Золоті Поля

Сестри Сяо-Цао та Сяо-Лянь сміючись відсторонилися: «Ми вже поїли в кухні, помацай животик молодшого брата, він круглий, як жаба, що надулася. Мамо, ти їж!»

Лю-ши явно не повірила. Вона добре знала, яка скупа свекруха, і скільки продуктів є в кухні, особливо білого борошна, рису, яєць, які вона суворо забороняла чіпати.

Сяо-Лянь і Сяо-Шитоу знову поплескали себе по животах, запевняючи, що поїли. Лю-ши почала повільно годувати чоловіка. Юй Хай, жаліючи дружину, не хотів їсти сам і наполягав, щоб вона з'їла ложку, перш ніж він з'їсть наступну. Так вони удвох по черзі доїдали локшину з миски.

Знайшовши на дні миски два яйця пашот, за наполяганням Юй Хая, вони вп'ятьох із щастям розділили їх. Ці маленькі яйця пашот були для Юй Сяоцао дорожчі за будь-що на світі, бо вони містили в собі глибоку сімейну любов.

«Тату, мамо! Я думаю, нам варто скористатися нагодою і відділитися, щоб жити окремо!» — Юй Сяоцао вже не могла терпіти скнарість і жорстокість Чжан-ши. Раніше, коли батько міг полювати і ловити рибу, Чжан-ши нізащо б не погодилася на поділ. Але зараз усе інакше!

«Відділитися? Твої дідусь і бабуся живі, вони не погодяться!» — Лю-ши відчула ще більший смуток. Доля ноги її чоловіка ще була невідома, вона сама не могла виконувати важку роботу, а діти були малі. Чим вони будуть заробляти на життя після поділу?

Юй Сяоцао думала інакше! Завдяки чітерському артефакту — Маленькому Каменю — нога батька рано чи пізно загоїться. Хоча він може кульгати, але звичайною роботою зможе займатися. Здоров'я матері, після пів року води з духовного каменя та зимового лікування, теж майже відновилося. Якби вони відділилися, вона зі своїм умінням готувати мариновані страви, точно не жила б гірше!

«Бабуся і старша тітка, мабуть, самі будуть раді, якщо ми відділимося! У їхніх очах ми, друга гілка, — великий тягар. Що стосується дідуся, то його, можливо, вдасться переконати!» — Так, вона чекала на слушний момент, щоб відкрито запропонувати поділ родини!

Поки родина Юй Сяоцао обговорювала поділ, у головній кімнаті Лі-ши теж підливала олії у вогонь: «Мамо, другий брат поранений, і в другій гілці немає робочих рук, а є лише Лю-ши і Сяо-Цао — дві ходячі аптечки. Подивіться, за кілька днів витратили більше десяти лянів срібла! Хоч другий син і прийшов до тями, лікар Сунь сказав, що його нога вже не врятується! Родина другого брата — це хворі і немічні, ми мусимо їх утримувати. Мамо, наші статки лише почали зростати, ми не можемо, щоб вони нас тягнули вниз».

Хоча Чжан-ши отримала триста лянів, вона щодня бачила, як гроші тануть, і відчувала, ніби з неї живцем здирають шкіру. Почувши слова старшої невістки, вона сердито вдарила по лежанці і сказала:

«А що я можу зробити? Хіба я можу їх вигнати? Не кажучи вже про те, що твій батько нізащо не погодиться, так і односельці своїми плітками нас зацькують!»

«Але ж ми не можемо постійно викидати гроші на них, а нічого не отримувати взамін!» — Лі-ши стискала в повній руці шматок грубої тканини, не бажаючи миритися з цим.

Чжан-ши скосила на неї очі і запитала: «А які в тебе є ідеї, кажи...»

Лі-ши розпливлася в усмішці, від чого її обличчя стало ще більш м'ясистим: «Моя родина знає одну звідницю, яка займається продажем людей до багатих родин у місті. Навіть деякі заможні сім'ї зі столичної префектури її клієнти. Я чула, що багатий торговець Чжоу з міста шукає дівчаток... Та звідниця пропонує високу ціну — вісім лянів срібла за одну дівчинку».

Чжан-ши підняла брови: «Ти маєш на увазі... продати старшу дівчинку з другої гілки?» — вона кивнула в бік західної кімнати.

«Хто ж купить ту хворобливу другу дівчинку? А от старша дівчинка така працьовита, і виглядає добре, її точно можна продати за гарну ціну!» — Лі-ши примружила свої, заплилі жиром, очі і злорадно посміхнулася.

Продати ту, що створює проблеми, і отримати кілька лянів срібла, та ще й одним ротом менше в домі. А головне, старша дівчинка була впертою і найменше слухалася. Якщо вона зникне, другою гілкою буде легше керувати! Чжан-ши була зацікавлена...

Наступного ранку Юй Сяоцао, несучи невеличку в'язку хмизу, йшла за Сяо-Лянь. Час від часу вона співчутливо простягала руку, щоб підтримати хмиз, який був нагромаджений на тендітній спині сестри, аж до самої шиї, а за ними плентався Сяо-Шитоу, який також ніс хмиз.

Сяо-Лянь спершу збиралася сама піти по хмиз, але Сяо-Цао і Шитоу заявили, що «ділять щастя і біду разом», і пішли з нею. У кінці зими, на початку весни, сухого хмизу в горах було багато, і за ранок діти зібрали щедрий урожай.

Юй Сяолянь, яка з дитинства піклувалася про молодших, сама взяла на себе основний тягар, дозволивши слабкій сестрі й малому братові нести лише символічні оберемки. Юй Сяоцао, яка в минулому житті завжди опікувалася молодшими, почувалася незвично, коли про неї піклувалися, і хотіла взяти більше хмизу, запевняючи, що вже одужала, але Сяо-Лянь відмовляла їй.

«Старша сестричко, друга сестричко, до нас гості прийшли!» — Сяо-Шитоу підняв голову і побачив, як старша тітка Лі-ши запобігливо веде у двір якусь, одягнену в яскраве шовкове вбрання і золоті шпильки, жінку середніх років. Він побіг до них.

Юй Сяоцао та Сяо-Лянь перезирнулися, здивовані. Жінка в шовковій куртці і золотій шпильці — таке не по кишені сільським жителям. Родина Юй не мала таких родичів. Хто ж це?

«Старша тітка так лестить цій жінці, невже вона прийшла сватати брата Хейцзи?» — Юй Ге, син Лі-ши, був уже підлітком, йому було близько тринадцяти, і, за тогочасними мірками, він мав скоро одружуватися. Крім цієї причини, Сяо-Цао не могла придумати, хто міг би викликати таке підлабузництво в меркантильної Лі-ши.

«Сяо-Лянь, я піду розвідаю!» — після поранення батька Юй Сяоцао була постійно насторожі, а тут у домі з'явився сторонній. Її цікавість спалахнула.

Вона забігла у двір, несучи хмиз. Чжан-ши і Лі-ши саме поспішали провести жінку в головну кімнату, з усмішками на обличчях.

Почувши кроки, жінка зупинилася і озирнулася, критично оглянувши Сяо-Цао з ніг до голови. Її оцінюючий погляд, як на товар, викликав у Юй Сяоцао сильне роздратування.

«Це вона? Виглядає непогано, біленька... але худа!» — звідниця Чжуан прискіпливо скривилася.

Останніми днями звідниця Чжуан була дуже зайнята. Багатий торговець Чжоу шукав двадцять-тридцять молодих дівчат відповідного віку. Чжоу були її важливими клієнтами, і вона не могла провалити справу.

Вчора ввечері до неї прийшли і сказали, що в селі Дуншань продають працьовиту і слухняну дівчинку. Вона найняла візок і приїхала сьогодні рано-вранці. Але дівчинка була такою худою, і виглядала молодшою за вісім-дев'ять років.

Лі-ши, помітивши насторожений погляд Сяо-Цао, відвела очі, винувато сказала: «Не ця дівчинка, а її сестра. Вона дуже працьовита, у домі заміняє майже половину робочої сили! Якби не тяжке поранення її батька, слабке здоров'я матері і крайня потреба в грошах, ми б її не продавали!»

Звідниця Чжуан оглянула п'ять світлих кімнат і глиняний паркан, подумки презирливо скривилася: «Не схоже, що ця родина так бідує, щоб продавати дітей!» Але вона займалася своїм бізнесом, і чужі брудні справи її не цікавили.

Юй Сяоцао була не просто дитиною. Вона відчула недобре від оцінюючого погляду звідниці та винуватого вигляду Лі-ши і насторожено запитала: «Що ви задумали з Сяо-Лянь?»

«Геть, геть, геть! Дорослі розмовляють, не лізь не в свою справу! Іди грайся!» — Чжан-ши, як курку, нетерпляче відмахнулася від неї і з усмішкою сказала звідниці Чжуан: «Поговорімо в кімнаті, поговоримо в кімнаті...»

«Чому це не наша справа? Якщо ви задумали щось проти нашої другої гілки, це стосується і мене!» — підозри Сяо-Цао зростали, і вона підвищила голос.

«Як ти смієш так говорити зі старшими? Хто тебе так навчив? Ми годували тебе, поїли, купували ліки ці вісім-дев'ять років, а ти виросла невдячною дитиною, яка сперечається з бабусею. Краще б ти померла ще тоді, коли захворіла!» — Чжан-ши, побачивши, що звідниця Чжуан виглядає невдоволено, зціпила зуби і закричала.

Лю-ши, почувши крик, поспішно вийшла з кухні, взяла Сяо-Цао за спину і вибачилася: «Мамо, дитина ще мала, не розуміє, не зважайте на неї...»

Чжан-ши голосно кричала: «Ти розпестила цей збитковий товар! Ти, дівчисько, іди в кімнату, ставай на коліна і думай про свою поведінку, і сьогодні ти не отримаєш сніданку!»

Юй Сяолянь увійшла, несучи важку в'язку хмизу. Почувши це, вона кинула хмиз і кинулася, затуляючи сестру: «Бабусю, сестричка тільки-но пережила важку хворобу, якщо вона знову захворіє, доведеться знову витрачати гроші на ліки. Я готова понести покарання замість сестри!»

Звідниця Чжуан, яка бачила всілякі сцени, зрозуміла, що бабуся і тітка збираються продати дівчинку потайки від її батьків. Ця звідниця мала хорошу репутацію в Тангу, інакше не мала б стількох впливових клієнтів. Звісно, вона не збиралася псувати свою репутацію через дівчинку.

Звідниця Чжуан посміхнулася, подивилася на Сяо-Лянь і похвалила: «Яка гарна дівчинка, і така віддана! Хоч трохи смаглява і худа, але підросте — буде красунею. Для багатих родин головне — характер. Обидві дівчинки: одна розумна і спритна, інша чесна і добра, і вони такі схожі! Стара сестро Юй, якщо ти продаси мені обох онучок, я дам тобі подвійну ціну!»

Чжан-ши вже чула від звідниці Чжуан, що за дівчинку восьми-дев'яти років дають максимум п'ять лянів срібла. Подвійна ціна за двох — це двадцять лянів! Це не тільки поверне гроші, витрачені на лікування другої гілки, а ще й залишиться. А ще ж гроші від продажу ведмедя, принесені мисливцем Чжао... Чжан-ши була на сьомому небі від щастя!