Золоті Поля

«Ти говориш про водяні грицики, вони ростуть у траві і мають перисте листя. А ті, що знайшла я, — це ранні весняні дикі грицики. Хоч на вигляд вони непоказні, але дуже смачні. Не віриш — понюхай».

Сяо-Цао викопала маленький кущик грициків, листя якого було всього два сантиметри завдовжки, і піднесла до носа брата. Вони справді мали свіжий аромат диких трав.

«Але ж вони такі маленькі...» — Сяо-Шитоу теж присів навпочіпки і, сопучи, почав копати.

Тут росло чимало диких грициків. Мабуть, за місяць усе тут вкриється білим килимом дрібних квітів. Юй Сяоцао вибирала більші рослини і швидко копала, сміючись: «Ми прийшли трохи зарано, за кілька днів вони б підросли. У найбільших листя завдовжки один-два цуні! Занадто малі не чіпай, нехай ще підростуть».

Брат і сестра рухалися вздовж канави, шукаючи і викопуючи рослини. На сонячному боці канави грицики проросли раніше, і їхнє листя було помітно більшим.

Тепле весняне сонце повільно піднімалося. Сяо-Цао з братом грілися в його променях, збираючи перший весняний урожай диких овочів.

Біля підніжжя гори, сидячи на камені, Цянь Вень відчув, що книга вже не так сильно його приваблює. Чуючи радісні вигуки Сяо-Шитоу, він час від часу піднімав голову і дивився на дві маленькі постаті за кілька десятків метрів від нього. Його серце більше не могло заспокоїтися.

Зрештою він згорнув книгу, сховав її за пазуху і пішов у бік брата й сестри. Вони були так захоплені, що не помітили його наближення.

Юй Сяоцао сиділа навпочіпки і поволі просувалася вперед, її лопатка безупинно працювала. Цянь Вень наблизився — невже в таку пору вже є дикі овочі?

Раптом Сяо-Цао побачила попереду цілу галявину великих грициків, радісно скрикнула і різко підстрибнула. Не помітивши Цянь Веня, що підкрався ззаду, вона з розмаху вдарила його потилицею в підборіддя.

Сяо-Цао схопилася за голову, обернулася і побачила Цянь Веня, який теж тримався за підборіддя з виразом болю на обличчі. Вона зніяковіло сказала: «Вибач, я не помітила, що ти ззаду. Тобі боляче?»

Під час удару Цянь Вень прикусив кінчик язика, і від болю в нього на очі навернулися сльози. Він поспішно вирячив очі і подивився в небо, боячись, що не стримається і заплаче перед дівчинкою.

Власне, вини Сяо-Цао тут не було, тому він шляхетно відповів: «Це моя провина, я не мав підходити так близько». Через прикушений язик він постійно втягував холодне повітря, його голос був трохи нечітким, а обличчя скривлене.

Юй Сяоцао пирхнула і розсміялася: «Ми обоє не хотіли цього, тож не будемо вибачатися. Ми заважаємо тобі читати? Коли викопаємо тут, я відведу Сяо-Шитоу далі...»

«Ні, ні! Я вийшов просто відпочити, вчитель каже, що треба поєднувати навчання з відпочинком... Давай я допоможу копати», — Цянь Вень підібрав поли свого бавовняного халата і присів, але зрозумів, що в нього немає лопатки.

Сяо-Цао похитала головою і знову взялася за щойно знайдені грицики, кажучи: «Не треба, краще йди читай. Якщо я заважатиму твоєму навчанню, це буде моя провина!»

Цянь Вень усміхнувся: «Вчитель казав, що не можна вчитися мертво. У «Лунь Юй» сказано: «Чотири кінцівки не трудяться, п'ять видів злаків не розрізняють — хто ж тоді вчитель?» — сказавши це, він узяв у неї з рук лопатку і почав копати грицики...

«Ой, ой! Обережно! Треба підрізати біля самої землі, інакше листя розсиплеться!» — побачивши, як він незграбно копає і за мить зіпсував кілька рослин, Юй Сяоцао з жалем попередила його.

Здалеку підбіг Сяо-Шитоу, тримаючи в поділ куртки купу грициків. Побачивши, що Цянь Вень забрав лопатку сестри, він висипал грицики в кошик, простягнув свою лопатку сестрі і сказав: «Друга сестричко, візьми мою, я бігаю швидко, збігаю додому по ще одну!»

Не встигла вона й слова сказати, як він уже мчав щодуху.

Юй Сяоцао присіла і терпляче показала Цянь Веню, як правильно копати. Незабаром він уже вправно працював. Вони сиділи пліч-о-пліч на краю канави, мовчки копаючи дикі овочі, і лише час від часу тихо перегукувалися, коли знаходили велику рослину. Між ними панувала легка і спокійна гармонія...

Незабаром повернувся Сяо-Шитоу з лопаткою, а за ним, щебечучи, йшов Цянь У. Побачивши, що брат не читає, а допомагає Сяо-Цао копати грицики, Цянь У здивовано запитав: «Брате, чого ти тут? Ти ж пішов читати!»

Цянь Вень глянув на нього і серйозно відповів: «Уже дочитав. Праця допомагає осмислити і закріпити прочитане. Сяо-У, хіба мама не просила тебе пасти качок? Ти знову втік, дивися, мама візьметься за віник!»

Цянь У трохи побоювався цього брата, який був старший лише на три роки, але поводився як старий дід. Він втягнув голову в плечі і сказав: «Качки вже в ставку, вони самі знайдуть їжу, мені там робити нічого... До речі, Сяо-Шитоу, навіщо ви накрили город за будинком соломою?» — Треба було терміново змінити тему!

Юй Сяоцао з усмішкою подивилася на нього і зауважила, що він зовсім не схожий на брата. Старший — світлошкірий, витончений і ввічливий, з тонкими рисами обличчя, а молодший — смаглявий, з густими бровами і великими очима, а коли сміється, видно два ікла — справжнє тигреня, дуже миле.

Сяо-Шитоу гордо випростався і сказав: «Яка ще солома? Це солом'яні мати, сплетені з пшеничної та рисової соломи, щоб гріти город!»

«Гріти город? Ви що, вже посадили овочі?» — Цянь Вень здивовано подивився на Юй Сяоцао. Інтуїція підказувала йому, що це її ідея.

І справді, Сяо-Шитоу самовдоволено заявив: «Авжеж! У передньому дворі посадили ще три-чотири дні тому. Сьогодні вранці я підняв мати і побачив, що насіння вже пустило ніжні паростки! Моя друга сестричка крута, правда? Вона придумує способи, про які ніхто не знає!»

«Ого! Справді проросло? Але ж уночі вода в чані замерзає, не боїтеся, що померзне?» — Цянь У вирячив очі від подиву. У попередні роки вони починали сіяти овочі лише наприкінці березня, а свіжу зелень їли не раніше квітня-травня.

Після зими на редьці, капусті і соліннях, при думці про свіжу зелень у Цянь У потекла слина.

«То ви скоро будете їсти свіжі овочі?» — із заздрістю запитав він Сяо-Шитоу.

Але Сяо-Шитоу похитав головою: «Хіба ми можемо дозволити собі їсти їх самі? Овочі підуть на продаж у місто. Друга сестра каже, що коли заробимо грошей, віддасть мене вчитися в школу. Брате Вень, якщо я чогось не розумітиму, я буду питати в тебе!»

Почувши, що родина Сяо-Шитоу ледве зводить кінці з кінцями, а сестра вже думає про освіту і майбутнє брата, Цянь Вень мимоволі знову глянув на Сяо-Цао.

Риси обличчя Сяо-Цао не були видатними: вузькі, ледь підняті очі фенікса, світлі брови, не дуже високий ніс і пухкі губи, що не відповідали тодішній моді на «вишневий ротик». Але на її маленькому личку все це виглядало дуже живо і природно.

Помітивши його погляд, Сяо-Цао усміхнулася у відповідь. Далі, з допомогою братів Цянь, робота пішла набагато швидше.

Хоча Сяо-Цао потрапила в цей світ пів року тому, вона так і не звикла їсти двічі на день. Щойно минув полудень, її живіт почав голосно протестувати. Сяо-Цао притиснула руку до шлунка, який звело від голоду, і сповільнила роботу.

Цянь Вень, що був неподалік, випадково почув це бурчання. Він намацав за пазухою пампушку, подумав, і, продовжуючи копати, непомітно наблизився до неї. Опинившись за пів кроку, він швидко вклав пампушку їй у руку, підвівся і швидко відійшов на кілька кроків.

Сяо-Цао подивилася на згорток у руці, потім на худу спину підлітка, і розгорнула тканину: всередині була пампушка з білого борошна. Таку розкіш мало хто в селі міг собі дозволити, мабуть, тітка Цянь приготувала її спеціально для сина.

Хотіла повернути, але він уже відійшов далеко. Наздоганяти і сперечатися через пампушку було б негарно. Сяо-Цао подумала, загорнула пампушку назад і поклала на дно кошика під грицики, вирішивши знайти нагоду повернути йому пізніше.

Зараз був не сезон для диких овочів, і хоч грицики ще не виросли, ніхто їх не збирав. Учотирьох вони за пів дня наповнили два кошики, які стали досить важкими.

Сяо-Шитоу і Цянь У несли один кошик на палиці, хекаючи і йдучи попереду. Сяо-Цао нахилилася, щоб узяти другий, але велика рука випередила її.

Цянь Вень підняв кошик і усміхнувся Сяо-Цао, на його щоках з'явилися ледь помітні ямочки: «Ходімо...»

По дорозі додому вони зустріли сина мисливця Чжао, Чжао Ханя, який ніс фазана і йшов у бік дому Сяо-Цао.

Родина мисливця Чжао прийшла в село Дуншань тридцять років тому. Тоді батько мисливця Чжао привів дворічного сина і оселився в халупі під Західною горою. Вони не були зареєстровані в селі і не мали землі. На щастя, дідусь Чжао був вправним і жив з полювання.

П'ятнадцять років тому дідусь Чжао кудись зник на деякий час, а повернувшись, сказав, що знайшов наречену для сина Чжао Буфаня — це була мати Чжао Ханя. Тітка Чжао була лагідною, її манери видавали шляхетне походження, і люди гадали, що вона з занепалої знатної родини. Але Сяо-Цао бачила в ній рішучість і силу доньки військового.

А Чжао Хань змалку перейняв родинні навички. Сяо-Цао чула від батька, що дідусь Чжао щоранку і щовечора особисто навчав сина бойових мистецтв. Батько Сяо-Цао теж отримав кілька уроків від дідуся Чжао і став набагато спритнішим...

«Брате Хань, ти повернувся з полювання? Як сьогодні улов?» — Сяо-Шитоу кинув кошик і побіг назустріч.

Завдяки постійним тренуванням тринадцятирічний Чжао Хань був значно вищим за однолітків, на вигляд понад метр сімдесят. Його смуглява шкіра сяяла здоров'ям, брови-мечі злітали до скронь, а очі випромінювали силу. Стоячи поруч із білошкірим і витонченим Цянь Венем, вони виглядали як втілення вченого і воїна, кожен по-своєму чудовий.