Золоті Поля

— Зачекайте! — Управитель Яо, побачивши, що закупник із «Чженьсю» почав тягати кошики, миттєво запанікував і голосно вигукнув: — У всьому має бути порядок! Я перший забрав ці овочі! Дівчинко, ось гроші, тримай, якщо не вистачить, додам!!

Управитель Яо всунув гаманець у руку Сяо-Цао, ніби боячись, що вона не візьме. Сяо-Цао, не знаючи, сміятися чи плакати, зважила гаманець у руці — там було щонайменше двадцять-тридцять лянів срібла. Навіть якщо брати найдорожчий салат-латук по двадцять п'ять мідяків за цзінь, за двадцять-тридцять лянів можна купити понад тисячу цзінів. А в їхніх кількох кошиках було від сили чотириста-п'ятсот цзінів овочів, навіщо так багато грошей?

Цянь Сяодуо, дбаючи про інтереси свого ресторану, звісно, не збирався поступатися. Він не залишився в боргу і сказав:

— Управителю Яо, у нашому містечку Тангу панує закон і порядок, тут не можна купувати силоміць! Панночка Юй не казала, що продає вам, тож давати гроші — марна справа!

Управитель Яо аж вуса настовбурчив від злості, вказав на Цянь Сяодуо і закричав:

— Хто тут купує силоміць? Дівчинка продає овочі, я купую — це чесна угода! Навіть перед повітовим начальником я буду правий!! Не думай, що з підтримкою «Чженьсю» і родини Чжоу ти зможеш називати біле чорним!

— Твоє бажання купити має збігатися з бажанням продавця продати! Силоміць пхати гроші в руки — це і є примусова купівля...

Обидва сперечалися, кожен відстоював свою правоту. З давніх-давен і донині там, де є конфлікт, завжди знаходяться глядачі. Миттєво навколо Юй Сяоцао та її супутників утворився щільний натовп у три ряди.

Юй Сяоцао і її батько безпорадно перезирнулися: не можна ж просто стояти і дивитися, як двоє чоловіків сваряться, наче півні.

Сяо-Цао вийшла вперед, відтягнула Цянь Сяодуо на два кроки назад і звернулася до управителя Яо:

— Управителю Яо, чи не так? Тут так багато овочів, ваші господарі зможуть з'їсти все за один день? Якщо вони лежатимуть, то втратять свіжість!

Управитель Яо так хвилювався, що піт виступив у нього на лобі:

— Дівчинко, скажу чесно! Наш старий пан завтра святкує ювілей, усе вже готове, не вистачає тільки овочів, щоб урятувати ситуацію!

Подати свіжі овочі на банкет у таку пору року — це було дуже престижно. Управитель Яо подумав, що якщо він добре впорається з цим завданням, господарі точно не обділять його. Головний управитель уже старий і скоро піде на спочинок, можливо, він зможе скористатися цим шансом і піднятися кар'єрними сходами!

З цією думкою тон управителя Яо став ще наполегливішим:

— Дівчинко, у бізнесі треба бути чесним. Скажи сама, хіба не я прийшов першим і першим сказав, що купую ці овочі?

Цянь Сяодуо теж запанікував. Син повітового начальника У особисто прийшов у «Чженьсю» замовити банкет, сказавши, що прийматиме поважного гостя зі столиці, і попросив кухню викластися на всі сто, щоб стіл вразив гостя.

Власник сказав, що з огляду на походження повітового начальника У, гість, якого він називає поважним, мусить мати надзвичайно високий статус. «Чженьсю» славиться стравами з устричним соусом. Але такі страви зазвичай подають з овочами, а де знайти зелені овочі в таку пору? Він прийшов на ринок спробувати щастя, і несподівано йому пощастило.

Але його дратувало те, що хтось уже накинув оком на ці свіжі зелені овочі! На щастя, продавцями виявилися старі знайомі «Чженьсю», які мали добрі стосунки з їхнім молодим господарем, тому він наважився вступити в суперечку.

Побачивши, що Юй Сяоцао дивиться на нього, йому довелося сказати правду:

— Ой, панночко! Нам теж терміново потрібно!! Поважний гість повітового начальника У ось-ось прибуде в ресторан!!

Почувши, що «Чженьсю» купує овочі для поважного гостя повітового начальника У, управитель Яо розгубився. Йому залишалося лише з надією дивитися на Юй Сяоцао та її батька, сподіваючись на справедливе рішення.

Юй Сяоцао прикусила губу, трохи подумала і сказала:

— Управителю Яо, ювілей вашого старого пана завтра. Як щодо такого варіанту: ці овочі спочатку підуть на обідній банкет у «Чженьсю», а ви, управителю Яо, залиште адресу. Ми зараз повернемося, зберемо нову партію овочів і ввечері обов'язково привеземо вам. Що скажете?

Управитель Яо добре знав правило «простолюдин не сперечається з чиновником». Коли закупник із «Чженьсю» розкрив призначення овочів, він уже майже втратив надію. Але почувши, що в сім'ї Сяо-Цао є ще овочі, іскра надії знову спалахнула.

Він подумав і сказав:

— Панночко Юй, не варто вам турбуватися з доставкою. Краще зачекайте трохи, я повернуся запрягти коня і поїду з вами.

Залишити адресу? А якщо ви не привезете, де я вас шукатиму? Оскільки овочів вистачає, він зробить послугу «Чженьсю».

— Гаразд! Управителю Яо, чекатимемо на вас біля заднього входу «Чженьсю»! — Відстань від міста до села Дуншань чимала, і Юй Сяоцао була рада заощадити одну поїздку.

Управитель Яо кивнув і швидко пішов. Треба поспішати, бо якщо вдома зачекаються і поїдуть без нього, він плакатиме без сліз!

Цянь Сяодуо, отримавши овочі, був у чудовому настрої. Саме в цей момент хтось запитав про ціну, і він голосно махнув рукою:

— Вибачте! Усі овочі забрал ресторан «Чженьсю», приходьте завтра раніше!

Не чекаючи нагадувань Юй Сяоцао, він сам заходився вантажити кошики на віз. Коли Юй Сяоцао підійшла, тримаючи в лівій руці повід віслюка, а в правій — мішок бобів, який хтось їй відшкодував, чотири-п'ять сотень цзінів овочів уже були акуратно складені на возі.

Цянь Сяодуо з усмішкою зауважив:

— Панночко Юй, гарного віслюка купили, мабуть, коштував кілька лянів срібла?

Юй Сяоцао вела віслюка дорогою до «Чженьсю», час від часу перекидаючись словами з балакучим Цянь Сяодуо. Цей хлопець зазвичай виглядав мовчазним, а сьогодні його прорвало, говорив без упину!

На щастя, «Чженьсю» був недалеко, дійшли за кілька хвилин. Коли віз заїхав у задній двір, головний управитель, почувши новину, радісно вибіг назустріч.

— Ой! Брате, панночко Юй! Ви справді щасливі зірки нашого «Чженьсю»! Ці овочі навіть вчасніші за дощ у посуху!! Гей ви, швидко розвантажуйте овочі! — Ентузіазм головного управителя був просто приголомшливим.

Дивлячись, як кошики з овочами заносять на кухню, обличчя головного управителя розпливлося в усмішці, схожій на хризантему:

— Заходьте в кімнату третього панича, відпочиньте! Сяо-Дуо, завари найкращого чаю для брата Юя і панночки Юй, нехай втамують спрагу.

Зіткнувшись із такою гостинністю, Юй Хай почувався ніяково, потер руки і сказав:

— Не треба турбуватися, нам ще треба повертатися...

— Вже майже полудень, як можна відпускати вас голодними! Наш третій панич зранку пішов на пристань і скоро має повернутися. Якщо він дізнається, що я відпустив вас голодними, він мені голову зніме! Ходімо, ходімо! Скуштуєте нові страви від шеф-кухаря Вана! — Головний управитель, не слухаючи заперечень, взяв Юй Хая під руку і повів батька з донькою до приватної кімнати третього панича Чжоу.

Вийшовши з дому рано-вранці і провівши пів дня на ринку, Юй Сяоцао справді зголодніла і хотіла пити. Вона подула на чай і випила його залпом, прицмокуючи губами — чай непоганий, ароматний!

Головний управитель дивився, як батько і донька п'ють дорогий чай по кілька десятків лянів за лян, наче воду, але не наважився виказати зневагу і поспішно налив їм ще. Головний управитель «Чженьсю», який зазвичай тримався з гідністю перед вельможами, тепер по-простому теревенив із батьком і донькою про буденні справи.

Саме під час розмови двері кімнати відчинилися, і увійшов третій панич Чжоу з паперовим пакунком у руках.

— Добре, що вчасно прийшов, інакше знову б розминулися! — Чжоу Цзисюй передал пакунок головному управителю і продовжив: — Після Нового року я був зайнятий справами майстерні. Думав, зустріну тебе на пристані, але щоразу там була твоя сестра-близнючка, що продавала тушковані страви. До речі, як рани твого брата? Останнім часом у майстерні критичний момент, я не міг вирватися, щоб провідати.

Юй Сяоцао поставила чашку, глянула на знайомий пакунок у руках головного управителя і відповіла:

— Брат уже встає з ліжка, дякую за турботу, третій паничу!

— Не будь такою офіційною! — Чжоу Цзисюй помітив, що Сяо-Цао дивиться на пакунок, і засміявся. — Тушковані страви вашої родини — це щось неймовірне! Скуштувавши двічі, я не можу зупинитися! Найбільше люблю свинячі рила і вуха. Хто б міг подумати, що з таких інгредієнтів, які інші викидають, можна приготувати таку смакоту?

Юй Сяоцао усміхнулася:

— Якщо третій панич любить, наступного разу я принесу вам!

— Це було б чудово! Ти не уявляєш, як важко мені було купити ці страви, ледве протиснувся, щоб вихопити кілька порцій, подумати страшно! — Чжоу Цзисюй зробив переляканий вираз обличчя, чим розсмішив Юй Сяоцао.

Сміючись, Юй Сяоцао сказала:

— Щоб заспокоїти твою травмовану душу, ця панночка проявить милосердя і власноруч приготує тобі «вушка в олії чілі» та «свинячу голову з часником», гарантую, що захочеш ще!

— Чудово, про це можна тільки мріяти!! — Чжоу Цзисюй пішов за Юй Сяоцао на кухню.

Для прийому поважного гостя повітового начальника У «Чженьсю» закрили для інших відвідувачів, і вся кухня працювала для таємничого гостя в найрозкішнішій кімнаті.

Побачивши, що увійшла Юй Сяоцао, шеф-кухар Ван, якого підвищили до головного кухаря, з усмішкою привітався:

— Панночко Юй, давно не бачилися! Я розробив нову страву, коли буде час, допоможіть оцінити і дати пораду!

— Дядечку Ван, ви відомий шеф-кухар у Тангу, як я можу повчати вас! — Юй Сяоцао помила руки і без зайвих церемоній взялася до роботи на кухні.

Для двох страв, окрім приготування олії чілі, все інше було вже готове, а кухонні працівники навперебій допомагали, тож невдовзі апетитні «вушка в олії чілі» та «свиняча голова з часником» були готові!

Шеф-кухар Ван, звісно, не пропустив нагоди повчитися. Він відклав роботу і запам'ятовував кожен крок приготування олії чілі. Він не тільки відкрито вчився, а й час від часу запитував:

— Цю олію для вушок можна використовувати і для інших холодних страв?

— Звісно! З вашим талантом, дядечку Ван, ви точно зможете створити ще більше смачних страв! — Приготувавши ці дві холодні закуски, Юй Сяоцао вийшла з кухні, щоб не заважати основній роботі кухарів.