Золоті Поля

Юй Сяоцао піднесла ще гарячу смажену курку та ароматну качку з османтусом до директора Юаня. Юань Сінянь, який при вигляді їжі миттєво перетворювався з великого вченого на затятого ласуна, вже простягнув руку, щоб забрати пакунки, але помітив неподалік кількох вчителів та учнів. Він тут же вдягнув маску шляхетної стриманості й промовив:

— Кхе-кхе! Цей директор вирізняється чесністю і подарунків не приймає!

Сяоцао подумки не втрималася від кпинів: «А чий живіт раніше поглинав усе, що я приносила? Тепер він каже, що не приймає подарунків — це ж просто сміх на все місто!»

Але що поробиш? Її молодший брат все ще залежав від прихильності цієї людини. Тож їй довелося підіграти:

— Пане директоре, не буду приховувати, я прийшла до вас із проханням. Чи не могли б ми поговорити віч-на-віч?

Директор Юань ще вище задер голову і, погладжуючи бороду, мовив:

— Якщо це лише запитання, то навіщо приносити дарунки? Кажи прямо! Благородний муж завжди відкритий, йому нема чого приховувати!!

Ну ось! Знову він за своє, справді увійшов у роль. Сяоцао навмисно поклала пакунки назад у кошик і всміхнулася:

— Директор Юань справді взірець чесності, це викликає глибоку повагу!

Хоча Юань Сінянь дивився кудись у небо під кутом у сорок п’ять градусів, боковим зором він пильно стежив за делікатесами. Побачивши, що Сяоцао збирається сховати курку та качку, він миттю занервував, але не міг цього показати відкрито, тож лише почав подавати їй знаки очима.

Юй Сяоцао зробила вигляд, ніби не зрозуміла його натяків, і ще голосніше промовила:

— Пане директоре, кажуть, що в академію «Жунсюань» можна вступити, заплативши п’ятсот лянів срібла. Будь ласка, залиште одне місце для мого молодшого дядька. Він теж вчиться, і хоч здібності у нього звичайні, зате він дуже старанний...

Почувши це, директор Юань вмить змінився на обличчі, забувши про всі смаколики. Він серйозно поглянув на Юй Сяоцао і запитав:

— Звідки у тебе такі новини? Від самого заснування академії «Жунсюань» ми приймаємо учнів лише за їхнім талантом, а не за гроші. Я, Юань Сінянь, заснував цей заклад, щоб виховувати кадри для держави, а не заради наживи! Навіть якщо хтось принесе гори золота, без проходження тестів він ніколи не стане нашим учнем!!

Колись син одного багатія з Цзяннаня не дотягнув зовсім трохи до прохідного балу. Батько був готовий віддати половину свого майна, аби лише сина зарахували, але йому відмовили. На щастя, той юнак виявився наполегливим: він провчився ще рік і врешті-решт вступив до «Жунсюань» власними силами.

— Пане директоре, не гнівайтеся! Справа ось у чому: моя бабуся сьогодні прийшла до нашої лавки і вимагала п’ятсот лянів. За її словами, ці гроші потрібні, щоб влаштувати мого молодшого дядька до академії «Жунсюань»! Тому, заспокоївши її, я одразу прибігла до вас дізнатися, чи це правда, — Сяоцао коротко переповіла суть справи.

Директор Юань швидко заспокоївся і, насупившись, замислився:

— Тут може бути два варіанти. Перший — у лавах академії завівся черв’як, хтось намагається нажитися на місцях для вступу. Другий — ваша родина натрапила на шахраїв, які скористалися палким бажанням твого дядька вступити до нас, щоб виманити гроші. Йди поки до мого кабінету, відпочинь, а я поговорю про це з управителем та наглядачем...

Сяоцао погодилася і пішла за слугою Шішу до кабінету директора. В цій вишуканій будівлі, сповненій духу вченості, дівчинка була не вперше. Вона поклала промаслений пакунок на стіл прямо навпроти входу, взяла з полиці збірку поезії і почала її гортати.

Шішу заніс чашку ароматного чаю і, побачивши, що жир із пакунка забруднив щойно написаний сувій директора, страшенно засмутився: каліграфія їхнього господаря цінувалася на вагу золота! А побачивши, як Сяоцао недбало гортає рідкісний рукопис самого Ван Юйчена, він і зовсім занервував, боячись, що дівчинка випадково пошкодить цінну річ.

Юй Сяоцао, яка в минулому житті навіть середню школу не закінчила, дивлячись на сторінки з ієрогліфами, відчувала, як у неї пухне голова. Хоча вона вже вчилася грамоти разом із Шітоу і розуміла повсякденні знаки, старовинна поезія з її складними зворотами була для неї справжньою головоломкою. Вона вибрала кілька віршів, які вже знала, і почала їх читати, похитуючи головою в такт.

Саме таку картину застав Юань Сінянь, коли увійшов до кабінету разом з управителем та наглядачем академії: маленька дівчинка в простому вбранні тримала в руках старовинну книгу, а її великі розумні очі, здавалося, осягали найвищу мудрість.

— Виявляється, наше маля теж любить читати! — лагідно всміхнувся Юань Сінянь.

Сяоцао поспіхом повернула сувій на місце і з усмішкою відповіла:

— Лише вчуся потроху разом із братом. Прошу вибачення, що взяла книгу без вашого дозволу.

Директор Юань розсміявся:

— Хіба любов до знань може бути провиною? Але давайте повернемося до нашої справи!

Управитель Лян суворо мовив:

— В нашій академії справді немає жодної практики продажу місць за гроші! Схоже, панночка Юй зіткнулася з обманом.

Наглядач, який бачив Сяоцао вже кілька разів і мав про неї гарну думку, порадив:

— Я вважаю, вам варто звернутися до управи.

Директор Юань твердо додав:

— Використовувати ім’я академії «Жунсюань» для шахрайства — це неприпустимо! Ми не можемо на це закривати очі!! Шішу, візьми мою візитну картку і йди до повітової управи. Ця справа стосується репутації нашої академії, тому я особисто простежу за розслідуванням!!

Юй Сяоцао, отримавши відповідь, почала прощатися. Судячи з часу, уроки в початковому класі вже закінчилися, і група голодних малюків, мабуть, уже зачекалася її!

Дівчинка й не здогадувалася, що щойно вона вийшла з кабінету, три поважні вчені, чий спільний вік перевищував двісті років, ледь не побилися за два пакунки з їжею. Врешті-решт директор Юань, виявивши «милість», дозволив їм розділити між собою половину курки та качки.

Коли Юй Сяоцао прийшла до кімнати Шітоу, чотири пари темних очей жадібно дивилися на двері. Перед хлопцями стояв рис, і лише у Шітоу була ще порція овочів. Всі інші чекали на смажену курку та качку, щоб почати обід!

Побачивши Сяоцао, малюки навіть не звернули уваги на неї саму — їхні погляди були прикуті до кошика. Побачивши там два пухкі пакунки, вони радісно закричали й оточили дівчинку. Які ж вони прагматичні!

— Сестричко, коли вони дізналися, що тебе покликав директор, то зовсім зажурилися. Тільки й казали: «Сьогоднішній обід накрився!» — Шітоу ледь стримував сміх, дивлячись, як друзі хапають курячі ніжки. Добре хоч, що совість мали і йому одну залишили!

Це був не перший раз, коли директор «перехоплював» їжу, яку приносила Сяоцао. Тому з часом дівчинка почала приносити подвійні порції, щоб ніхто не залишився ображеним. Цей раз не став винятком!

Дивлячись, як хлопці з апетитом наминають їжу, Сяоцао всміхнулася:

— Курець та качок вистачить на всіх, їжте досхочу, тільки не поспішайте, щоб не вдавитися!

Сунь-товстун, гризучи качину ніжку, прошамкотів набитим ротом:

— Сестричко! Я такий радий, що живу в одній кімнаті з Шітоу. Минулого разу, коли я був удома, мама бідкалася, що я знову розтовстів! А що я можу вдіяти, якщо ти так смачно готуєш!! Сестричко, наступного разу принеси якісь овочі з устричним соусом, щось легше, а то мені справді треба худнути.

Лю Цзіньє спокійно розділив м’ясо на чотири рівні частини, і свою частку поклав у свою величезну миску. Він їв повільно, тому в змаганнях із товстуном Сунем та «мавпою» Ситу завжди програвав. Через це він завів собі миску більшого розміру, щоб одразу забрати свою порцію, поки її не з’їли інші.

Почувши слова друга, Лю Цзіньє проковтнув шматочок курки і всміхнувся:

— Хочеш овочів? У їдальні їх повно. А схуднути ще легше: поїж місяць те, що дають в академії, і гарантовано скинеш п’ять кілограмів!

Сунь-товстун скривився від самої думки про це:

— Та ну тебе! Хіба можна порівнювати варену траву з їдальні з кулінарією нашої сестрички? Це ж просто їжа для свиней, як її можна їсти? Краще я вже буду товстим, ніж їстиму це цілий місяць!!

Всі дружньо засміялися.

— Сяоцао? Це справді ти!! А я спочатку подумав, що мені здалося!! — пролунав знайомий голос від дверей.

Всі обернулися. Шітоу радісно вигукнув:

— Брате Вень! Ти вже обідав? Моя сестра сьогодні принесла смажену курку та качку в розсолі з «Чженьсю», йди скуштуй!

Смажена курка та качка з османтусом із «Чженьсю»? Кажуть, ціна на них піднялася з п’яти лянів до десяти за штуку, і все одно їх важко дістати. Родина Юй справді, як казала його мати, почала жити набагато краще!

Проте і в родині Цянь справи пішли вгору. Їхні качки більше не залишалися нерозпроданими, а всі яйця забирав пан Чжоу. Тільки від продажу качок ресторану «Чженьсю» вони отримали кілька десятків лянів. Нещодавно його мати вивела нову партію каченят, та ще й закупила додаткових — тепер у них було близько чотирьох-п’яти сотень птахів! Відчувши смак прибутку, родина Цянь вирішила працювати з подвійним завзяттям.

Цянь Вень подивився на Сяоцао. За той час, що вони не бачилися, вона знову підросла, її шкіра стала настільки чистою та світлою, що здавалося, ніби вона світиться, а великі очі дивилися так проникливо, наче бачили саму душу...

Мати казала йому, що поява тих знаменитих курей та качок у «Чженьсю» безпосередньо пов’язана з цією дівчинкою. Навіть кавуни, в які ніхто не вірив, продаються по п’ять лянів за штуку. Що вже казати про їхню торгівлю морепродуктами та стравами на пристані... Здавалося, прірва між їхніми родинами стає дедалі більшою...

Але він так не вважав! Вчитель казав, що з його рівнем знань він вже наступного року може пробувати сили на іспитах. Якщо він стане сюцаєм, то буде першим і єдиним у селі Дуншань з таким званням. І це у п’ятнадцять років! Тепер, коли статки родини дозволяють, він збирається вчитися далі — на цзюйженя та на цзіньші! І тоді...

— Брате Вень, ось, візьми курячу ніжку!! — ароматний запах, що лоскотав ніс, перервав його думки.

Цянь Вень усміхнувся хлопчику:

— Я вже пообідав! Їж сам.

Зазвичай Цянь Вень дуже опікувався Шітоу. Завдяки своїй наполегливості він стабільно входив у трійку найкращих учнів середнього класу, тож Шітоу ставився до нього з великою прихильністю та повагою. Малюк наполягав на своєму:

— Навіть якщо пообідав, ніжку все одно можна з’їсти!! Це справді дуже смачно!