. Якщо один день не приготувати їжу, вони не помруть з голоду! А якщо ви захворієте від перевтоми, тато ж помре від хвилювання…»

Зі спостережень, її «дешевий» батько Юй Хай не тільки обожнював дітей, а й любив дружину. Коли він був удома, завжди намагався забрати у пані Лю роботу. На жаль, він щодня ловив рибу, продавав її, полював, і вдома бував дуже рідко. Інакше здоров'я пані Лю не було б таким підірваним.

«Дурне дівчисько, де ти таких слів набралася!» — на жовто-худому обличчі Лю Муюнь з'явився рум'янець.

«Сяолянь сама не впорається, я піду подивлюся…» — Лю Муюнь вже збиралася вийти, але донька схопила її за руку і силою посадила на лежанку.

«Не зважайте на бабусю, у неї синдром менопаузи! Що б вона не кричала, в одне вухо впускайте, а в інше випускайте, не беріть до серця…» — Юй Сяоцао зробила паузу, а потім раптом підвищила голос і пронизливо закричала: «Мамо, мамо! Що з вами?! Бабусю, швидше сюди, моя мама знепритомніла!!»

Лю Муюнь сиділа на краю лежанки і спантеличено дивилася на доньку, не розуміючи, що відбувається. Юй Сяоцао швидко прошепотіла: «Мамо, ви знепритомніли від утоми. Чому б вам не лягти?»

Після поранення молодша донька стала кмітливішою і хитрішою. Невідомо, де вона цього навчилася. Лю Муюнь легенько торкнулася її лоба і слухняно лягла.

Щойно Лю Муюнь заплющила очі, як у кімнату увірвалася Чжан-ши, бурмочучи: «Що сталося? У цій родині ніхто не дає спокою. Сяоцао, чому твоя мати знепритомніла?»

«Мама доглядала за мною і вже кілька днів зовсім не спала. Щойно бабуся почала кричати, що ніхто не готує їсти, мама різко підвелася, впала на підлогу і втратила свідомість. Я ледве дотягла її до лежанки… Бабусю, покличте лікаря Ю, нехай подивиться. Я так боюся, що мама теж засне і не прокинеться, у-у-у…» — Юй Сяоцао закрила обличчя руками і вдавано заплакала.

Чжан-ши насупила брови. Дивлячись на худу, як тріска, другу невістку, вона про себе подумала: «Невже ця вічно хвора жінка справді захворіла? Якщо вона зляже від утоми, знову доведеться витрачати гроші!»

Вона сказала Юй Сяоцао: «Якого ще лікаря? Твоя мати просто втомилася і заснула. Не здіймай галасу. Не буди її, нехай поспить!»

Вийшовши з кімнати, вона почула, як дружина старшого сина все ще командує, що ніхто не готує їсти. Чжан-ши не витримала: «Їсти, їсти, їсти! Якщо один раз не поїси, з голоду не помреш! Подивися, який безлад у домі, тобі ще мало?! З самого ранку кричиш без упину. Хочеш раніше поїсти — готуй сама. Не бачиш, що Сяолянь зайнята?»

Молодша донька, Юй Цайдє, мовчки вийшла зі своєї кімнати, взяла в'язку дров і вже збиралася йти на кухню розпалювати вогонь. Але Чжан-ши, звісно, не хотіла, щоб її донька готувала. Вона схопила віник і вдарила по руці дружину старшого сина, яка притулилася до стіни, гріючись на сонці: «Ти що, сліпа? Негайно йди готувати! Чи ти хочеш, щоб тебе обслуговувала твоя молодша зовиця, якій ще й двадцяти немає?»

Юй Сяоцао, слухаючи це, втратила дар мови. Тобто ваша донька — це донька, а чужа донька — не донька? Юй Сяолянь всього вісім років, вона набагато молодша за вашу доньку, працює з ранку до вечора, а ви цього не бачите. А ваша донька лише в'язку дров узяла, і вам її вже шкода?

Дружина старшого сина, тримаючись за побиту руку, бурмочучи, пішла на кухню. Неохоче розпалила вогонь і, лаючись, почала готувати сніданок.

Юй Сяоцао побачила, що мати, ледь лігши на лежанку, заснула. Вона тихенько вийшла, обережно прикрила двері, взяла миску і почала допомагати Сяолянь годувати курей.

Юй Сяолянь вихопила миску з її рук і, подивившись на марлю на її голові, тихо сказала: «Твоя рана ще не загоїлася, як ти можеш працювати? Зголодніла, мабуть? Посидь трохи, сніданок скоро буде готовий!»

Дружина старшого сина вже багато років не підходила до плити. Готувати сніданок на всю сім'ю було для неї справжнім випробуванням, від якого вона аж упріла. У ті часи їли лише двічі на день: близько десятої ранку та четвертої вечора. Вже була майже дванадцята, а сніданок тільки-но подали.

П'ючи юшку з присмаком горілого та ївши сухі коржі з суміші борошна, якими можна було вдавитися, старший син Юй Дашань, повернувшись з риболовлі, не витримав і вибухнув: «Як це можна їсти? А ці коржі, тверді, як камінь, це взагалі їстівне?»

«Запитай свою дружину! Їй сказали приготувати їсти, вона зайшла на кухню о дев'ятій ранку, вовтузилася майже чотири години і приготувала ось це!» — Чжан-ши відламала шматок коржа, насилу прожувала його і, запивши двома ковтками юшки, ледве проковтнула.

Юшка в родині Юй готувалася з борошна жовтих соєвих бобів з домішкою невеликої кількості просяного борошна. Вона й так мала специфічний присмак бобів, а пригоріла — смакувала ще гірше.

«А де дружина другого сина? Чому не прийшла їсти?» — старий Юй насупив брови, відклав корж і запитав.

Юй Сяоцао поспішила відповісти: «Моя мама знепритомніла від утоми, лежить на лежанці й досі не прокинулася!»

«Що? Твоя мама знепритомніла? Я піду подивлюся!» — Юй Хай, кинувши їжу, поспіхом кинувся до кімнати.