Золоті Поля

Останнім часом у пані Фань злегка погіршився апетит. Окрім овочів, вирощених Сяоцао на воді з духовним каменем, будь-яка інша їжа викликала в неї нудоту. Особливо це стосувалося м'яса та морепродуктів — вона навіть не могла до них доторкнутися. Сяоцао чудово розуміла, наскільки важливе для плода збалансоване харчування, і що їсти лише овочі — це зовсім не вихід. Щоб хрещена могла їсти хоч трохи м'яса, дівчинка майже збилася з ніг, вигадуючи нові рецепти.

Шітоу саме перебував удома через канікули в академії «Жунсюань». Минулого тижня він отримав листа від братика Ханя зі столиці. У листі Чжао Хань коротко розповів про своє столичне життя: його дідусь уже вирушив на кордон як головнокомандувач армією, а він із батьком тимчасово залишилися в столиці, очікуючи на накази. Проте найбільше в листі йшлося про спогади про життя в селі Дуншань, а також про те, як вони разом полювали, смажили м'ясо і варили рибну юшку...

Почувши, як друга сестра бідкається, що хрещена не може їсти нічого м'ясного чи рибного, Шітоу раптом осяяла думка. Він запропонував:

— Друга сестро, а ти пам'ятаєш таємну базу, куди нас водив братик Хань?

Назву «таємна база» цій долині дала саме друга сестра, і Шітоу здавалося, що це дуже влучно, тому він завжди так її називав.

Сяоцао саме міркувала, чи не приготувати щось кисло-гостре для збудження апетиту. Наприклад, риба з квашеною капустою (суаньцай юй) підійшла б ідеально, але в них удома не було квашеної капусти. Можливо, є в бабусі? Хрещеній подобається кисле, тож ця страва має їй припасти до смаку. Якщо рибу нарізати дуже тонкими скибочками і спершу бланшувати в окропі, то запаху риби майже не залишиться...

Почувши слова Шітоу, вона неуважно відповіла:

— Що таке? Хочеш погратися в долині? Як тільки друга сестра звільниться, обов'язково тебе туди зводить... А поки що йди, повторюй уроки!

— Та не хочу я гратися! Ти пам'ятаєш тих маленьких білих рибок у струмку в долині? Їхнє м'ясо таке ніжне, що тане в роті, можливо, тітоньці Фань воно б сподобалося! — Шітоу відчув, що його недооцінюють.

Він же вже не той колишній Шітоу, чи не так? Він тепер учень початкового класу академії «Жунсюань», хіба може він думати лише про ігри? Проте, навіть під загрозою смерті він би не зізнався, що насправді сумував за тією долиною, за запахом смаженого м'яса і за неперевершеним смаком маленьких білих рибок...

Почувши це, Юй Сяоцао миттю підняла великий палець угору:

— А це чудова ідея! Недарма ти вже пів року вчишся, мозок працює швидше за мій! Ходімо, вирушаємо на таємну базу, наловимо побільше дрібної риби. Останнім часом погода надто спекотна, а батьки ще й зайняті будівництвом будинку, тож вони помітно схудли. Маленькі білі рибки смачні та поживні, наловимо їх побільше і зваримо для всіх юшку!

Не було чого зволікати. Якщо вийти зараз, можна встигнути повернутися якраз до приготування обіду для хрещеної! Сяоцао взяла глиняний горщик і разом із Шітоу, що радісно підстрибував позаду, попрямувала до лісу.

Ранок був свіжим, із приємним прохолодним вітерцем. Літня Західна гора зеленіла розкішним листям і густими кронами дерев. Гуляючи густим лісом, зовсім не відчувалася літня спека. Пройшовши крізь ліс, брат із сестрою опинилися перед скелею, густо обплетеною зеленими ліанами. Так, таємна база, про яку вони говорили, знаходилася саме за цими ліанами.

Відсунувши густі зелені ліани, вони побачили перед собою печеру висотою трохи більше ніж у половину людського зросту. Чим далі вони йшли вглиб печери, тим просторішою вона ставала, і згодом навіть доросла людина могла стояти прямо, не торкаючись головою кам'яної стелі. Пройшовши приблизно чверть години (15 хвилин), вони побачили роздоріжжя на три шляхи. Вибравши крайній правий тунель і пройшовши ще трохи, вони опинилися перед несподівано відкритим простором, немов вийшли з темряви на яскраве світло.

Це була та сама долина, куди Чжао Хань колись приводив Сяоцао та Шітоу. Тут тихо дзюрчав струмок, цвіли різноманітні квіти, а завдяки своєрідному рельєфу — долина була з усіх боків оточена горами — температура тут була на кілька градусів нижчою, ніж зовні. Це було ідеальне місце для порятунку від літньої спеки.

— Якби не той вузький прохід на початку печери, я б обов'язково привела хрещену сюди, щоб вона могла сховатися від спеки! Їй би точно сподобалися ці краєвиди! — настрій Юй Сяоцао також став радісним і безтурботним від споглядання цього різнобарв'я квітів.

Поки вони розмовляли, неподалік зупинився сніжно-білий дикий кролик. Він витріщився на них своїми схожими на рубіни очима, з цікавістю розглядаючи цих дивних прибульців. Шітоу відкинув усі обмеження академії і знову став звичайним сільським хлопчаком. Він радісно зойкнув і кинувся навздогін за кроликом, а його сміх луною рознісся долиною.

Юй Сяоцао попросила Маленький Божественний Камінь перевірити місцевість довкола. Не виявивши жодних небезпечних хижаків, вона дозволила молодшому братові вільно бігати по долині. Сама ж вона підійшла до прозорого струмка і, схиливши голову, почала шукати рибок між камінням.

Ці маленькі білі рибки, здавалося, були унікальними мешканцями цієї долини, адже Сяоцао ніколи не бачила їх ніде інде. Вони були завдовжки лише два-три цуні (6-9 см), з тонкими сніжно-білими тільцями, і плавали напрочуд легко та швидко. Звичайній людині зловити таку рибку було б дуже складно.

Сяоцао опустила глиняний горщик, наповнений водою з духовним каменем, у струмок, застосовуючи тактику «ловлі риби в глечику». Дуже швидко маленькі білі рибки, відчувши духовну енергію в горщику, почали повільно збиратися всередині. Побачивши, що долина вкрита розкішними квітами, Сяоцао подумала, що її хрещена, жінка зі шляхетної родини, точно оцінить таку красу. Вона вирішила нарвати букет, щоб поставити у вазу в кімнаті хрещеної, а кілька найкрасивіших рослин навіть викопати з корінням, щоб спробувати пересадити вдома!

Хоча Сяоцао не надто розбиралася у квітах, у неї був хороший смак. Вона викопала рослину, схожу на камелію, і ще дві, схожі на орхідеї, окропивши їхнє коріння водою з духовного каменя, щоб вони краще прижилися.

Повернувшись до струмка, вона побачила, що в горщику вже зібралося чимало маленьких білих рибок. Якщо злити воду, їх вийде щонайменше два-три цзіні! Сяоцао не знала, чи зможе хрещена їх їсти, але вирішила поки що обмежитися цією кількістю. Глянувши на небо, вона зрозуміла, що вони були тут вже майже дві години, а враховуючи час на зворотний шлях, вони якраз встигнуть приготувати обід.

Сяоцао саме збиралася покликати молодшого брата, який зовсім загубився у грі, як раптом Шітоу, ніби відчув її думки, вискочив із густої трави висотою з людину. У руках він тримав того самого білого кролика, який навіть не намагався втекти. Широко всміхаючись, хлопчик радісно сказав:

— Друга сестро, дивись! Я зловив цього кролика! Понесемо його додому і посадимо разом із нашими. Подивись, яке в нього сніжно-біле хутро! Якщо спрясти з нього нитки і зв'язати жилетку, вона буде і теплою, і дуже красивою!

Цей малюк усе ще пам'ятав слова Сяоцао, сказані минулої зими! Тоді вони ще не розділили господарство, і діти були вдягнені в лахміття, яке зовсім не захищало від північних холодів. У Шітоу на руках і ногах з'явилися обмороження, і Сяоцао раз у раз відігрівала його ноги в гарячій воді, обіцяючи, що наступного року вони розведуть кроликів, і вона спряде нитки з кролячого пуху, щоб зв'язати йому рукавички, шкарпетки та жилетку. Хто б міг подумати, що минуло вже понад пів року, а хлопчик усе ще пам'ятав про це!

— Чудово! У цього кролика хутро дуже густе, якщо добре його доглядати, до початку зими ми точно назбираємо достатньо пуху на жилетку і шкарпетки. — Сяоцао, тримаючи глиняний горщик, першою попрямувала до виходу з долини.

Раптом у траві неподалік почувся шурхіт. Шітоу радісно вигукнув:

— Може, це ще один кролик? Я піду подивлюся...

— Повертайся!! — голос Сяоцао різко змінився, адже Маленький Божественний Камінь щойно попередив її, що в зоні його сприйняття з'явився сірий вовк. Хто б міг подумати, що в цій долині справді водяться небезпечні хижаки! Раніше їм просто щастило, що вони їх не зустрічали!

Шітоу ніколи раніше не чув, щоб друга сестра говорила таким суворим тоном. Він зупинився і, обернувшись, здивовано подивився на неї. Тим часом шурхіт у траві позаду нього наблизився. Сяоцао одним стрибком кинулася до брата, схопила його за руку і побігла до виходу з долини.

Сірий вовк уже помітив брата з сестрою і швидко кинувся навздогін. Долина була заросла густою травою, а там, де її не було, лежали розсипи каміння, тож дороги як такої не існувало. Швидкість Сяоцао та Шітоу, звісно, не могла зрівнятися з чотириногим вовком. Невдовзі він їх наздогнав.

Сірий вовк раптово стрибнув, пролетів над їхніми головами і приземлився просто перед ними. Опустивши хвіст, він своїми зеленими очима, що світилися в напівтемряві, почав розглядати брата з сестрою.

Юй Сяоцао закрила брата собою і напружено спостерігала за великим сірим вовком. Цей вовк зовсім не виглядав лютим; він скоріше нагадував хаскі з сірою шерстю і білою мордою. В його очах не було жодної жорстокості, він просто стояв перед ними і спокійно дивився.

**«Не бійся! Ви пахнете моєю духовною енергією, а тварини дуже чутливі до неї. Він, мабуть, пішов на цей запах. Ти вже, напевно, помітила, що моя духовна енергія викликає у тварин симпатію і прихильність до тебе. Твоя дурненька козуля та сірий віслючок — найкращий тому доказ! Цей вовк не нападе на тебе, але чи дозволить він тобі так легко піти — це вже інше питання!»** — у голосі Маленького Божественного Каменя звучала легка зловтіха.

Вовк деякий час мовчки спостерігав за Сяоцао. Здавалося, він переконався, що те приємне відчуття, яке його привабило, йде саме від неї. Тоді він обережно зробив кілька кроків уперед і зупинився на відстані менше двох метрів від дівчинки.

Шітоу від страху міцно притиснув до себе кролика, але він усе ще пам'ятав, що він — чоловік, і повинен захищати сестру. Він зробив крок уперед, намагаючись закрити Сяоцао собою, хоча йому бракувало зросту. Що ж робити? Нехай вовк з'їсть його, це дасть другій сестрі час на втечу!

Шітоу тремтячим голосом тихо сказав:

— Друга сестро, я затримаю його, а ти... ти тікай...

Сяоцао відчула глибоке зворушення. Шітоу лише шість років, а в нього стільки мужності — він справді гідний бути її братом! Вона уважно придивилася до вовка: він справді не збирався нападати, але стояв нерухомо прямо на їхньому шляху додому, пильно дивлячись на них.

— Ем... Пане сірий вовк, якщо ви розумієте, що я кажу, чи не могли б ви відійти? Нам час іти додому... — зважаючи на попередній досвід, Сяоцао сподівалася, що вовк зрозуміє її.

— Друга сестро, він не розуміє твоїх слів! Я його затримаю, а ти тікай... Ми обоє не можемо тут загинути... — Шітоу знову продемонстрував хоробрість справжнього чоловіка, готового пожертвувати собою заради сестри.

**«Тц-тц... Дай йому кілька крапель води, в якій я купався, і його симпатія до тебе зросте, як у тієї козулі. Тоді, навіть якщо ти підеш, він не нападе!»** — Маленький Божественний Камінь не витримав і дав пораду. Як він міг зв'язатися з такою некмітливою господинею, що тупіша за козулю!

Сяоцао трохи подумала, дістала з-за пазухи флакон з рідиною духовного каменя, крапнула кілька крапель на долоню і повільно простягнула руку до сірого вовка.

**«Оце так... Ти справді наважилася годувати вовка з рук? Не боїшся, що він відкусить тобі руку?»** — жартівливо зауважив Маленький Божественний Камінь.

— Хіба в мене немає тебе? Невже ти дозволиш своїй господині опинитися в небезпеці і нічого не зробиш? — відповіла Сяоцао, хоча в душі їй усе одно було дещо лячно.

Маленький Божественний Камінь подумки закотив очі: господиня нарешті проявила кмітливість! Справді, поки він не відновить свою силу повністю, вони пов'язані, і він, звісно, не допустить, щоб їй завдали шкоди.

Шітоу щойно хотів відтягнути простягнуту руку сестри назад, як з подивом побачив, що сірий вовк, наче звичайний пес із подвір'я старшого дідуся, ніжно злизує рідину з долоні Сяоцао своїм язиком. Його очі примружилися, ніби він неймовірно насолоджувався цим процесом.