Золоті Поля

Юй Сяоцао усміхнулася йому і сказала:

— Я думаю, ви могли б створити портову агенцію, орендувати приміщення під офіс. Можна займатися перевезенням вантажів, зберіганням товарів, закупівлями на замовлення, організацією перевезень тощо. Коли порт побудують, у брата Лю-цзи буде все більше підлеглих, і з розширенням бізнесу знадобляться керівники різних напрямків. Дядько Сунь добре знає роботу пристані та вантажоперевезення, а, як то кажуть, краще використовувати знайомих, ніж чужих. Брат Лю-цзи міг би довірити цю ділянку дядькові Суню... Хіба це не краще за жорстоку конкуренцію?

Лю-цзи потер підборіддя, його очі засяяли, ніби його глибоко вразила велична картина, яку вона змалювала. Хоча її план був ще сирим, він вказав йому напрямок, і в його голові прояснилося. Лю-цзи був непересічною людиною, дайте йому шанс — і він злетить!

Через багато років хто не знатиме великого боса порту, брата Лю-цзи? Навіть деякі високопосадовці змушені будуть зважати на нього. Адже якщо образити брата Лю-цзи, то в кращому випадку ваші товари не розвантажать вчасно, а в гіршому — вони так і залишаться у вас на руках. У порту брат Лю-цзи стане легендою для всіх робітників — і все це почалося з випадкових слів маленької дівчинки!

Зараз, будучи лише дрібним бригадиром, Лю-цзи легенько поплескав дядька Суня по плечу і щиро сказав:

— Брате Сунь, я поважаю тебе як справжнього чоловіка. Хочеш працювати зі мною? Об'єднаймо зусилля і зробімо велику справу разом!!

Дядько Сунь схвильованим голосом відповів:

— Лю-цзи! Хоч твій брат Сунь не такий сміливий і далекоглядний, як ти, але я знаюся на вантажних роботах на пристані. Якщо ти мені довіришся, я тебе не підведу!!

Юй Сяоцао з полегшенням зітхнула, побачивши, що непорозуміння між ними вичерпано. Чесно кажучи, коли вона тільки починала продавати тушковані страви, дядько Сунь дуже допомагав її бізнесу і сприяв її дядькові та двоюрідному братові. А брат Лю-цзи колись прогнав негідників, врятувавши її, тож був для неї напів-рятівником. Вона була вдячна їм обом і не хотіла бачити їх ворогами.

— Сяо-Цао... — Юй Хейцзи (Чорний), побачивши, що головний на пристані, брат Лю-цзи, ставиться до його сестри з повагою, зрозумів, що їй варто лише замовити слівце, і знайти роботу буде легко. Він тихенько смикнув її за одяг і пошепки покликав.

Тільки тоді Юй Сяоцао згадала про Хейцзи. Вона трохи ніяково звернулася до Лю-цзи:

— Брате Лю-цзи, це мій двоюрідний брат Юй Ге, він хоче знайти роботу на пристані, згоден навіть на невелику плату. Подивіться... чи є для нього відповідна робота?

Лю-цзи глянув на Хейцзи, який був повним і явно нетренованим, злегка насупив брови, і його гострий погляд змусив Хейцзи здригнутися:

— Юй Ге... так?

— Так, так! Брате Лю-цзи, можете звати мене Хейцзи... — Юй Хейцзи від його погляду запанікував, але продовжував усміхатися.

Лю-цзи кивнув і чесно сказав:

— Хейцзи, скажу прямо, я не впевнений у тобі! Але раз сестричка Сяо-Цао попросила, я дам тобі шанс! Бачиш он ті кораблі? Там треба перенести багаж жінок на віз, підеш разом із хлопцем з родини Лю. Якщо впораєшся, приходь завтра, якщо ні...

— Впораюся! Обов'язково впораюся!! — Скільки може важити багаж жінок? Порівняно з вантажами по сто-двісті цзінів, ця робота вважалася легкою. Юй Хейцзи знал, що Лю-цзи піклується про нього заради Сяо-Цао, тому рішуче кивнув і погодився. Якщо він навіть із цим не впорається, який же він чоловік?

Лю-цзи помахав рукою високому худорлявому юнакові неподалік, і той швидко підійшов. Юй Сяоцао придивилася — та це ж двоюрідний брат Лю Чживей, син другого дядька!

— Брате, хіба вдома немає роботи? Тато казав, що днями піде допомагати! — Сяо-Цао сяяла усмішкою і тихо запитала.

Лю Чживей витер піт з чола і простодушно засміявся:

— Вдома є старший дядько і мій батько! Сестри теж допомагають, там не треба стільки людей. Третій дядько почув, що пристань перебудовують у порт і потрібні муляри, тож прийшов дізнатися новини. А я пішов слідом, щоб підзаробити. Брат Лю-цзи піклується про мене, завжди дає легшу роботу. Хоча, не дивіться, що я молодий, сили в мене вистачає!

Сяо-Цао була на зріст лише до пахв Лю Чживея, але говорила як старша сестра:

— Брате, ти ще ростеш, бережи себе, не перевтомлюйся.

— Не хвилюйся, все буде добре! — Лю Чживей хехекнув і звернувся до Лю-цзи: — Брате Лю-цзи, ви мене кликали?

— Ти відповідаєш за вантаж на пасажирському судні номер два, візьми з собою цього новачка. Впораєшся? — Лю-цзи чітко роздав завдання.

— Без проблем, гарантую виконання! — Почувши, що відповідатиме за ціле судно, Лю Чживей відчув важливість доручення і переповнився відповідальністю. Пасажирське судно, скільки там того багажу? Він би й сам впорався, а тут ще помічника дали!

Лю-цзи серйозно додав:

— Чживей, Хейцзи сьогодні вперше, він ще не знає що до чого. Будь терплячим, навчи його. На нашій пристані не потрібні ледарі...

Хейцзи? Лю Чживей подивився на темну огрядну фігуру. Це ж той товстун з родини Юй, що вічно кривдив кузенів! Прийшов працювати? Як це його мати й баба відпустили? Чи не хоче він скористатися зв'язками кузини, щоб байдикувати й халтурити? Ні! Лю Чживей цього не дозволить!

— Хейцзи, ходімо! Раніше почнемо — раніше закінчимо! Робота на пасажирському судні легка і прибуткова, якби не кузина, нам би таке не дісталося! Будь спритним і старанним! Якщо добре попрацюємо, господарі можуть дати чайові! — Лю Чживей важко поплескав Юй Хейцзи по плечу.

З навмисними причіпками та суворим наглядом Лю Чживея Юй Хейцзи крутився як дзиґа. Хейцзи, який ніколи не займався фізичною працею, спочатку був сповнений ентузіазму, але вже через кілька ходок відчув, що пакунки на плечах важать тонну, а кожен крок супроводжується потоками поту. Однак Юй Хейцзи не здався, його підтримувала одна думка — треба витримати, заробити великі гроші і одружитися...

Коли вони закінчили розвантажувати судно, Лю Чживей лише трохи спітнів, а Юй Хейцзи дихав як старий хворий віл, піт лився градом, ноги тремтіли, але він не скаржився.

Лю-цзи підійшов, поплескав його по плечу і сказав:

— Молодець! Спочатку всім важко, перетерпиш — і стане легше!! Відпочинь трохи, поїж, щоб набратися сил, після обіду буде важка робота! Гроші взяв? Якщо ні, можеш взяти аванс у бухгалтерії...

— Не треба, брате Лю-цзи! Я поснідав перед виходом, ще... не голодний! — Юй Хейцзи витер піт з обличчя, залишивши кілька брудних смуг.

Лю-цзи кивнув:

— Тоді знайди місце і добре відпочинь!

Під час роботи Юй Хейцзи вже зняв верхню куртку і залишився в одній сорочці. Він обережно відгорнув тканину на плечі і побачив, що шкіра стерта до червоного, скривився від болю і легенько потер плече.

Лю Чживей підійшов до нього, дивлячись уже з деякою повагою:

— Це ще нічого! Коли я тільки прийшов і ще не знав брата Лю-цзи, я робив ту ж роботу, що й дорослі, а отримував удвічі менше. За день плечі стиралися до крові, вночі так пекло, що спати не міг.

Юй Хейцзи, розтираючи плече, усміхнувся:

— Дякую, брате Чживей, за турботу. У мене мало сили, великі пакунки майже всі ти тягав. Коли платитимуть, більша частина твоя!

— Ти теж добряче попрацював! — Лю Чживей дивувався, як Хейцзи, який раніше тільки бешкетував, раптом став іншою людиною.

— Піду гляну до кузини, зараз багато людей їсть, може, вони не встигають! — Раніше, коли Сяо-Лянь приходила сама, Лю Чживей завжди допомагав у перерві на обід. Цей раз не став винятком.

«Тушковані страви за один мідяк» на пристані ставали дедалі популярнішими. Однієї свинячої голови і кількох десятків порцій риби на день вже не вистачало, щоб задовольнити попит. Тепер їхніми клієнтами були не лише портові робітники, а й місцеві жителі. Дехто навіть приїжджав здалеку, щоб купити тушкованих страв для частування гостей або просто поласувати.

Майже щоразу, як на пристані закінчувалася робота, тушковані страви миттєво розкуповували. Багато робітників, що чекали з нетерпінням, йшли ні з чим. Щоб задовольнити попит, Юй Сяоцао мусила збільшити обсяги. Спочатку вона звернулася до робітників: хто з їхніх односельців ріже свиней, просила допомогти купити голови і потрухи, обіцяючи дві безкоштовні порції страв. Невдовзі у неї з'явилося кілька постійних постачальників.

Асортимент не обмежувався м'ясом, додали вегетаріанські страви: тушковану морську капусту, сушений тофу тощо. Хоч це й вегетаріанські страви, але вони готувалися в тому ж розсолі, що й свиняча голова, тому вбирали жир і смакували м'ясом. Порції вегетаріанських страв були більшими, ніж м'ясних, тому продавалися вони теж добре.

Зі збільшенням асортименту і обсягів нарізати все вдома стало неможливо. Тому Юй Сяоцао купила мідний казан і глиняну пічку, щоб розігрівати і продавати страви прямо на пристані. Розігріті страви пахли ще сильніше, аромат розносився вітром по всій пристані. Навіть жінки, що сходили з пасажирських суден, зупинялися запитати, що це.

Нарізати і продавати одночасно при великому напливі людей одній людині було важко. На щастя, більшість клієнтів були портовими робітниками, добре знали сестер і самі ставали в чергу.

Зараз біля пічки Сяо-Цао вже вишикувалася довга черга. Люди в черзі здебільшого знали одне одного, тож базікали і не нудьгували.

— Ого? Що це там за черга? Шукають роботу? — здивовано запитав гучний голос.

— Пане! Це знамениті на пристані «тушковані страви за один мідяк». Хоч інгредієнти прості, смак непоганий! — відповів наглядач на пристані, шанобливо всміхаючись і дивлячись у бік черги.

Цей пан був призначений самим імператором відповідати за будівництво порту, навіть префект ставився до нього з повагою. Маленький наглядач, якщо хотів довго працювати, мусив догодити цьому панові!