Золоті Поля

Командувач Сунь був задоволений тендітною зовнішністю Цао і сказав: "Добре, якщо підеш ти, то викликатимеш у злочинців значно менше підозр, ніж ця дівчина. Не хвилюйся, я наказав стрільцям засісти на сусідніх дахах. Усе спрямовано на те, щоб захистити тебе та інших дітей, намагаючись не допустити, щоб ти постраждала. Проте ти сама розумієш, що ситуація буде хаотичною, а мечі та стріли не мають очей... Якщо боїшся, можеш відмовитися..."

"Ні! Я піду! Мій брат чекає, поки я його врятую!!" — Юй Цао згадала про кров на хустинці. Якщо брат поранений, у неї є вода з духовного каменя, якою вона зможе вчасно допомогти йому та іншим дітям.

На обличчі командувача Суня з'явився вираз захоплення, він кивнув і сказав: "Справді, дівчина, яка не поступається чоловікам! Хороша дитина!"

Усе влаштувавши, командувач Сунь із загоном солдатів почав тривожно шукати на ярмарку. Викрадачі, що ховалися в тіні, спостерігали за ними.

"Босе, я дізнався: це солдати з гарнізону. Виявляється, пропав син командувача, тому командувач Сунь особисто шукає його із солдатами. А ще є люди з урядової установи: хтось повідомив про зникнення дитини, це стурбувало суддю, тому й ходить патруль!" — П'ятий, прослизнувши у темний провулок, звернувся до боса Інь, який чекав там із приспаною дитиною.

Погладивши велику родимку на обличчі, бос Інь сказав П'ятому: "Передай хлопцям, щоб діяли за обставинами. Якщо буде зовсім скрутно, повертайтеся до нашої основної бази. Цього товару вже достатньо, не варто так ризикувати". П'ятий погодився, озирнувся і, заховавши руки в рукави, байдуже змішався з натовпом.

Командувач Сунь зі своїми підлеглими пройшов кілька разів по ярмарку, після чого наказав солдатам розсіятися і тихо наблизитися до занедбаного будинку, де тримали дітей. Вони зайняли позиції на дахах, очікуючи на сигнал до атаки.

Тим часом Юй Цао, вигукуючи "Тату, мамо...", з плачем повільно йшла віддаленою вулицею, вдаючи дитину, яка загубилася. Сьогодні вона була одягнена в звичайну напівнову бавовняну одежу, чисту і охайну, без жодної латки.

Батьки, які приходять на ярмарок із дітьми, зазвичай одягають їх у найкращий одяг. У очах злочинців вона виглядала як дитина з досить заможної сільської родини, яка приїхала в місто з батьками і загубилася в натовпі. Хіба могли б злочинці відмовитися від такої можливості? Вона швидко потрапила в поле зору одного з викрадачів.

Цей злочинець був охайним, зі світлою шкірою, одягнений у довгий халат. Якби не його невпевнений погляд, у якому час від часу спалахував злий блиск, він виглядав би як учень академії.

З лагідною усмішкою він підійшов до Юй Цао і ніжно запитав: "Дівчинко, ти загубилася зі своїми рідними?"

Юй Цао кліпнула очима, які спеціально натерла до червоного, шморгнула носом і з боязким поглядом глянула на нього, потім опустила голову і тихо відповіла: "М-м..."

Цей ввічливий викрадач прошепотів: "З якого ти села? Я подивлюся, чи немає серед моїх однокурсників когось звідти. Не бійся, я не погана людина. Я учень академії Цінфен, сьогодні у нас канікули, і я прийшов купити новорічні товари..."

Юй Цао вдала, що втратила пильність, назвала село за сімдесят-вісімдесят лі від містечка і, піднявши обличчя, сказала: "Лі Лей з нашого села навчається в академії Цінфен, ти знаєш його?"

"Звісно, знаю!" — викрадач зрозумів, що мета на гачку, і поспішив додати: "Чудово, що в нашій академії є знайомі! Лі Лей збирається повертатися додому наступного року, тож ходімо зі мною в академію, і завтра, коли він вирушатиме, він забере тебе з собою, як тобі така ідея?"

"Але... я хочу знайти своїх тата і маму..." — Юй Цао витерла кутики очей хустинкою, змоченою в імбирному соку, і сльози рікою потекли з її очей, виглядаючи дуже жалібно.

Усі сумніви викрадача розсіялися, і він радів такій удачі. Він удав турботу і сказав: "На цій вулиці стільки людей, що навіть якщо ти шукатимеш до вечора, то навряд чи зустрінеш батьків. Може... підемо спочатку до нас, покличемо Лі Лея, і він допоможе тобі знайти тата й маму, гаразд?"

Юй Цао "неохоче" кивнула. Викрадач пішов попереду, час від часу озираючись, щоб сказати кілька слів утіхи. Поступово натовп рідшав, а вулиця ставала все більш безлюдною. Юй Цао вдала, що помітила щось недобре, і злегка перелякано сказала: "Ти... куди ти мене ведеш? Це ж не схоже на дорогу до академії?"

Викрадач видавив посмішку і сказав: "Академія — це місце для навчання, вона не може знаходитися посеред галасливого ринку. Скоро ми будемо в академії Цінфен; бачиш той провулок? Це якраз там."

Юй Цао похитала головою і хотіла розвернутися, кажучи: "Коли я виходила, тато сказав, щоб я не ходила з незнайомцями, особливо в безлюдні місця. Брате, ти сам сходи поклич Лі Лея, а я почекаю тебе тут..."

Побачивши, що вони вже недалеко від бази, а поруч ні душі, викрадач скинув маску, холодно посміхнувся і сказав: "Тепер тебе ніхто не питає! Йди слухняно, інакше тобі не поздоровиться!!"

Очі Юй Цао наповнилися страхом, обличчя зблідло, і вона кинулася втікати. Але не встигла зробити й кількох кроків, як викрадач перегородив їй шлях. Він нетерпляче схопив її за руку і приклав до її носа й рота брудну хустинку.

[Обережно, на хустинці снодійне!] — попередив її Камінь, що латає небо. Юй Цао, як тільки хустинка торкнулася її обличчя, затримала дихання, розслабила тіло і мляво впала. На щастя, викрадач тримав її за руку, тому вона не впала на землю!

"Не хочеш по-хорошому — будеш по-поганому!" — викрадач озирнувся, закинув свою здобич на плече і швидко зник у найближчому провулку. Більшість провулків містечка Тангу були з'єднані між собою, тому він швидко дістався бази, де тримали дітей.

Він обережно постукав у двері зашифрованим кодом, і двері швидко відчинилися зсередини. Відчиняв Мавпа. Побачивши, що викрадач увійшов, він зиркнув за його спину, переконався, що нікого немає, і обережно замкнув двері.

"Письменнику, ти молодець! Притягнув ще одну! Сьогодні ти приніс уже чотири одиниці товару — це найкращий результат серед усіх братів. Коли отримаємо гроші за товар, не забудь пригостити нас вином!" — Мавпа заздрісно поплескав викрадача по плечу і засміявся.

"Письменник" усміхнувся і відповів: "Не хвилюйся! Цей товар досить якісний, за нього дадуть хорошу ціну. Тоді я пригощу вас великим бенкетом у ресторані Чженьсю!"

"Круто! Чесно і по-дружньому!!!" — Мавпа йшов поруч із ним і додав: "Серед товарів є діти чиновників, тому на вулиці занадто багато шуму, багато наших братів повернулися раніше. Тільки ти і бос Інь принесли сьогодні здобич."

"Письменник" також кивнув: "Цього разу кількість товару вже достатня, краще перестрахуватися. Рішення боса правильне!!"

Чорний, що ховався в траві, ледь не вистрибнув звідти: "Що відбувається? Господиню Цао теж схопили? Що ж тепер робити?"

Залізні ланцюги на дверях збрязнули, і діти, що тримали Сунь Яояна, відразу відпустили його ноги і розбіглися по кутках. Мавпа штовхнув двері, з похмурим виглядом оглянув зграю дітей і, підійшовши до Ван Няня, який лежав без тями після побиття, почав штовхати його ногою, вигукуючи: "Хто це зробив? Виходь!! Побили людину до стану свинячої голови, як я тепер її продам?"

Діти збилися в куток, боячись зустрітися з ним поглядом. Мавпа був розлючений, він схопив першу-ліпшу дитину, щоб її побити.

"Письменник", поклавши Юй Цао на землю, зупинив його: "Сьогодні ввечері ми вже переправляємо товар, не створюй нових проблем..."

Мавпа кинув дитину на землю, та впала, надула губи, боячись плакати. Коли Мавпа і "Письменник" вже збиралися вийти, одна з дитячих постатей боязко промовила: "Той, що висить зверху... здається, помирає..."

"Письменник" підняв голову і побачив, що Сунь Яоян був блідим, як смерть, з білими губами, втративши свідомість. Він поспішно сказав Мавпі: "Зніми його! Це один із найцінніших товарів, якщо він помре — ми зазнаємо великих збитків!"

Мавпа дістав кинджал — той самий, що забрали в Сунь Яояна. Він розрізав мотузку, на якій висів Сунь Яоян, опустив його, потім взяв миску з водою і сказав дітям: "Напоїть його! Якщо він помре, я змушу вас усіх відповісти власними життями!!" Сказавши це, він пішов слідом за "Письменником".

Товстунчик легенько штовхнув Шітоу і прошепотів: "Ходімо, подивимося на Сунь Яояна, він уже так довго висів, йому, мабуть, дуже важко... А ти... куди ти йдеш?"

Шітоу на руках і ногах підповз до дівчинки, яка тихо лежала на підлозі, і тихо покликав: "Друга сестро? Друга сестро?"

Він відсунув пасма волосся з обличчя Юй Цао, побачив її обличчя, з тривогою штовхнув її і тихо прошепотів: "Друга сестро, друга сестро, чому тебе теж схопили? Прокинься, друга сестро!!"

Товстунчик, який саме збирався напоїти Сунь Яояна, побачив це, відставив миску з водою і поплескав Шітоу по плечу: "Слухай, вам не щастить, втратили двох дітей за раз. Ти ж щойно казав, що твоя друга сестра обов'язково вас врятує? А тепер вона сама сюди потрапила. Ех... як же нам вибратися звідси?"

Сунь Яоян, побачивши, що злочинців немає, перестав вдавати непритомність і заспокоїв Шітоу: "Не хвилюйся, твоя друга сестра просто вдає, що непритомна, за хвилину вона прокинеться."

Як тільки він це сказав, Юй Цао теж перестала вдавати, сіла на підлогу, спокійно оглянула двадцять з гаком дітей різного віку і заспокійливо сказала Шітоу: "Все добре, я спеціально дозволила їм себе схопити, щоб бути з тобою!"

Шітоу розхвилювався: "Друга сестро, якщо ти теж тут, хто ж тоді нас врятує? Ті негідники сьогодні ввечері збираються відправити нас на човні на південь і продати!"

Юй Цао зробила знак, щоб він заспокоївся, поглянула на Сунь Яояна, який лежав на підлозі в холодному поті, і сказала: "Цьому хлопчику, здається, трохи зле, спочатку дайте йому води!"