Золоті Поля

— Не придумати способу заробити не можна! На будівництво стіни та ремонт будинку ми позичили купу грошей! Нога мого батька начебто загоїлася, але варто трохи напружитися — болить нестерпно. Вдень ще терпимо, а вночі так болить, що він пів ночі не спить, тримається тільки на знеболювальних лікаря Суня. Основний працівник у сім'ї випав з роботи, брат винен кілька десятків лянів за ліки... Якщо не знайти способу заробити гроші, щоб віддати борги, невже бабуся і тітка допоможуть нам їх виплатити?

Юй Сяоцао давно розкусила їхні наміри і просто без упину скаржилася. На задньому дворі Юй Сяолянь стримувала батьків, не дозволяючи цій добрій душі, батькові, вийти і терпіти образи. Вона також відправила Цянь У, який пас качок біля озера, побігти до в'їзду в село і покликати дідуся. Тільки старий Юй міг змусити Чжан-ши стриматися.

— Гаразд, гаразд! Навіщо говорити ці непотрібні речі? Швидше назбирай овочів для бабусі, невже ти хочеш, щоб стара людина сама це робила? Яка ж ти нетямуща! — Лі-ши побачила, що обличчя свекрухи стає все похмурішим, і поспішила перебити.

Юй Сяоцао, не змінюючись в обличчі, продовжувала фальшиво усміхатися:

— Тітка має рацію! Бабусю, які овочі ви хочете, я піду назбираю.

— Ось ці, назбирай по кошику кожного виду!! — Чжан-ши теж мала нюх на гроші і зрозуміла цінність цих соковитих зелених овочів. Якщо назбирати по кошику кожного з чотирьох-п'яти видів, вийде щонайменше чотириста-п'ятсот цзінів (200-250 кг), це ж має коштувати кілька лянів срібла, правда?

Раніше, коли був Юй Хай, вони цього не помічали, але після поділу майна, без Юй Хая, вправного рибалки, вони ловили вдвічі менше риби, ніж торік, та й різноманітність була меншою. Кілька постійних клієнтів, чиї потреби сім'я Юй не могла задовольнити, поступово перестали замовляти у них рибу.

Тепер Юй Дашань мусив не тільки виходити в море зі старим Юєм, а й сидіти разом з іншими рибалками на рибному ринку, чекаючи покупців. Коли торгівля йшла погано, половина риби залишалася непроданою. Їхня сім'я їла рибу вже понад тиждень; те, що раніше шкодували їсти, тепер викликало нудоту. Погода ставала теплішою, і якщо не з'їсти рибу, вона швидко зіпсується.

Старий Юй із сином приносили все менше грошей, і Чжан-ши ставала все тривожнішою. Молодший син прислав листа, що хоче вступати до академії «Жунсюань», а на письмове приладдя і книги потрібні гроші. Оренда будинку в місті закінчувалася, маленький онук Доудоу захворів на початку весни... Кожна справа, кожна дрібниця вимагала витрат.

Дивлячись, як тануть заощадження, Чжан-ши відчувала, ніби в неї всередині палає вогонь; вона втратила апетит і сон, у роті з'явилися виразки. Почувши від Лі-ши, що сім'я другого сина вже почала продавати овочі, вона закотила очі і придумала план.

Юй Сяоцао не була такою м'якою, як її батьки, щоб дозволити Чжан-ши крутити собою. Вона холодно усміхнулася і сказала:

— Бабусю! Ви збираєтеся їсти овочі замість рису, щоб втамувати голод? Чотири-п'ять кошиків овочів — навіть якщо ваша сім'я буде їсти з усіх сил, вам вистачить днів на десять-двадцять, хіба ні? Не боїтеся, що овочі зігниють у кошиках і пропадуть?!

— Яке тобі діло, як ми будемо їсти! Бабуся сказала назбирати — роби, що кажуть, чого стільки балачок!! — Лі-ши вже нетерпляче почала сама збирати овочі. Після зими на вареній капусті, редьці та коржиках з грубого борошна, побачивши стільки зелені, у неї аж очі загорілися. Вона ніколи так сильно не хотіла смажених овочів!!

— Тітко!! Обережно, не потопчіть овочі... — не встигла Сяо-Цао договорити, як салат-ромен під ногою Лі Ґуйхуа був розчавлений. Кожна рослина — це срібні монети, і серце Сяо-Цао стиснулося від болю.

Саме в цей момент золотий промінь, наче блискавка, метнувся в бік Лі Ґуйхуа. Пролунав крик болю, і Лі Ґуйхуа, затуляючи обличчя, сіла в город. Її величезний зад упав на грядки, і якби овочі мали життя, вони б точно видали передсмертний крик.

— Чий... чий це кіт, чому його випустили дряпати людей? — Чжан-ши придивилася і побачила крихітне кошеня, менше за кулак, із золотистою шерстю і золотими очима, які люто дивилися на Лі Ґуйхуа, випромінюючи лють, невідповідну його розмірам.

Сяо-Тан'юань, молодець!! Юй Сяоцао подумки шалено аплодувала Маленькому Небесному Каменю.

[Верещить, як різана свиня, вуха в'януть!!] — Маленький Небесний Камінь невдоволено лизнув лапку і хижо подивився на Лі-ши, ніби готовий будь-якої миті стрибнути і знову напасти на свою «здобич».

— Моє обличчя!! — Лі Ґуйхуа прибрала руку від обличчя і злякалася крові на долоні. Клятий кіт, посмів подряпати їй обличчя! Вона тепер спотворена, що робити?

Якби Сяо-Цао могла чути її думки, вона б точно відповіла: «Тітко, навіть не спотворена, ти не красуня, твій вигляд і так псує краєвид!»

Чжан-ши нахилилася, взяла грудку землі і хотіла кинути в золоте кошеня, але помітила, що воно переключило увагу на неї. Крихітна істота випромінювала таку загрозливу ауру, що здавалося, перед нею не маленьке кошеня, а грізний тигр.

У Чжан-ши затремтіли ноги, грудка випала з рук, і вона заїкаючись сказала:

— Кляте дівчисько, це твій кіт? Швидко прибери його!!

Юй Сяоцао вдала безпорадність:

— Бабусю! Цього кота я підібрала в лісі, він у нас недавно і ще дикий! Нікого не слухає, він і мене, і Сяо-Лянь дряпав, я боюся його чіпати.

Лі-ши, побачивши кров на руках, наче збожеволіла і кинулася на золоте кошеня, топчучи овочі на своєму шляху.

— Мої овочі!! — пролунав жалібний крик Юй Сяоцао.

Золоте кошеня, здавалося, відчуло настрій господині і спритно шмигнуло в ту частину городу, де овочі вже зібрали. Його рухи були легкими і швидкими. А огрядна Лі-ши з розгону впала в грядку обличчям у землю і довго не могла підвестися. Коли вона нарешті сіла, то виявила повний рот багнюки і довго відпльовувалася.

[Нікчема! Зі мною тягатися!! Хе-хе! Чекай на нічні кошмари!!] — зловісний голос Маленького Небесного Каменя почула тільки Юй Сяоцао. Непомітний для інших струмінь духовної енергії проник у ніздрі Лі-ши, а вона нічого не відчула!

— Мамо, швидше допоможіть мені спіймати цього клятого кота, я кину його у вогонь і засмажу, щоб поласувати!! — Лі-ши не вірила в забобони і була рішуче налаштована спіймати кошеня.

Можна було спостерігати комічну сцену: кругла, як м'яч, Лі-ши кидалася, повзала і качалася по двору. Поки вона остаточно не видихалася, їй так і не вдалося торкнутися навіть шерстинки кота.

У прохолодних весняних сутінках Лі-ши вся спітніла, піт змішався з брудом на обличчі, перетворивши її на розмальованого актора опери. Вона сіла на землю, не в силах підвестися, і, ляскаючи себе по ногах, заголосила:

— Це знущання! Мені байдуже, ваш кіт спотворив мені обличчя, ви повинні заплатити! Ну... нехай буде п'ять лянів срібла...

— Хто тобі заплатить п'ять лянів? Твоє обличчя й п'яти мідяків не варте, а ти хочеш п'ять лянів, чому б тобі не піти грабувати?! — ці різкі слова пролунали від старого Юя, який поспіхом увійшов у двір. Він був дуже розлючений, інакше не сказав би такого невістці.

Лі-ши нічого не боялася, крім похмурого обличчя свекра. Побачивши старого Юя, вона миттю схопилася з землі з несподіваною для її комплекції спритністю.

— Кіт тебе подряпав — з ним і розбирайся! Не можеш впоратися з кошеням, яке ще молока не обсохло, і маєш совість просити гроші? У родині Юй так не заведено шантажувати. Якщо ще раз спробуєш створити проблеми сім'ї другого сина, я піду поговорити з Лі Лаошуанем! — Лі Лаошуань був батьком Лі-ши, в молодості теж був здібним чоловіком і заробив певний статок, тому умови в сім'ї Лі були кращими, ніж у Юй.

Лі-ши прикусила язика і не наважилася сказати й слова. Її батько хоч і любив її, але був старомодним і вважав, що заміжня дочка — це відрізана скибка, яка повинна в усьому слухатися свекрів. Якщо він дізнається, що вона пішла вимагати гроші в дівера, він може відректися від неї. А вона розраховувала на допомогу батьків, тому не могла допустити, щоб батько про це дізнався!

Чжан-ши спробувала заступитися за неї:

— Про що говорити? Ґуйхуа просто спересердя сказала, хіба вона справді вимагала б гроші в другого? До того ж, кіт другого подряпав людину, хіба не можна про це сказати пару слів?

— Я ще до тебе не дійшов! Ти чого сюди прийшла? Просити овочі в другого? Тобі не соромно відкривати рота? — Погляд старого Юя на Чжан-ши був сповнений розчарування, гніву і смутку!

Коли сім'я другого сина була в найважчому стані, вона змусила їх піти майже з порожніми руками. Особливо після того, як вона привласнила ті триста лянів за ведмедя, отримані ціною половини життя другого сина, він майже не спав ночами, мучився докорами сумління. А Чжан-ши, ніби скинувши тягар, стала набагато веселішою!

Вона навіть не подумала, що другий син — це його рідна кров! Він вважав, що ніколи не ставився упереджено до Да-Шаня, ставився до нього як до рідного сина. При поділі майна новий човен, куплений на гроші, зароблені другим сином, віддали старшому. Невже вона не могла проявити трохи співчуття і ставитися до його дітей як до своїх?

І що вийшло? Подивіться, що наробила Чжан-ши!! Видала його старшу доньку заміж за сотні лі звідси, за вдівця, щоб стала мачухою. Старша донька, мабуть, розчарувалася в ньому як у батькові: за стільки років заміжжя вона лише кілька разів провідувала другого брата і майже не хотіла бачити його, рідного батька.

Другий син — працьовитий, він думав, що Чжан-ши заради грошей буде до нього добрішою. Але що? Коли другий син був важко поранений і його життя висіло на волосині, Чжан-ши змусила їх просити про поділ майна, віддавши лише старий будинок, де гуляв вітер, і жалюгідні два ляни срібла...

Старий Юй відчув, що його терпіння увірвалося. Не можна більше дозволяти Чжан-ши так бешкетувати, він повинен показати авторитет голови сім'ї!!

Чжан-ши, зустрівшись із палаючим від гніву поглядом чоловіка, злякалася. Але вона все ще огризалася:

— Сім'я нареченого Цайдє скоро пришле подарунки на заручини! Я подумала, що вдома нічим пригостити, а в другого сина є овочі... Хіба це не природно, коли син пригощає батьків овочами?