Золоті Поля

Оскільки він пообіцяв третьому молодому пану Чжоу, що дістане для нього морські вушка та морські огірки найвищої якості, Юй Хай усе літо виходив у море разом із Лю Шуаньчжу. Лю Шуаньчжу ловив рибу, а він пірнав. Юй Хай добре тримався на воді і за допомогою мішка з овечої шкіри міг занурюватися на глибину до двадцяти метрів. Щоразу йому щастило під час пірнання: він міг знайти морські огірки, омарів, морські вушка тощо, але тих, що належали до найвищого ґатунку, було вкрай мало. Більшість цих морепродуктів ставали стравами на столі родини Юй.

Влітку Юй Сяо Цао також нерідко пірнала; щоразу вона дуже серйозно одягала водонепроникний костюм з акулячої шкіри і, обіймаючи надутий мішок з овечої шкіри, під постійні нагадування батька, занурювалася на мілководді неподалік. Її друзі-дельфіни вже вивчили її розклад і щоразу чекали на неї поблизу.

З допомогою дельфінів вона могла швидко доплисти до глибоководних районів, а маючи захист каменя Бутянь, їй зовсім не потрібно було хвилюватися про те, що вона потоне або про проблеми з тиском. Іноді, коли камінь Бутянь був у гарному настрої, він також вказував їй шлях до пошуку деяких морепродуктів найвищої якості, і щоразу кишеня на її талії була набита вщерть.

Після кількох таких занурень вони зібрали річну квоту для родини Чжоу. Щоразу, коли Юй Сяо Цао приносила виловлені морепродукти, вона мусила потайки бігати до містечка, брешучи, що ці морепродукти зібрав третій молодий пан Чжоу, щоб її батько допоміг висушити їх. Побачивши ці дари моря найвищої якості, Юй Хай не міг не цокнути язиком і не похвалити: «Завжди знайдеться хтось кращий, межам немає кінця! Невідомо, хто має такі хороші навички плавання та таку удачу, щоб виловити ці морські огірки та морські вушка».

А висушені морепродукти найвищої якості були відправлені до столиці; старий голова родини Чжоу у своєму серці безмежно радів, що його онук зміг зав'язати стосунки з родиною Юй. Такі хороші навички плавання та удача, як у сім'ї Юй, справді рідкість у світі! Він також нагадав третьому молодому пану Чжоу, що необхідно підтримувати хороші стосунки з родиною Юй, адже майбутні постачання морепродуктів для імператорського двору залежатимуть від них!

Третьому молодому пану Чжоу, природно, не потрібні були нагадування дідуся; і батько, і донька родини Юй були такими здібними, що тільки дурень не став би з ними дружити. Особливо Юй Сяо Цао, яка незважаючи на юний вік, була неймовірною. Стільки популярних страв у ресторані Чженьсюлоу було створено її руками, а ранні овочі та кавуни, як він знав, також були її ідеєю. Нещодавно від головного керівника ресторану Чженьсюлоу в Тангу він дізнався, що ця дівчинка знову створила розчин для відлякування та знищення сарани, посадила на своєму подвір'ї багато овочів, і незабаром вони з'являться на ринку. Можна було лише уявити, який фурор викличе на ринку ця партія овочів.

Згадуючи ту випадкову зустріч на вулиці в Тангу більше двох років тому, він відчув, що його тодішній порив захистити справедливість з доброти душевної приніс йому таке благословення. Завдяки допомозі Юй Сяо Цао він зробив ресторан Чженьсюлоу дуже успішним, а також відкрив майстерні з виробництва приправ, фунчози та столітніх яєць, що дозволило йому проявити себе перед дідусем, після чого він отримав підтримку, переміг своїх амбітних двоюрідних братів і став спадкоємцем на місце майбутнього голови сім'ї. За добрі справи справді відплачують добром, і ці слова були абсолютно вірними!

Коли овочі родини Юй один за одним виросли і були готові до збору, принц Ян, який повернувся до столиці понад двадцять днів тому, нарешті, весь у дорожньому пилу, знову повернувся до містечка Тангу. Трохи перепочивши у своїй садибі в містечку Тангу, наступного дня він вирушив прямо до села Дуншань.

Як тільки Чжу Цзюньян увійшов у ворота родини Юй, Юй Сяо Цао радісно побігла йому назустріч, але побачивши, що ні в його руках, ні за спиною немає жодних цінних речей, вона скривила губи, розвернулася і пішла, бурмочучи собі під ніс: «Хіба ти не збирався просити для нашої сім'ї нагороду? А де ж нагорода? Словам чоловіків справді не можна вірити!»

«Пффф...» Незнайомий сміх змусив Юй Сяо Цао знову повернути голову і з цікавістю подивитися на незнайому постать поруч із принцом.

Висока і струнка статура, світла шкіра, пара яскравих чорних очей, які, здавалося, могли бачити минуле і майбутнє життя; коли він усміхався, вони були схожі на півмісяці, а коли був серйозним — на холодні зорі. Пряме перенісся, червоні губи; коли він легенько усміхався, це було схоже на падіння лебединого пір'їнки, а коли мовчав, він був холодним, як лід. Контури його профілю були ніби витесані ножем, з чіткими рисами, але водночас не позбавлені ніжності... Абсолютно першокласний красень!

«А це...» — Юй Сяо Цао відчула деяку незручність через свою нещодавню скупість і подивилася на чоловіка, який був красивішим за будь-якого красунчика з її минулого життя, із запитанням у голосі.

Чжу Цзюньян, природно, не пропустив того швидкоплинного захоплення в її очах; його обличчя стало холодним, як лід, він нахмурив брови і теж повернув голову, щоб подивитися на чоловіка, ніби не знаючи, як його представити. Імператор справді дивний: йому від нудьги нема чим зайнятися, і він влаштовує ці таємні перевірки інкогніто, наполягаючи на тому, щоб поїхати з ним у цю глушину — село Дуншань. Він дійсно не знав, про що той думав.

Чоловік злегка усміхнувся і спокійно сказав: «Я... кхм-кхм! Я старший брат Цзюньяна, можеш називати мене Цзюньфань!»

Старший брат принца? Ах так, у принца Цзіна було троє синів, вона вже бачила другого і третього, лише про старшого, спадкоємця принца Цзіна, вона тільки чула. Юй Сяо Цао поспішно зробила реверанс і тоненьким голосочком сказала: «Вітаю спадкоємця принца Цзіна, бажаю вам щастя!»

«Кхм-кхм...» «Спадкоємець принца Цзіна», здавалося, похлинувся власною слиною і після нападу кашлю поспішно сказав: «Не треба стільки церемоній! Ми з братами маємо досить невимушений характер, панно Юй, вам не потрібно соромитися!»

Цей чоловік, який видавав себе за старшого брата Чжу Цзюньяна, був не ким іншим, як нинішнім імператором. Не можна сказати, що він видавав себе за когось іншого, адже вони двоє і так були двоюрідними братами, тому те, що Чжу Цзюньян називав його старшим братом, було цілком доречним.

Чому ж імператор з'явився в селі Дуншань? Очевидно, він зацікавився родиною Юй. Побачивши кукурудзу та картоплю, які привіз Чжу Цзюньян, а також кілька аркушів, списаних рецептами страв з картоплі, Чжу Цзюньфань був упевнений, що в родині Юй є хтось, хто, як і він, переселився з іншого світу.

Ознаки, які він витягнув із вуст свого двоюрідного брата Чжу Цзюньяна, вказували на те, що цим переселенцем-земляком, найімовірніше, була та сама дівчина з родини Юй, яка мала чудові кулінарні здібності та була розумною і цікавою. Щоб підтвердити свої здогадки, він вирушив у подорож інкогніто і приїхав до села Дуншань разом із двоюрідним братом.

Як тільки вони зустрілися, це недоречне привітання дівчини — хіба це не те саме, що з'являлося в тих вульгарних серіалах про династію Цін у минулому житті? У цю епоху не було звички вітатися «бажаю щастя такому-то».

Побачивши повне подвір'я зеленіючих овочів, на яких не було жодного сліду від укусів комах, Чжу Цзюньфань був здивований у душі, але зовні цього ніяк не виявив. З хитрою, як у лисиці, усмішкою, він вказав віялом у руці на зелені овочі і сказав: «Ти обробила ці овочі якимось засобом?»

Юй Сяо Цао кивнула і сказала: «Ви дуже проникливі, пане спадкоємцю. Я, проста дівчина, трохи знаюся на медицині і під керівництвом лікаря Суня з аптеки Тунженьтан створила розчин, який може знищувати сарану. Якщо обприскувати овочі щодня вранці та ввечері, то не доведеться хвилюватися, що сарана їх погризе».

«Якщо цей розчин може вбивати сарану, то він, мабуть, має певну токсичність? Чи не зашкодить він здоров'ю людини, якщо його з'їсти?» Коли Чжу Цзюньфань почув, що він може знищувати сарану, він подумав: якщо його виготовляти та використовувати у великих масштабах, то чи не можна було б встигнути посадити ще один урожай сільськогосподарських культур до настання осені та зими? Проте, якщо він такий самий шкідливий для людського організму, як пестициди з минулого життя, то краще не треба!

Юй Сяо Цао з радісним обличчям і самовдоволено сказала: «Мій розчин хоч і є слаботоксичним, але через шість годин після застосування його лікувальні властивості повністю випаровуються. Поки ви не обприскуєте овочі протягом шести годин до збору врожаю, це не завдасть жодної шкоди організму. Навіть якщо хтось випадково з'їсть овочі з розчином, нема чого боятися; токсичність дуже слабка, люди з міцним здоров'ям взагалі не відчують ніякого впливу, а люди з трохи слабшим здоров'ям щонайбільше двічі збігають у вбиральню, вип'ють ще трохи води, і все буде добре!»

«Випаровуються?» Чжу Цзюньфань пробурмотів це слово, і на його губах з'явилася незрозуміла усмішка. Гей! Спіймав тебе за хвіст! Він міг поручитися своєю головою, що ця дівчина з родини Юй абсолютно точно була людиною, яка перемістилася з іншого світу.

Юй Сяо Цао подумала, що він не знає значення слова «випаровуються», і поспішно пояснила: «Випаровуються — це означає розсіюються! Токсичність розчину має обмежений час дії, і коли цей час минає, лікувальні властивості розсіюються. Це не означає, що вони переходять у повітря, вони дійсно зникають. Це не викликає жодного забруднення повітря чи ґрунту!»

Забруднення? Хе-хе! Панно Юй, чим більше говориш, тим більше помиляєшся! Це ти, моя землячко-переселенко! Чжу Цзюньфань зрозумів це у своєму серці, але не став бити по траві, щоб не злякати змію. Якби йому довелося вибирати між Юй Хаєм та Юй Сяо Цао, він би волів, щоб це була остання.

Тому що чоловіки завжди мають амбіції здійснювати великі подвиги. Хіба його дідусь, який у минулому житті був полковником, не скористався смутою, щоб підняти повстання і стати імператором-засновником династії Мін? Хоча він сам не був настільки одержимим ідеєю бути імператором, але він не хотів, щоб імперію, яку завоював його дідусь, хтось відібрав з його рук.

Якби цією землячкою-переселенкою була дівчина Юй Сяо Цао, він би зовсім не хвилювався. Зі слів свого прихованого двоюрідного брата, він припустив, що ця дівчина у минулому житті або займалася сільським господарством, або мала ресторан. Інакше як би вона змогла виростити ранні овочі та кавуни, а також так добре розбиратися у вирощуванні кукурудзи та картоплі?

Якщо його здогадка була правильною, то йому тим більше не треба було хвилюватися, що ця дівчина була кимось на кшталт У Цзетянь. Побачивши її сьогодні, він зрозумів, що це слабка, мила і розумна дівчинка, яка з першого погляду не виглядала як людина з амбіціями та хитрими планами. Це ще більше заспокоїло його.

Чжу Цзюньян, побачивши, що всю увагу Юй Сяо Цао відвернув імператор, раптом відчув себе покинутим і, кілька разів кашлянувши, сказав: «Юй Сяо Цао, пан хоче з'їсти тушковану свинину з фунчозою, а ще гострих равликів...»

Юй Сяо Цао обернулася, закотила на нього очі і сказала: «Сьогодні немає равликів! Є тільки картопля, смажена з картоплею, овочі, смажені з овочами, і сарана, смажена з сараною!»

«Сарана? Сарану можна їсти?» Чжу Цзюньфань у минулому житті народився і виріс у місті, тому сарану він бачив лише на картинках.

Коли Юй Сяо Цао повернулася до «спадкоємця принца Цзіна», її суворий вираз обличчя вже змінився на променисту усмішку: «Не дивіться на те, що сарана виглядає страшною, вона дуже смачна. До того ж, сарана дуже поживна, їсти її не тільки не шкідливо для здоров'я, але й корисно! Пане спадкоємцю, не бажаєте скуштувати на обід?»

Чжу Цзюньфань щойно хотів погодитися, але його двоюрідний брат з крижаним обличчям випередив його, сказавши: «Якщо немає равликів, можна піти і назбирати їх! До обіду ще є трохи часу, якщо ми зараз підемо і назбираємо їх, у них ще буде час виплюнути бруд!»

«Хочете їсти — йдіть і збирайте самі! На задньому дворі є двері, які ведуть до озера; якщо ви не знаєте, як туди дійти, я попрошу Шитоу провести вас!» Юй Сяо Цао знову закотила на нього очі, її тон був сповнений нетерпіння.

«Гострі равлики? Звучить непогано, я... я теж хочу скуштувати!» Чжу Цзюньфань згадав часи, коли він навчався в університеті; тоді він із кількома друзями замовляв тарілку равликів, кілька пляшок пива і, знявши сорочки, вони сиділи літнього вечора за столиком на вулиці, випивали та їли. Як же приємно було згадувати ті часи! На жаль, з тими хорошими друзями він навряд чи колись побачиться знову...