Золоті Поля

Старий Юй, зціпивши зуби, швидко виклав мету свого візиту. Поки він говорив, він не наважувався дивитися в ясні, пронизливі очі Сяоцао, які, здавалося, бачили людину наскрізь.

Дві родини все ж були пов'язані кровними узами, і повністю розірвати стосунки було неможливо — Сяоцао це чудово розуміла. Дивлячись на старого Юя, який вперше прийшов просити про допомогу, дівчинка глибоко зітхнула. Як то кажуть, «і долоня, і тильна сторона руки — це все плоть»; заради молодшого сина дідусь був готовий пожертвувати своєю гордістю.

Сяоцао подивилася на дідуся, який, схиливши голову, запекло працював на городі, не наважуючись зустрітися з нею поглядом, і навмисно легким тоном мовила:

— Щойно сюди заходив один дядько-вартовий. Сказав, щоб я після обіду теж прийшла до суду дати свідчення. Я вперше буду на судовому засіданні, трохи нервую, тож попрошу хрещеного або хрещену піти зі мною.

Сьогодні хрещений уже мав повернутися з головного міста префектури. А хрещена ще з самого ранку повезла хвору Ся Фужун до міської лікарні. Кажуть, вчора ввечері та дівчина розласувалася і з’їла забагато свинини «хуншао», через що пів ночі мучилася з животом. Ех! Теж мені столична панянка — всього дві-три трапези на овочах, а вже так зголодніла!

Почувши відповідь Сяоцао, старий Юй помітно розслабився, і його рухи під час прополки стали впевненішими. Город біля будинку родини Юй Хая був невеликим, тож із бур’янами впоралися швидко. Коли старий Юй дізнався, що роботи більше немає, він підвівся, збираючись іти.

— Дідусю, село Дуншань розташоване далеко, дядькам-вартовим було нелегко сюди дістатися, тож треба їх гарно прийняти. У нас на городі багато овочів, я зараз нарву вам трохи з собою.

Попри заперечення старого Юя, Сяоцао пішла на задній двір і нарвала огірків, томатів, квасолі та баклажанів. Подумавши трохи, вона винесла з західної кімнати кілька ароматних солоних качиних яєць та «столітніх яєць» (підань), поклавши все це в кошик, щоб дідусь забрав додому.

Старий Юй, дивлячись на вкриті шаром глини яйця в кошику, з сумнівом запитав:

— А як це їсти?

Сяоцао з усмішкою взяла одне «столітнє яйце», розбила глиняну оболонку і пояснила:

— Ось так. Спочатку зчищаєте глину, чистите яйце, потім ріжете на шматочки і заправляєте часником... А, хоча знаєте, я краще сама піду з вами і допоможу. Дідусю, зачекайте хвилинку, я ще візьму трохи локшини-фенси.

Вона знала, наскільки Чжан-ши скупий: у неї вдома зазвичай не те що м'яса, а й краплі олії в овочах не знайдеш. Юй Сяоцао вирішила: якщо вже допомагати, то робити це по-людськи! Зрештою, Юй Бо — рідний брат її батька. Вона не лише взяла локшину, а й відрізала шматок свинячої грудинки, що висіла в колодязі на задньому дворі для охолодження, а також прихопила з кухні олію, сіль та соуси.

Старий Юй, дивлячись на пакунки з продуктами та приправами в руках онуки, від сорому не міг підняти очей. Побачивши шмат свинини вагою понад цзінь, він тихо промовив:

— М'ясо не бери, твоя бабуся... кхе! Чжан-ши вже зарізала півня...

Сяоцао всміхнулася:

— Я чула, що прийшло кілька дядьків-вартових, тож зайва м’ясна страва зайвою не буде! Ходімо, після обіду нам ще в місто їхати!

Прийшовши до будинку родини Юй, Сяоцао привітно привітала судових вартових. Дівчинка виглядала дуже милою, мала солодку усмішку, а її ввічливі звертання «дядечку» миттю завоювали симпатію офіцерів.

На кухні панував справжній ажіотаж: там поралися Чжан-ши, Лі-ши та дружина Чжан Цюаня. Сяоцао ввійшла з кошиком, повністю ігноруючи Чжан-ши та Лі-ши, і з усмішкою звернулася до дружини Чжан Цюаня:

— Тітонько, я давно чула, що ви чудово готуєте, сьогодні обов’язково маю у вас чогось навчитися!

Дружина Чжан Цюаня була жінкою кмітливою. Помітивши незадоволений вираз обличчя Чжан-ши та те, як Сяоцао демонстративно не помічає господинь, вона зрозуміла, що тут криється якась історія. Проте вона не стала розпитувати, а просто лагідно всміхнулася:

— Ой, що ти таке кажеш! Тобі вчитися у мене? Та твоя мама готує набагато краще за мене... О, а це що таке? Виглядає незвично!

Сяоцао очистила «столітні яйця», розрізала кожне на чотири частини і вправно залила їх соусом із часнику, кунжутної олії та соєвого соусу. Вона принесла близько десяти яєць, тож вийшла ціла велика тарілка. Взявши один шматочок, вона піднесла його до губ дружини Чжан Цюаня з виглядом, що благав про похвалу:

— Спробуйте, чи смачно я заправила?

Тітка соромилася, але Сяоцао наполягала:

— Ну як це — «крадькома»? Навіть шеф-кухарі в ресторані «Чженьсю» завжди куштують свої страви! Тітонько, швидше спробуйте і скажіть свою думку!

Тільки тоді дружина Чжан Цюаня з’їла шматочок. Яйце було м’яким, але пружним, жовток усередині був напіврідким і випромінював ніжний аромат. У поєднанні з насиченим соусом смак був просто неймовірний. Жінка не переставала хвалити страву.

Сяоцао зобразила кумедну гордість. Якби не олія на руках, тітка б точно обійняла її від надміру почуттів. Помітивши на столі свіжий сир тофу, Сяоцао обшпарила його окропом, подрібнила ще два яйця і виклала зверху, поливши соусом. Так народилася страва «Тофу зі столітніми яйцями».

Тим часом дружина Чжан Цюаня приготувала курку з грибами, а зверху накрила її паляницями з білого борошна. Це було останнє біле борошно в домі, тож Чжан-ши потайки вболівала за кожен грам.

На іншому вогні Сяоцао приготувала улюблену страву мешканців півночі — свинину з локшиною-фенси, а також підсмажила кілька овочевих страв із додаванням устричного соусу. Оскільки заводи родини Чжоу вже працювали на повну силу, Сяоцао як співвласниця не мала дефіциту в соусах та спеціях. Вона могла брати скільки завгодно і локшини, і яєць. Хоча офіційно це мали вираховувати з її прибутку, третій панич Чжоу був до неї настільки щедрим, що такі дрібниці його зовсім не хвилювали.

Вартові були в захваті від обіду і навперебій хвалили їжу. Особливо старший констебль Юе, який раніше бував у «Чженьсю», не втримався від зауваження:

— Хто б міг подумати, що в такій глушині знайдеться справжній майстер кулінарії! Ця майстерність майже не поступається кухарям «Чженьсю»! Тофу з яйцями підань та свинину з фенси за межами того ресторану майже не знайти. Не очікував, що родина Юй має такі зв’язки, аби дістати товари, яких немає на ринку...

Юй Бо, який сидів поруч, поспішив додати:

— Та де там зв’язки! Просто мій другий брат у гарних стосунках із молодим господарем «Чженьсю», тому й дістали ці делікатеси. Ось, навіть для шановних гостей приготували.

— Ваш другий брат справді людина впливова. Страви з устричним соусом — це ж секретний рецепт «Чженьсю», і він зміг його вивчити? Значить, його стосунки з господарем ресторану справді незвичайні! — Констебль Юе відкинув свою початкову зневагу і на його обличчі з'явилася приязна посмішка.

Юй Бо бачив, що вартові задоволені, і став ще привітнішим. Як кажуть: «Легко зустрітися з царем пекла, але важко домовитися з його бісами». Ці вартові часто зловживали своєю владою, але завдяки старанням Сяоцао сьогодні вони були настільки задоволені, що по обіді в суді навряд чи створювали б зайві проблеми.

Після обіду Юй Хай, дізнавшись, що донька має йти до управи, заздалегідь підготував дві мажари з кавунами і вирушив у дорогу разом із донькою та офіцерами. Разом із ними поїхали Чжан-ши з сином та старий Юй, який дуже переживав.

З одного воза спеціально зняли частину кавунів, щоб вартові могли там зручно вмоститися. Сяоцао ж звично вмостилася на передку ослячого воза. Оскільки вартові дорогою сюди добряче натерли мозолі, можливість безкоштовно проїхатися на возі підняла їм настрій, тож вони навіть не чіплялися до Юй Бо та його матері.

У місті Сяоцао та Чжан-ши з сином одразу повели до повітової управи. Юй Хай, хвилюючись за доньку, навіть не заїхав у лавку, а поквапився до будинку Фань Цзичженя.

На щастя, біля воріт він зустрів самого Фаня, який щойно повернувся з префектури і навіть не встиг спішитися. Цей чоловік був ще більшим фанатом своєї доньки, ніж сам Юй Хай: щойно він почув, що його улюблениця в суді, він миттю розвернув коня і щодуху помчав до управи. Він страшенно боявся, що якісь там чиновники налякають його дівчинку.

Слуга при воротах, побачивши, що господар навіть не зайшов у дім, а одразу поскакав геть, доповів управителю. Управитель знав, наскільки важливою була панночка Юй для господаря, але про повернення Фаня насамперед треба було повідомити пані.

Пані Фань якраз була в кімнаті хворої племінниці. Почувши, що доньку повели до суду, вона миттю покинула дівчину, яка щойно прийняла ліки, перевдяглася в офіційне вбрання шляхтянки третього рангу і поїхала до управи в екіпажі. Уявляючи, як тендітна Сяоцао стоїть перед суворими та лютими вартовими, пані Фань безперестанку підганяла кучера.

Тим часом Сяоцао, про яку так хвилювалися батьки, почувалася наче на екскурсії. Вона з цікавістю розглядала залу суду: обабіч стояли два ряди вартових із дерев'яними палицями, по центру стояв масивний стіл, на якому лежав дерев'яний молоток (цзінтанму) та бамбуковий стакан із жетонами. Над столом великими літерами було написано: «Чесний, безкорисливий та справедливий».

Констебль Юе помічив, що в очах дівчинки немає ні краплі страху, лише щира цікавість. Він кашлянув і пошепки нагадав їй стати на коліна. Тільки тоді Сяоцао помітила, що Чжан-ши з сином уже давно тремтять на колінах перед суддею.

Вона потерла ніс і неохоче опустилася на коліна, бурмочучи під ніс:

— Прокляте старе суспільство...

До свого переродження Сяоцао ставала на коліна хіба що в дитинстві, коли мама карала за неслухняність. А відколи вона потрапила сюди, її бідним колінам постійно дістається. На Новий рік —ставати на коліна перед старшими, при знайомстві з хрещеними — знову коліна, випадково зіткнулася з маленьким принцом — вибачайся на колінах, перед п'ятим принцом — знову... Ех! Вона потерла коліна, думаючи, чи не з'являться на них скоро мозолі.

Поки вона поринула в роздуми, її злякав гучний вигук:

— Суд і-і-де!

Коли суддя У вийшов із внутрішніх покоїв, він побачив маленьку постать, яка від несподіванки широко розплющила очі і ледь не сіла на власні п'ятки, нагадуючи злякану білочку. Він ледь стримався, аби не розсміятися і зберегти величний вигляд, але в його погляді на Сяоцао читалися приязні іскринки.

Юй Сяоцао великими круглими очима пильно дивилася на суддю У в офіційній мантії, який поважно виходив на своє місце. Це нагадувало якусь театральну виставу. Вона кліпнула очима, влаштувалася на колінах зручніше і приготувалася дивитися шоу... тобто, чекати на початок засідання.