Золоті Поля

Лі-ши, побачивши, як Сяо-Доудоу серйозно сидить за столом і чекає на рибну юшку від другої сестри, нарешті зрозуміла, яку дурницю вона сказала. Третій брат у майбутньому стане чиновником, тож їй треба добре підлещуватися до його дружини, щоб і їй перепало трохи слави від пана чиновника.

«Ох, язик у мене без кісток, така я незграбна в словах! Третя невістко, я не про вашого Доу-Доу, не беріть до серця... За столом і справді трохи тісно, я заберу Хейцзи, і ми поїмо в кімнаті!» — Лі-ши нарешті зрозуміла натяк свекрухи. Хоч їй і не хотілося, вона потягла сина за собою.

Юй Хейцзи був згоден на все, аби тільки поїсти, але цей хитрий хлопець скористався нагодою, щоб поторгуватися: «Я звільню місце, якщо дасте мені ще кілька шматків м'яса. Інакше я їстиму тут!»

У Чжан-ши не було вибору. Тихо обізвавши його «маленьким вимагачем», вона поклала йому два шматки жирного м'яса і погрозливо подивилася на Лі-ши, щоб та забирала сина геть!

Коли найнеохайніша пара пішла, за столом залишилися Лю-ши та її четверо дітей. Як би важко й багато вона не працювала, Лю-ши завжди дбала про те, щоб вона та її родина були охайними. Молодша тітка Юй Цайдє була в тому віці, коли дівчата люблять чистоту й красу, та й сама Чжан-ши була охайною жінкою.

Чжао Мейлань неохоче сіла біля свого сина. Під гарячі запрошення Чжан-ши вона взяла паличками трохи зелених овочів і повільно поклала до рота. Гм? Ця, на вигляд звичайна, страва з капусти та грибів виявилася напрочуд хрусткою та смачною.

Чжао-ши ретельно прожувала, повільно проковтнула, підняла очі на другу невістку Лю Муюнь і кивнула їй: «Друга невістко, кілька місяців не бачилися, а ваша кулінарна майстерність значно зросла».

Лю Муюнь з посмішкою подивилася на молодшу доньку і з гордістю сказала: «Сьогоднішні страви готувала Сяо-Цао. Я лише допомогла помити овочі та казан, а до смаження й пальцем не торкнулася!»

На обличчі Чжао-ши з'явилася рідкісна ледь помітна посмішка: «Не думала, що у Сяо-Цао є такий талант...»

Чжан-ши, не бажаючи, щоб увага її молодшої невістки переключалася на когось іншого, взяла товстий шматок жирного м'яса і хотіла покласти його в миску Чжао-ши: «Третя невістко, це м'ясо я спеціально вибирала жирніше. Тане в роті, спробуй».

Чжао-ши подивилася на жирні палички Чжан-ши, на яких невідомо скільки було слини, і в неї знову підступила нудота.

Її молода служниця, побачивши це, поспішно перехопила шматок м'яса і сказала: «Стара пані, наша господиня не любить жирного м'яса. Служниця дякує старій пані від імені господині!»

Чжан-ши, побачивши, що шматок жирного м'яса, який вона сама шкодувала з'їсти, з'їла якась служниця, одразу скривилася так, що її обличчя витягнулося, як у коня.

Вона грюкнула по столу і вилаялася: «Ти, рабське кодло, смієш сидіти з нами за одним столом? Хто ти така? Ще й м'ясо їси! Щоб ти ним вдавилася! Третя невістко, ти маєш провчити цю служницю...»

Палички в руках Чжао-ши з легким стуком опустилися на дерев'яний стіл, а її повні червоні губи стиснулися в тонку лінію. Чжан-ши зовсім не помітила її стриманого гніву і продовжувала вивергати образливі слова.

«Свекрухо, перш ніж бити собаку, подивись на господаря! Якщо вона щось зробила не так, я її покараю! Ви лаєте мою служницю при мені, може, ви мною чимось незадоволені?» — Чжао-ши, дивлячись на заплакану дівчину-слугу, все ще говорила м'яким і тихим голосом.

Лайка Чжан-ши раптово обірвалася, а її старе обличчя, зморщене, як хризантема, стало червоним. Вона хотіла вилаяти Чжао-ши так само, як лаяла першу та другу невісток, але боялася, що та нашіпче молодшому синові на вухо, і він віддалиться від неї.

У гніві вона почала енергійно перебирати паличками в тушкованій капусті з м'ясом, вибираючи найбільші та найтовщі шматки жирного м'яса собі в миску. «Не хочеш їсти? Стара я з'їм!»

Поки бабуся копирсалася в мисці, Юй Сяоцао швидко поклала по шматку м'яса Лю-ши, братові, Сяо-Лянь та Шитоу. Вона не любила жирного м'яса, але це не означало, що інші теж! Для родини Юй, яка роками не бачила м'яса, жирні шматки свинини були справжнім делікатесом.

Лю Муюнь, побачивши, що її молодша донька сама не їсть м'яса (ви помиляєтеся, вона його просто не любить), а ризикуючи отримати наганяй від бабусі, віддала його їй. Цей шматок м'яса застряг у неї в горлі. Але якби вона повернула його, свекруха б це побачила і почала б кричати.

Поки вона вагалася, Сяо-Цао тихо прошепотіла їй на вухо: «Мамо, якщо не хочете, щоб мене лаяли, швидко їжте м'ясо...»

Побачивши, що Чжан-ши підняла голову від миски, Юй Сяоцао швидко поклала їй трохи смаженої стручкової квасолі й з посмішкою сказала: «Бабусю, це квасоля, обсмажена на свинячому жирі, вона майже така ж смачна, як м'ясо. Їжте більше!»

«Хитрунка ти така, чому б тобі не дати мені більше м'яса? Цієї квасолі по всьому двору повно, що в ній особливого?» — з рота Чжан-ши доброго слова не почуєш, вона завжди говорила так, щоб було якомога неприємніше.

У цей час Лю-ши та Юй Хан з дітьми вже поспіхом з'їли м'ясо, яке їм рідко вдавалося скуштувати навіть на Новий рік. Місія прикриття Юй Сяоцао була виконана. Вона взяла собі трохи смаженої квасолі і, закушуючи коржем із хрусткою скоринкою, почала смачно їсти.

Зелена квасоля блищала від жиру, ароматна свиняча олія просочила її, і на смак вона була водночас ароматною і нежирною. Навіть Чжао-ши взяла собі добавки.

Сяо-Доудоу по-дорослому сидів за столом, розкривши рота в очікуванні, що його погодують. Рибна юшка, зварена до молочно-білого кольору, мала насичений аромат. Риба була ніжною, без кісток, а бульйон — смачним і густим. Малюк із задоволенням прицмокував.

Цей малюк був дуже вибагливим у їжі, і Чжао-ши докладала чимало зусиль, щоб змусити його з'їсти хоч щось. Якби її син їв, вона б і шматок власного м'яса віддала.

Бачачи, як син їсть ложку за ложкою, а якщо вона зволікає, то він ще й відкриває рота і каже «а, а...», вимагаючи ще, серце Чжао-ши переповнювалося радістю.

Її ставлення до Юй Сяоцао, яка зварила таку чудову юшку, значно покращилося. Юй Сяоцао стала єдиною в усій родині Юй, крім Юй Цайдє, з ким Чжао-ши заговорила з власної ініціативи.

Чжан-ши, дивлячись на маленького онука, посміхалася, і її обличчя вкрилося зморшками: «Мій любий онучку, подобається рибна юшка, так? Бабуся свою миску теж тобі залишить...»

Чжао-ши байдуже глянула на неї і м'яко сказала: «Доу-Доу зазвичай їсть мало, не варто давати йому забагато, щоб не було проблем зі шлунком...»

Чжан-ши більше не наполягала, а лише з посмішкою дивилася, як Сяо-Доудоу їсть рибу, забувши про власну їжу.

Сяо-Цао подивилася на свого молодшого брата, який поруч із нею сьорбав юшку. Сяо-Шитоу був лише трохи старшим за Доу-Доу, але хоч вони й були обоє онуками, ставлення до них було таким різним. Їй стало дуже шкода брата.

Але Сяо-Шитоу, здавалося, звик до цього і просто їв свою їжу. Сьогодні страви були напрочуд смачними, майстерність другої сестри була набагато кращою за мамину, та ще й Хейцзи-ґе не заважав, тож треба було їсти якомога більше!

За чоловічим столом теж їли з апетитом, навіть старий Юй з'їв на два коржі більше. Юй Хай, виконуючи доручення своєї молодшої доньки, скористався нагодою і сказав: «Ці овочеві страви не гірші за м'ясо. Тату, правда ж?»