Золоті Поля

Юй Цао дивилася на кукурудзу, яка ще не завершила наливатися зерном, і її брови міцно стягнулися у вузол. Якщо настане нашестя сарани, жодна рослина навряд чи врятується, а цю кукурудзу можна буде збирати вже трохи більше ніж через півмісяця; якщо її знищить сарана, збитки будуть незліченними.

Не кажучи вже про економічні збитки їхньої родини, імператорський двір та принц палко сподіваються на багатий урожай цієї кукурудзи, щоб масштабно посадити кукурудзу в столиці, а в майбутньому поступово поширити цю високоврожайну культуру по всій країні, особливо в північних та північно-західних регіонах, які ще більше потребують такої невибагливої до ґрунту і при цьому високоврожайної культури.

Знову ж таки, щодо їхньої родини: близько десяти му землі повністю засіяні кукурудзою, і якщо вона буде знищена, то вся праця цього сезону виявиться марною! Юй Цао припускала, що, враховуючи стиль гуманного правління та любові до народу імператора, він, мабуть, не дозволив би їхній родині даремно обробляти землю для двору, і дуже ймовірно, що він би за високою ціною викупив кукурудзу їхньої родини як насіння.

Щодо іншого Юй Цао не наважувалася гарантувати, але що стосується вирощування, не було нікого вправнішого за неї. Ті столичні чиновники, хоч і отримали її нотатки з вирощування, але врешті-решт садять уперше, хіба можуть вони зрівнятися з її багатим досвідом вирощування кукурудзи з минулого життя? До того ж, вода з духовного каменя в її руках діє краще за будь-які добрива, а вирощена кукурудза і за розміром велика, і на смак чудова. Іншим годі й думати виростити таку ж саму кукурудзу!

Принц також сказав, що коли кукурудза дасть багатий урожай, він попросить для їхньої родини винагороду. Речі, даровані самим імператором, не кажучи вже про те, чи це велика честь, чи ні, за своєю вартістю точно не будуть дешевими.

Загалом і в цілому. Якщо станеться нашестя сарани, їхня родина неодмінно зазнає величезних збитків! Ні, вона повинна придумати всі можливі способи, щоб звести збитки до мінімуму.

«Каменю, що латає небо, ти знаєш, коли нашестя сарани дістанеться до нас?» — Юй Цао глибоко вдихнула повітря, змушуючи себе заспокоїтися.

Камінь, що латає небо, був пов'язаний з нею духовно і, відчувши напругу та неспокій у її серці, також став серйозним: судячи з розмов птахів, це має бути на відстані двох днів їхнього польоту.

На щастя, до прибуття сарани у них є принаймні два дні на підготовку. Хіба у Каменя, що латає небо, немає навички прискорювати дозрівання рослин? Починаючи відтепер, скільки кукурудзи зможуть зібрати, стільки й буде!

Коли Юй Хай приніс на коромислі два відра води, Юй Цао швидко пішла йому назустріч, обережно озирнулася навколо і з таємничим виглядом відтягнула Юй Хая вбік.

Юй Хай, побачивши, що вираз обличчя доньки дуже серйозний, а в її погляді проглядається тривога та неспокій, послідовно запитав: «Цао-ер, що сталося? Що трапилося??»

«Тату, ти віриш, що в цьому світі існують божества, які уві сні дають попередження?» — Юй Цао прикинулася стурбованою і тихо запитала.

Юй Хай згадав, як два роки тому, після того як Цао розбила голову і впала в кому, вона мандрувала підземним світом і розмовляла з Володарем Яньло та божеством, схожим на Бога Багатства. Невже донька знову зустріла божество?

«Вірю! А що таке? Тобі наснилося божество?» — Юй Хай з неймовірною напругою подивився на доньку. Через ранню мудрість доньки деякі старійшини в селі говорили, що вона, можливо, є перевтіленим небесним дитям, і боялися, що вона не виросте. Тому що одного разу небесні божества заберуть її. Невже...

«Тату, коли я щойно поливала, я раптом втратила свідомість і впала на землю. Те божество, яке навчило мене землеробству та кулінарії, раптом з'явилося переді мною і повідомило мені дуже важливу новину!» — Юй Цао вигадала все так, ніби це була правда, а вираз її обличчя був щирим з домішкою тривоги.

Юй Хай теж через це занепокоївся: «Яку новину? Божество бува не хоче забрати тебе з собою? Цао-ер, ти гарна донька свого батька, ні в якому разі не погоджуйся йти з божеством! Якщо ти вирушиш на небо, батько і мати в цьому житті більше ніколи не зможуть тебе побачити!»

З чола Юй Цао впало кілька крапель холодного поту, уява її старого батька була ще багатшою за її власну. Де там які божества? Як її могли забрати на небо?

Хоча в цьому просторі не вистачає духовної сили, а ресурси для самовдосконалення бідні, божества все ж таки існують. Минулого разу, коли власника дерев'яної крамниці вдарила блискавка, ти думаєш, це справді був збіг? Це я, Божественний Камінь, пішов і налагодив зв'язки з небесними Богом Грому та Богинею Блискавки, і тільки так попросив їх про допомогу! Камінь, що латає небо, подумки вказав їй на її принципову помилку.

Юй Цао подумки закотила на нього очі: «Яке мені діло до того, є божества чи ні? У будь-якому разі я їх не бачила і бачити не хочу!»

Сказавши це, вона більше не звертала уваги на Камінь, що латає небо, який постійно наголошував їй на існуванні божеств, а натомість почала заспокоювати свого старого батька, чиї очі почервоніли від тривоги: «Тату, навіть не знаю, чому ти міг так подумати, але те божество не збиралося забирати мене. Він сказав мені, що через два дні на наше село Дуншань насунеться нашестя сарани, яке трапляється раз на сто років, і велів нам підготуватися заздалегідь».

«Що?!» — хоча Юй Хай ніколи не переживав нашестя сарани, він чув про шкоду від неї. У дитинстві він чув, як дев'яносторічний дідусь Гао з села розповідав про жахливі картини після нашестя сарани. Тоді справді всюди лунав плач і стогін, і люди обмінювалися дітьми заради їжі!

Як і Юй Цао, Юй Хай насамперед подумав про експериментально посаджену ними кукурудзу та картоплю, які ще не досягли часу дозрівання. Якщо вони провалять доручення імператорського двору, їхня родина неодмінно постраждає! Навіть якщо двір, зважаючи на стихійне лихо, пробачить їм. Але ж принц подолав тисячі миль до Західного Океану, щоб дістати насіння, і вклав стільки зусиль; він майже щодня приїжджав до села Дуншань з інспекцією (а насправді щоб просто поїсти на дурняк, чи не так?), з огляду на те, як він це цінував, він точно буде дуже розчарований і дуже розлючений. Що робити? Що робити?!

Юй Цао покрутила очима і сказала: «Тату, ви не хвилюйтеся! Божество дало мені магічне заклинання, яке здатне прискорити дозрівання кукурудзи та картоплі. Однак це магічне заклинання одноразове, якщо його використати, воно зникне!»

«То чого ж ми чекаємо? Швидше прискор дозрівання кукурудзи та картоплі, наша родина ці два дні попрацює старанніше, щоб спочатку зібрати кукурудзу та картоплю!» — почувши це, Юй Хай злегка зітхнув з полегшенням.

Юй Цао на мить завагалася і сказала: «Тату, чи варто нам розповісти новину про нашестя сарани жителям села? Якщо вони запитають, звідки ця новина, що ми скажемо?»

Юй Хай зціпив зуби і сказав: «Про це не турбуйся, я піду і поговорю з дядьком старостою!! Ти спочатку піди і прискор дозрівання тих кількох му кукурудзи посередині. Будь обережною, не дай нікому себе побачити!»

Юй Цао кивнула і сказала: «Тату, ти не хвилюйся! Стебла кукурудзи такі високі і такі густі, якщо залізти всередину, ніхто нічого не побачить!»

Юй Хай поглядом провів доньку, яка увійшла в кукурудзяне поле, опустив голову і на мить задумався, потім тупнув ногою і помчав у бік дому сільського старости. Донька сказала, що нашестя сарани настане через два дні. Час — це зерно, час — це життя!

Діставшись до дому сільського старости, Юй Хай, важко дихаючи, штовхнув великі ворота. Сільський староста, який пив чай у дворі, здивовано подивився на Юй Хая, який задихався і мав надзвичайно стривожений вигляд; він стрімко підвівся і безперестанку запитував, що трапилося?

«Старосто, сталася велика біда! Нашестя сарани ось-ось настане!!» — Юй Хай, не дочекавшись, поки віддихається, вигукнув цю фразу.

Сільський староста знову здригнувся і, збліднувши від переляку, запитав: «Що відбувається? Нашестя сарани? Хаю, з такими речами не жартують!»

Юй Хай глибоко вдихнув два рази і затинаючись розповів свою вигадану історію: «Я носив воду біля підніжжя Західної гори і побачив білосніжного оленя, тому подумав, чи не зможу я його спіймати, щоб покращити наше харчування. Хто ж знав, що, переслідуючи його до середини гори, я зустріну старця, чиє волосся та борода були повністю білими. Цей олень несподівано виявився його їздовою твариною. Старець сказав мені, що через два дні на наш район Тангу насунеться лихо. Я перепитав його ще раз, і тоді він з незбагненним виглядом сказав, що це лихо — нашестя сарани, яке трапляється раз на сто років. Він не міг спокійно дивитися, як гине все живе, тому й дозволив оленю заманити мене туди, щоб повідомити мені цю новину. Старосто, як ви думаєте, це надійна інформація?»

Юй Хай справді був рідним батьком Юй Цао, вони обидва були великими майстрами вигадувати історії.

Сільський староста тривожно зробив кілька кіл туди-сюди по двору. Він знав характер Юй Хая, той не став би жартувати з такими речами. Якщо справді все буде так, як сказав той сивобородий старець, і настане нашестя сарани, то їм годі й сподіватися на збір весняних культур!

Землі в селі Дуншань були бідними, здебільшого це були піщані ґрунти, непридатні для вирощування сільськогосподарських культур. Але сімей, які займалися землеробством у селі, було чимало, і більшість із них вирощували таку високоврожайну культуру, як батат. До збору батату залишався ще майже місяць. Тепер не можна було чекати до того часу; скільки зможуть зібрати, стільки й буде!

Сільський староста вдарив у набатний дзвін, скликав усіх жителів села і переказав селянам «пригоду» Юй Хая. Насамкінець він сказав: «Знаючи характер Юй Хая, він точно не став би дурити все село такими важливими речами. Що ж стосується слів того сивобородого старця, то краще повірити, що це правда, ніж не повірити! Якщо все справді так, як він сказав, нам треба негайно йти і збирати врожай. Хоча врожайність батату значно зменшиться, це все одно краще, ніж згодувати його весь сарані! Зараз я питаю вашої думки: ті, хто хоче вірити, нехай йдуть збирати врожай, а ті, хто не вірить, як знаєте! Усім треба добре подумати: після нашестя сарани не залишиться жодної зернини, і півроку зусиль підуть намарне!»

Авторитет Юй Хая в селі на даний момент поступався лише авторитету сільського старости. Переважна більшість жителів села Дуншань висловили свою довіру і негайно повернулися додому, взяли сільськогосподарські знаряддя та пішли на поля збирати батат. Сільський староста наказав усім, щоб під час збору батату вони також збирали бадилля батату, оскільки під час голоду воно також може слугувати їжею.

Ті, у кого не було землі, поспіхом пішли збирати овочі, вирощені на їхніх власних городах, щоб сховати їх у льохах. Ті, у кого будинки були криті соломою, також поспішали запастися соломою, щоб після нашестя сарани відремонтувати будинки.

Були й такі, хто не дуже вірив і хотів почекати та подивитися. Наприклад, пані Чжан: на її городі було чимало овочів, які ще не виросли, і якби вона зібрала їх зараз, то зазнала б великих збитків. А що як той сивобородий старий, якого зустрів Юй Хай, був ненадійним, хіба тоді вся ця розсада не пропаде даремно?

Пані Чжан, плекаючи надію на щасливий випадок, зібрала лише ті овочі, що дозріли, залишивши на грядках ще половину розсади. Юй Дашань запропонував піти в містечко, щоб купити трохи зерна про запас. Якщо нашестя сарани справді станеться, то ціни на зерно на той час обов'язково стрімко злетять.

Пані Чжан подумала, що в літню спеку в зерні легко заводяться шкідники, тому дала Юй Дашаню срібла лише на сто цзінів грубого зерна.

Таких, як пані Чжан, що сподівалися на щасливий випадок, було ще кілька людей; усім їм було шкода батату в полі, який ще не виріс, або овочів на городі, які були ще замалими.

Звісно, були й окремі люди з недобрими намірами, які заздрили здібностям Юй Хая і не ладнали з ним; вони вважали, що він просто несе нісенітницю, і взагалі не взяли цю справу близько до серця.