Золоті Поля

«Брате, посада сьомого рангу — це хіба мало? Це ж бути на рівних із повітовим суддею. До того ж, родина Юй має досить близькі стосунки з цзюньваном Яном, а у володіннях цзюньвана навіть повітовий суддя мусить виявляти до них повагу! Родина Юй у Тангу може ходити хоч боком!» — здоровань на прізвище Чжан висловлював свою заздрість, ревнощі та ненависть: чому така хороша справа не випала на долю його, старого Чжана?

Молодий чоловік щойно хотів щось сказати, як знадвору до чайної поспіхом увійшов худий юнак. Побачивши його, молодий чоловік різко підвівся, пішов назустріч і квапливо запитав: «Чи є новини?»

Худий юнак узяв чашку чаю з його столу, випив залпом, витер рота рукавом і, розтягнувши великий рот в усмішці, сказав: «Ще б пак! Відсьогодні з полудня вісімнадцять зернових крамниць палацу принца Цзін одночасно починають продаж насіння кукурудзи, який закінчиться через п'ять днів!»

«А насіння пшениці? Його теж продають разом із нею? Я взяв із собою небагато срібла та грошей, не знаю, чи вистачить...» — здоровань на прізвище Чжан заметушився, обмацуючи себе то тут, то там, не знаючи, що йому робити.

Худий юнак глянув на нього, знаючи, що він прийшов разом із його зятем, і поспішно сказав: «Насіння озимої пшениці почнуть продавати тільки після осіннього збору врожаю. Зараз продають лише насіння кукурудзи, і ціна неймовірно низька. Всього п'ять вень за один цзінь!»

Молодий чоловік схопив його за руку і сказав: «На цій вулиці якраз є одна зернова крамниця палацу принца Цзін. Пішли, поки новина ще не розійшлася, спершу займемо місце».

Інші селяни в чайній, які нашорошили вуха і слухали розмову цих людей, також підвелися слідом за ними, один за одним розплатилися за чай і побігли в напрямку зернової крамниці палацу принца Цзін. Коли вони добігли до місця, то виявили, що перед крамницею вже вишикувалася черга з понад десятка людей.

Не кажучи вже про те, яким бурхливим був бізнес із чергами за купівлею насіння перед зерновою крамницею палацу принца Цзін, Юй Цао, яка щойно отримала посаду чиновника шостого рангу, все ще перебувала ніби в тумані і відчувала, що це дуже нереально! У минулому житті вона не обіймала навіть посади старости класу, а її найвищою посадою було лише призначення бригадиром, коли вона працювала на фабриці. Аж раптом вона стала чиновником Міністерства доходів, на два ранги вищим за повітового суддю! Хоча це була лише посада з управління сільськогосподарськими справами, але ж ранг є ранг!

Сьогодні доставили офіційну форму, спеціально пошиту для неї на замовлення — парадне вбрання чиновника шостого рангу найменшого розміру, смарагдово-зеленого кольору з вишитою чаплею. Коли вона перевдяглася у своїй кімнаті і самовдоволено походжала туди-сюди розміреним кроком, жартуючи і розважаючись зі служницями, з палацу надійшов наказ, що викликав її до палацу.

Ну що ж, і одяг перевдягати не потрібно. Для чого ж іще потрібна офіційна форма? Якщо імператор викликає на аудієнцію, то що ж ще одягати, як не офіційну форму? Отже, вона дозволила служницям заплести собі волосся у два пучки, закріпивши їх нефритовими шпильками, і з поважним виглядом увійшла до палацу.

В імператорському кабінеті лише сам імператор сидів з опущеною головою, перевіряючи доповідні записки. Побачивши це, Юй Цао ще більше заспокоїлася у своєму серці. Якби там були присутні інші міністри, побачивши її в цій офіційній формі, точно знайшлося б чимало таких, яким би це муляло очі. Імператор викликав лише її одну, тож абсолютно ніякої великої справи немає; щонайбільше це дрібниці, пов'язані з обробітком полів. З усім цим вона добре знайома, тому боятися нічого!

Хто б міг подумати, що перші ж слова імператора ледь не змусили її впасти на землю від страху: «Моя... землячко, коли ти мені в усьому зізнаєшся?»

Виявилося, що ще коли Юй Цао щойно увійшла до імператорського кабінету, Чжу Цзюньфань уже звернув на неї увагу. Спочатку кожен рух дівчини був досить обережним; ідучи за Су Жанем, вона втягувала голову, мов перепілка. Але коли побачила, що в імператорському кабінеті він лише один, вона раптом випростала спину, і її вираз обличчя значно розслабився.

Він удавав, що серйозно читає доповідні записки, а дівчисько ставало все сміливішим і несподівано почало неквапливо прогулюватися і розглядати імператорський кабінет. То витягувала шию, щоб подивитися на різні книги на полицях, то мацала прикраси на етажерках для антикваріату; навіть до курильниці, в якій палахкотіла амбра, вона підійшла, щоб понюхати. Оце так, думаєш, що імператорський кабінет — це твій власний задній двір? Подивимося, як я тебе налякаю, ти, зухвале створіння.

У серці Юй Цао щось тьохнуло, і миттєво виступив холодний піт. Вона затинаючись промовила: «Яка... землячка? Невже родове гніздо Вашої Величності також у містечку Тангу?»

«Прикидайся, прикидайся далі!! Хіба ти не розумієш, про що я говорю? Пекінська качка, фірмові тушковані страви, "Будда перестрибує через стіну", а також покращені кавуни, несезонні овочі... Навіть дурень зрозумів би, що ти зі мною з одного простору і часу!» — Чжу Цзюньфань неквапливо підпер підборіддя рукою, спостерігаючи за напруженим, наляканим і неспокійним виразом обличчя дівчини.

«Це... це страви з неповного рецептурника, який знайшла простолюдинка, ні, тобто ваша покірна слуга...» — Юй Цао намагалася виправдовуватися, але її слова звучали так непереконливо.

«Моя люба міністерко Юй, за обман імператора відрубують голову!!» — Чжу Цзюньфань напустив на себе імператорської пихи; його тигрячі очі дивилися на неї з великою величчю, змушуючи Юй Цао відчувати подвійний тиск.

Юй Цао опустила голову, її плечі поникли. У душі вона розуміла: як тільки земляк-мандрівник у часі, який займає високий імператорський трон, почне її підозрювати, усі її таємниці все одно будуть розкриті. Боротися перед смертю було марно, тому їй залишалося лише зціпити зуби і сказати: «Хай буде так, як каже Ваша Величність...»

Чжу Цзюньфань, побачивши, що дівчина схожа на кролика, якого підняли за вуха, і має вираз покірності долі, засміявся: «Навіщо ти робиш такий вигляд, ніби тобі приставили ніж до горла? Я ж не тигр, хіба я можу тебе з'їсти?»

«Ви — імператор, а я — дрібний чиновник, щойно призначений на посаду. Потрапивши до ваших рук, я не маю жодної можливості для опору; мені залишається лише дозволити себе різати чи вбивати». Юй Цао відчувала велику тривогу в серці, не знаючи, як цей колега по переміщенню в часі буде ставитися до неї.

«Різати чи вбивати? А навіщо мені тебе різати чи вбивати? Хіба ти зробила щось таке, що викликало гнів небес і обурення людей? Чи, може, у минулому житті ти була серійним убивцею і непрощенним лиходієм?» — запитав Чжу Цзюньфань жартівливим тоном.

«Це ви великий лихо...» Слово «дій» ще не встигло злетіти з її губ, як, піднявши голову і побачивши на ньому сліпучо-яскраве вбрання з драконами, вона миттєво щільно стиснула губи, втягнула шию і продовжила вдавати з себе перепілку.

Чжу Цзюньфань беззвучно засміявся і дав їй «заспокійливу пігулку»: «Не хвилюйся! Поки ти не вчиниш злочину, за який карають відрубуванням голови, я тебе не вб'ю! Насилу дочекався, поки сюди потрапить земляк, я ще не встиг нарадітися, тож як я можу так легко тебе вбити?»

Юй Цао важко зітхнула з полегшенням, і її тіло також значно розслабилося. Чжу Цзюньфань глянув на неї і запитав: «Землячко, чим ти займалася в минулому житті? Що стало причиною твого переміщення в часі? Якого року і місяця ти перемістилася сюди?»

Побачивши, що ставлення Чжу Цзюньфаня досить м'яке і він дійсно не схожий на тих, хто до смерті боїться, що земляки-мандрівники в часі заберуть ресурси, і хоче вбити кожного іншого мандрівника, вона заспокоїлася у своєму серці і чесно відповіла: «У минулому житті я була звичайною людиною. Не закінчивши середню школу, я всюди підробляла, а пізніше відкрила крамницю тушкованих страв, і бізнес ішов досить непогано».

Дійшовши до цього моменту, вона зробила паузу, згадавши те галасливе і пристойне весілля свого молодшого брата; гірко посміхнувшись, похитала головою і сказала: «Того дня молодший брат одружувався, я від радості випила зайві пару келихів і, спускаючись сходами, випадково впала. А коли прокинулася, то стала небажаною дівчинкою в рибальському селі!»

«Ти теж пила перед переміщенням у часі? Ех, я всього лише напередодні випуску пішов із сусідами по кімнаті до ресторану на прощальну вечерю. Не встиг випити й пляшки пива, як у голові помутніло, а коли отямився, то народився посеред хаосу війни. Здається, твоя душа перемістилася, а я перемістився ще в утробі. В усьому винен алкоголь!» — Чжу Цзюньфань зітхнув із почуттям.

Закінчивши провідний університет за спеціальністю "суднобудування", він саме готувався проявити себе і здійснити великі справи, але несподівано переродився і став немовлям, яке вміє лише гучно плакати; це справді змушувало почуватися пригніченим! А ще більш прикрим було те, що імператор попередньої династії тоді боровся перед смертю, марно намагаючись перейти в контрнаступ. Він, щойно народившись, разом зі своєю матір'ю, під захистом кількох родинних генералів, блукав у поневіряннях і ледве не загинув від тих випробувань! На щастя, його дідусь швидко захопив владу і заснував династію Мін, після чого їхнє життя нарешті стабілізувалося...

«Землячко, а ти коли сюди перемістилася?» — з цікавістю перепитав Чжу Цзюньфань.

«Вісімнадцятого жовтня дві тисячі сімнадцятого року, якраз після відкриття Дев'ятнадцятого з'їзду». Юй Цао спочатку планувала ввечері повернутися і вивчити промову лідера в Інтернеті, але сталася трагедія. Ех, її братові теж дісталося: річниця його весілля стала днем смерті його старшої сестри.

Чжу Цзюньфань кивнув і невимушено сказав: «На три місяці пізніше за мене, я перемістився сюди наприкінці липня... Землячко, скажи мені чесно, під час цього переміщення... великий бог переміщень у часі не дав тобі якогось золотого пальця (бонусу)?»

Зіниці Юй Цао раптом звузилися, а її зчеплені руки різко стиснулися. Як ці ледь помітні рухи могли сховатися від пильного ока Чжу Цзюньфаня, який був імператором уже сім-вісім років? Його серце зраділо, і він з нетерпінням перепитав: «Який це золотий палець? Неймовірний простір, де можна вирощувати рослини і є духовне джерело?»

Юй Цао, яка до цього ще відчувала певну напругу та тривогу, почувши це, широко розплющила очі від здивування і не втрималася від вигуку: «Ваша Величносте, у вас аж занадто багата фантазія, чи не так?»

Чжу Цзюньфань не пропускав жодної найдрібнішої зміни в її міміці. Побачивши це, він відчув певне розчарування: отже, це не простір, то що ж це може бути?

«Землячко, не хвилюйся, я не з тих безсоромних негідників, які крадуть чужі скарби. Просто зізнайся чесно, не приховуй нічого! Якщо це не простір із духовним джерелом, де можна вирощувати рослини, то як ти могла б отримувати такий рясний урожай з усього, що садиш, ще й таких чудових сортів; навіть звичайне насіння пшениці в твоїх руках дає подвійний урожай. А ще кавуни: вони набагато більші та солодші за ті, що надсилають знизу як данину, і смачніші за будь-який кавун, який я їв у минулому житті!! Якби не духовне джерело, як би ти, звичайна наймана працівниця та торговка, змогла б створювати пігулки та рідини з таким видатним лікувальним ефектом? Зізнаєшся — отримаєш поблажливість, будеш пручатися — будеш покарана суворо!»

Юй Цао краєчком ока поглянула на п'ятиколірний камінь на своєму зап'ясті, перев'язаний наново різнокольоровими шовковими нитками, і все ще вперто стояла на своєму: «Який простір, нічого такого немає! Я смію присягнути ім'ям великого бога переміщень у часі: якщо в мене є простір і я про це не зізнаюся, нехай я перероджуюся з життя в життя зі збереженням пам'яті і ніколи не знайду спокою!»

Перероджуватися з життя в життя зі збереженням пам'яті? Ти впевнена, що це покарання, а не бонус? Чжу Цзюньфань пильно подивився на неї, але зважаючи на вираз обличчя дівчини, ймовірно, вона дійсно не мала простору. То що ж тоді було цим "золотим пальцем"?

Чжу Цзюньфань подивився в тому напрямку, куди щойно був спрямований погляд дівчини: на її тонкому і білосніжному зап'ясті був прив'язаний різнокольоровими шовковими нитками кольоровий камінь розміром зі скляну кульку. Враховуючи жадібну до грошей натуру цієї дівчини, вона не носить ні золота, ні срібла, ні нефриту... Невже її "золотий палець" пов'язаний із цим каменем?