Золоті Поля

Лі Мейроу збиралася відповісти, але, перевівши погляд, побачила, що квітка, яку вона принесла, справді виглядає не такою свіжою, як на початку. Пані Фен любила квіти більше за життя; якщо квітка справді постраждає від холоду або пошкодиться, її тітка, якщо тільки розірве її на шматки, то це ще буде легким покаранням.

З такими думками Лі Мейроу сиділа, наче на голках. Після довгої внутрішньої боротьби вона все ж не досиділа до кінця бенкету. Знайшовши будь-який привід, вона пішла раніше. Ту яскраву камелію вона загорнула в три шари всередині і зовні, щоб захистити її, боячись щонайменшої помилки.

Після того, як людина, що муляла очі, пішла, Юй Цао спокійно їла і пила на бенкеті. Кухарі в резиденції державного герцога Чжень були дуже вправними; заради цього Змагання квітів родина державного герцога також не пошкодувала коштів. Окрім м'ясних страв, усі овочі були куплені з теплиць; влаштування цих двох столів обійшлося б щонайменше в кілька сотень лян срібла.

Під час бенкету принцеса Мінлань підхопила паличками шматочок хрусткої та смачної смаженої зелені і сказала: "Раніше взимку, якщо хотілося скуштувати чогось свіжого, доводилося вирощувати трохи овочів у теплиці, як квіти. Не те що їсти досхочу, навіть побачити тарілку з чимось зеленим на щоденному столі було важко. Того, що вирощували в теплиці, не вистачало навіть для частування гостей чи на свята. А тепер добре, що б свіже не захотілося з'їсти, майже все можна купити. Навіть дині та фрукти можна їсти посеред зими!"

"Авжеж! Сестричко Цао, як влаштована твоя голова, що ти змогла придумати спосіб вирощувати овочі в теплицях! Ти справді моя рятівниця!! Чи знаєш ти? Найбільше я боюся їсти капусту і редьку, але взимку, окрім різного м'яса, овочів тільки ці два види. Їси — смак такий, що нудить; не їси — починається запалення і губи тріскаються. Тепер усе добре, тепличні овочі врятували мене!" Хе Ваньнін з'їла шматочок салату з устричним соусом, такого зеленого і свіжого, що від одного погляду на нього прокидався апетит.

Для таких шляхетних і заможних родин, як їхні, їсти зелень щодня було цілком доступно. Але серед присутніх було чимало дівчат з родин чиновників четвертого і п'ятого рангів, чиї батьки і брати працювали в бідних урядових установах; ці овочі, які були набагато дорожчими за м'ясо, вони не могли їсти тоді, коли їм заманеться.

Фрукти після обіду, окрім солодкого кавуна і запашної та м'якої дині, включали ще й маленькі помідори розміром з голубине яйце. Ці маленькі помідори змінилися генетично завдяки духовній енергії Каменя Бутяньши. Вони стали меншими, але їхній смак покращився, а духовної енергії в них було набагато більше, ніж у звичайних овочах і фруктах.

Щоб уникнути того, що часте вживання маленьких помідорів викличе помітні зміни в організмі людини завдяки духовній енергії всередині, їх вирощували дуже мало: більшість залишали для власного споживання, і лише мізерну частину виставляли на продаж. Ціна була десять лян срібла за цзінь, і за них ледь не розгорнулася війна. Оскільки продаж був обмеженим, кожна родина могла купити лише один цзінь на день, а за день продавалося не більше десяти цзінів, тож це було лише для того, щоб скуштувати щось нове.

Для такого бенкету, як сьогодні в резиденції державного герцога Чжень, доводилося або стояти в черзі кілька днів поспіль без сну і відпочинку, або благати родини з хорошими стосунками допомогти з купівлею. Що? Ви хочете, щоб слуги з вашої родини переодяглися і купили кілька разів? Якщо це виявлять, вас внесуть до чорного списку крамниці овочів і фруктів. До того ж, у Столиці стільки впливових вельмож і багатих купців, хто дозволить одній родині забирати все собі? Під пильними поглядами всіх ще ніхто не наважувався відкрито шахраювати!

На тарілці з фруктами, яку подали, нарізані кавуни і дині складали більшість, а маленьких помідорів вистачало лише по одному на кожну дівчину. Усі присутні добре розумілися на цінності речей, і ніхто не наважувався звинувачувати принцесу Мінлань у скупості; навпаки, те, що вона могла запропонувати маленькі помідори для частування гостей, було виявом великої поваги!

Ті дівчата, які походили з бідних родин, чиї батьки та брати не обіймали високих посад, уперше скуштували такі смачні "фрукти": солодкі з легким кислуватим присмаком; варто було лише відкусити шматочок, як сік миттєво вибухав у роті, і це відчуття дарувало незрівнянне задоволення, змушуючи довго згадувати цей смак.

Хе Ваньнін з'їла один маленький помідор у два укуси і подивилася на останній помідор, що залишився на тарілці. За головним столом, окрім Юй Цао, усі інші відразу ж взяли по одному маленькому помідору, коли їх подали, щоб ретельно посмакувати. Навіть принцеса Мінлань не хотіла віддавати гостям цей маленький помідор, який так важко було дістати, проявляючи дух господині.

"Сестричко Цао, ти не будеш їсти?" Хе Ваньнін побачила, як Цао простягнула руку до тарілки з фруктами, взяла шматочок дині і повільно його їла. Вона покрутила очима і, вказуючи на маленький помідор, з усмішкою запитала.

Юй Цао помітила її вираз обличчя і, стримуючи сміх, подумала: все-таки це дівчина-підліток, яка не може встояти перед спокусою смачної їжі. Вона також подивилася на тих дівчат, які тримали маленькі помідори в руках і довго не наважувалися їх відкусити — хто ж із них насправді селюк, що нічого не бачив?

"Якщо сестрі Хе подобається, з'їж мою порцію!" Ці дині та фрукти були вирощені нею самою, хіба в неї вдома цього бракує? Ця дівчина Хе Ваньнін мала дещо прямий характер, але не мала злих намірів. Така людина, якщо їй хтось подобається, готова віддати йому своє серце. Звісно, якщо хтось їй не подобається, вона без вагань покаже це на своєму обличчі.

Хе Ваньнін саме чекала на ці слова: "Тоді я не буду відмовлятися! Хе-хе..."

"Подивись на себе, яка ти нестримна! Хіба Старша Принцеса не дає тобі достатньо їсти чи пити? Ганьбишся в чужому домі!" Юань Сюеянь, знаючи її характер, з жартівливою усмішкою вилаяла її.

Хе Ваньнін, ніби Чжу Бацзе (персонаж з "Подорожі на Захід"), що їсть плід безсмертя, одним махом закинула маленький помідор до рота, зітхнула і сказала: "Ти ж знаєш, цю річ за гроші ніде не купиш! Навіть простоявши в черзі біля крамниці овочів і фруктів три-п'ять днів, не факт, що вдасться купити хоча б один цзінь! Моя бабуся не дуже цікавиться іншими динями та фруктами, але до цих маленьких помідорів має особливу пристрасть. Насилу вдалося відвоювати один цзінь, і більшу частину я віддала їй як прояв поваги. Скажи, хіба я можу відбирати їжу з рота бабусі, яка змалечку любила мене більше за все?"

"А хто тебе змушував вдавати з себе того, ким ти не є, і твердити, що ти не любиш це їсти?" Юань Сюеянь знала причину цього і, жартуючи, водночас дуже схвалювала вчинок подруги.

Хе Ваньнін зробила сумне обличчя і сказала: "Якби я так не сказала, моя бабуся точно пошкодувала б їсти сама і залишила б усе мені! Бабуся любить мене вже майже п'ятнадцять років, хіба я не можу потішити її хоча б раз? Бідна я, щоразу, коли бабуся їсть маленькі помідори, мені доводиться знаходити привід, щоб піти. Щоб вона не бачила, як у мене тече слина."

Людина, яка цінує синівську шанобливість, не може бути поганою! Юй Цао відчула, що з цією подругою варто спілкуватися, але перед стількома людьми вона не могла нічого обіцяти, тому лише обережно запитала: "Сестро Хе, чим ти зазвичай розважаєшся у вільний час?"

"Просто читаю книги, вправляюсь із мечем, іноді роблю кілька кіл на іподромі за містом. Коли мої брати їдуть на полювання, іноді також беруть мене з собою". Хе Ваньнін не цікавилася грою на цитрі, шахами, каліграфією чи живописом, і під впливом братів стала схожою на хлопчиська-шибеника.

Юй Цао піджала губи в усмішці і сказала: "У мене є маленький рудий кінь, який дуже швидко бігає. Якщо іншого дня матимеш бажання, поїдемо разом покататися на конях і влаштуємо пікнік за містом. На пагорбах біля імператорського маєтку є чимало фазанів і диких зайців; я не вмію стріляти з лука, але вмію ставити сильця, а коли спіймаємо здобич, зможемо влаштувати барбекю біля підніжжя пагорба..."

Пікнік? На початку зими, у таку холоднечу, це не найкраща ідея. Однак Хе Ваньнін зацікавив не стільки "пікнік", скільки місце його проведення — біля імператорського маєтку! Чим зараз найвідоміший імператорський маєток? Тепличними овочами! А в сусідньому маєтку Цзюньвана Яна є ще більш відомі тепличні дині та фрукти!! Там є її улюблені маленькі помідори...

Ці тепличні овочі, тепличні дині та фрукти — сестричка з родини Юй вважається їхньою наполовину господинею, чи не так? Якщо вона, як гостя, поїде туди, її ж повинні пригощати смачною їжею і напоями? Можливо, перед від'їздом ще й можна буде взяти трохи з собою...

"Добре, добре! Коли поїдемо?" Подумавши про це, Хе Ваньнін запалала нетерпінням, їй кортіло прямо з резиденції державного герцога Чжень вирушити до імператорського маєтку.

Принцеса Мінлань, побачивши реакцію Хе Ваньнін, усе зрозуміла і відразу ж сказала: "Сестричко Юй, ти не можеш виявляти прихильність до одних і нехтувати іншими, запрошуючи лише її і не запрошуючи мене?"

"Для мене велика честь запросити принцесу. Іншого дня я надішлю запрошення принцесі, сестрі Хе та сестрі Юань, щоб разом поїхати на пікнік! Прошу вас обов'язково зробити мені честь своєю присутністю!" Мати можливість потоваришувати з найвідомішими дівчатами зі знатних родин Столиці — це те, про що можна тільки мріяти. Тепер названа мати не турбуватиметься, що вона не зможе завести друзів.

Коли вони виїхали з резиденції державного герцога Чжень, карета проїхала зовсім трохи, і Хечунь тихо сказала: "Панночко, Цзюньван Ян попереду, можливо, він чекає на вас, панночко?"

Лінлун глянула на неї, і усмішка на її обличчі згасла: "Де твої манери? Хіба тобі дозволено базікати про справи господарів?"

Хечунь опустила голову і з трепетом сказала: "Так! Ця рабиня визнає свою провину, прошу панночку покарати мене!!"

Юй Цао глянула на Лінлун, кивнула і сказала: "Штраф — позбавлення місячної платні на три місяці, повертайся і добре подумай над своєю поведінкою!"

"Так!" Хечунь подумки лаяла себе за перевищення повноважень: те, що господиня милосердна, не означає, що слуги не повинні дотримуватися свого місця. Вона також трохи загордилася через те, що мило ручної роботи отримало схвальні відгуки серед дівчат зі знатних родин. Відтепер вона повинна запам'ятати цей урок і не зрадити довіру та підтримку панночки.

"Ну як? Сьогоднішнє квіткове зібрання пройшло успішно?" Чжу Цзюньян, який їхав на Куанфені (Шаленому вітрі), побачив знайому карету, під'їхав ближче і його голос пролунав крізь вікно карети.

Юй Цао відхилила завісу карети і подивилася на звабливого чоловіка в чорному парчевому халаті з вишитим чорнильним бамбуком. Ті очі фенікса, які ніби могли викрасти душу, виблискували глибоким світлом і дивилися в її бік. Ті злегка підняті куточки очей додавали йому ще більше звабливої чарівності. Коли він злегка стиснув свої червоні губи, в цю мить здалося, ніби розтанув лід і сніг, а земля вкрилася весняним цвітом. Звабник, він справді живий звабник! Побачивши, як на вулиці молоді дівчата і жінки з червоними обличчями невідривно дивляться на цього хлопця, Юй Цао відчула глибоке зітхання в душі.

"Що таке? Тебе образили? Хто це був? Розкажи Є!" На вродливому обличчі Чжу Цзюньяна раптом з'явився морозний вираз, і вбивча аура огорнула його.

Юй Цао чесно похитала головою і сказала: "Ти забагато думаєш, ніхто мене не ображав! Це квіткове зібрання пройшло дуже успішно, всі принесені квіти були знаменитих сортів. Однак, щодо цінності, вони, звичайно, не могли зрівнятися з моєю 'Сугуань Хедін'. Сьогодні я виграла чимало ставок; оскільки ти це бачиш, то отримуєш частку, як щодо того, щоб я віддала тобі половину?"

"Ваші дівочі іграшки Є не цікавлять!" Побачивши, що на обличчі Ятоу не було жодних ознак смутку, Чжу Цзюньян заспокоївся наполовину. Щодо іншої половини, то він вирішить після того, як розпитає!