Золоті Поля

«Робити те, що завідомо неможливо зробити — це не хоробрість, це дурість! А те, що роблю я, називається "видатна людина розуміє обставини часу"!» Білошкірий пухкий юнак Люй Хао міг би вважатися одним із небагатьох поганих друзів Чжу Цзюньяна. Цей хлопець мав прості помисли і дещо схилявся перед сильними.

Щодо Чжу Цзюньяна, який колись побив його так, що рідна мати ледь не впізнала, його почуття були дуже складними: він і злився, і не міг змиритися, постійно бажаючи відігратися. Але перед схожим на вовченя Чжу Цзюньяном, який був навіть на два роки молодшим за нього, він ніколи не мав переваги. Чжу Цзюньян не відчував від нього злого наміру, і хоча вони билися щоразу, як зустрічалися, їхні почуття ставали глибшими з кожною бійкою, перетворивши їх на нерозлучних друзів.

Походження цього хлопця теж було не низьким: його дідусь Люй Давей був одним із засновників держави, відважним генералом. Після того, як Тайшанхуан зрікся престолу, цей старий генерал пішов у відставку через старість. Імператор багато разів просив його залишитися, і навіть тричі особисто відвідував його маєток, щоб запросити його, але він так і не повернувся на службу.

Жоден з його кількох синів не зміг успадкувати його справу. Старший син отримав лише порожній титул, отримував платню, але рідко брав участь у державних справах. Другий син пішов шляхом імператорських іспитів і наразі був лише чиновником п'ятого рангу, якому навряд чи в майбутньому можна буде доручити велику відповідальність. Наймолодший син взагалі відмовився від кар'єри чиновника і зайнявся комерцією, причому його бізнес ішов дуже успішно. Тодішній пан Люй, який досяг найвищих посад серед підданих, часто зітхав, що всі його бойові мистецтва та знання військової стратегії на ньому і перервуть свою передачу нащадкам.

Несподівано, єдиний законний син у родині старшого сина, Люй Хао, у віці близько десяти років раптом змінив свій характер і почав чіплятися до нього з проханням навчити його бойовим мистецтвам. Хоча починати займатися бойовими мистецтвами після десяти років дійсно було дещо запізно, але його природні здібності були непоганими, і не минуло й року навчання, як він наздогнав прогрес інших за три-п'ять років.

Але цей хлопець занадто не виправдав його гордості. Він непогано вивчив кунг-фу, але йому бракувало практичного досвіду. Невідомо, кого він образив, але його побили так, що обличчя вкрилося синцями, а очі навіть змінили форму. Пан Люй одночасно злився на нього за те, що він не виправдав очікувань, і водночас відчував сильну несправедливість, таємно розпитуючи, чиїх рук це була справа.

У результаті, це несподівано виявився хлопець, який був на два-три роки молодшим за його власного онука. Той хлопець бився так, ніби йому життя не було миле, і ця його жорстокість водночас лякала його і викликала певне захоплення. Тоді, якщо судити виключно за майстерністю рукопашного бою, Люй Хао, можливо, і не був би слабшим супротивником для того хлопця. Але його власному онуку все ж бракувало тієї частки нещадності, тому під час ударів він природно був на три третини слабшим. Через це кожного разу над ним жорстоко знущалися.

Пан Люй відчув любов до таланту цього хлопця і захотів взяти його за свого останнього учня, щоб таким чином його спадщина мала продовження, а в майбутньому його пухкий онук отримав би ще одного помічника. Але як тільки він почав розпитувати, то дізнався, що нитки ведуть аж до тодішнього імператора, нинішнього Тайшанхуана. Це вовченя виявилося онуком Тайшанхуана, хто б міг подумати! Відчуваючи жаль, він був змушений відмовитися від свого попереднього рішення. Будучи проникливим і хитрим, мов дух, яким би неймовірно талановитим не був тодішній Чжу Цзюньян, він ніяк не міг взяти імператорського онука в учні!

Проте те, що онук час від часу ходив на домовлений бій з цим хлопцем, він удавав, що не помічає. З того часу прогрес у бойових мистецтвах його онука значно зріс: хоча кожного разу після бійки він повертався з розбитим обличчям і весь у синцях, після одужання його завзяття до тренувань ставало ще більшим.

Коли Люй Хао виповнилося сімнадцять чи вісімнадцять років, пан закинув його в армію до своїх колишніх підлеглих для загартування. У той час Чжу Цзюньян щойно отримав титул цзюньвана і вирушив у Західні моря з офіційним дорученням. Ця пара поганих друзів зустрілася на вулиці лише через багато років.

«Іншим разом запрошу тебе випити в ресторані Чженьсюлоу, а зараз я все ще на службі, тому на цьому розпрощаємося». Чжу Цзюньян поглянув на небо: якщо вони не вирушать просто зараз, то, боюсь, їм доведеться того ж дня заночувати в імператорському маєтку.

Хоча облаштування імператорського маєтку було непоганим, він враховував те, що Цао, зрештою, є дівчиною, і якщо підуть чутки про те, що вона ночувала поза домом, це звучатиме не дуже добре. Після того, як його дівчина отримала чиновницьку посаду, вже чимало людей говорили уїдливі слова, тому не можна було більше залишати зачіпок для чужих пліток під час чаювання після обіду!

Люй Хао поглянув на Юй Цао, на його обличчі з'явився вираз «брат усе розуміє», він неоднозначно посміхнувся і сказав: «Добре, тоді брат не затримуватиме твої "офіційні справи", надалі твій брат буде крутитися в столиці, тож зберемося іншим разом».

Двоє чоловіків склали руки в привітанні, Люй Хао ще й ввічливо кивнув Юй Цао, поплескав коня по животу, і вони розминулися. Юй Цао в душі була дуже рада такому формату їхніх стосунків, недарма кажуть: навіть у Цінь Хуея було три хороших друга! Усі кажуть, що Ян Цзюньван має відлюдькуватий характер і з ним важко порозумітися, але мати такого друга поруч у той темний час — це, напевно, можна вважати щастям?

Коли вони виїхали за міські ворота, на офіційній дорозі було небагато людей; усе це були селяни з передмість столиці, які несли на коромислах товари, щоб продати чи купити. Коли людей стало менше, червона кобила раптом зухвало кинула на Куанфена презирливий погляд і, розправивши всі чотири копита, помчала вперед, мов порив вітру.

Юй Цао була з нею на одній хвилі; коли Хун «кидала кокетливі погляди» на Куанфена, вона вже зрозуміла, що ця хитрюга задумала зробити. Вона легко стиснула боки коня, злегка нахилилася вперед, зливаючись з конем в одне ціле. Коли Ян Цзюньван усвідомив, що відбувається, людина і кінь вже помчали далеко вперед, а здійнятий пил змусив його та головного управителя Лю безперервно кашляти.

Чжу Цзюньяну було і смішно, і трохи прикро; він легенько поплескав Куанфена по шиї і зі сміхом сказав: «Куанфене, ах Куанфене, який же ти нікчемний, тобі вже кинули виклик прямо в обличчя, а ти ще не збираєшся з духом, щоб відповісти на нього. Якщо ти програєш жінці, ти повністю зганьбиш репутацію ахалтекінця! З цими жінками так: коли треба їх балувати — балуй, а коли треба дати їм зрозуміти твою силу — треба проявити твердість!»

Сказавши це, він струснув поводи в руках, і Куанфен кинувся навздогін за тією червоною тінню, що ставала все меншою. Зрештою, це був ахалтекінець, і титул скакуна, здатного пробігти тисячу лі, був не порожнім звуком. До того ж, завдяки майстерній верховій їзді Чжу Цзюньяна, перевага Хун від раннього старту ставала все слабшою, і відстань між ними поступово скорочувалася.

Коли вони вже наближалися до імператорського маєтку, Чжу Цзюньян вже наздогнав Юй Цао, змушуючи Куанфена підтримувати таку ж саму швидкість і їхати пліч-о-пліч із нею. Червона кобила все ще не хотіла здаватися і з усіх сил намагалася прискоритися, але хоч би як швидко вона не бігла, супротивник завжди міг триматися на одному рівні з нею. Пробігши так деякий час, червона кобила відчула, що це нецікаво, і сама скинула швидкість.

«Ця твоя червона кобила — дуже непогана!» — не втримавшись, похвалив Чжу Цзюньян.

Юй Цао ніжно погладила блискучу гриву Хун і скромно сказала: «Хоча Хун і хороша, але не зрівняється з твоїм Куанфеном. Репутація ахалтекінців дійсно не вигадана».

В очах Чжу Цзюньяна, якими він дивився на неї, було повно безмежної ніжності; він м'яко промовив: «З Давані прислали як данину кількох дорогоцінних коней, і одна з них нещодавно ожеребилася. Я ходив подивитися: це рідкісний чудовий скакун; якщо його добре виховати, він буде не гіршим за мого Куанфена. Якщо ти маєш бажання змінити коня, я можу піти попросити в імператора...»

Залишені позаду головний управитель Лю та інші, всю дорогу ковтаючи пил за ними двома, наздогнали їх геть запилені. Почувши ці слова, обличчя головного управителя Лю стало таким, наче у нього запор, а вираз обличчя був дуже складним: «Мій господарю, про те лоша, якому немає ще й місяця від народження, хіба хтось не знає, що імператор залишив його для імператорського сина, народженого імператрицею? Він чекає лише, поки принц зміцнить здоров'я, а кінь трохи підросте, щоб призначити уроки з верхової їзди та стрільби з лука. Імператорська наложниця Лі Фей дуже хотіла отримати цього коня і кілька разів просила за принцесу, але імператор так і не дав згоди. Ви ось так відкрито крадете з-під носа у самого принца — хіба це дійсно нормально?»

Хоча він так думав у своїй душі, головний управитель Лю не виявив цього на своєму обличчі ані на йоту. Він знав, що, враховуючи ступінь важливості дівчини Юй для його господаря, якщо з її вуст злетить хоч найменший натяк на бажання, його господар подолає будь-які труднощі, щоб здобути його для неї. У душі він молився: «Дівчино Юй, благаю тебе, втримайся!»

Можливо, всі боги та будди змилосердилися над його відданістю своєму господарю, і дівчина Юй, як він і бажав, відкрила рота і відмовилася: «Я вважаю, що наша Хун дуже хороша. Так само, як важливий для тебе Куанфен, для мене Хун є не просто засобом пересування, а близьким партнером. Ти ж знаєш, що тварини, яких ми вирощуємо, мають духовність. Якщо я відмовлюся від неї, Хун точно засмутиться».

Здавалося, зрозумівши слова своєї господарки, неприборканий і непокірний погляд Хун став м'яким і слухняним, і навіть її кроки стали легшими, видаючи на землі легкий ритмічний звук. Проте, Юй Цао знала, що ця істота була злопам'ятною: вона не посміла б нічого зробити Яну Цзюньвану, який запропонував її замінити, але таємно, мабуть, утне ще більше капостей щодо Куанфена.

Точно так само, як юнак до дівчини, яка йому подобається, завжди буде терпимим до її примх та характеру. Юй Цао могла поручитися, що Куанфен точно відчував до Хун певну симпатію, саме тому його такий норовистий характер перед Хун перетворювався на нескінченну покірність і готовність терпіти і побої, і лайку.

Піднявши очі, вона поглянула на Яна Цзюньвана, який час від часу кидав на неї погляди. І справді, яка людина, такий і кінь; цей хлопець у майбутньому точно буде хорошим чоловіком, який ніжно любитиме свою дружину, чи не так? Якщо він дійсно зможе дотриматися своїх обіцянок, то він може вважатися непоганим кандидатом для шлюбу. Можливо... їй варто про це подумати!

Подумавши про це, вона, здавалося, вже не так сильно відкидала думку про шлюб. Навіть у її минулому житті, зробивши вибір, не було жодної гарантії, що він виявиться правильним; покидьки існували в будь-яку епоху. Чому б не дати один одному шанс знайти своє щастя?

Чжу Цзюньян невиразно відчув, що погляд людини поруч із ним змінився. Хоча він не знав причини цієї зміни, його гостра інтуїція підказувала йому, що це точно не щось погане. Без будь-якої явної причини його настрій злетів угору разом із легким вітерцем, і навіть спека, що поступово здіймалася, стала здаватися йому приємною та милою.

Вони вдвох так і їхали мовчки пліч-о-пліч, і коли вони прибули до імператорського маєтку, карети Січунь і решти ще й близько не було видно. А тим часом перед імператорським маєтком уже стояло чимало карет — схоже, були люди, навіть більш ініціативні, ніж вони.

І справді, щойно вони увійшли до імператорського маєтку, як побачили, що міністр Лю разом з деякими чиновниками Міністерства фінансів та управителями маєтку вже чекали там.

Деякі з цих людей вже зустрічалися з Цао і знали про її здібності. Хоча вони не підносили її так високо, як міністр Лю, але зовні все виглядало пристойно. В очах інших було повно зневаги: що може зробити якесь дівчисько-підліток? Те, що їй подарували посаду чиновника шостого рангу, було не чим іншим, як раптовою примхою імператора.

Якщо вони не будуть співпрацювати з нею, то що зможе зробити якесь дівчисько? Якщо вона не досягне результатів, це доведе, що в неї немає здібностей, і тоді, коли її знімуть з посади, хіба це не буде природним наслідком?

Те, про що думали ці чиновники у своїх серцях, уже давно було розгадано Чжу Цзюньяном. Стримуючи в собі гнів, він запам'ятав усіх тих чиновників та управителів, які мали намір ускладнити життя його дівчині, щоб за нагоди подати на них донос.