Золоті Поля

Імператор Цзянь Чжу Цзюньфань пробув у містечку Тангу п'ять днів, і щодня разом із двоюрідним братом їздив до села Дуншань. Серця жителів села Дуншань палали від жаги до пліток, вони навперебій обговорювали, що родині Юй просто неймовірно пощастило: спочатку вони породичалися з генералом, потім привернули до себе особливу увагу принца Яна, а тепер ще й зійшлися зі спадкоємцем резиденції принца Цзіна.

Пані Чжан з кислим виглядом скривила губи і сказала: «Ну і що з того, що вони зійшлися зі спадкоємцем резиденції принца Цзіна? Хіба він нагородить його якоюсь чиновницькою посадою? Коли такі великі люди повернуться до столиці, хіба вони згадають, хто такий Юй Хай? Ці селяни справді дуже корисливі, побачивши, що родина Юй Хая розбагатіла, один за одним безсоромно підлещуються до них. Яка ж безсоромність!»

Її співрозмовниця, пані Лі, зморщивши своє обличчя, схоже на великий млинець, зітхаючи сказала: «Мамо, якби наша сім'я не розділилася, хіба всі ці блага не належали б усій нашій родині Юй? Можливо, і молодший брат зміг би погрітися в променях їхньої слави. Якби спадкоємець резиденції принца Цзіна звернув на нього увагу, як каже прислів'я: 'Слуга біля воріт прем'єр-міністра дорівнює чиновнику сьомого рангу', то навіть працювати охоронцем біля воріт резиденції принца Цзіна було б почесніше, ніж бути нашим паном начальником повіту».

В усьому, що стосувалося її сина, пані Чжан була особливо уважною. Почувши ці слова пані Лі, серце пані Чжан захвилювалося. Її трикутні очі швидко-швидко забігали! До Юй Хая підступитися було неможливо, між нею та ним була ворожнеча через смерть його матері, той невдячний вовк Юй Хай був би радий з'їсти її живцем, не кажучи вже про те, щоб допомогти їй. А от до старого можна було б і підійти; хоч їхні подружні почуття й добігли кінця, але син у них спільний. Якщо син досягне успіху, то хіба старий не зможе також погрітися в променях його слави?

Отже, одного вечора після вечері, помітивши, що старий Юй вийшов на прогулянку, пані Чжан перепинила йому дорогу.

Старий Юй, подивившись на старе обличчя пані Чжан, вкрите зморшками поверх зморшок, не втримався, відвернув голову і сказав: «Ми з тобою вже розлучилися, чого ти ще прийшла до мене? За те, що ти зі мною зробила, я не подав на тебе до яменю і не домігся для тебе покарання за замах на вбивство власного чоловіка, і це вже означає, що ти легко відбулася! Тримайся від мене подалі, щоб ніхто не побачив і не почав базікати зайвого!»

Куточки губ пані Чжан сіпнулися, вона видавила із себе усмішку і сказала: «Батьку Бо, як-не-як, а ми колись були чоловіком і дружиною, раніше моє серце запливло свинячим жиром, я накоїла непоправних помилок, але заради дітей...»

«Не згадуй мені про дітей! Ти ж знаєш, як я всі ці роки ставився до дитини, яку ти привела з собою. А ти? Як ти ставилася до моїх дітей? Цайфен ти видала заміж далеко в глухе село, та ще й за вдівця. Дахай такий здібний і такий доброчесний хлопець, а ти утискала його сім'ю не один і не два дні! Ех... Я не буду зводити з тобою ці старі рахунки. Ми з тобою розлучені люди, надалі при зустрічі давай вдавати, що не знайомі!» Старий Юй заклав руки за спину, не вважаючи за потрібне подарувати пані Чжан навіть погляду.

Відколи він переїхав до дому Дахая, він пив неймовірно дорогі тонізуючі ліки, їв вдосталь м'яса та риби, і йому не дозволяли торкатися жодної роботи. І Цайфен, і Дахай були шанобливими до батька, а їхні діти також крутилися біля його колін, приносячи радість. Біля його вух не було уїдливих скарг пані Чжан, не було голосу пані Лі, яка, лаючи одне, мала на увазі інше, і дорікала Дашаню; окрім того, що він трохи сумував за сином, який навчався в іншому місті, старий Юй відчував, що його життя стало повноцінним.

Те, що ця пані Чжан перепинила його, щоб поговорити, напевно означало, що вона пошкодувала і хоче обманом повернути його назад, щоб він працював як віл чи кінь, а коли настане день, що він більше не зможе працювати, вона знову вижене його стусаном. Вона що, вважає його дурнем! Хіба він покине гарне життя, щоб піти страждати від її знущань?

Пані Чжан зробила два швидких кроки і знову перепинила дорогу перед старим Юєм, кажучи: «Батьку, якщо ти не зважаєш на те, що ми були чоловіком і дружиною, я тебе не звинувачую. Але ж Бо також є плоттю і кров'ю твоєї родини Юй, ти не можеш про нього не дбати!»

Кроки старого Юя сповільнилися, обличчя змінилося, і він запитав: «Що сталося з третім? Знову щось трапилося? Хіба я не казав йому, щоб він старанно вчився і не думав про всілякі нечесні шляхи? Якщо він більше не може залишатися в префектурному місті, нехай повертається назад і займається фермерством!»

Пані Чжан не могла терпіти, коли хтось казав хоч півслова поганого про її сина; її рідкі брови піднялися дибки, і вона закричала: «Мій Бо в префектурному місті почувається дуже добре! Хіба можна так проклинати свого сина? Син сказав, що наступного року він обов'язково складе іспит туншен, тож чекай, що матимеш сина-сюцая!»

Старий Юй також заспокоївся, зиркнув на стару бабу і сказав: «Раз ти кажеш, що в нього все дуже добре, то що ти ще хочеш, щоб я робив? Я ледве знаю кілька ієрогліфів, чим я можу йому допомогти? Нехай він спокійно і сумлінно вчиться, це корисніше за будь-що інше!»

Побачивши, що старий Юй все ж таки піклується про сина, серце пані Чжан одразу трохи заспокоїлося; вона подивилася ліворуч і праворуч, переконалася, що нікого немає, і сказала: «У виставах кажуть: 'Якщо при дворі є свої люди, легко стати чиновником'; наш Бо в майбутньому обов'язково стане великим чиновником, але якщо в нього не буде зв'язків, то його шлях напевно буде важким».

«Що ти маєш на увазі, кажи прямо!» — старий Юй нахмурив брови, дивлячись на старе обличчя, що присунулося ближче, і сказав.

Пані Чжан, з усіх сил стримуючи невдоволення в душі, відповіла: «Твій хороший син хіба не зблизився з якимось там спадкоємцем від імператорського двору? Спадкоємець у майбутньому успадкує титул принца, хіба може бути так, щоб біля нього не було кількох радників? Наш Бо має видатні здібності та має гарну зовнішність; якщо хтось закине за нього слівце, він обов'язково отримає визнання спадкоємця, і в майбутньому на нього точно чекає безмежне майбутнє. Тоді й ти, як батько, також матимеш шану, чи не так?»

Хоча в душі старого Юя щось і ворухнулося, але він ніби щось згадав і прикрикнув на пані Чжан: «Знову думаєш про ці нечесні шляхи, хіба тобі не здається, що ти вже достатньо нашкодила синові? Невже ти забула урок з минулого разу? Поки є власні здібності, чи варто хвилюватися, що в майбутньому не буде можливостей? Ця справа — твоя ідея чи ідея третього?»

Пані Чжан втягнула шию і неохоче відповіла: «Це моя ідея... Минулого разу, якби не та дурна дівчисько Юй Цао, хіба справа з Бо могла б набути такого розголосу? Бо постраждав через Юй Цао...»

Почувши це, старий Юй миттєво спалахнув гнівом; ця дурна баба перевертає все з ніг на голову! Якби не Цао з сім'ї Дахая, всі гроші в домі вже давно були б виманені шахраями, звідки тоді взялися б гроші, щоб відправити сина навчатися до префектурного міста?

«Ану замовкни! Якби в тебе з сином не було лихих намірів і ви не думали б проникнути до академії Жунсюань через чорний хід, хіба вас могли б обдурити? Якби не наша Цао, вас, матір і сина, продали б, а ви б ще й допомагали їм рахувати гроші! І в тебе ще вистачає нахабства скаржитися на Цао? Тоді справді треба було не звертати на вас уваги, ви справжні невдячні вовки!» Старий Юй, розлютившись, виплеснув свій гнів і, навіть не звертаючи уваги на пані Чжан, яка кликала його позаду, пішов геть широкими кроками.

Після того, як старий Юй відновлювався в домі Юй Хая понад місяць, його тіло і кістки стали ще міцнішими, ніж раніше, талія не гнулася, спина не сутулилася, і зморшок на обличчі також значно поменшало; він виглядав на кілька років молодшим за пані Чжан!

Зараз пані Чжан також жилося не солодко; її старший син, підбурюваний своєю дружиною, несподівано почав ховати власні гроші, і мідних монет, які він щодня віддавав їй у руки після продажу риби, ставало все менше. А син у префектурному місті час від часу надсилав листи, вимагаючи то одного, то іншого. Заощаджень на руках ставало все менше, пані Чжан втратила апетит і погано спала; у свої десятки років вона разом із тими молодими людьми копирсалася в піску, викопуючи морських черв'яків.

Раніше, коли Юй Хай ще не відділився від сім'ї, вона лише збирала гроші і їй навіть не доводилося докладати рук до домашньої роботи, як же розкішно вона жила! Тепер же на цю ледачу бабу пані Лі взагалі не можна було покластися, і про всі справи як у домі, так і поза ним, їй доводилося турбуватися самій, через що за ці два роки її обличчя сильно постаріло.

А тим часом, повернувшись додому, старий Юй лежав у ліжку і крутився з боку на бік, не в змозі заснути. Зрештою, Юй Бо також був його плоттю і кров'ю, до того ж, він витратив стільки зусиль, виховуючи його більше десяти років. Будучи батьком, немає такого, хто б не хотів, щоб його дитина досягла успіху. Але ж він не міг відкрити рота і попросити про це; Юй Хай лише вміє займатися фермерством і допоміг принцу Яну виростити кукурудзу, тому їхнє ставлення до нього — це лише ввічливість на людях. Якби він попросив Дахая замовити за нього слівце, невідомо, чи погодилися б шановні гості, а от боявся він того, що тоді вони ще й звинуватили б Дахая в тому, що той забув своє місце і вимагає забагато.

Цієї ночі старий Юй майже не склепив очей, і коли він встав наступного дня, пара чорних кіл під очима була особливо помітною. Юй Сяо Цао з подивом подивилася на млявий і пригнічений вигляд свого дідуся, підійшла і запитала: «Дідусю, у вас десь щось болить? Може, покликати лікаря, щоб він подивився?»

Старий Юй швидко замахав руками і сказав: «Моє здоров'я дуже хороше, нічого не сталося, заробляти гроші нелегко, не треба їх марно витрачати».

Юй Сяо Цао почала переконувати: «Що важливіше: гроші чи людина? Гроші можна витратити і знову заробити, а якщо людина захворіла, треба швидко лікуватися; якщо затягнути і хвороба стане серйозною, то витрачених грошей буде ще більше!»

Старий Юй зітхнув і сказав: «Я справді не хворий, просто маю на серці деякі турботи, от і не спав цілу ніч».

«Які у вас турботи, розкажіть, і ми всією сім'єю обміркуємо це; хоч би якою складною була справа, якщо вся родина діятиме злагоджено, ми зможемо її вирішити». Вчора все ще було добре, а вийшовши ввечері на прогулянку, у дідуся з'явилися турботи; невже пані Чжан знову щось утнула? Подумавши так, Юй Сяо Цао випадково потрапила в саму точку.

Ця онука, незважаючи на свій юний вік, мала дуже багато ідей. За той час, що він був тут, він чітко побачив: навіть Юй Хай, який був головою сім'ї, приймаючи будь-яке рішення, повинен був спочатку запитати думку цієї дівчинки. Ця дівчинка також була дуже здібною; з'їздивши до містечка, вона вигадала розчин для знищення сарани і справді змогла виростити овочі. Ці овочі вже продавалися за ціною м'яса, і щодня приносили по кілька лян срібла доходу. Можливо, вона зможе щось порадити?

Старий Юй трохи повагався і розповів про те, як пані Чжан вчора шукала з ним зустрічі. Він подивився на Юй Сяо Цао і з легким занепокоєнням запитав: «Цао, як ти думаєш, це взагалі можливо?»

І справді, це знову була пані Чжан! Ця пані Чжан була справжнім демоном, що руйнує сім'ї; кожен, хто з нею зв'язувався, зазнавав невдачі. Однак, побачивши сповнений очікування погляд старого Юя, їй було незручно просто відбити це одним махом; вона трохи подумала і вирішила застосувати тактику затягування часу.

«Дідусю, я теж не дуже розбираюся в таких справах, краще я пізніше запитаю про це у принца!» — сказала Юй Сяо Цао.

Старий Юй швидко закивав головою, ніби зітхнувши з полегшенням, і сказав: «Так, так! Спочатку запитай принца, він трохи ближче знайомий з нашою сім'єю; навіть якщо ти скажеш щось не так, він не буде нас карати!»

Незабаром з'явився «спадкоємець принца Цзіна» зі своїм загоном охоронців, і, звісно ж, принц Ян не міг не прийти. Чжу Цзюньфань, очевидно, був у дуже піднесеному настрої; поплескавши по луку та стрілах у своїх руках, він сказав Юй Хаю: «Пан чув, що твої мисливські навички дуже непогані. Пішли! Побачимо, хто з нас першим вполює дикого кабана, і в обід ми зробимо гарний додаток до нашого столу!»

У Юй Хая досі був страх після того, як минулого разу в горах він зустрів сліпого ведмедя. Ці двоє шановних людей перед ним: один — спадкоємець резиденції принца Цзіна, а інший — улюбленець самого імператора; якщо з ними щось трапиться, він нізащо не зможе спокутувати свою провину!

«Пане спадкоємцю, зараз рік стихійного лиха, диким звірам у горах не вистачає їжі, тому вони дуже люті! Навіть якщо ми вполюємо дикого кабана, боюся, він буде настільки худим, що від нього залишаться лише шкіра та кістки. Якщо ви хочете поїсти свинини, я, простий селянин, піду до сусіднього села і куплю для вас...»