Золоті Поля

На думку Лю-ши, повітовий начальник уже був найбільшим чиновником у Тангу, а якщо хтось змушував його ставитися до себе з такою повагою, то це мав бути справді видатний посадовець. Тому вона діяла дуже обережно.

Продукти в домі були обмежені, здебільшого овочі з городу. Єдиним м’ясом був шматок свинячої грудинки з прошарками жиру і м'яса, куплений учора.

Юй Сяоцао відрізала частину грудинки, порубала на фарш, потім нарізала баклажани, начинила їх фаршем, вмочила в кляр з борошна і яєць і обсмажила до золотистої скоринки. Вона припустила, що П'ятий пан любить насичені смаки, тому ці ароматні й хрусткі баклажанові «коробочки» мають йому сподобатися.

Решту грудинки вона приготувала у вигляді «двічі приготовленої свинини» (хуйґожоу) — жирної, але не приторної, з насиченим ароматом. Свіжозібрану спаржеву квасолю обсмажила на свинячому жирі, зробивши ароматну «суху смажену квасолю». Помідори з кількома яйцями перетворилися на ще одну страву — «помідори з яйцями». Разом вийшло чотири гарячі страви.

Огірки та варений арахіс стали двома холодними закусками. Але дві холодні закуски виглядали трохи скромно.

Подумавши, Сяо-Цао взяла п’ять солоних качиних яєць власного приготування, зварила їх і нарізала на тарілку. Яйця добре просолилися, золотисті жовтки сочилися олією, а смак був у міру солоним і дуже ароматним.

За розрахунками, яйця соснової квітки (сунхуадань) теж мали бути готові. Вона вибрала одне з яєць, вкритих шаром глини, обережно обчистила глину, розбила шкаралупу і дістала темне блискуче яйце з білими візерунками. Легенько понюхала — в ніс ударив специфічний аромат.

Вона попросила Сяо-Лянь, яка щойно повернулася, поїхати на віслюку в сусіднє село і купити шматок ніжного тофу. Тофу з «шкіряними яйцями» (підань) — проста, але смачна страва: ніжна, свіжа, тане в роті. Оскільки гість був поважний, вона вирішила подати страву вишукано.

Спочатку нарізала ніжний тофу невеликими прямокутними шматочками і попросила Лю-ши вибрати серединку з кожного шматочка. Потім дрібно нарізала яйця соснової квітки, змішала з ароматним оцтом, кунжутною олією та спеціями. Цією сумішшю наповнила шматочки тофу і прикрасила дрібно нарізаним зеленим і червоним перцем. Вийшло ідеально за кольором, ароматом і смаком!

— Донечко! Хрещений повернувся!! Що смачненького готуєш? Аромат чути здалеку... — Звісно, це був генерал Фан Цзичжень, який останній місяць часто приходив до родини Юй поїсти. Його гучний голос зазвичай було чути ще до того, як він заходив у двір.

Але цього разу його могутній голос раптово обірвався, ніби хтось схопив його за горло. Очі Фан Цзичженя розширилися, як мідні дзвони, повні недовіри. Він сильно потер очі, але «великий будда» у дворі нікуди не зник!

— Підданий вітає... — Фан Цзичжень у два кроки підійшов і, наче золота гора чи нефритова колона, впав на коліна перед Верховним імператором, збираючись привітати його, але той перебив його!

Верховний імператор махнув рукою і сказав:

— Мінчже! Ми ж не в столиці, поводься вільніше. Ходи сюди! Посидь зі мною, П'ятим паном!! — Мінчже було другим іменем (цзи) Фан Цзичженя.

— Ве... П'ятий пане, як ви опинилися в селі Дуншань? Невже почули, що мій наставник тут? Але ні! Якби так, ви були б у наставника, чому ж прийшли до брата Юя? — Фан Цзичжень обережно сів на маленький дерев’яний стільчик поруч із Верховним імператором, поклавши руки на коліна, як слухняний учень.

Юй Хай, який копав землю на городі у дворі, побачивши, що генерал третього рангу стає на коліна перед П'ятим паном, зрозумів, що той — дуже важлива особа. Він подумки гадав, наскільки високий ранг у цього пана. У будь-якому разі, поки що П'ятий пан не виявляв ворожості до родини Юй, і це вже було велике щастя!

— О? Хрещений? Хіба ви не допомагаєте дідусеві Чжао готуватися до прийому імператорського указу? Чому маєте час бігати до нас? — Юй Сяоцао визирнула з кухні, сяючи усмішкою.

На її білому личку була смужка борошна, що робило її не неохайною, а ще більш милою і грайливою. Дивлячись на свою чарівну хрещену доньку, погляд Фан Цзичженя пом’якшав настільки, що з нього, здавалося, могла капати вода.

Він ніжно всміхнувся і м'яко сказав:

— Хороша моя донечко! Там залишили посланця з указом на обід, тож я прийшов нарвати свіжих овочів.

— Що? Посланець з указом залишився обідати в домі Чжао? Хто дав йому таке право? — Верховний імператор прибрав доброзичливу усмішку, і в його голосі зазвучали нотки величі.

Фан Цзичжень обережно всміхнувся і відповів:

— П'я... П'ятий пане, вже полудень, а біля села Дуншань немає де поїсти. Не можна ж відпускати людину голодною? Не варто звинувачувати євнуха Чжана...

Верховний імператор насупився:

— Від села Дуншань до міста всього година швидкої їзди верхи. Чжан Цюань знає правила, хіба він не боїться, що його звинуватять у зближенні з впливовими сановниками?

— Е-е... П'ятий пане, не все так серйозно, правда? У селі Дуншань немає сторонніх, ніхто не розпатякає! — На лобі Фан Цзичженя виступив піт.

— Невже, якщо ніхто не бачить, можна самовільно зближуватися з сановниками? — Брови Верховного імператора зійшлися ще більше. Він звернувся до начальника охорони поруч: — Сяо Чжуан, піди поклич Чжан Цюаня до мене. Скажи, що я тут обідаю і потребую прислуги!

— Слухаю! — Начальник охорони Чжуан Мо швидко пішов виконувати наказ. У дворі запала тиша, але ця тиша була якоюсь гнітючою. Юй Хай давно перемістив своє поле діяльності до воріт, боячись почути щось зайве!

— Обід готовий!! — Дзвінкий голос Юй Сяоцао порушив мертву тишу. Фан Цзичженю здалося, що немає нічого приємнішого за ці слова.

Брови Верховного імператора миттю розгладилися, він повів носом і сказав:

— Курча з грибами! Непогана страва, мені подобається!

— П'ятий пане, будете їсти в будинку чи у дворі? — запитала Юй Сяоцао.

Верховний імператор глянув на стару глиняну хату Юй, скривився і сказав:

— У будинку тісно, у дворі світліше, будемо їсти у дворі!

Почувши це, Юй Хан виніс у двір новий стіл, зроблений власноруч, і позбирав усі стільці в домі. Подивившись на кремезних охоронців поруч із П'ятим паном, він завагався і тихо запитав Сяо-Цао:

— Стільців, здається, не вистачає. Може, позичити у тітоньки Чжоу?

Верховний імператор був немолодий, але слух мав відмінний. Він засміявся:

— Не треба клопоту! Вони з нами за один стіл не сядуть. Мінчже, дівчинка щойно назвала тебе хрещеним. Ти маєш неабиякий вплив, якщо врахувати, що колись я хотів удочерити її як онуку, а вона відмовила!

Фан Цзичжень широко всміхнувся, хехекнув, а потім, згадавши щось, прибрав усмішку і сказав:

— П'ятий пане, не гнівайтеся! Сяо-Цао ще мала і нерозумна, вибачте їй це невігластво!

— Слуга Чжан Цюань вітає... — пролунав високий пронизливий голос. Посланець з указом Чжан Цюань слухняно став на коліна, його тіло дрібно тремтіло.

— Досить!! — Верховний імператор гаркнув, зупинивши його на півслові. — Чого завмер? Іди сюди і прислуговуй, зовсім не маєш клепки! Лю Фушен осліп, що взяв такого бовдура за названого сина!

Чжан Цюань уже дізнався від начальника охорони про настрій Верховного імператора. Тоді його прошиб холодний піт. Євнух, що зближується з сановником, — це злочин, за який стинають голову! Він сам винен: перед від'їздом імператор наказав налагодити добрі стосунки з генералом Чжао, і він, захопившись, ледь не скоїв страшний злочин! На щастя, Верховний імператор покликав його. Верховний імператор — його рятівник, його другі батьки!

— Ходіть, ходіть! Не стійте стовпами!! Мінчже, Малий Юй і та дівчинка, сідайте, пообідайте зі мною, П'ятим паном!! — Верховний імператор зиркнув на Чжан Цюаня і більше не звертав на нього уваги, його погляд прикипів до знайомих страв на столі.

Чжу Деюн (Верховний імператор) у минулому житті був офіцером Республіки з бойовими заслугами, особливих захоплень не мав, крім їжі. Після переміщення в часі він роками воював, радіючи, якщо вдавалося набити шлунок, про делікатеси годі було й думати.

Після сходження на трон імператорські кухарі готували непогано. Але, мабуть, через тугу за минулим життям, йому завжди здавалося, що смак не той. На жаль, ні він, ні нинішній імператор — два здорові чоловіки — не вміли готувати, тому його одержимість смаками з минулого лише посилювалася.

Десятиліття минули, і багато знайомих смаків стерлися з пам'яті. Він думав, що в цьому житті вже не скуштує страв рідного краю, але несподівано в цьому бідному дворику його одержимість нарешті була задоволена.

— Це прості домашні страви, П'ятий пане, не гидуйте, їжте на здоров'я! — Юй Сяоцао обережно поставила тарілку з тофу і «шкіряними яйцями» перед Верховним імператором.

Очі Чжу Деюна засяяли ще яскравіше, він усміхнувся, як старий лис:

— Дівчинко, ти навіть яйця соснової квітки змогла зробити, а кажеш, що вермішель не вмієш? Не намагайся мене обдурити, у П'ятого пана очі гострі!

— Яйця соснової квітки? Донечко, наші яйця вже можна їсти? — Через метушню на пристані Фан Цзичжень майже забув про це. Дивлячись на вишукану страву перед Верховним імператором, він ледве стримувався, щоб не спробувати.

Сяо-Цао поставила всі страви на стіл і хотіла віднести їжу охоронцям на кухню, але Верховний імператор зупинив її:

— Дівчинко, ти все ранок працювала. Сідай біля мене, поїж. У них є руки і ноги, зголодніють — самі знайдуть їжу!

Верховний імператор особисто запросив, тому лише Фан Цзичжень, Юй Хай та Юй Сяоцао удостоїлися честі розділити трапезу з ним. Чжан Цюань стояв поруч, тримаючи нові палички, і збирався спробувати страву (на отруту).

— Стій! Тут не треба пробувати, іди поїж на кухні з начальником Чжуаном! — Верховний імператор довіряв родині Юй, проба була зайвою, він не дозволить нікому відбирати в нього шматок!

Чжан Цюань слухняно відповів. Він почав ще більше поважати родину Юй: людей, яким так довіряє Верховний імператор, у світі небагато!

— Тофу з підань (шкіряними яйцями)! Я не їв цього десятиліттями! Майже забув смак! — Верховний імператор обережно підхопив шматочок тофу, наповнений яйцем, широко відкрив рота і поклав усе одразу. Ніжний тофу і ароматне яйце... Цей давно забутий смак ледь не змусив героя Чжу Деюна пустити сльозу.

Фан Цзичжень жадібно дивився на Верховного імператора, бачачи його насолоду і вологі куточки очей, і хвилювався — невже це так смачно, що аж до сліз проймає?