Золоті Поля

— Ідіть, ідіть! Не треба приходити забирати посуд, мама віднесе додому! Нас тут багато чоловіків, ми швидко впораємося з цією ділянкою! — сказав Лю Пей, наливаючи половину миски тушкованого тофу з качиною кров’ю і замочуючи в ньому коржик, після чого почав з апетитом їсти, голосно сьорбаючи.

Юй Хай цілком погодився зі словами шурина і звернувся до Сяо-Цао:

— Швидше веди старшу тітку додому поїсти, а то страви охолонуть.

Після обіду Сяо-Цао зосередилася на приготуванні качки в розсолі (солоної качки). Вона вдосконалила рецепт на основі нанкинської солоної качки з минулого життя, оскільки приправи та спеції в цю епоху були не такими різноманітними. Однак вона виявила, що використання води з духовним каменем для розсолу покращує смак і робить страву насиченішою.

Перевіривши час, вона переконалася, що процес маринування та відварювання в розсолі завершено. Сяо-Цао крадькома визирнула надвір і побачила, що старша тітка та Сяо-Лянь, яка повернулася з продажу тушкованих страв, пораються на городі. Заспокоївшись, вона покликала Маленький Небесний Камінь.

[Навіщо ти кличеш мене, великого Небесного Каменя?] — золота блискавка миттю залетіла на кухню, а в голові Сяо-Цао пролунав гордовитий голос.

Юй Сяо-Цао нахилилася, взяла малюка на руки, ніжно погладила його по шерсті і лестиво усміхнулася. Маленький Небесний Камінь задоволено примружив очі, пирхнув і сказав:

[Кажи, яку знову проблему ти хочеш перекласти на мене, пана?]

Відколи це створіння почуло, як Верховний імператор, що ховався під іменем П’ятого пана, називає себе «паном» (Є), воно теж почало час від часу величати себе так само, вважаючи це дуже стильним.

— Мені потрібно, щоб одна з цих двох качок трохи підсохла на вітрі. Всемогутній Тан'юаню, допоможи, будь ласка? — Юй Сяо-Цао почухала підборіддя крихітного кошеняти, всім виглядом виражаючи прохання.

[Хм! Ти турбуєш мене, великого Небесного Каменя, через таку дрібницю?] — хоча Маленькому Небесному Каменю було приємно від чухання, в його голосі чулося нетерпіння.

[Зважаючи на те, що ти непогано мені служиш, я, так і бути, допоможу тобі ще раз! Але це востаннє!] — Золоте кошеня махнуло лапкою, і одна із замаринованих качок почала стрімко втрачати вологу і всихати прямо на очах.

Сяо-Цао побачила, що ступінь висушування достатній, і поспішно гукнула зупинитися. Якщо качка пересохне, це зіпсує смак солоної качки.

У цей час чоловіки повернулися з поля. Було чути гучний голос Лю Пея:

— Сестро, ви не встигли виростити розсаду батату? Нічого страшного, у вас землі мало, ми поділимося своєю, це не завадить посадці.

Юй Хай випив залпом прохолодної кип’яченої води і з усмішкою відповів:

— Ми не плануємо садити батат. Цао-ер каже, що хоче спробувати виростити кавуни. Ми навіть попросили власника «Чженьсю» в місті допомогти знайти насіння!

— Кавуни? А це ситна річ? — брати Лю Пей і Лю Хань ніколи про таке не чули і запитали в один голос. Що поробиш, селяни насамперед дбають про те, щоб набити шлунок.

А от Юй Цзян часто бував у роз'їздах, мав ширший кругозір і чув про кавуни. Він теж стурбовано запитав:

— Я знаю, що кавун — це щось на зразок фрукта. Але, другий брате, я не чув, щоб у нас тут вирощували кавуни. Що як клімат не підійде і ви нічого не зберете? Що тоді робитимете?

— Нічого страшного! Я вірю в нашу Цао-ер! — Головне, що сім’я Юй останнім часом трохи заробила на бізнесі і не залежала від урожаю з цих трьох му бідної землі, тому Юй Хай мимоволі почувався впевненіше.

Юй Цзян теж відчув, що його племінниця, здається, дуже здібна, тому перестав відмовляти і засміявся:

— Ну й добре! Я чекатиму, щоб скуштувати новинку!

— Третій двоюрідний дядьку, новинки чекають на вас попереду! Ось, наприклад, качка в розсолі, чули про таку? Пізніше скуштуєте кілька шматочків! — Сяо-Цао, тримаючи на руках золоте кошеня, визирнула з кухні, скорчила гримасу і весело сказала.

— Качка в розсолі? Справді не куштував, це смачно? — згадавши обідній тофу з качиною кров’ю і томатний суп з яйцем, Юй Цзян відчув, як рот наповнюється слиною.

Юй Сяо-Цао гордо задерла носа:

— Виріб від Сяо-Цао — це завжди шедевр!! Це страва, розроблена для «Чженьсю», хіба вона може бути поганою?

— Що? «Чженьсю» знову просить у тебе рецепт? На смажених курях вони заробили купу срібла, а ваша сім’я не отримала ні копійки (крім плати за рецепт). Цього разу не можна продешевити. Вимагай у них частку — один цянь (0,1 ляна) срібла з кожної проданої качки! — Юй Цзян виявився досить кмітливим у бізнесі!

Юй Сяо-Цао теж вважала, що частка від прибутку вигідніша за одноразовий продаж, і задумалася над цим. Юй Хай, однак, почувався ніяково: третій панич Чжоу завжди піклувався про них, чи годиться так піднімати ціну?

У цей момент Юй Сяо-Цао повільно кивнула:

— Третій двоюрідний дядько має рацію! Один цянь срібла з качки. «Чженьсю» продаватиме щонайменше тридцять-п'ятдесят качок на день, це точно. Тоді ми отримуватимемо три-п'ять лянів на день, понад сто лянів на місяць, а за рік... Ого! Я справді думаю, що ми продали наші попередні рецепти занадто дешево!!

Юй Хай вагався:

— Один цянь срібла — це не забагато?

Але Юй Цзян так не думав. Він витріщив очі і сказав:

— Другий брате, ти знаєш, скільки коштує смажена курка в «Чженьсю»? Найменша — п’ять лянів! П’ять лянів!! Собівартість курки — щонайбільше кілька десятків мідяків. Подивись, це ж стократний прибуток!! Один цянь — це навіть замало!!

Згадуючи обсяги продажів смаженої курки в «Чженьсю» і прибутки, які вони отримують щодня, Юй Цзян відчував, що його другий брат втрачає гроші!! Якби вони мали частку від прибутку, сім'я брата вже давно стала б найбагатшою в селі Дуншань!! Це величезні втрати!!!

— Гаразд, помийте руки швидше, після вечері нам треба повертатися! — Вечеря в цю епоху зазвичай була близько четвертої години дня. Гань-ши (старша тітка) підрахувала час на дорогу: вони дістануться свого села якраз коли стемніє. А завтра треба орати власну землю!

На вечерю, крім великої тарілки ніжної та жирної качки в розсолі, були «смажені зелені помідори», «гострий перець смажений з качиними яйцями», «салат із молодої стручкової квасолі», «салат-ромен в устричному соусі», а суп — легкий «суп із шпинатом малабар та яйцем». Основною стравою був рис із сорго (гаолян). Порції були щедрими, адже апетит у кількох дорослих чоловіків був неабияким!

— Сестро, ваша Сяо-Цао справді молодець. Ми, старі господині, що пораємося на кухні понад двадцять років, не зрівняємося з нею! Від запаху цих страв слинка тече! — Гань-ши із захопленням дивилася на Сяо-Цао. Якби в неї була така здібна донька, то навіть відсутність сина не була б бідою!

Після заміжжя Гань-ши народила трьох дочок поспіль. Хоча свекри нічого не казали, це гнітило її серце. З віком вона поступово втратила надію народити сина. Але коли бачила, що в інших є і сини, і дочки, її серце ніби кололи голкою, біль проникав аж до кісток.

Лю Пей найкраще знав свою дружину. Побачивши її сумний погляд, він зрозумів, про що вона думає, і негайно перебив:

— Їжмо, їжмо! Дивлячись на страви Сяо-Цао, можна з'їсти дві великі миски навіть не будучи голодним!

Мовчазний Лю Хань пробурмотів:

— Сестро, у вас теж умови не дуже, ми ж свої, навіщо готувати стільки їжі? Кілька коржиків із грубого зерна і тарілка солінь було б достатньо! Не треба, щоб через один наш обід ви влазили в борги...

Лю-ши розчулено подивилася на братів, лагідно усміхнулася і тихо сказала:

— Брате, не хвилюйся! Одна-дві трапези нас не розорять! Качки та яйця нам подарували, овочі з городу, грошей майже не витратили. Їжте спокійно і досхочу!

Почувши це, чоловіки перестали соромитися, взяли великі грубі керамічні миски, повні рису з сорго, і почали їсти з великим апетитом.

Качка в розсолі мала білу шкірку і ніжне м'ясо, була жирною, але не приторною, ароматною і смачною. За столом лунали вигуки: «Ароматно!», «Яке ніжне!», «Дуже смачно!». Юй Цзян знову серйозно нагадав Сяо-Цао, що ця качка точно буде хітом продажів, і вона обов'язково мусить домовитися з «Чженьсю» про частку від прибутку!

Юй Сяо-Цао кивала, погоджуючись, і розмірковувала, чи не поїхати їй завтра в місто особисто, щоб пригостити третього панича Чжоу качкою в розсолі і розпитати про насіння кавунів.

Сім'я поїла із задоволенням. Невдовзі після вечері дядьки і тітка попрощалися і пішли. Їм треба було подолати кілька гірських вершин, навіть звичним до гірських доріг людям на це потрібно півтори години (три чверті шічень), тож додому вони дістануться вже в повній темряві!

Сяо-Цао розрізала в'ялену качку в розсолі навпіл. Одну половину попросила Сяо-Лянь віднести Мао-ши і передати, що якщо нарізати її тонкими скибочками і приготувати на пару, смак буде чудовим, схожим на ту качку, що вони їли, але зі своєю особливістю.

Другу половину в'яленої качки вона повісила під стріхою. Ночі були ще прохолодними, тому за ніч смак не зіпсується.

Рано-вранці наступного дня Юй Сяо-Цао встала і сказала батькам, що хоче поїхати в місто, а заодно ввечері забрати Сяо-Шитоу, у якого знову вихідний.

Оскільки Сяо-Цао демонструвала здібності та розсудливість, Юй Хай і його дружина поступово перестали ставитися до неї як до дитини. Якщо вдома щось траплялося, вони радилися з молодшою донькою. Коли їхні думки розходилися, вони мимоволі прислухалися до її пропозицій.

Сьогодні Юй Хай вирішив сам піти на пристань продавати тушковані страви, а Сяо-Лянь відправив із Сяо-Цао в місто. Сестрам буде веселіше вдвох, і дорога не здаватиметься такою нудною.

Юй Сяо-Цао взяла з дому трохи срібла, прихопила половину в'яленої качки і разом із Сяо-Лянь погнала віслюка за ворота. Тільки-но вони вийшли, як побачили Мао-ши, що поспіхом бігла до них. Побачивши сестер, віслюка і половину качки в руках Сяо-Цао, вона розпливлася в усмішці і, знаючи відповідь наперед, запитала:

— Сяо-Цао, Сяо-Лянь, куди це ви зібралися?

— Тітонько Цянь, ми у справах у місто! — ввічливо відповіла Сяо-Лянь.

Мао-ши намагалася стриматися, але не змогла і запитала:

— Сяо-Цао, як там справа, про яку я тебе просила?..

— Тітонько, як вам на смак та половина качки, що ми вчора принесли? — замість відповіді запитала Сяо-Цао.

Мао-ши ніяково усміхнулася:

— Та хто ж їстиме таку смакоту в будень? Я вирішила залишити її до приходу гостей. Сяо-Лянь же казала, що вона може зберігатися деякий час, правда?