Золоті Поля

З настанням весняного тепла, коли інші ще тільки готувалися до сівби овочів, листова зелень родини Юй Сяоцао вже була готова до продажу. Усі чотири му (близько 26 соток) землі на передньому подвір'ї були засаджені швидкорослими листовими овочами. Зазвичай період вегетації таких овочів становить від двадцяти до сорока днів, але овочі Сяоцао, навіть попри два весняні снігопади, вперто дозріли менш ніж за двадцять днів.

Ранньою весною, коли все тільки-но починає пробуджуватися, подвір'я, повне яскраво-зелених і свіжих овочів, милувало око і дарувало відчуття комфорту. Пані Фань, яка була на дев'ятому місяці вагітності і мала скоро народити, щодня, підтримуючи поперек і обережно несучи свій круглий живіт, прогулювалася грядками. Це було для неї і гарним фізичним навантаженням, і джерелом чудового настрою від споглядання суцільної зелені.

Щоранку до будинку родини Юй нескінченним потоком під'їжджали карети, щоб закупити овочі. Здебільшого це були поважні родини з міста. Минулого року в цей самий час ресторан «Чженьсю» продавав порцію овочів з устричним соусом за п'ять лянів срібла, добряче на цьому заробивши. А родина Яо, завдяки свіжим овочам, здобула велику шану в місті. Цього року деякі родини, заздалегідь дізнавшись про походження овочів, поспішили укласти угоди з родиною Юй, боячись, що якщо запізняться, то залишаться ні з чим і пастимуть задніх.

Овочі Сяоцао росли чудово, кожен кущик був міцним, а листя таким ніжним, що з нього, здавалося, от-от бризне сік. Те, що рідко зустрічається, завжди цінується високо. Тому для ресторану «Чженьсю» та родини Яо ціну залишили такою ж, як і минулого року, враховуючи їхній статус постійних клієнтів. А от для нових клієнтів цього року ціна зросла на третину.

Незважаючи на те, що врожайність чотирьох му овочів родини Юй перевищувала три з половиною тисячі цзінів з му, цього було недостатньо, щоб задовольнити всі потреби міста. Керуючись принципом «хто перший прийшов, той першим отримав», родина Юй обрала десять перших сімей для постачання. На щастя, кожна родина купувала не так багато овочів щодня, тож запасів вистачало.

Старший дядько Лю, надихнувшись досвідом продажу кавунів, сам купив мула, зробив віз і кожні три-п'ять днів забирав повний віз овочів від зятя, не шкодуючи сил, відвозив їх до префектури. Завдяки підтримці генерала Фаня, він домовився з однією крамницею овочів та фруктів у префектурі. Тепер йому не треба було стояти біля воза і чекати покупців: він просто привозив овочі до крамниці, зважував їх, отримував гроші і міг повертатися. Хоча такий оптовий продаж приносив трохи менше прибутку, ніж роздрібний, він був набагато менш виснажливим.

Лю Пей не був з тих людей, хто користується добротою сестри та зятя. Він довго сперечався з Юй Хаєм щодо ціни і врешті-решт погодився платити ту саму ціну, що й ресторан «Чженьсю». Спочатку Лю Пей наполягав на ціні, за якою купували решта вісім сімей, але Юй Хай рішуче відмовився. На щастя, такі свіжі зелені овочі були унікальними в префектурі, тож навіть при гуртовому продажі в крамницю ціна залишалася дуже високою. За одну поїздку до префектури Лю Пей міг заробити щонайменше кілька десятків лянів срібла!

Що стосується збору овочів, то навіть якби вся родина Юй працювала без упину, вони б не впоралися. Тому вони вирішили найняти акуратних і працьовитих жінок та дівчат із села за двадцять монет за одну-дві години роботи вранці. У минулі роки двадцять монет — це була денна заробітна плата дорослого чоловіка за важку фізичну працю.

Після початку будівництва порту і зі збільшенням кількості роботи в доках, заробітна плата поступово зросла, і тепер дорослий працівник міг отримувати від тридцяти до п'ятдесяти монет на день. Але це були гроші, зароблені важкою фізичною працею і потом. Хіба можна було порівняти це з легкою роботою зі збору овочів у родини Юй, де за одну-дві години можна було заробити стільки ж без зайвих зусиль?

Усі в селі, хто міг похвалитися хоч якимось знайомством з родиною Юй, намагалися використати ці зв'язки. Охочих було надто багато, а родині Юй потрібно було лише близько десятка працівників. Зрештою, це були жінки та дівчата з села Дуншань, які бачилися щодня, тому пані Лю було дуже важко їм відмовляти. Вона просто не могла сказати «ні».

Сяоцао добре знала характер своєї матері, тому зібрала їй кілька подарунків і відправила до рідної сім'ї (до бабусі) пожити кілька днів. Після одруження і переїзду до сім'ї Юй пані Лю, боячись викликати невдоволення пані Чжан (свекрухи), жодного разу не відвідувала свою сім'ю. Після відокремлення сім'ї у них було так багато роботи, що часу на візити також бракувало. Скориставшись цією можливістю, Сяоцао вирішила дати матері шанс відпочити кілька днів у її бабусі та відновити родинні зв'язки.

Що ж до найму працівників — цієї невдячної справи, що завжди викликала образи, — то її доручили двом старшим служницям хрещеної. Дівчата, які змогли досягти статусу особистих служниць головної господині в родині, були зовсім не простими: коли потрібно було проявити уважність, вони були уважними, а коли потрібно було бути суворими і безкомпромісними — могли бути надзвичайно рішучими. До того ж, за їхніми спинами стояли генерал і його дружина, тож навіть якби комусь і відмовили, ті жінки та дівчата не наважилися б скаржитися.

Обидві служниці чудово розуміли ситуацію. Вони спочатку записали всіх, хто приходив розпитувати про роботу, у маленьку книжечку, а потім, враховуючи ступінь спорідненості та дружби, відібрали десяток осіб. Після цього вони послали когось попередити цих жінок, щоб ті наступного дня прибули точно в годину Мао (з 5 до 7 ранку), попередивши, що за запізнення буде відніматися частина зарплати. А коли приходили інші з розпитуваннями, дві служниці з холодним виразом обличчя відмовляли їх однією фразою: «Якщо в майбутньому буде інша робота, ми перш за все врахуємо вашу кандидатуру».

Серед тих, кого взяли на роботу, були: дружина Шуаньчжу, дружина Ергоу, дві тітки Сяоцао (дружини Юй Ці та Юй Цзяна), двоюрідна сестра Сяоцао (старша донька Юй Ці), Чжоу Шаньху, яка прийшла заробити грошей на кишенькові витрати, а також ще кілька жінок, які мали найтісніші стосунки з родиною Юй. Усі вони розуміли, що Чженьчжу та Лінлун обрали їх саме через повагу до сім'ї Юй, тому працювали надзвичайно старанно та акуратно.

Спочатку вони всі були звиклими до сільської роботи, тому збір овочів був для них дрібницею, і те, що потрібно було зробити за дві години (один шичень), вони встигали закінчити за одну. На кожному овочі не залишалося жодної пилинки, і всі вони були акуратно складені. Ті, хто купував овочі, не могли не похвалити їх за спритність і акуратність!

Коли роботи вдома поменшало, Сяоцао, яка тільки-но захотіла трохи відпочити, знову була залучена Сяолянь на роботу до порту. Бізнес Сяолянь у порту з кожним днем ставав усе масштабнішим. З настанням весняного тепла порт, що пережив тихий зимовий період, знову почав оживати і ставати все більш багатолюдним.

Там, де в порту працювали люди, там і їли. Оскільки вранці і ввечері ще було досить прохолодно, продаж холодцю в порту був припинений ще з минулої осені. Сяолянь і старша тітка ледь встигали обслуговувати лише ятку з локшиною та продаж тушкованого м'яса.

Локшина на їхній ятці вже не була такою простою, як у старого Лю, який продавав лише звичайну локшину у воді (циншуй байчжу мянь). Сяоцао навчила Сяолянь і старшу тітку готувати локшину з соусом (чжацзянмянь), локшину з зеленою цибулею та олією (цун'юмянь), локшину зі свининою та маринованими овочами (чжацай жоусимянь) та локшину з густою підливою (далумянь). Щоб урізноманітнити вибір, вони спеціально приготували партію локшини на пару для смаженої локшини з яйцем і смаженої локшини зі свининою. Люди з півночі віддавали перевагу стравам із насиченим смаком, тому смажена локшина, хоч і коштувала дорожче, несподівано здобула величезну популярність.

Тушковане м'ясо Сяолянь тепер не потрібно було довго і нудно ділити на порції перед продажем. Вона приносила з дому старий розсіл (лаолу) і, використовуючи секретні набори спецій від Сяоцао, готувала його прямо на місці. Збудована піч була якраз на рівні її талії. В печі яскраво палало вугілля, а в киплячому розсолі булькали різноманітні шматки тушкованого м'яса. Білосніжний дим піднімався у повітря, а насичений аромат постійно лоскотав людям ніздрі. Якщо віяв попутний вітер, цей густий аромат майже накривав увесь порт.

Миска звичайної локшини (сумянь) і порція тушкованого м'яса за дві монети — це і задоволення для смакових рецепторів, і ситість. Коли наставав час їсти, ятка сім'ї Юй завжди була переповнена людьми; коли за столами не вистачало місця, деякі воліли їсти, сидячи навпочіпки, аніж іти в інші місця.

Інші продавці їжі в порту могли лише безпорадно спостерігати, як сім'я Юй заробляє гроші. Особливо та власниця ятки з локшиною, яка колись відмовила сестрам Сяоцао у проханні продавати тушковане м'ясо поруч із нею. Її бізнес занепав настільки, що вона майже не могла звести кінці з кінцями. Вона глибоко шкодувала про це. Якби тоді вона не прийняла неправильне рішення, можливо, зараз саме до її ятки вишикувалася б черга за локшиною!

Того дня Юй Сяоцао знову стала «безкоштовною робочою силою» для Сяолянь. Їй не дозволяли робити важку роботу, таку як замішування тіста, варіння локшини або нарізання тушкованого м'яса; вона лише мала розносити готову локшину клієнтам. Але навіть так вона була завантажена роботою.

Коли пік обіднього часу минув, Сяоцао саме хотіла сісти й перепочити, як раптом почула, що в порту зчинився галас. О? Що сталося? Чому в порту раптом з'явилося стільки незнайомих людей? Невже хтось прийшов влаштувати розбірки? Або хтось помітив, яким прибутковим є порт, і хоче відібрати в Шостого брата шматок пирога?

Сяоцао з цікавістю наблизилася до порту і помітила, що ця група людей зовсім не схожа на випадковий натовп (у-хе чжи чжун); скоріше вони виглядали як добре організовані й треновані бійці. Вона почала хвилюватися за Шостого брата — з цими хлопцями явно нелегко впоратися!

Але Шостий брат був людиною, яка багато побачила. За стільки років роботи в порту, яких тільки людей він не зустрічав? Побачивши таку формацію, він, не змінюючи виразу обличчя, вийшов назустріч, ввічливо склав руки в привітанні до людини, що виглядала як ватажок, і сказав:

— Дозвольте запитати, шановний пане, що привело вас до порту Тангу?

Чоловік, схожий на ватажка, хоч і був у цивільному одязі, кожним своїм рухом випромінював авторитет посадовця. Він холодно поглянув на Шостого брата і запитав:

— Ти і є відповідальний за цей порт?

— Саме так! Цікаво, пан має намір завантажувати кораблі чи розвантажувати товари? Будь ласка, пройдіть до нашої контори (ши-у-со) для реєстрації. Я особисто подбаю, щоб усе було організовано першочергово! — Шостий брат не відчув жодної ворожості від прибульця, тому вирішив розпитати.

Цей пан жестом покликав Шостого брата відійти в більш спокійне місце і, стишивши голос, сказав:

— Я командир імператорської гвардії зі столиці, прибув за таємним наказом Його Величності зустріти молодого принца (цзюнь-ван), який повертається з плавання за кордон. Принц Ян (Ян Цзюнь-ван) заздалегідь надіслав звістку, що цього разу з ним прибуває понад сотня вантажних кораблів з рідкісними видами рослин із Південних та Західних морів (Південно-Східної Азії та Заходу). Тому... ти маєш завчасно все організувати!

Шостий брат навіть якби захотів, не зміг би забути масштабний від'їзд принца Яна минулого року і ту сенсацію, яку він тоді викликав. Минуло вже півтора року, принц Ян ще навіть не пришвартувався, а масштаби підготовки вражали. Цей так званий командир гвардії привіз із собою щонайменше п'ятдесят-шістдесят гвардійців, і, судячи з їхньої позиції, вони, здавалося, були готові перекрити весь порт.

І це було зрозуміло. Кажуть, що ще до того, як нинішній імператор зійшов на престол, він уже надавав великого значення завезенню іноземних культур, особливо високоврожайних сортів зерна. Впровадження батату принесло користь тисячам і мільйонам людей у династії Мін. На імператорському троні він колись сказав: «Моя перша мета на наступне десятиліття правління — забезпечити, щоб кожна людина у Великій Мін мала що їсти і могла наїстися!»

Такий добрий імператор, що дбає про державу та свій народ, у пошуках нових високоврожайних культур поклав відповідальне завдання на п'ятнадцятирічного принца Яна і відправив його в далеку подорож до Західних морів. Цього разу принц Ян повертався з перемогою, тому, звичайно ж, Його Величність приділив цьому велику увагу.

Ця справа мала надзвичайно велике значення; навіть найменша помилка могла коштувати йому життя. Але якщо він впорається добре і зарекомендує себе перед принцом Яном, у майбутньому будь-хто, хто захоче відкусити шматок від прибуткового пирога цього порту, повинен буде двічі подумати. Порт буде майже готовий через два роки, і якщо він зможе взяти його весь під свій контроль, тоді він, Шостий брат, стане справді видатною фігурою в місті Тангу!

Багатство та статус здобуваються в небезпеці; цю справу він береться виконати за будь-яку ціну!!